ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 909/1046/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

представники сторін:

відповідача 1 - директор Іваник І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області

на постанову Львівського апеляційного господарського суду

від 16.07.2018

у складі колегії суддів: Мирутенка О.Л. (головуючого), Бойко С.М., Якімець Г.Г.

у справі № 909/1046/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Віза-Вторма"; 2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області; 3. Колективного підприємства"Івано-Франківськвторресурси"

про визнання недійсними з моменту укладення договорів купівлі-продажу,-

ВСТАНОВИВ:

1. ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віза-Вторма", колективного підприємства "Івано-Франківськвторресурси" та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області про визнання недійсними з моменту укладення договору купівлі-продажу від 21.02.1994, укладеного між Обласним виробничо-заготівельним підприємством "Івано-Франківськвторресурси" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Івано-Франківській області в частині продажу залізничної під'їзної колії 1520 мм довжиною 139 м., яка знаходиться в м. Івано-Франківську по вул. Ботанічна, 10-а та договору від 06.10.2003 р. №10/10/2003, укладеного між Обласним виробничо-заготівельним підприємством "Івано-Франківськвтрресурси" та товариством з обмеженою відповідальністю "Віза Вторма".

2. Справа розглядалася судами неодноразово.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

3. За результатами нового розгляду Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.02.2018 було відмовлено в позові ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця".

4. Не погодившись з даним рішенням ПАТ Українська залізниця в особі її регіональної філії Львівська залізниця звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

5. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 у справі № 909/1046/16 апеляційну скаргу ПАТ Українська залізниця в особі її регіональної філії Львівська залізниця задоволено повністю, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.02.2018 року у справі №909/1046/16 скасовано. Постановлено нове рішення, яким позов Українська залізниця в особі її регіональної філії Львівська залізниця задоволено повністю.

5. Судом першої інстанції встановлено наступне.

5.1 21.02.1994 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області (по договору - продавець) та товариством покупців членів трудового колективу Обласного виробничо-заготівельного підприємства "Івано-Франківськвторресурси" (по договору-покупець) укладено договір купівлі-продажу державного майна. Договір підписаний і скріплений печатками сторін, посвідчений нотаріусом першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Стецьківим М.І. та зареєстрований в реєстрі за № 3Д-201. Договір також зареєстровано виконавчим комітетом Івано-Франківської міської Ради народних депутатів за № 66-р. 05.03.1994.

5.2 За умовами даного договору продавець продав, а покупець, у свою чергу, - купив державне майно цілісного майнового комплексу Обласного виробничо-заготівельного підприємства "Івано-Франківськвторресурси", який знаходиться за адресою: 284014, м. Івано-Франківськ, вул. Ботанічна, 10а. Майно підприємства включає в себе всі активи і пасиви, основні засоби, обладнання, устаткування, запаси і затрати та інше майно згідно з актом інвентаризації, який додається до цього договору (п.1.1 договору). Право власності на майно, що приватизується, переходить до покупця з часу підписання договору та його нотаріального посвідчення (п.1.2. зазначеного договору).

5.3 Згідно з Переліком нерухомого майна, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу, продавець згідно з договором купівлі-продажу від 21.02.1994 передав покупцю об'єкти нерухомості, в тому числі залізничну колію, інвентарний №18, вартістю 15237776 крб., що знаходиться в м. Івано-Франківську по вул.Ботанічна, 10а. Зазначений Перелік нерухомого майна засвідчено приватним нотаріусом Мачкур А.А. 21.07.2015 та зареєстровано в реєстрі за №991.

5.4 06.10.2003 між ОКВЗП "Івано-Франківськвторресурси" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Віза-Вторма" (покупець) укладено договір №10/10/03, за умовами якого продавець зобов'язався продати, а покупець, у свою чергу, - купити під'їзну колію, що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Ботанічна, 10а. Зазначений договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками. Договір набуває чинності з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами зобов'язань (4.1. Договору).

5.5 Відповідно до п. 1.2. договору № 10/10/03 нерухоме майно належить продавцю- Обласному виробничо-заготівельному підприємству "Івано-Франківськвторесурси".

5.6 Згідно з п.п. 1.4., 1.5. зазначеного договору право власності на майно переходить покупцю на підставі акту прийому-передачі майна, який є невід'ємною частиною цього договору. Загальна вартість під'їзної колії, що продається, складає 13 492,00 грн. з ПДВ (п. 2.1. договору).

