ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2018 року

Київ

справа №813/1553/15

адміністративне провадження №К/9901/4925/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача Бевзенка В.М.,

суддів - Шарапи В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів Брильовського Р.М., Сакалоша В.М., Кедик М.В.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів Улицького В.З., Запотічного І.І., Кузьмича С.М.)

у справі №813/1553/15

за позовом ОСОБА_2

до Державної фіскальної служби України,

Львівської митниці Державної фіскальної служби

про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Львівської митниці Державної фіскальної служби в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив: визнати протиправними дії Львівської митниці, якою невиконані вимоги пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року №678, якою затверджений "Порядок здійснення компенсації шкоди, заподіяної працівникам митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій під час виконання або пов'язаної з виконанням ними службових обов'язків", проігноровані вимоги статей 19, 129 Конституції України та статей 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо обов'язкового виконання судових рішень, що набрали законної сили, невчасно і з запізненням направлена заява від 13 листопада 2013 року до Державної фіскальної служби України, незаконно і безпідставно затягнутий строк розгляду заяви від 13 листопада 2013 року, умисно створені перешкоди для негайного виконання судового рішення; визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України та Львівської митниці, якими не виконані вимоги статей 19, 40, 129 Конституції України та приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року №678 "Порядок здійснення компенсації шкоди, заподіяної працівникам митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій під час виконання або пов'язаної з виконанням ними службових обов'язків", проігноровані вимоги статті 46 Конституції України, статті 590 Митного кодексу України та інших нормативно-правових актів, що стосуються питань компенсації моральної шкоди, а також права ОСОБА_2 на соціальний захист; зобов'язати Державну фіскальну службу України здійснити передбачені чинним законодавством заходи та прийняти за результатами розгляду заяви від 13 листопада 2013 року рішення по питанню компенсації шкоди, заподіяної ОСОБА_2, як працівнику митних органів, під час виконання або пов'язаної з виконанням протягом 2010 року службових обов'язків.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанції

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року залишено без змін постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року, якою у задоволені позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву до неї

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконним та необґрунтованим, просить, зокрема, «Постановити рішення, яким скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.08.2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 у справі № 813/1553/15 за позовом ОСОБА_2 до Державної митної служби України, Львівської митниці про визнання протиправними дій та бездіяльності посадових осіб, зобов'язання вчинення певних дій і постановити нове рішення».

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

13 грудня 2013 року ОСОБА_2 направлена заява щодо здійснення компенсації шкоди, заподіяної йому, як працівнику митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій під час виконання або пов'язаної з виконанням ним службових обов'язків на адресу Львівської митниці.

Львівська митниця Міндоходів листом від 22 грудня 2013 року №3.2/47-6694 відмовила ОСОБА_2 у задоволенні такої заяви.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року у справі №813/2123/14, яка набрала законної сили і є обов'язковою для виконання, визнано протиправними дії Львівської митниці Міндоходів щодо розгляду заяви ОСОБА_2 від 13 листопада 2013 року, адресованої начальнику Львівської митниці Міндоходів, відповідь на яку була надана листом №3.2/47-6694 від 22 листопада 2013 року, зобов'язано Львівську митницю Міндоходів здійснити передбачені чинним законодавством заходи, спрямовані на розгляд заяви ОСОБА_2 від 13 листопада 2013 року щодо компенсації шкоди, заподіяної ОСОБА_2, як працівнику митних органів, під час виконання або пов'язані з виконанням службових обов'язків протягом 2010 року.

Вказане судове рішення надійшло на адресу Митниці 24 листопада 2014 року, однак вищевказана заява була скерована на адресу ДФС лише 29 грудня цього ж року, що на думку ОСОБА_2, є порушенням вимог законодавства і його прав і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з приписами абзацу 1 частини дев'ятої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України (який був чинний на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) позивач, на користь якого ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

За змістом абзацу 1 частини десятої цієї ж статті, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи -позивача, суд залишає заяву без задоволення. У разі наявності підстав для задоволення заяви суд ухвалює одну із постанов, що передбачені частиною другою статті 162 цього Кодексу.

Оскільки, вищевказані вимоги позовної заяви фактично стосуються дій Львівської митниці Міндоходів (відповідача - суб'єкта владних повноважень), вчинених нею на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року у справі № 813/2123/14, прийнятої на користь ОСОБА_2, суд дійшов висновку, що вказані позовні вимоги слід розглядати за правилами, передбаченими частиною дев'ятою статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, вони не підлягають до задоволення.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України та Львівської митниці, якими не виконані вимоги статей 19, 40, 129 Конституції України та приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року №678 "Порядок здійснення компенсації шкоди, заподіяної працівникам митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій під час виконання або пов'язаної з виконанням ними службових обов'язків", проігноровані вимоги статті 46 Конституції України, статті 590 Митного кодексу України та інших нормативно-правових актів, що стосуються питань компенсації моральної шкоди, а також права ОСОБА_2 на соціальний захист Суд зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заяви позивача від 13 листопада 2013 року та 25 листопада 2013 року щодо компенсації шкоди відповідачем не реєструвалися.

Суд зазначає, що листом Львівської митниці Міндоходів від 26 грудня 2014 року № 13-70-10/13-712 заяви позивача від 13 листопада 2013 року та 25 листопада 2013 року скеровано на адресу Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби разом з додатками, однак, в подальшому жодного рішення за наслідками їх розгляду Державною фіскальною службою України прийнято не було.

Оскільки, заяви позивача від 13 листопада 2013 року та 25 листопада 2013 року щодо компенсації шкоди не реєструвалися в Державній фіскальній службі України, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що вказані позовні вимоги ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправною бездіяльності не підлягають до задоволення.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Державної фіскальної служби України здійснити передбачені чинним законодавством заходи та прийняти за результатами розгляду заяви від 13 листопада 2013 року рішення по питанню компенсації шкоди, заподіяної ОСОБА_2, як працівнику митних органів, під час виконання або пов'язаної з виконанням протягом 2010 року службових обов'язків Суд звертає увагу на таке.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Повноваження суду при вирішенні адміністративної справи визначені статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до пункту 2 частини першої цієї статті у разі задоволення адміністративного позову суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), з урахуванням встановлених судом обставин.

З огляду на положення Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Суд не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) відповідача поза межами перевірки за критеріями відповідності прийняття ним рішень (вчинення дій), передбаченими частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, підміняти його і перебирати на себе повноваження надані Конституцією України та Законами України органам Державної фіскальної служби України.

Повноваження щодо розгляду заяв ОСОБА_2 про компенсацію завданої йому шкоди, у даному випадку, є виключною компетенцією Державної фіскальної служби України і здійснюється нею за наявності необхідного переліку документів, передбачених Порядком і з урахуванням встановлених ним правил, при цьому за наслідками вирішення цих питань відповідач, в залежності від обставин, може прийняти як рішення про компенсацію шкоди, так і рішення про відмову в компенсації шкоди, тобто може обирати з кількох юридично допустимих рішень, відтак суд не може і не повинен втручатись у здійснення цих повноважень шляхом зобов'язання прийняття відповідачем конкретного рішення.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, судом першої та апеляційної інстанцій було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами процесуального права. У зв'язку з цим, Суд робить висновок, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 242, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М.Бевзенко

Судді В.М.Шарапа

Н.А.Данилевич