РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2018 року

Справа № 804/4563/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді

Конєвої С.О.

при секретарі судового засідання

Зіненко А.О.

за участю представників сторін:

від відповідача-2:

Капшук І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОКГАЗ" до Відповідача-1 Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Кучеренка Євгена Анатолійовича, до Відповідача-2 Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення №40904835 від 03.05.2018р., зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19.06.2018р. (згідно штемпелю поштового зв'язку) Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОСТОКГАЗ» звернулося до Відповідача-1 Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Кучеренка Євгена Анатолійовича, до Відповідача-2 Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Кучеренко Євгена Анатолійовича про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №40904835 від 03.05.2018р.;

- зобов'язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради зареєструвати право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОСТОКГАЗ» на операторську стаціонарної автозаправочної станції, загальною площею 19,1 м², що розташована Дніпропетровська обл., м. Кам'янське, вулиця Дорожна, будинок, 65 кадастровий номер земельної ділянки 1210400000:03:013:0061.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 25.04.2018р. позивач звернувся до Відповідача-2 із заявою та всіма необхідними документами з метою проведення державної реєстрації права власності на операторську стаціонарної автозаправочної станції за вищевказаною адресою, зокрема, до заяви був доданий Сертифікат відповідності №ДП000476 від 13.09.2010р. виданий Інспекцією ДАБК у Дніпропетровській області, проте 03.05.2018р. за результатами розгляду вказаної заяви позивача Відповідачем-1 було прийнято рішення про відмову у проведенні державної реєстрації прав на вказане вище майно у зв'язку з відсутністю Сертифікату відповідності №ДП000476 від 13.09.2010р. у Єдиному реєстрі документів відповідно до п.10-1 Порядку № 1127. Позивач вважає вказане рішення Відповідача-1 незаконним, оскільки обставини, що стали підставою для вказаної відмови, не зазначені у вичерпному переліку підстав згідно ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Також, позивач вказує і на те, що вимога Відповідача-1 з приводу наявності відомостей про Сертифікат відповідності № ДП000476 від 13.09.2010р. у Єдиному реєстрі документів є незаконною, оскільки відповідно до п.3 ч.3 ст.10 наведеного Закону, у даному випадку, Відповідач-1 зобов'язаний був направити запит до відповідного державного органу (ДАБК) щодо отримання інформації з приводу реєстрації даного Сертифікату відповідності № ДП000476 від 13.09.2010р. Окрім того, позивач посилається і на те, що на його запити були отримані відповіді від ДАБІ України від 14.05.2018р. та від 16.05.2018р. згідно яких у журналі сертифікатів відповідності на об'єкти будівництва Інспекції ДАБК у Дніпропетровській області наявні відомості щодо Сертифіката відповідності № ДП000476 від 13.09.2010р.

Позивач свого представника в судове засідання не направив без поважної причини, не повідомив суд про причини неявки його представника, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином 17.07.2018р., що підтверджується розпискою представника позивача, наявною в матеріалах справи (а.с.62).

Відповідач-1 в судове засідання не з'явився без поважної причини, не повідомив суду про причини своєї неявки, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином 17.07.2018р., що підтверджується розпискою Відповідача-1, наявною у справі (а.с.63).

Разом з тим, 17.07.2018р. Відповідач-1 подав до канцелярії суду відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні даного адміністративного позову у повному обсязі посилаючись на те, що ним правомірно було відмовлено позивачеві у державній реєстрації права на вищенаведене нерухоме майно відповідно до ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.18, п.23 Порядку державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. №1127 (далі - Порядок №1127), оскільки інформація щодо реєстрації Сертифіката відповідності №ДП000476 від 13.09.2010р. у Єдиному реєстрі документів відсутня. Також Відповідач-1 вказує і на те, що у подальшому після прийняття ним оспорюваного рішення було отримано лист Міністерства юстиції України від 05.06.2018р. у якому було зазначено, що державний реєстратор має перевірити відповідність документа з використанням інформації, опублікованої на офіційному веб-сайті ДАБІ у розділі «Реєстр дозвільних документів». З урахуванням наведеного листа, Відповідачем-1 було здійснено перевірку у Єдиному реєстрі документів у результаті якої також встановлено відсутність вищезазначеного Сертифіката відповідності. Відповідач-1 вважає безпідставними посилання позивача на п.3 ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки, на думку Відповідача-1, вказана норма не містить обов'язку державного реєстратора запитувати інформацію від органів, що видавали дозвільні документи, а тому вважає оспорюване рішення законним, обґрунтованим та таким, що прийняте відповідно норм діючого законодавства. Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання зареєструвати право власності за позивачем на об'єкт нерухомого майна, Відповідач -1 зазначає, що відповідно до ч.5 ст.3 наведеного Закону, державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором, а тому позовні вимоги до Департаменту зареєструвати право власності є такими, що суперечать вимогам діючого законодавства, а за ст.11 вказаного Закону передбачено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатами розгляду таких заяв та втручання будь-яких органів і їх посадових осіб під час реєстраційних дій заборонено (а.с.79-81).

Представник Відповідача-2 в судовому засіданні проти позову заперечував, у відзиві на позов просив у задоволенні даного позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що згідно пп.4 п.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості з Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, а тому Відповідач-2 вважає дії державного реєстратора законними та обґрунтованими, а оспорюване рішення таким, що відповідає вимогам діючого законодавства України. Окрім того, представник Відповідача-2 також вказала, що за ст.11 наведеного вище Закону, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатами розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав та втручання будь-яких органів, їх посадових осіб у діяльність державного реєстратора заборонена. У зв'язку з викладеним, представник Відповідача-2 вважає, що позовні вимоги позивача про зобов'язання Департамент зареєструвати право власності є такими, що суперечать чинному законодавству України, а тому подання даного позову вважає передчасним, безпідставним та необґрунтованим.

У відповідності до п.1 ч.3 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання.

Згідно ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи наведене, неявку позивача та Відповідача-1 в судове засідання 03.08.2018р. без поважної причини, не повідомлення останніми суд про причини їх неявки, належне повідомлення позивача та Відповідача-1 про дату, час та місце розгляду справи - 17.07.2018р. у строк, достатній для явки в судове засідання 03.08.2018р., строки розгляду справи, встановлені ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності позивача та Відповідача-1 за наявними у справі доказами.

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОСТОКГАЗ» зареєстровано як юридична особа 19.12.2005р. за адресою: м. Київ, Голосіївський район, проспект Червонозоряний (нині Валерія Лобановського), буд. 119, одним із видів діяльності підприємства є роздрібна торгівля пальним, що підтверджується витягами з ЄДРПОУ та копією статуту позивача (а.с.10-23, 25).

Згідно копії Технічного паспорту на об'єкт нерухомого майна, виготовленого 15.12.2017р., ТОВ «ВОСТОКГАЗ» є замовником будівництва операторської стаціонарної автозаправочної станції, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Дорожна, буд. 65 на земельній ділянці кадастровий номер 1210400000:03:013:0061, яка перебуває у позивача у користуванні на підставі договору оренди земельної ділянки №14275 від 03.08.2016р. (а.с.28-30,32-43).

Будівництво вищенаведеної стаціонарної автозаправочної станції за наведеною вище адресою було закінчено 13.09.2010р. шляхом видачі Інспекцією ДАБК у Дніпропетровській області на підставі акту готовності об'єкта до експлуатації від 01.04.2010р. Сертифіката відповідності № ДП000476 від 13.09.2010р. (а.с.31).

За інформацією ДАБІ України вказаний Сертифікат відповідності № ДП000476 від 13.09.2010р. зареєстрований у журналі виданих Інспекцією ДАБК у Дніпропетровській області сертифікатів відповідності на об'єкти будівництва за 2010 рік, що підтверджується змістом копії листів від 11.12.2017р., від 14.05.2018р. та від 16.05.2018р. (а.с.47-49).

25.04.2018р. ТОВ «ВОСТОКГАЗ» до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради було подано заяву за №121959078 про реєстрацію права власності на вищевказану автозаправочну станцію із відповідним переліком документів, а саме: Сертифікат ДАБІ №ДП000476; Технічний паспорт; довіреність; лист про надання інформації №1004-1.18/2304 ДАБІ; відомості з ДЗК №2281164, що підтверджується копією заяви та відомостями, наведеними у картці прийому заяв (а.с.26-27).

Вказана заява позивача була зареєстрована Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради 04.05.2018р. за реєстраційним номером №301011 - 027309-121-04-2018 (а.с.26).

За результатами розгляду вищенаведеної заяви, Відповідачем-1 (державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Кучеренко Є.А.) 03.05.2018р. було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №40904835 на вищевказане нерухоме майно з підстав того, що відомості щодо наданого Сертифікату відповідності № ДП000476 від 13.09.2010р. в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (далі - Єдиний реєстр документів) відсутні, що підтверджується змістом копії відповідного рішення (а.с.8).

Позивач не погоджується із вищевказаним рішенням, вважаючи, що вимога Відповідача-1 з приводу наявності відомостей щодо Сертифікату відповідності №ДП000476 від 13.09.2010р. в Єдиному реєстрі документів є незаконною, у зв'язку з чим просить визнати оспорюване рішення протиправним і скасувати його, а також і зобов'язати Департамент зареєструвати право власності за позивачем на нерухоме майно за поданою ним заявою, зазначивши, що Відповідач-1 не було дотримано процедури проведення реєстрації прав з урахуванням п.3 ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Заслухавши представника Відповідача-2, який брав участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав №40904835 від 03.05.2018р., а також зобов'язання Відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача, виходячи з наступного.

Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № №1952-ІУ від 01.07.2004р. (далі - Закон №1952) та Порядком про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. №1127 (далі - Порядок №1127).

Статтею 2 Закону №1952 визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Частиною 1 ст. 24 Закону №1952 (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення 03.05.2018р.) передбачено виключний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав, а саме:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяжень;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього право набувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим право набувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подані ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право,

обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Згідно ч.5 ст. 24 Закону №1952 відмова у державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.

Аналіз вказаної норми свідчить про те, що у ній відсутня така підстава для відмови у державній реєстрації прав на нерухоме майно як відсутність відомостей щодо Сертифікату відповідності №ДП000476 від 13.09.2010р. у Єдиному реєстрі документів.

В той же час, згідно до вимог ч.2 ст.18 Закону №1952 перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Так, у відповідності до п.2 Порядку №1127 визначено, що новозбудований об'єкт - завершений будівництвом об'єкт нерухомого майна, державна реєстрація права власності на який проводиться вперше.

Пунктом 10-1 Порядку №1127 (у редакції, чинній з 09.12.2017р.) встановлено, що під час формування та реєстрації заяви щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, утворений у результаті нового будівництва чи реконструкції, на об'єкт незавершеного будівництва автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримуються відомості Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - Єдиний реєстр документів) про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, або у разі проведення державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва - про документ, що відповідно до вимог законодавства дає право на проведення будівельних робіт.

Також, відповідно до п.41 наведеного Порядку №1127 для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються, зокрема:

- документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;

- технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі

При цьому, у відповідності до вимог п.3 ч.3 ст.10 Закону №1952 державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію ( довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо) необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в Єдиних та Державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Аналізуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку про те, що у разі, якщо у заявника виникло право на виконання підготовчих та будівельних робіт, право на засвідчення прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, яке оформлювалося органом державної влади (у даному випадку Інспекцією ДАБК у Дніпропетровській області) до 01 січня 2013р., державний реєстратор обов'язково запитує від таких органів державної влади, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію таких прав, інформацію, необхідну для такої реєстрації прав, у тому числі і у разі відсутності необхідних відомостей в Єдиних та Державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом.

Так, як встановлено судом із наданих сторонами документів, позивачем до переліку документів до поданої заяви по реєстрацію права власності на автозаправочну станцію був доданий Сертифікат відповідності №ДП000476 від 13.09.2010р., що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта - стаціонарної автозаправочної станції за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ (нині м. Кам'янське) вул. Дорожна, буд. 65, який виданий державним органом (що засвідчує у державі право позивача на закінчення будівництва об'єкта як замовника будівництва) - Інспекцією ДАБК у Дніпропетровській області (а.с.31).