5.7 На виконання умов зазначеного договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Віза-Вторма" та Обласним виробничо-заготівельним підприємством "Івано-Франківськвторресурси" 06.10.2003 підписано акт прийому-передачі під'їзної колії, яким підтверджено відповідність майна умовам договору № 10/10/03 від 06.10.2003 та його належний стан.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

6. 06.08.2018 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою від 03.08.2018 № 10-06-01738 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 у справі № 909/1046/16, підтвердженням чого є відтиск календарного штемпелю відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 909/1046/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 09.08.2018.

8. Ухвалою Верховного Суду від 15.08.2018 відкрито касаційне провадження у справі № 909/1046/16 за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області від 03.08.2018 № 10-06-01738 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2018; призначено розгляд касаційної скарги на 10.10.2018 о 15 год. 30 хв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.

9. Не погодившись з прийнятою постановою апеляційного суду, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області подано касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2018, в якій скаржник просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити без змін рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.02.2018.

10. Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване судове рішення прийнято з неповним дослідженням доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

11. Регіональна філія "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить оскаржувану постанову залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

12. Представник відповідача 1 в судовому засіданні 10.10.2018 підтримав касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

13. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача 1, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

14. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

15. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

16. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції зазначено, що спірна під'їзна колія, яка була на балансі Львівської залізниці Міністерства шляхів зв'язку СРСР з моменту її введення залізницею в експлуатацію, закріплена і знаходиться на її балансі була загальнодержавною власністю, і належить до єдиної транспортної системи та в повному господарському віданні Львівської залізниці.

17. Також, судом апеляційної інстанції зазначено, що під'їзна колія, що була та є державною власністю, на час приватизації не належала до майна підприємства ОВЗП "Івано-Франківськвторресурси", а тому Фонд держмайна неправомірно в процесі приватизації включив її до статутного фонду даного підприємства та відчужив за договором купівлі-продажу від 21.02.1994. Спірний договір купівлі-продажу від 21.02.1994 не відповідав положенням частини 1 статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в редакції, чинній станом на дату укладення договору. Під час приватизації та укладення спірного договору купівлі-продажу від 21.02.1994 Регіональним відділенням Фонду держмайна України були порушені вимоги норм статті 34 Закону України від 07.02.1991 «Про власність», оскільки спірна під'їзна колія належала до єдиної транспортної системи та відносилася до загальнодержавної власності.

18. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в даному конкретному випадку не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.

19. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення закріплено у статті 174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

20. Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

21. За змістом частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

22. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

23. Таким чином, судом першої інстанції оцінювався договір купівлі-продажу державного майна від 21.02.1994 щодо його відповідності актам цивільного законодавства станом на момент його укладення.

24. Відповідно до п. 79 Розділу IV "Залізничні під'їзні колії" Статуту залізниць Союзу РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР № 270 від 06.04.1964, до залізничних під'їзних колій належать колії, призначені для обслуговування окремих підприємств, організацій, установ, сполучені із загальною мережею залізничних колій СССР безперервною рейковою колією та які належать: а) підприємствам, установам, організаціям;б) залізницям. Новозбудовані залізничні під'їзні колії підприємств, організацій та установ, не пов'язані з технологічними перевезеннями, передаються у встановленому порядку у відання залізних доріг.

25. Зазначений Статут був чинним станом на 06.08.1976 - дату прийняття в експлуатацію спірної під'їзної колії.

26. Відповідно до пункту 82 Розділу IV "Залізничні під'їзні колії" Статуту залізниць Союзу РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР № 270 від 06 квітня 1964 року, відкриття для постійної експлуатації новозбудованої залізничної під'їзної колії та подача на цю колію рухомого складу допускається після здійснення робіт з будівництва колії згідно з проектом, прийняття залізничної під'їзної колії в експлуатацію та встановлення залізною дорогою порядку обслуговування під'їзної колії.

27. Згідно з пунктом 87 зазначеного Статуту взаємовідносини залізної дороги з підприємствами, організаціями чи установами, які мають залізничні під'їзні колії, регулюються договором на експлуатацію залізничної під'їзної колії.

28. З наведених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що :

- у відання залізних доріг у встановленому порядку передавалися новозбудовані залізничні під'їзні колії підприємств, організацій та установ, не пов'язані з технологічними перевезеннями;

- відкриття для постійної експлуатації новозбудованої залізничної під'їзної колії та подача на цю колію рухомого складу допускається після здійснення робіт з будівництва колії згідно з проектом, прийняття залізничної під'їзної колії в експлуатацію та встановлення залізною дорогою порядку обслуговування під'їзної колії;

- взаємовідносини залізної дороги з підприємствами, організаціями чи установами, які мають залізничні під'їзні колії, регулюються договором на експлуатацію залізничної під'їзної колії.

29. В силу статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

30. Судом першої інстанції вірно встановлено, що з поданих позивачем доказів не можливо встановити, чи була пов'язана побудована в 1976 році спірна під'їзна колія з технологічними перевезеннями та, відповідно, чи підлягала вона передачі та чи була передана у встановленому порядку у відання залізної дороги.

31. Також судом першої інстанції вірно встановлено, що не можливо дослідити, як регулювались відносини щодо експлуатації під'їзної колії між Івано-Франківською фірмою "Меблі", міськконторою "Вторресурси" та Львівською залізницею, оскільки позивачем не подано суду договорів на експлуатацію залізничної під'їзної колії та доказів прийняття спірної колії в експлуатацію.

32. Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги долучені позивачем до письмових пояснень (вх.№20791/17 від 28.12.2017) копії договорів про подачу та збирання вагонів від 31.08.1988, 01.09.2005 та 30.09.2010, оскільки договори від 01.09.2005 та 30.09.2010 укладені пізніше договорів купівлі-продажу, що є предметом даного спору, а договір від 31.08.1988 укладено з фірмою "Меблі", що не є стороною даного спору.

33. Судом першої інстанції встановлено, що 06.08.1976 на підставі розпорядження начальника Івано-Франківського відділення Львівської залізниці від 05.08.1976 була проведена комісійна перевірка стану новозбудованих під'їзних колій Івано-Франківської фірми «Меблі» та міськконтори «Вторресурси» (акт від 06.08.1976, т.1, а.с.225), якою встановлено, що роботи по будівництву під'їзних колій виконані у відповідності з проектом, приймання під'їзних колій в постійну експлуатацію можливе за умови усунення наведених в акті недоліків; відкриття руху доручається начальнику станції Івано-Франківськ та начальнику ділянки дистанції колії з оформленням акта.

34. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що твердження позивача про те, що акт перевірки від 06.08.1976 підтверджує факт прийняття спірної колії в експлуатацію є передчасними.

35. При цьому судом першої інстанції правомірно відхилено як необґрунтовані посилання позивача на п. 1 постанови Ради Міністрів СРСР від 26.05.1962 № 478, згідно якої залізничні під'їзні колії не загального користування, не пов'язані з технологічним перевезенням, підлягають передачі в 1962-1963 роках у відання залізних доріг Міністерства шляхів зв'язку (а.с. 222), оскільки спірна під'їзна колія була побудована значно пізніше - у 1976 році.

36. Судом першої інстанції встановлено, що наказом Фонду державного майна України № 254 від 03.12.1991 засновано підприємство Львівська державна залізниця, затверджено Статут підприємства, затверджено установчу угоду від 24.10.1991 між ФДМУ та Львівською залізницею, згідно з якою передано в повне господарське відання підприємства державне майно.

37. Також, судом першої інстанції вірно встановлено, що водночас, на підставі наявних у матеріалах справи копій наказу ФДМУ № 254 від 03.12.1991, установчої угоди від 24.10.1991 та переліку основних засобів Львівської залізної дороги станом на 01.10.1991 (т.1, а.с.233 242) не можливо встановити, чи була включена спірна під'їзна колія до переліку основних засобів Львівської залізниці станом на 01.10.1991.

38. Суд апеляційної правомірно не прийняв до уваги посилання позивача на лист Фонду Державного майна України вих.№1-0-15-17240 від 09.09.2016 (том 1, а.с.32), оскільки із вказаного листа не вбачається можливість встановити, коли і на якій підставі спірна колія була передана на баланс ДТГО "Львівська залізниця". Водночас, суд констатує, що у вказаному листі спірна колія значиться як державне майно.

39. Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України "Про власність" ВР УРСР № 697-ХІІ від 07.02.1991, який діяв на час укладення спірного договору, до державної власності в Українській РСР належали загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

40. Стаття 34 цього Закону до об'єктів права загальнодержавної (республіканської) власності відносила, в тому числі, системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення.

41. Згідно з частиною 1 статті 37 зазначеного Закону майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством Української РСР.

42. Указом Президії Верховної Ради України №1452-ХІІ від 30.08.1991 "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" № 1540-ХІІ від 10.09.1991 визначено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

43. В той же час, відповідно до частин 1, 2 статті 7 Закону №2163-XII (в редакції станом на 21.02.1994) державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць. Фонд державного майна України та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд державного майна України, що затверджується Верховною Радою України.

44. Згідно абзацу 4 частини 2 статті 7 Закону №2163-XII (в редакції станом на 21.02.1994р.) Фонд державного майна України у процесі приватизації здійснює такі основні повноваження, зокрема, продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва.

45. Згідно частини 4 статті 7 Закону №2163-XII (в редакції станом на 21.02.1994) органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць здійснюють такі функції: розробляють проекти республіканської (Республіки Крим) і місцевих програм приватизації; здійснюють методичне керівництво щодо реалізації цих проектів, організують та контролюють їх виконання; створюють комісії по приватизації республіканського та комунального державного майна, затверджують плани його приватизації; здійснюють повноваження власника майна, що приватизується.

46. У частині 2 статті 5 Закону №2163-XII (в редакції станом на 21.02.1994) вказано перелік об'єктів, що не підлягають приватизації, де відсутні підїзні колії. У Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 N 26-92, додаток №1 (станом на 21.02.1994), під'їзні колії теж не значаться.

47. Відповідно до частини 1 статті 27 Закону №2163-XII (в редакції станом на 21.02.1994) при приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.

48. Договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню, а також реєстрації виконкомами Рад народних депутатів протягом одного місяця з дня його укладення. (частина 4 статті 27 №2163-XII (в редакції станом на 21.02.1994).

49. Судом першої інстанції встановлено, що із наявного в матеріалах справи листа Регіонального відділення Фонду державного майна України в Івано-Франківській області від 16.08.2016 вбачається, що продаж спірної під'їзної колії відбувся на підставі інвентаризаційного опису від 31.07.1993, проведеного самим ОВЗП "Івано-Франківськвторресурси" за наявними об'єктами на території підприємства без зазначення відомостей щодо їх перебування у власності чи на балансі підприємства.

50. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з аналізу наведених правових норм вбачається, що станом на час укладення договору купівлі-продажу державного майна від 21.02.1994 власником під'їзної колії була держава, а РВ ФДМУ по Івано-Франківській області (продавець) у межах наданих повноважень розпорядилось державним майном, прямої заборони щодо приватизації якого чинне на той час законодавство не містило. Крім того, приватизація відповідача не була визнана незаконною в установленому законом порядку.

51. Судом першої інстанції правомірно прийнято до уваги наявний технічний паспорт під'їзної залізничної колії ТОВ "Віза-Вторма" на ст. Івано-Франківськ Львівської залізниці колія 1520 мм 2005р., у якому у розділі ІІ «Загальні зведення» вказано, що залізнична колія належить власнику, а обслуговується засобами залізниці.

52. Як вірно встановлено судом першої інстанції, даний технічний паспорт погоджений власником колії ТОВ "Віза-Вторма", Івано-Франківською дирекцією Львівської залізниці та начальником станції про що свідчать печатки та підписи сторін (а.с. 36-37).

53. До матеріалів справи також долучено зміни і доповнення до технічного паспорту під'їзної залізничної колії ТОВ "Віза-Вторма" на ст. Івано-Франківськ Львівської залізниці колія 1520 мм 2005р., однак як встановлено судом першої інстанції, у даному документі відсутні підписи та печатки власника під'їзної колії ТОВ "Віза-Вторма", начальника станції Івано-Франківськ та дата його затвердження (а.с. 38), відтак вказані докази правомірно не прийняті до уваги судом першої інстанції.

54. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав, передбачених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між Обласним виробничо-заготівельним підприємством "Івано-Франківськвторресурси" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Івано-Франківській області від 21.02.1994 в частині продажу залізничної під'їзної колії 1520 мм. довжиною 139 м., яка знаходиться в м. Івано-Франківську по вул. Ботанічна, 10-а з моменту його укладення.

55. Щодо визнання недійсним з моменту укладення договору від 06.10.2003 №10/10/2003, укладеного між Обласним виробничо-заготівельним підприємством "Івано-Франківськвтрресурси" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віза Вторма", суд першої інстанції правомірно зазначив, що з огляду на недоведеність позивачем суду підстав для визнання недійсним вказаного договору, зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає.

56. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, а позов - таким, що не підлягає задоволенню.

57. Відтак, постанова суду апеляційної інстанції від 16.07.2018 прийнята з порушенням вимог статті 203 Цивільного кодексу України, статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

58. Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

59. Згідно з частинами 1 - 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

60. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

61. Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

62. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його права та обов'язків цивільного характеру.

63. Відповідно до п.72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99) зазначено: "Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції ( 995_004 ), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів."

64. Разом із тим, у пункті 71 рішення в справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

65. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

66. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

67. Однак, враховуючи викладене, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам не відповідає.

68. При цьому, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд при розгляді справи всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції.

69. Доводи скаржника про невідповідність постанови апеляційного господарського суду положенням чинного законодавства та законність рішення суду першої інстанції знайшли своє підтвердження під час перегляду оскаржуваної постанови в касаційному порядку.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 у справі № 909/1046/16 задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 у справі № 909/1046/16 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.02.2018 залишити в силі.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Білоус

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко