ПОСТАНОВА

Іменем України

16 жовтня 2018 року

Київ

справа №522/7868/13

адміністративне провадження №К/9901/14698/18

№К/9901/14700/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

за участю секретаря судового засідання: Кочерги В.П.

учасники судового процесу:

представник третьої особи-2: Іваніченко О.В.

представник відповідача: Ходаковська О.Ю.

представник позивача: Свида К.В.

представник третьої особи-1: Коваль І.В.

прокурор Атаманюк І.О.

розглянувши в судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мірс", Одеської міської ради на постанову Приморського районного суду м.Одеси від 18 вересня 2014 року (суддя Шенцева О.П.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року (головуючий суддя Домусчі С.Д, судді: Кравець О.О., Шеметенко Л.П.) у справі №522/7868/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Полімер» до Одеської міської ради, треті особи Департамент комунальної власності Одеської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мірс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Резон Плюс», за участю прокурора міста Одеси, прокурора Приморського району м. Одеси, про визнання протиправним та скасування рішення про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси та про внесення змін до рішення про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Полімер» звернулось до суду з позовом до Одеської міської ради, треті особи Департамент комунальної власності Одеської міської ради, ТОВ «Мірс», ТОВ «Резон Плюс», за участю прокурора міста Одеси, прокурора Приморського району м. Одеси, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради №41-VI від 28.12.2010 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» та рішення Одеської міської ради № 1268-VI від 20.09.2011 р. «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 р. №41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси».

В обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що прийняття Одеською міською радою оскаржуваних рішень призвело до порушення прав та законних інтересів ТОВ „Завод „Полімер", оскільки нормативна грошова оцінка земель міста Одеси була проведена з порушенням вимог Закону України „Про оцінку землі", Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Держкомземку України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 р. № 18/15/21/11, визначена невірно і значно завищена щодо земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні товариства.

Треті особи на стороні позивача ТОВ «Мірс» і ТОВ «Резон Плюс» у своїх поясненнях вказували на порушення відповідачем норм Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в частині недотримання процедури підготовки та оприлюднення регуляторного акта.

Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 18 вересня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року змінено постанову суду першої інстанції, шляхом виключення з мотивувальної частини постанови посилання суду на те, що рішення Одеської міської ради № 41-VІ від 28 грудня 2010 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси», та рішення Одеської міської ради №1268-VІ від 20 вересня 2011 року «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради № 41-VІ від 28 грудня 2010 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси», не є регуляторним актом, як на підставу відмови у задоволенні позову. В іншій частині постанову Приморського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2014 року залишено без змін.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що рішенням Одеської міської ради від 28 жовтня 2010 року №41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» було затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси, введено в дію затверджену п. 1 цього рішення нормативну грошову оцінку земель м. Одеси з 1 січня 2011 року, крім випадків, визначених у п. 3 цього рішення, введено в дію затверджену п. 1 цього рішення нормативну грошову оцінку земель міста Одеси для розрахунку річної орендної плати і плати за дольову участь у землекористуванні з 1 січня 2012 року Зазначене рішення ради оприлюднено в газеті «Одеський вестник» № 5 від 13 січня 2011 року.

Рішенням від 20 вересня 2011 року №1268-VI «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28 жовтня 2010 року №41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Одеси» внесено зміни до рішення Одеської міської ради від 28 жовтня 2010 року №41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Одеси». Зокрема, введено в дію затверджену п. 1 рішення нормативну грошову оцінку земель міста Одеси для розрахунку річної орендної плати з 20 вересня 2011 року, виключено пункти 4, 5, 6 рішення. Зазначене рішення ради оприлюднено в газеті «Одеський вестник» №166 від 6 жовтня 2011 року.

Також суд першої інстанції встановив, що розробником затвердженої нормативної грошової оцінки земель м. Одеси, виступив Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» (м. Київ), який відповідно до ліцензії від 22 листопада 2004 року має право на проведення землевпорядних та землеоціночних робіт.

Висновком державної експертизи землевпорядної документації Державного комітету України з земельних ресурсів від 6 липня 2010 року №381-10 позитивно оцінено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що Одеська міська рада, розглянувши та затвердивши своїм рішенням від 28 грудня 2010 року № 41-VI технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси, виконану та розраховану Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст «Діпромісто» станом на 2008 р., діяла відповідно до ст. 201 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 5, 13, 15, 18, 20, 21, 23 Закону України «Про оцінку земель», Закону України «Про плату за землю», ст. 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», з дотриманням вимог ст. ст. 1, 6, 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» та керуючись ст. 144 Конституції України, п.п. 34, 35 ст. 26, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Крім того, рішення, що оскаржуються, не встановлюють, не змінюють норми права та не містить всіх ознак, притаманних нормативно-правовим актам.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що технічна документація нормативної грошової оцінки земель міста Одеси, яка складена у 2008 році Державним підприємством «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто», не має позитивного висновку обов'язкової державної експертизи, внаслідок чого використання цієї технічної документації прямо заборонено законом, а тому Одеська міська рада не мала законних підстав для затвердження технічної документації нормативної грошової оцінки земель міста Одеси рішенням від 28 грудня 2010 року та відповідно - рішенням від 20 вересня 2011 року. Тобто, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані рішення є неправомірними, проте, оскільки оскаржувані рішення не порушують права позивача, погодився з судом першої інстанції щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані рішення органів місцевого самоврядування про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель є регуляторним актом, а тому порушення процедури його прийняття є підставою для його скасування.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями Товариство з обмеженою відповідальністю «Мірс» та Одеська міська рада звернулись з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати. При цьому ТОВ «Мірс» просить прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, а Одеська міська рада - залишити позов без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду передбаченого ст. 99 КАС України.

Касаційна скарга ТОВ «Мірс» обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що прийняті рішення є регуляторними актами, а тому порушення процедури їх прийняття є підставою для їх скасування, у зв'язку з чим у суду апеляційної інстанції не було підстав для відхилення апеляційних скарг з мотивів недоведення факту порушень прав позивача. Скаржник вказує на те, що позивач є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія оскаржуваних рішень відповідача, зокрема, вказані рішення стали підставою для звернення заступника прокурора до господарського суду з позовом про внесення змін до договору оренди землі, укладеного між позивачем і Одеською міською радою. Таким чином, відсутність можливості ознайомитись з проектом регуляторного акту та подати на нього свої зауваження та пропозиції є істотним порушенням прав суб'єкта господарювання.

Касаційна скарга Одеської міської ради обґрунтована тим, що позивачем пропущено строки звернення до суду з цим позовом, оскільки на момент оприлюднення спірного рішення, яке є визначальним для встановлення орендної плати за користування земельною ділянкою, він мав усвідомлювати його неминучий вплив на свої права, обов'язки та інтереси, що випливають із договірних відносин з Одеською міською радою, та мав визначений процесуальним законодавством час для вивчення необхідних документів з метою захисту своїх порушених прав у разі потреби. Більш того, наявність у суб'єкта господарювання правовідносин із органом місцевого самоврядування з приводу оренди земельної ділянки комунальної власності визначають його обов'язок слідкувати за діяльністю такого органу місцевого самоврядування в сфері регулювання земельних відносин на відповідній території.

У запереченнях на касаційну скаргу ТОВ «Мірс» Департамент комунальної власності Одеської міської ради просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін. Зазначає, що оскаржені рішення міської ради не містять всіх ознак, притаманних нормативно-правовим актам. Також вказує, що судом апеляційної інстанції не надано юридичної оцінки наявним в матеріалах справи ліцензіям УДНДІПМ «Діпромісто» АВ №519606 та АГ №58330, що є порушенням ст. ст. 9, 10, 11, 123, 159 КАС України в частині незабезпечення судами повного, всебічного та об'єктивного розгляду цієї справи.

У запереченнях на касаційну скаргу Одеської міської ради ТОВ «Мірс» вказує на безпідставність її доводів, у зв'язку з чим просить залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг та заперечень на них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно із частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надані; 3. обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи й цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому Верховний Суд зауважує, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

З огляду на заявлені позовні вимоги, доводи апеляційних і касаційних скарг, визначальними обставинами, для вирішення спірних правовідносин, є визначення правомірності оскаржених рішень відповідача, а саме чи прийняті такі рішення на підставі та у спосіб, що передбачені законами України.

