КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2018 року м. Київ № 810/4225/18

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Журавель В.О.,

при секретарі судового засідання Мкртчян Н.Ц.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

відповідач-1 - не прибув,

відповідач-2 - не прибув,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Голови Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_2, В.о. голови Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_3 ,

про визнання бездіяльності протиправною, поновлення на посаді судді та зобов'язання видати відповідний наказ,

в с т а н о в и в:

14 серпня 2018 р. до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Голови Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_2 (далі – відповідач-1), В.о. голови Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_3 (далі – відповідач-2), в якому просить суд:

- визнати бездіяльність Голови Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_2 та В.о. голови Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_3 щодо не вчинення дій стосовно поновлення в штаті суддів Шевченківського районного суду м. Києва Кормушина Кирила Олександровича - протиправною;

- поновити ОСОБА_1 на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва та видати відповідний наказ;

- допустити негайне виконання рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним. Позивач до 2010 року працював суддею Шевченківського районного суду м. Києва. У грудні 2010 року ОСОБА_4 рада юстиції внесла подання до Верховної ОСОБА_5 України про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги.23 грудня 2010 року постановою Верховної ОСОБА_5 України звільнено позивача з посади судді у зв’язку з порушенням присяги. Позивач оскаржив своє звільнення до Вищого адміністративного суду України, постановою якого 6 квітня 2011 р. у задоволенні позову відмовлено. 19 січня 2017 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема, і за заявою позивача, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 та статтю 8 Конвенції. У подальшому ОСОБА_5 Суд рішенням від 2 березня 2018 р. переглянув вказану адміністративну справу і позов ОСОБА_1 задовольнив частково: скасовано рішення ОСОБА_4 ради юстиції щодо позивача, скасовано постанову Верховної ОСОБА_5 України про звільнення позивача з посади у зв’язку з порушенням присяги судді, передано на повторний розгляд ОСОБА_4 ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, у решті позову відмовлено. ОСОБА_6 Верховного Суду постановою від 21 червня 2018 р. апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ради правосуддя залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 березня 2018 р. залишила без змін.

З урахуванням цих рішень суду позивач 26 червня 2016 р. звернувся до відповідача-1 із заявою про поновлення на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва та скасування попереднього наказу про виключення зі штату суддів цього суду. Проте, відповідачем-1 не було поновлено позивача в посаді судді. Вважає, що відповідачами протиправно допущено бездіяльність стосовно поновлення позивача в штаті суддів Шевченківського районного суду м. Києва та не здійснено скасування наказу від 14 березня 2011 р. № 15-36к «Про звільнення судді за порушення присяги».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2018 р. відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26 вересня 2018 р.

Відповідачі позов не визнали, подали до суду відзив на позовну заяву. Зазначають, що викладені позивачем у позовній заяві фактичні обставини відповідачами не заперечуються. Разом з цим зазначають, що згідно з текстом рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 березня 2018 р. питання щодо поновлення позивача на посаді судді не було предметом судового розгляду. Водночас, станом на цей час в законодавстві Україні відсутні норми, які б встановлювали порядок чи механізм поновлення порушеного права судді, звільнення якого визнано судом незаконним. Крім того, зазначають, що зверталися ОСОБА_4 ради правосуддя та до Державної судової адміністрації України для роз’яснення даного питання. 2 вересня 2018 р. листом ОСОБА_4 ради правосуддя було повідомлено про відсутність підстав для винесенням відповідачем-1 наказу про поновлення позивача на роботі, а 10 вересня 2018 р. листом Державної судової адміністрації України було повідомлено про відсутність підстав для поновлення позивача на посаді судді до винесення рішення ОСОБА_4 радою правосуддя. Враховуючи викладене, відповідачі вважають, що вказані дії обумовлені об’єктивними обставинами та не є протиправними.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 р. закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10 жовтня 2018 р.

10 жовтня 2018 р. у судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі. Зазначив, що не вбачає підстав для залучення до участі у справі інших співвідповідачів, зокрема ОСОБА_4 ради правосуддя, оскільки вирішення заявлених позовних вимог належить до компетенції зазначених ним відповідачів.

Відповідач-1 та відповідач-2 були належним чином повідомлені про час, дату та місце проведення судового засідання, до суду не прибули, про причини неявки суд не повідомили, у відзиві просили розгляд справи проводити за їхньої відсутності.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Зверненню позивача до суду передували наступні обставини справи, які судом встановлено на підставі наявних у справі і досліджених у судовому засіданні судових рішень, винесених за позовом ОСОБА_1

Указом Президента України від 25 грудня 2004 р. позивача призначено на посаду судді Шевченківського районного суду м. Києва. 8 листопада 2005 р. позивач прийняв присягу судді. Постановою Верховної ОСОБА_5 України від 21 жовтня 2010 р. № 2635-VI позивача обрано суддею цього ж суду безстроково.

6 грудня 2010 року ОСОБА_4 рада юстиції, розглянувши пропозиції членів ОСОБА_4 ради юстиції ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 13 вересня 2010 р., прийняли рішення за № 1342/0/15-10 про внесення подання до Верховної ОСОБА_5 України про звільнення позивача з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва за порушення присяги.

У подальшому ОСОБА_4 рада юстиції внесла до Верховної ОСОБА_5 України подання від 16 грудня 2010 р. № 89/0/12-10 про звільнення судді Шевченківського районного суду м. Києва Кормушина К.О. з посади у зв’язку з порушенням присяги. На пленарному засіданні 23 грудня 2010 року Верховна ОСОБА_5 України прийняла постанову № 2865-VI «Про звільнення суддів», якою звільнила, зокрема, суддю Шевченківського районного суду міста Києва Кормушина К.О. з посади у зв’язку з порушенням присяги.

У січні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовною заявою, у якій просив визнати незаконними рішення ОСОБА_4 ради юстиції від 6 грудня 2010 р. (№1341/0/15-10 та №1342/0/15-10) про внесення подання до Верховної ОСОБА_5 України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді; - визнати незаконним подання ОСОБА_4 ради юстиції від 16 грудня 2010 року № 89/0/12-10 до Верховної ОСОБА_5 України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді; - визнати незаконною постанову Верховної ОСОБА_5 України «Про звільнення суддів» від 23 грудня 2010 року № 2865-VІ в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді.

6 квітня 2011 р. постановою Вищого адміністративного суду України у задоволенні цього позову відмовлено.

Позивач подав до Європейського суду з прав людини заяву проти України, у якій скаржився на порушення статей 6 та 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі – Конвенція), посилаючись на те, що провадження щодо його звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, а незаконне звільнення суттєво негативно вплинуло на його приватне життя.

З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до Європейського суду з прав людини громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об’єднані відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду.

19 січня 2017 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема, і за заявою позивача № 68443/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя. Це рішення набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 р.

25 квітня 2017 р. позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2011 р. з підстави, встановленої п.3 ч.1 ст.237 КАС України, у якій просив скасувати зазначену вище постанову Вищого адміністративного суду України та прийняти нове рішення - про задоволення позову.

За наслідками розгляду справи за заявою позивача ОСОБА_5 Суд України з огляду на зазначені вище висновки Європейського суду з прав людини, 3 липня 2017 р. прийняв постанову, якою скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2011 р, а справу передав на новий судовий розгляд до цього ж суду.

Під час нового розгляду справи позивач подав суду письмові доповнення до свого адміністративного позову, в яких, окрім того, що підтримує заявлені позовні вимоги з підстав, зазначених в позовній заяві та раніше поданих доповненнях до неї, зазначив ще й про те, що на дату розгляду цієї справи Закон України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 лютого 2015 р. № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон №192-VIII), передбачає трирічний строк для накладення дисциплінарного стягнення. Зазначену обставину позивач просив врахувати при новому розгляді цієї справи.

У зв’язку з початком роботи Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 передано до Касаційного адміністративного суду, за ухвалою якого від 15 січня 2018 р. розгляд цієї справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 2 березня 2018 р. позов задовольнив частково: визнано протиправним та скасовано рішення ОСОБА_4 ради юстиції від 6 грудня 2010 р. № 1341/0/15-10, № 1342/0/15-10 «Про внесення подання до Верховної ОСОБА_5 України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва за порушення присяги»; визнано протиправним та скасовано подання ОСОБА_4 ради юстиції від 16 грудня 2010 р. № 89/0/12-10 до Верховної ОСОБА_5 України «Про звільнення судді з посади», за яким ОСОБА_4 рада юстиції пропонує ОСОБА_5 України звільнити ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м.Києва у зв’язку з порушенням присяги; визнано протиправною та скасовано Постанову Верховної ОСОБА_5 України від 23 грудня 2010 р. № 2865-VІ «Про звільнення суддів» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва у зв’язку з порушенням присяги судді. Крім того, передано на повторний розгляд ОСОБА_4 ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиціях членів ОСОБА_4 ради юстиції ОСОБА_8 від 13 вересня 2010 р. та ОСОБА_7 від 18 вересня 2010 р. У решті позову відмовив.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач звернувся до ОСОБА_6 Верховного Суду з апеляційною скаргою, у якій просив рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 березня 2018 р. змінити: виключити з резолютивної частини рішення про передачу на повторний розгляд ОСОБА_4 ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладі у пропозиціях членів ОСОБА_4 ради юстиції ОСОБА_8 від 13 вересня 2010 р. та ОСОБА_7 від 18 вересня 2010 р. На обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог позивач зазначає, що як у первинному позові, поданому ще у січні 2011 р., так і в заяві до Верховного Суду України та в доповненні до позову, ставилося питання тільки про визнання протиправними актів індивідуальної дії відповідачів. Вважає, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в частині передачі справи на повторний розгляд ОСОБА_4 ради правосуддя для вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності суперечить вимогам пунктів 1, 3 частини четвертої статті 266 КАС України. Наголошує, що, будучи у грудні 2010 р. звільненим з посади судді, він вже поніс дисциплінарну відповідальність. Зазначає, що встановлений законом строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності закінчився.

Крім того, позивач в апеляційній скарзі також зазначив, що під час судового засідання в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, окрім вимог задовольнити позов, він просив поновити його на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва з 23 грудня 2010 р., проте, суд це прохання проігнорував. Висловлює сподівання, що у разі задоволення його апеляційної скарги, це вправі зробити ОСОБА_6 Верховного Суду.

Також до ОСОБА_6 Верховного Суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_4 ради правосуддя на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 березня 2018 р., в якій відповідач зазначив, що суд при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно встановив обставини у справі, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Просить рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 березня 2018 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_4 рада правосуддя посилається на те, що, приймаючи оскаржувані рішення ОСОБА_4 рада юстиції діяла з дотриманням процедури їх прийняття та з урахуванням права позивача на участь у процесі прийняття рішень. До того ж ОСОБА_4 рада правосуддя не погоджується з висновком суду, що іншого способу відновлення порушених прав позивача, правової оцінки його дій як судді при виконанні посадових обов’язків, аніж як повторний розгляд цього питання вже новоутвореним конституційним органом (ОСОБА_4 радою правосуддя), немає. Вважає, що посилання суду у цьому випадку на статтю 52 Закону України від21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про ОСОБА_4 раду правосуддя» (далі – Закон №1798-VIII) є недоцільним, оскільки такий порядок не є аналогічним порядку перегляду рішень Дисциплінарних палат ОСОБА_4 ради правосуддя.

ОСОБА_6 Верховного Суду постановою від 21 червня 2018 р. апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ради правосуддя залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 березня 2018 р. залишила без змін. При цьому, суддями Великої Палати Верховного Суду висловлено дві окремі думки до постанови.

Наведені вище обставини судом встановлено на підставі досліджених у судовому засіданні постанови Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2011 р., рішення Європейського суду з прав людини у справі «Куликов та інші проти України» від 19 січня 2017 року, постанови Верховного Суду України від 3 липня 2017 р., рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 березня 2018 р., постанови ОСОБА_6 Верховного Суду від 21 червня 2018 р. і доданих до нього окремих думок.

22 червня 2018 р. відповідач-1 звернувся до ОСОБА_4 ради правосуддя з листом, в якому вказав, що 15 березня 2018 р. до Шевченківського районного суду м. Києва надійшло рішення Верховного Суду від 2 березня 2018 р. №800/320/17. В листі зазначає, що за повідомленням ОСОБА_1 це рішення Верховного Суду залишено в силі рішенням ОСОБА_6 Верховного Суду від 21 червня 2018 р., тобто воно набрало законної сили 21 червня 2018 р. У зв’язку з цим відповідач-1 просив роз’яснити йому наявність чи відсутність підстав для винесення головою суду наказу для зарахування судді Кормушина К.О. до штату Шевченківського районного суду м.Києва чи поновлення його на посаді судді цього суду згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якщо так, то з якого числа має бути винесено відповідний наказ. До листа було додано копію рішення Верховного Суду від 02.03.2018.

26 червня 2016 р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача-1 із заявою про поновлення на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва та скасування попереднього наказу про виключення його зі штату суддів цього суду. У заяві зазначалося, що згідно з постановою ОСОБА_6 Верховного Суду від 21 червня 2018 р. це судове рішення набрало законної сили, а зазначення у ньому про передачу питання про його дисциплінарну відповідальність на повторний розгляд до ОСОБА_4 ради правосуддя не перешкоджає вирішенню питання про поновлення в посаді судді. Вказав, що з часу інкримінованих йому діянь пройшло значно більше трьох років, що виключає відкриття щодо нього дисциплінарної справи. До заяви позивачем додано копію постанови ОСОБА_6 Верховного Суду від 21.06.2018 (вступна та резолютивна частини).

11 липня 2018 р. листом ОСОБА_4 ради правосуддя надано відповідь на звернення відповідача-1 від 22 червня 2018 р. (отримано судом 16.07.2018). Указано, що питання поновлення ОСОБА_1 на посаді судді не було предметом цього судового провадження, а надання роз’яснень стосовно порушених у листі Голови Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_2 питань не відноситься до повноважень ОСОБА_4 ради правосуддя. Зазначено, що ОСОБА_4 радою правосуддя жодних рішень стосовно ОСОБА_1 наразі не приймалося.

23 липня 2018 р. відповідач-1 повторно звернувся до ОСОБА_4 ради правосуддя з листом, в якому вказав, що з відповіді ОСОБА_4 ради правосуддя від 11 липня 2018 р. залишилося незрозумілим як діяти голові суду. Наполегливо просив роз’яснити чи повинен голова Шевченківського районного суду м. Києва вирішити питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді шляхом, зазначеним в заяві ОСОБА_1, а саме - виданням наказу про скасування попереднього наказу від 14.03.2011 про звільнення ОСОБА_1 та виключення його зі штату суддів та виданням наказу про поновлення його в посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва. Якщо так, то з якого числа ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді судді, якщо ні, то яким чином голова суду повинен обґрунтувати свою відмову. До листа було додано копію звернення ОСОБА_1 та копію наказу від 14.03.2011.

27 липня 2018 р. відповідач-1 листом повідомив позивача про повторне звернення до ОСОБА_4 ради правосуддя за додатковим роз’ясненням щодо вирішення питання про поновлення на посаді судді. Крім того, зазначено, що після отримання додаткових роз’яснень від ОСОБА_4 ради правосуддя буде надано вичерпну відповідь на запит.

2 серпня 2018 р. листом ОСОБА_4 ради правосуддя надано відповідь на звернення відповідача-1 від 23липня 2018 р. (отримано судом 06.08.2018). Указано, що питання поновлення ОСОБА_1 на посаді судді не було предметом цього судового провадження. Зазначено, що Європейський суд з прав людини у рішенні «Куликов та інші проти України», відхиливши прохання щодо вжиття заходів індивідуального характеру шляхом поновлення заявника на посаді, Суд вказав на впровадження в Україні станом на сьогодні повномасштабної судової реформи, яка включає внесення змін до Конституції та законів України, а також інституційні зміни, та наголосив на тому, що, враховуючи обсяг та обставини заяви, що розглядається, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження primafacie даремними і безрезультатними. Відтак Суд вирішив не дотримуватись підходу, обраного у справі «ОСОБА_9 проти України» щодо вжиття індивідуальних заходів (пункт 148 рішення «Куликов та інші проти України»). Відповідно до абзацу дев’ятого частини першої статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання рішення включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру. Згідно зі статтею 10 вказаного Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру. Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutioinintegrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Зазначено також, що повний текст постанови ОСОБА_6 Верховного Суду від 21 червня 2018 року, який надійшов на адресу ОСОБА_4 ради правосуддя 09 липня 2018 року, було розподілено між членами ОСОБА_4 ради правосуддя. Наразі ОСОБА_4 радою правосуддя рішення стосовно ОСОБА_1 не прийнято.

9 серпня 2018 р. відповідач-2 листом повідомив позивача, що за наслідками повторного звернення до ОСОБА_4 ради правосуддя отримано відповідь про відсутність на даний час підстав для видання наказу про поновлення його на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва.

24 липня 2018 року відповідачем-1 направлено лист до Державної судової адміністрації України, в якому зазначалося про звернення ОСОБА_1 із заявою про поновлення на посаді судді після рішення ОСОБА_6 Верховного Суду та запитувалося надання роз’яснення можливим діям голови суду: чи повинен голова Шевченківського районного суду м. Києва вирішити питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді шляхом, зазначеним в заяві ОСОБА_1, а саме - виданням наказу про скасування попереднього наказу від 14.03.2011 про звільнення ОСОБА_1 та виключення його зі штату суддів та виданням наказу про поновлення його в посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва. Якщо так, то з якого числа ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді судді, якщо ні, то яким чином голова суду повинен обґрунтувати свою відмову. До листа було додано копії відповідних документів.

10 серпня 2018 р. Державною судовою адміністрацією України надано відповідь на лист відповідача-1 від 24 липня 2018 р. У ньому наведено стислий зміст рішення Верховного Суду у справі позивача та посилання на висновки Європейського суду з прав людини, які викладені в рішенні «Куликов та інші проти України». Зазначено, що у резолютивній частині рішення Верховного Суду відсутнє зобов’язання щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва. Указано, що згідно зі статтею 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ОСОБА_4 ради правосуддя в порядку, встановленому законом. У зв’язку з вище зазначеним, Державна судова адміністрації України вважає, що на сьогодні, до винесення рішення ОСОБА_4 радою правосуддя, підстави стосовно поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва відсутні.

Згідно з довідкою Шевченківського районного суду м. Києва станом на 14 вересня 2018 року в цьому суді є 9 вакантних посад судді.

Згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 після звільнення з посади судді позивач у різні періоди 2011-2016 рр працював старшим юристом у товаристві з обмеженою відповідальністю, радником в адвокатських об’єднаннях, помічником судді Верховного Суду України. За час роботи в апараті Верховного Суду України двічі заохочувався.

У зв'язку з тим, що позивач вважає що відповідачі вчинили протиправну бездіяльність за наведених обставин, ним було подано цей позов до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правовий статус судді, вимоги до осіб, які обіймають посаду судді, порядок добору суддів та призначення їх на посаду врегульовано Конституцією України, Законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про ОСОБА_4 раду правосуддя» та іншими законодавчими актами України.

Згідно з приписами статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час розгляду справи) незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Суддя обіймає посаду безстроково.

Статтею 127 Конституції України передбачено, зокрема, вимоги щодо осіб, які обіймають посаду судді. Так, суддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої. На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

Відповідно до ст. 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ОСОБА_4 ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Приписами статті 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ОСОБА_4 рада правосуддя, яка, зокрема, вносить подання про призначення судді на посаду, ухвалює рішення стосовно порушення суддею вимог щодо несумісності, ухвалює рішення про звільнення судді з посади, здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.

Повноваження голови місцевого суду визначено статтею 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Так, частиною першою цієї статті передбачено, що голова місцевого суду, зокрема,:1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами; 2) визначає адміністративні повноваження заступника голови місцевого суду; 4) видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ; 10) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Частинами другою і третьою цієї ж статті визначено, що голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження. У разі відсутності голови місцевого суду його адміністративні повноваження здійснює один із заступників голови суду за визначенням голови суду, за відсутності такого визначення - заступник голови суду, який має більший стаж роботи на посаді судді, а в разі відсутності заступника голови суду - суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді.

Статтею 25 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що заступник голови місцевого суду здійснює адміністративні повноваження, визначені головою суду.

Статус судді визначено статтею 52 цього ж Закону: суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Приписами статті 53 Закону цього Закону визначено, що судді гарантується перебування на посаді судді до досягнення ним шістдесяти п'яти років, крім випадків звільнення судді з посади або припинення його повноважень відповідно до Конституції України та цього Закону.

Статтею 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено вимоги щодо несумісності. Так, перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Перебування на посаді судді також несумісне із наявністю заборони такій особі обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади в порядку, визначеному Законом України "Про очищення влади". Суддя не може поєднувати свою діяльність із підприємницькою, адвокатською діяльністю, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу (крім викладацької, наукової чи творчої), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Особи, які є власниками акцій або володіють іншими корпоративними правами чи мають інші майнові права або інший майновий інтерес у діяльності будь-якої юридичної особи, що має на меті отримання прибутку, зобов'язані передати такі акції (корпоративні права) або інші відповідні права в управління незалежній третій особі (без права надання інструкцій такій особі щодо розпорядження такими акціями, корпоративними або іншими правами, або щодо реалізації прав, які з них виникають) на час перебування на посаді судді. Суддя може отримувати відсотки, дивіденди та інші пасивні доходи від майна, власником якого він є. Суддя не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках. Перебуваючи на посаді, суддя не може бути кандидатом на виборні посади в органах державної влади (крім судової) та органах місцевого самоврядування, а також брати участь у передвиборчій агітації. Суддя повинен дотримуватися вимог щодо несумісності, визначених законодавством у сфері запобігання корупції. Відрядження на роботу до ОСОБА_4 ради правосуддя, ОСОБА_4 кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, ОСОБА_5 суддів України не вважається сумісництвом.

Порядок зайняття посади судді визначено розділом IV Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зокрема, статтею 69 цього Закону передбачено вимоги до кандидатів на посаду судді. Так, на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Не може бути призначений суддею громадянин, який: 1) визнаний судом обмежено дієздатним або недієздатним; 2) має хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню функцій зі здійснення правосуддя; 3) має незняту чи непогашену судимість. Не може претендувати на посаду судді особа, до якої згідно із законом застосовується заборона обіймати відповідну посаду. Не може претендувати на посаду судді також особа, яку було раніше звільнено з посади судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, порушення вимог щодо несумісності, порушення обов'язку підтвердити законність джерела походження майна або у зв'язку із набранням законної сили обвинувальним вироком щодо такої особи, крім випадків визнання в судовому порядку протиправним рішення про звільнення з цих підстав або скасування обвинувального вироку суду. Не може претендувати на посаду судді також особа, яку було раніше звільнено з посади судді за результатами кваліфікаційного оцінювання.

Приписами ст.80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ОСОБА_4 ради правосуддя, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів. Будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів. Президент України видає указ про призначення судді не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання ОСОБА_4 ради правосуддя.

Надаючи правової оцінки обставинам справи суд відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України бере до уваги висновки, до яких дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у вказаному вище рішенні від 2 березня 2018 р.

Зокрема, у цьому рішенні зазначено про таке: «Водночас суд не може оминути того, що на дату розгляду цієї справи правове регулювання спірних правовідносин зазнало суттєвих змін у порівнянні з тим, яке існувало у період їх виникнення. На цю ж обставину звернув увагу й Суд, обґрунтовуючи відмінність правової ситуації у справах "Куликов та інші проти України" та "ОСОБА_9 проти України", за яким Уряду було надано вказівку поновити заявника (ОСОБА_9) на посаді. На сьогодні конституційним органом, до виключної компетенції якого віднесено формування суддівського корпусу, є ВРП.

Щодо призначення на посаду судді, то за частиною першою статті 80 Закону N 1798-VIII таке здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ОСОБА_4 ради правосуддя, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.

Відповідно до частини другої статті 80 Закону N 1798-VIII будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів.

Аналізуючи існуючу на сьогодні систему організації правосуддя в Україні, зокрема обсяг компетенції державних органів у рамках цієї системи, суд у контексті розгляду цієї справи дійшов таких висновків.

Конституційно-правовий статус ВРП як органу, у якому більшість членів - з числа суддів, і завданням якого, окрім іншого, є формування якісного суддівського корпусу з високим рівнем відповідальності при здійсненні правосуддя як перед державою, так і перед суспільством, передбачає, що саме цей орган (ВРП) наділений правом давати оцінку діям/вчинкам/поведінці судді не тільки при здійсненні правосуддя, але й поза професійною діяльністю, і не лише на відповідність вимогам закону, але й на предмет відповідності цих дій/вчинків/поведінки загальним морально-етичним нормам.

Окрім того, саме завданням ВРП є прийняття рішень щодо призначення на посаду судді, за поданням якої Президент України видає відповідний указ. Попри те, що Президент України задіяний у процедурі призначення на посаду судді, все ж його участь у цьому процесі зводиться лише до видання правового акта (указу) на підставі рішення ВРП, що по суті є кінцевим (остаточним) наслідком (результатом) рішення ВРП щодо призначення на посаду судді, без права на оцінку/перевірку обґрунтованості такого її рішення.

Отож, крім ВРП, жоден інший державний орган, в тому числі й суд, не можуть давати офіційної оцінки діям судді при здійсненні правосуддя й відповідно приймати у зв'язку з цим остаточні рішення. Відповідно, у межах розгляду цієї адміністративної справи суд не має можливості з'ясовувати й оцінювати доводи позивача про відсутність в його діях порушень вимог законодавства при здійсненні правосуддя, про які зазначено в оскаржених актах ВРЮ.

Утворення ВРП і надання їй таких повноважень щодо професійних суддів є одним із результатів інституційних змін, впроваджених у процесі судової реформи в Україні. Тому якщо зважити на те, які фактичні обставини слугували підставою для прийняття оскаржених рішень ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, у поєднанні з тим, які порушення в процедурі розгляду цього питання у підсумку поставили під сумнів правомірність актів ВРЮ в цілому, іншого способу відновлення порушених прав позивача, правової оцінки його дій як судді при виконанні посадових обов'язків, аніж як повторний розгляд цього питання вже новоутвореним конституційним органом (ВРП), на переконання суду, немає».

Надаючи правової оцінки аргументам позивача та наведеним ним доказам щодо вчиненої бездіяльності відповідачів, суд звертає увагу на наступне.

Позивач вважає, що саме до компетенції голови Шевченківського районного суду міста Києва входило вирішення питання про поновлення його на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва шляхом видання відповідного наказу та скасування попереднього наказу від 14.03.2011 про звільнення ОСОБА_1 та виключення його зі штату суддів цього суду. При цьому, на думку позивача, протиправна бездіяльність відповідачів полягала у тому, що за наявності повноважень на вчинення таких дій відповідачі протиправно їх не вчиняли упродовж тривалого часу.

У зв’язку з цим судом досліджено як хронологію звернень позивача до відповідачів і вчинення відповідних дій за його зверненнями відповідачами, так і наявність відповідних повноважень у відповідача.

Так, судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про поновлення на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва та скасування попереднього наказу про виключення його зі штату суддів цього суду 26 червня 2016 р. Із наданих позивачем доказів вбачається, що це було його єдиним письмовим зверненням до голови Шевченківського районного суду м. Києва з цього приводу.

Разом з тим, ще до цього звернення 22 червня 2018 р. відповідач-1 звернувся до ОСОБА_4 ради правосуддя з листом, в якому просив надати відповідне роз’яснення щодо можливості поновлення ОСОБА_1 на посаді судді.

У зв’язку із зверненням ОСОБА_1 23 липня 2018 р. відповідач-1 повторно звернувся до ОСОБА_4 ради правосуддя, про що 27 липня 2018 р. листом повідомив позивача. Після отримання 6 серпня 2018 р. відповіді від ОСОБА_4 ради правосуддя відповідач-2 вже 9 серпня 2018 р направив позивачу відповідь на його заяву. Крім того, 24 липня 2018 року відповідач-1 за власною ініціативою для вирішення питань щодо можливості поновлення позивача в посаді судді направив лист до Державної судової адміністрації України.

Отже, як встановлено судом, для вирішення питань, зазначених позивачем, відповідачем як за власною ініціативою, так і у зв’язку із надходженням звернення позивача, в період з 22 червня по 27 липня 2018 року направлено три звернення до ОСОБА_4 ради правосуддя та до Державної судової адміністрації України, а також надано дві відповіді позивачу (від 27 липня та від 9 серпня 2018 р.). 14 серпня 2018 року позивач вже вернувся до суду.

Це означає, що відповідачами у розумний строк вживалися достатні заходи щодо вирішення питань, зазначених у зверненні позивача, що на думку суду не може свідчити про бездіяльність.

Щодо наявності компетенції та повноважень голови Шевченківського районного суду міста Києва на вирішення питання про поновлення позивача на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва шляхом видання відповідного наказу та скасування попереднього наказу від 14.03.2011 про звільнення ОСОБА_1 та виключення його зі штату суддів цього суду суд зазначає про таке.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд наголошує, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

Це означає, що голова суду дійсно має повноваження видати наказ про зарахування судді до штату суду, але тільки за умови, коли є наявним відповідний передбачений законом акт про призначення судді на посаду. У даному випадку подане ОСОБА_1 рішення суду - копія постанови ОСОБА_6 Верховного Суду від 21.06.2018 (вступна та резолютивна частини) - не містили приписів щодо його поновлення в посаді судді Шевченківського районного суду міста Києва.

Суд бере до уваги, що в апеляційній скарзі до ОСОБА_6 Верховного Суду ОСОБА_1 зазначив, що під час судового засідання в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, окрім вимог задовольнити позов, він просив поновити його на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва з 23 грудня 2010 р., проте, суд це прохання проігнорував. При цьому ОСОБА_1 висловлював сподівання, що у разі задоволення його апеляційної скарги, це вправі зробити ОСОБА_6 Верховного Суду.

Проте, як встановлено судом, у судових рішеннях Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та ОСОБА_6 Верховного Суду у вказаній вище справі за позовом ОСОБА_1 відсутнє зобов’язання щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва.

Отже, надане позивачем відповідачу-1 судове рішення не містило приписів щодо поновлення ОСОБА_1 в посаді судді цього суду, відтак не могло бути підставою для винесення головою Шевченківського районного суду м. Києва відповідного наказу як про поновлення позивача на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва, так і для скасування попереднього наказу від 14.03.2011 про звільнення ОСОБА_1 та виключення його зі штату суддів цього суду.

Крім того, як вбачається з наведених вище норм, до особи, яка претендує на зайняття посади судді, Конституцією України та нормами законодавства встановлено певні вимоги. Як встановлено судом, ОСОБА_1 було виключено зі штату Шевченківського районного суду міста Києва на підставі наказу від 14.03.2011. Із заявою про поновлення в посаді судді позивач звернувся 26 червня 2018 року, тобто більше ніж через 7 років і 3 місяці.

При цьому до повноважень голови Шевченківського районного суду міста Києва не входить перевірка відповідності особи, яка підлягає зарахуванню до штату суду як суддя, встановленим вимогам, оскільки таку перевірку має бути здійснено відповідними органами та видано акт про призначення судді. У даному випадку при зверненні ОСОБА_1 цих обставин дотримано не було, що також на думку суду свідчить про відсутність повноважень відповідача на видання наказу про поновлення позивача в посаді судді. Суд наголошує, що прийняття остаточних рішень щодо призначення на посаду судді входить до повноважень ОСОБА_4 ради правосуддя, за поданням якої Президент України видає відповідний указ.

Суд бере до уваги, що правове регулювання спірних правовідносин, зокрема щодо статусу судді, добору та призначення суддів, зазнало суттєвих змін у порівнянні з тим, яке існувало на час звільнення ОСОБА_1 з посади. При цьому у законодавстві не врегульовано належним чином порядок поновлення судді в посаді, особливо з урахуванням сплину значного періоду часу. Суд погоджується з доводами відповідачів про те, що станом на цей час в законодавстві Україні відсутні норми, які б встановлювали порядок чи механізм поновлення порушеного права судді, звільнення якого визнано судом незаконним.

Саме з метою уникнення подібних проблем законодавцем у ч.5 ст.122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Беззаперечно, що звільнення ОСОБА_1 з посади судді було протиправним, що підтверджено наведеними вище судовими рішеннями.

Разом з тим, зазначаючи про обраний позивачем спосіб захисту у цій справі, суд враховує, що ОСОБА_1 як у позові, так і у судовому засіданні зазначав виключно про протиправну бездіяльність голови Шевченківського районного суду міста Києва і не вважав необхідним залучати до участі у справі як відповідача ОСОБА_4 раду правосуддя.

Суд вважає, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Слід наголосити й на тому, що самі по собі строки поза зв'язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набувати) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Як встановлено судом, вчинення дій, про які зазначав позивач, не входило до повноважень відповідачів, а звернення позивача відповідачем розглянуто. Для вирішення зазначених у зверненні питань відповідачем направлено три запити до органів, які мають необхідні повноваження. Відповіді про результати розгляду звернення позивачу надано своєчасно. Оскаржені дії відповідачами вчинено в рамках розумних строків та за реально можливих умов їх здійснення.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що твердження позивача щодо допущеної стосовно нього протиправної бездіяльності є помилковими, а відповідачі діяли відповідно до норм чинного законодавства України та дотрималися вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Наведене свідчить, що в діях відповідачів відсутні ознаки протиправної бездіяльності, а право позивача їхніми діями не порушено. Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому позов задоволенню не підлягає.

Підстави для вирішення питання щодо судових витрат у справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1, 08131, ідентифікаційний код - НОМЕР_1.

Відповідач 1 - Голова Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_2, адреса: вул. Дегтярівська, 31-А, м. Київ, 03057.

Відповідач 2 - В.о. голови Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_3, вул. Дегтярівська, 31-А, м. Київ, 03057.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 20 жовтня 2018 р.