Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 295/8869/16

провадження № 61-22256св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - Житомирська міська рада,

третя особа - Друга житомирська державна нотаріальна контора Житомирської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 листопада 2016 року в складі судді Зосименка О. М. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 19 грудня 2016 року в складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Шевчук А. М., Кочетова Л. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Житомирської міської ради, третя особа - Друга житомирська державна нотаріальна контора Житомирської області, про визнання права власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на земельну ділянку площею 0,0594 га на АДРЕСА_1.

Позовна заява мотивована тим, що ця земельна ділянка була виділена її матері рішенням правління колгоспу ім. Калініна с. Крошня Житомирського району. Вважала, що як спадкоємець першої черги набула право власності на земельну ділянку. Нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право власності через відсутність правовстановлювальних документів.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 16 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка перебувала у спадкодавця у тимчасовому користуванні, а не була передана у власність.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 19 грудня 2016 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 листопада 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені в справі судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення не відповідають обставинам справи, належність земельної ділянки ОСОБА_5 доведена письмовими доказами.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

У квітні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що рішеннями правління колгоспу ім. Калініна с. Крошня Житомирського району у 1969 та 1970 роках члену колгоспу ОСОБА_5 надані земельні ділянки площею 0,20 га та 0,15 га без зазначення місця розташування.

Розпорядженням Ради міністрів Української РСР від 03 березня 1973 року № 128-р землі колгоспу ім. Калініна були передані до м. Житомира.

Рішенням Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 26 червня 1997 року № 344 за ОСОБА_5 закріплена у тимчасове користування (на 2 роки) земельна ділянка площею 0,0581 га на АДРЕСА_1.

На підставі цього рішення 17 липня 1991 року між Житомирською міською радою та ОСОБА_5 був укладений договір на право тимчасового користування земельною ділянкою площею 0,0581 га на АДРЕСА_1 терміном 2 роки для ведення городництва.

ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням Житомирської міської ради від 03 березня 2011 року № 95 ОСОБА_3 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0594 га на АДРЕСА_1.

Листом від 29 лютого 2012 року та постановою нотаріуса від 29 вересня 2016 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку через відсутність документа, що посвідчує право власності спадкодавця.

У рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено, що ЗК Української РСР 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею (стаття 15). Землекористувачами визначалися, зокрема, громадяни.

Поняття «користування землею» у ЗК Української РСР 1990 року (стаття 7) поряд з постійним (без заздалегідь встановленого строку) передбачало тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до десяти років). Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей, як правило, мало бути довгостроковим. Для ведення селянського (фермерського) господарства земля надавалася в оренду районною, міською радою (частина третя статті 8). У цьому Кодексі з'явилася нова форма володіння землею: довічне успадковуване володіння, яке надавалося громадянам, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, у разі одержання у спадщину жилого будинку або його придбання і т. ін.

Відповідно до статей 22, 23 ЗК України 1990 року право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право - державного акта.

Матеріали справи не містять державний акт про право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_5 та інший договір на право користування земельною ділянкою, крім договору від 17 липня 1991 року терміном дії 2 роки.

Оскільки ОСОБА_3 не довела факт належності ОСОБА_5 земельної ділянки на праві власності, а також наявність у ОСОБА_5 права користування земельною ділянкою на момент смерті, суд першої інстанції, з висновком якого погодися суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Суд касаційної інстанції погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на те, що спірна земельна ділянка не є спадковим майном.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

При вирішенні справи суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 19 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.М. Сімоненко

С.П. Штелик