Посилаючись на те, що позивачем не доведено порушення його прав спірними рішеннями, суди попередніх інстанції не перевірили і не встановили, чи є позивач суб'єктом правовідносин, на які розповсюджують дію оскаржені рішення ради. Судові рішення не містять висновків про встановлення обставин чи є позивач орендарем земельної ділянки згідно договору оренди, укладеного з Одеською міською радою, на наявність якого посилався позивач, що свідчить про неповне з'ясування судами обставин справи і, як наслідок, передчасність висновків судів про відсутність підстав для задоволення позову.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 24 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням від 28 грудня 2010 року №41-VI затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси та введено її в дію для розрахунку річної орендної плати і плати за дольову участь. Наступним рішенням від 20 вересня 2011 року №1268-VІ внесено зміни в частині дати введення в дію нормативної грошової оцінки земель міста Одеси.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» № 1160-IV (далі - Закон №1160-IV) регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого, спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Оскаржені рішення відповідача мають ознаки нормативно-правового акту, оскільки прийняті уповноваженим органом суб'єкта владних повноважень, змінюють норми права, скасовують інший правовий акт, поширюються на невизначене коло осіб (платників орендної плати за землю, коло яких не є конкретно визначеним) та спрямовані на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом та іншими суб'єктами господарювання.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно вказав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо непоширення на спірні правовідносини положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Разом з тим, судами не перевірено, чи додержано відповідачем встановлена зазначеним Законом процедура, що мала передувати прийняттю регуляторного акту, в той час, як ці обставини є істотними і впливають на оцінку правомірності оскаржуваних рішень.

Крім того, відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Як вбачається з рішення від 28 грудня 2010 року №41-VI, його прийнято в тому числі у відповідності до названої норми Закону №280/97-ВР.

Проте, судами не перевірено і не встановлено, чи було прийнято спірні рішення на пленарному засіданні.

Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР визначено, що рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію, а також відповідно до Закону №1160-IV ці рішення є регуляторними актами, приймаються з урахуванням вимог цього ж закону .

Згідно зі статтею 9 Закону №1160-IV кожний проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань.

Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.

У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта.

Так, згідно з частиною 2 статті 13 цього Закону повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.

Тобто, Законом передбачена можливість повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта, зокрема, шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет, у разі відсутності у розробника такого проекту друкованого засобу масової інформації.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні» засобами масової інформації» діяльність місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування висвітлюється в друкованих засобах масової інформації регіональної та місцевої сфери розповсюдження.

Відповідно до вимог статті 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений.

У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.

З огляду на наявні в матеріалах справи письмові пояснення сторін, на порушення порядку оприлюднення проектів регуляторних актів посилалися позивачі та треті особи під час розгляду справи судами попередніх інстанції.

Проте, судами не перевірено і не встановлено, чи було оприлюднено проекти спірних рішень в друкованих засобах масової інформації регіональної та місцевої сфери розповсюдження.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 14 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» (чинного на час прийняття рішення від 28 грудня 2010 року №41-VI) до загальнодержавних податків належить плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Відповідно до частини дев'ятої статті 1 цього ж Закону зміни і доповнення до цього Закону, інших законів України про оподаткування стосовно надання пільг, зміни податків, зборів (обов'язкових платежів), механізму їх сплати вносяться до цього Закону, інших законів України про оподаткування не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Ці положення Закону узгоджуються з положеннями ПК, чинного на час звернення позивача до суду, зокрема статтями 4 та 9, які спрямовані на реалізацію одного з основних принципів системи оподаткування держави - принципу стабільності, що полягає в забезпеченні незмінності податків і зборів, їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.

Судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки можливості введення в дію нормативної грошової оцінки з 20 вересня 2011 року, про що винесено спірне рішення від 20 вересня 2011 року №1268-VI, яким змінено дату.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оцінку земель», в редакції чинній на час складання технічної документації, дата оцінки земельної ділянки - дата (число, місяць та рік), на яку проводиться оцінка земельної ділянки та визначається її вартість. Для нормативної грошової оцінки земельної ділянки - дата, вказана в технічній документації; нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами

Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про оцінку земель» підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно вказав на те, що Одеська міська рада зобов'язана була прийняти рішення про проведення нормативної грошової оцінки земель міста Одеси.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до наданої копії технічної документації (т. 2 а.с. 120-252) рішення Одеської міської ради про проведення нормативної грошової оцінки земель міста Одеси відсутнє.

Проте, матеріали справи не містять доказів витребовування судами у Одеської міської ради такого рішення, і з огляду на висновок державної експертизи землевпорядної документації від 6 липня 2010 року №381-10, який складено за результатами розгляду технічної документації, в ньому вказано, як пропозиція, надати таке рішення.

Отже судами не перевірено і не встановлено фактичної наявності чи відсутності рішення міської ради про проведення нормативної грошової оцінки земель міста Одеси.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що розробка технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснена у 2008 році юридичною особою - Державним підприємством «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто», яке отримало ліцензію на проведення робіт із землеустрою з терміном дії ліцензії з 22.11.2004 р. по 21.11.2009 р. (а.с. 121 том.1).

Відповідно до копії титульного аркуша технічної документації (а.с. 123, том.1) замовником проведення нормативної грошової оцінки земель є Управління земельних ресурсів м. Одеси, а підстава - договір від 17.06.2007 р. № 620-07/2008.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оцінку земель» технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок підлягає державній експертизі відповідно до закону.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» державна експертиза технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок є обов'язковою.

Відповідно до ч. 5 ст. 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно з копією висновку державної експертизи землевпорядної документації від 6 липня 2010 року №381-10 (а.с. 120а, том 1), нормативна грошова оцінка земель міста Одеси, виготовлена у 2008 році Державним підприємством «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто», повернута на доопрацювання.

При цьому, суд встановив, що ліцензія Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто», має термін дії з 22.11.2004 р. по 21.11.2009 р. (а.с. 121, том 1). Відповідно до відповіді державного агентства земельних ресурсів України від 18.06.2013 р. № 720, Державне підприємство «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» здійснює господарську діяльність щодо проведення робіт із землеустрою на підставі ліцензії серії АГ № 583330 від 27.04.2011 року, яка є безстроковою.

З цих підстав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у період з 22.11.2009 року по 26.04.2011 року відсутні відомості щодо наявності у Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» ліцензії на проведення робіт із землеустрою, а з 22.11.2009 року відсутні відомості про отримання ліцензії на проведення землеоціночних робіт.

Проте, як зазначає заявник касаційної скарги, судом не надано правової оцінки Ліцензії серії АВ №519606, яка міститься в матеріалах справи (т.2 а.с.118), що на думку касаційного суду, може мати значення для правильного вирішення цієї справи.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що напис на висновку експертизи про усунення (врахування) зауважень та позитивної оцінки технічної документації суперечить п.п. 3.5.7. Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, оскільки цей напис не містить дати його вчинення, не містить відомостей щодо особи, яка його вчинила та її повноважень, не засвідчений гербовою печаткою.

Проте, судом апеляційної інстанції не перевірено і не встановлено фактичного усунення (врахування) або ж неусунення зауважень експертизи.

Отже, судами попередніх інстанції не вчинено дій на забезпечення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

За приписами частини першої статті 69 КАС України, в редакції на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (частина четверта стаття 70 КАС України).

Вищенаведені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості згідно частини другої статті 341 КАС України встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини четвертої наведеної статті, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, зокрема, судами не було встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та встановлено обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у зв'язку з чим справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

При цьому слід зазначити, що доводам касаційної скарги Одеської міської ради в частині пропуску позивачем строків звернення до суду з позовом вже надана правова оцінка Верховним Судом України у постанові від 21 червня 2016 року (т.3 а.с.276-277), у зв'язку з чим відсутні підстави для повторної перевірки касаційним судом на предмет їх прийнятності.

Під час нового розгляду судам на підставі належних та допустимих доказів слід встановити: чи є позивач суб'єктом правовідносин, на які розповсюджують дію оскаржені рішення ради; чи було прийнято спірні рішення на пленарному засіданні; чи було оприлюднено проекти спірних рішень в друкованих засобах масової інформації регіональної та місцевої сфери розповсюдження; наявність чи відсутність рішення міської ради про проведення нормативної грошової оцінки земель міста Одеси; фактичне усунення (врахування) або ж неусунення зауважень, викладених у висновку державної експертизи землевпорядної документації від 6 липня 2010 року №381-10; надати правову оцінку рішенню в частині можливості введення в дію нормативної грошової оцінки з 20 вересня 2011 року; тим самим встановити чи відповідають спірні рішення Одеської міської ради критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені у ч.3 ст.2 КАС України.

Керуючись статтями 344, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мірс", Одеської міської ради задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м.Одеси від 18 вересня 2014 року у незміненій частині та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року у справі №522/7868/13 скасувати.

Справу №522/7868/13 направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 17 жовтня 2018 року.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду