Постанова

Іменем України

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 757/6937/17-ц

провадження № 61-18307св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач);

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року у складі судді Батрин О. В. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Андрієнка А. М., Заришняк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення грошових коштів.

Позовну заяву мотивовано тим, що 14 травня 1999 року він за згодою та в інтересах членів сім'ї: дружини ОСОБА_3, сина ОСОБА_4, спільно з ОСОБА_5 у рівних частках придбали квартиру АДРЕСА_1. Вказана квартира була придбана за спільні кошти подружжя для постійного проживання усіх членів сім'ї.

02 червня 1999 року між позивачем, ОСОБА_5 та КБ «Кредитно-фінансова спілка «Експобанк» укладений договір іпотеки, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстрований у реєстрі за № 5875, відповідно до умов якого квартира АДРЕСА_1 була передана в іпотеку на виконання зобов'язань за кредитним договором № 106. Крім того, вказана квартира 09 вересня 1999 року була передана в заставу.

05 вересня 2000 року ОСОБА_7 придбано вказану квартиру, котру 18 грудня 2000 року продано ОСОБА_8, який 11 березня 2001 року продав ОСОБА_9, який 29 серпня 2001 року продав її ОСОБА_2

З часу купівлі квартири, а саме з червня 1999 року, позивач разом з членами сім'ї постійно та регулярно сплачують за вказану квартиру усі послуги з обслуговування та утримання квартири (електропостачання, водопостачання, водовідведення та інші). У 2007 році проведено капітальний ремонт квартири. У 2007 році позивач домовився з відповідачем ОСОБА_2, що його родина викупає квартиру, а також щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу цієї квартири, який планували укласти за ціною 35 000 доларів США. За домовленістю кошти за квартиру будуть виплачуватись частинами.

На виконання зазначених домовленостей у період із травня по жовтень 2012 року ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 23 650 доларів США, що стверджується розписками. Проте договір купівлі-продажу квартири не укладено. Відповідач ухиляється від укладення договору.

Ураховуючи викладене, позивач просив на підставі статті 1212 ЦК України стягнути з відповідача на його користь 23 650 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 640 394 грн 56 коп., які відповідач безпідставно отримав.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 23 650 доларів США, що еквівалентно 640 922 грн 71 коп.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що розписки про повернення коштів є фактичною домовленість сторін з приводу купівлі-продажу квартири позивачем частинами, та враховуючи, що сторони не виконали та не дотрималися вимог законодавства в частині укладення та нотаріального посвідчення попереднього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, проте кошти позивачем були сплачені відповідачу на виконання такої домовленості, відповідач утримує вказані кошти без належної правової підстави, тому сплачені кошти на підставі статті 1212 ЦК України підлягають поверненню позивачу.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами у справі відсутні договірні правовідносини щодо продажу нерухомого майна, тому отримані відповідачем грошові кошти за письмовими розписками є незаконно набутими та підлягають поверненню позивачу у спосіб, передбачений положеннями статті 1212 ЦК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили належним чином обставин справи, не взяли до уваги доводи відповідача про те, що правовідносини сторін, які виникли, регулюються положеннями зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів правочинів, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу своїх позовних вимог та на підставі якої суди вирішили спір. Крім того, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що між сторонами було укладено договір позики, за яким позивач отримав від відповідача в борг 35 000 доларів, про що написав розписку, яку відповідач втратив.

У вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у яких він просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18 серпня 2017 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення грошових коштів призначено до судового розгляду.

08 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 14 травня 1999 року ОСОБА_1 за згодою та в інтересах членів сім'ї: дружини ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4, спільно з ОСОБА_5 у рівних частках придбали квартиру АДРЕСА_1. Вказана квартира була придбана за спільні кошти подружжя для постійного проживання усіх членів сім'ї (а. с. 14).

02 червня 1999 року між ОСОБА_1, ОСОБА_5 та КБ «Кредитно-фінансова спілка «Експобанк» укладено договір іпотеки, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстрований у реєстрі за № 5875, відповідно до умов якого квартира АДРЕСА_1 була передана в іпотеку на виконання зобов'язань за кредитним договором № 106. Крім того, вказана квартира 09 вересня 1999 року була передана в заставу (а. с. 57-62, 65-66) .

05 вересня 2000 року ОСОБА_7 придбав заставлену квартиру, яка 18 грудня 2000 року продана ОСОБА_8, який 11 березня 2001 року продав ОСОБА_9, який 29 серпня 2001 року продав її ОСОБА_2 (а. с. 64, 67-72).

З часу купівлі квартири, а саме з червня 1999 року, позивач разом з членами сім'ї постійно та регулярно сплачують за вказану квартиру усі послуги з обслуговування та утримання квартири (електропостачання, водопостачання, водовідведення та інші). У 2007 році проведено капітальний ремонт квартири (а. с. 75-216).

У вказаній квартирі ОСОБА_2 не проживав та не проживає.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у період із травня по жовтень 2012 року, сплатив ОСОБА_2 23 650 доларів США, що стверджується власноручно написаними ОСОБА_2 розписками про отримання грошових коштів (а. с. 15-16), а саме: 24 травня 2012 року - 5 000 доларів США; 29 травня 2012 року - 5 000 доларів США; 06 червня 2012 року - 4 000 доларів США; 22 червня 2012 року - 2 000 доларів США; 21 липня 2012 року - 2 000 доларів США; 25 вересня 2012 року 3 850 доларів США; 22 жовтня 2012 року - 1 800 доларів США.

Відповідно до статті 1147 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Суду першої інстанції було надано лише розписки позивача про повернення коштів відповідачу, починаючи з травня по жовтень 2012 року.

Тому доводи відповідача, викладені у тому числі в його касаційній скарзі, про те, що позивач отримав від нього на початку лютого борг у сумі 35 000 доларів США і що правовідносини сторін повинні регулюватися статтям 1046-1049 ЦК України, є безпідставними, оскільки самої розписки про отримання вказаних коштів судам попередніх інстанцій не було надано.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову на підставі статті 1212 ЦК України, суди попередніх інстанцій виходили також із того, що відповідач визнає той факт, що позивач та члени його сім'ї тривалий час проживають у АДРЕСА_1, сплачували квартирну плату та плату за комунальні послуги, і що такі пояснення відповідача підтверджують існуючу домовленість між сторонами з приводу проживання у квартирі позивача та членів його сім'ї та намірів викупити цю квартиру.

Також у письмових запереченнях, поданих до суду першої інстанції, відповідач визнає, що сторонами велися розмови про потенційну можливість продажу квартири позивачу, але по ним не було досягнуто згоди, зокрема по вартості квартири та строків її оплати.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Статтею 657 ЦК України встановлено вимогу щодо укладення договору купівлі-продажу квартири у письмовій формі, з нотаріальними посвідченнями та державною реєстрацією.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у цій справі між сторонами відсутні належним чином оформлені договірні відносини, оскільки ні договір позики, ні договір купівлі-продажу, ні попередній договір про укладення в майбутньому сторонами договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 у порядку, визначеному чинним законодавством України, не укладався.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13.

Враховуючи, що кошти у сумі 23 650 доларів США були сплачені позивачем відповідачу з приводу викупу позивачем квартири АДРЕСА_1, однак сторони не виконали вимоги законодавства в частині укладення у належній формі як попереднього, так і основного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, і відповідачем не доведено існування між сторонами боргового зобов'язання, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вказані кошти відповідач утримує без належної правової підстави і не повертає їх позивачу, а тому вони підлягають поверненню позивачу відповідачем на підставі статті 1212 ЦК України.

За наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними у статті 416 цього Кодексу (частина перша статті 415 ЦПК України).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2017 року було зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, частиною третьою статті 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є.В.Синельников

С.Ф.Хопта

Ю.В.Черняк