Отже, зі змісту вказаного Сертифікату відповідності вбачається, що право у позивача, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, виникло 13.09.2010р., тобто до 01.01.2013р. та до внесення змін у п.10-1 Порядку №1127, який набрав чинності з 09.12.2017р., а виходячи з вимог п.3 ч.3 ст.10 Закону №1952 у такому випадку, державний реєстратор зобов'язаний був в обов'язковому порядку запитати від державного органу, який засвідчує право на прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (Інспекції ДАБК у Дніпропетровській області) необхідну інформацію для проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна за позивачем, оскільки відповідна інформація була відсутня в Єдиному реєстрі документів, на яку посилається Відповідач-1 у оспорюваному рішенні, як на підставу для відмови у проведенні державної реєстрації прав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відсутність необхідних відомостей у Єдиних та Державних реєстрах є підставою, у даному випадку, для направлення запиту державним реєстратором до відповідного державного органу (Інспекції ДАБК у Дніпропетровській області) в обов'язковому порядку згідно до вимог п.3 ч.3 ст.10 Закону №1952, а тому відсутність відомостей у Єдиному реєстрі документів про право позивача на прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, яке виникло та було зареєстровано державним органом Інспекцією ДАБК у Дніпропетровській області до 01.01.2013р. не може бути підставою для відмови у проведенні державної реєстрації прав на такий об'єкт будівництва без дотримання державним реєстратором п.3 ч.3 ст.10 Закону №1952.

Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні, під час розгляду заяви позивача державний реєстратор вимог п.3 ч.3 ст.10 Закону №1952 не виконав, що підтверджується як матеріалами справи, так і підтверджено самим Відповідачем-1 у відзиві, також і відповідних доказів Відповідачем-1 щодо направлення запитів до Інспекції ДАБК у Дніпропетровській області щодо Сертифікату відповідності № ДП000476 від 13.09.2010р. суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що Відповідачем-1 (державним реєстратором) під час розгляду заяви позивача про державну реєстрацію прав від 25.04.2018р. та прийняття оспорюваного рішення від 03.05.2018р., порушено право позивача на проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно, оскільки оспорюване рішення прийнято без дотримання порядку та процедури, визначеної п.3 ч.3 ст.10 Закону №1952.

Отже, оспорюване рішення прийнято без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, суперечить вимогам п.3 ч.3 ст.10 Закону №1952, а тому є протиправним.

Згідно ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, ні Відповідачем-1, ні Відповідачем-2 не було надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість прийняття оспорюваного рішення з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу вимог п.3 ч.3 ст.10, ст.24 Закону №1952.

Не можуть бути прийняті судом до уваги та покладені в основу даного судового рішення доводи Відповідача-1 про те, що Сертифікат відповідності №ДП000476 від 13.09.2010р. був відсутній у Єдиному реєстрі документів відповідно до вимог п.10-1 Порядку №1127, оскільки зазначені обставини є підставою для обов'язкового направлення державним реєстратором запиту до відповідного державного органу про надання інформації, так як право на прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за Сертифікатом відповідності виникло у позивача 13.09.2010р., тобто до 01.01.2013р. з урахуванням вимог п.3 ч.3 ст.10 Закону №1952.

При цьому, слід зазначити, що п.10-1 Порядку №1127 щодо обов'язкового отримання державним реєстратором відомостей з Єдиного реєстру документів було доповнено постановою Кабінету Міністрів України №925 від 06.12.2017р. та набрав чинності з 09.12.2017р., а, відповідно, вказаний п.10-1 Порядку №1127 не може мати зворотної дії в часі та розповсюджувати свою дію на Сертифікати відповідності (щодо їх наявності у Єдиному реєстрі документів), які були видані органами державної влади до 01.01.2013р. у відповідності до вимог ст.58 Конституції України.

Оскільки Сертифікат відповідності №ДП000476 був виданий Інспекцією ДАБК у Дніпропетровській області 13.09.2010р., він і не міг бути внесений до відповідного Єдиного реєстру документів, а використання відомостей такого реєстру для державного реєстратора стало обов'язковим тільки з 09.12.2017р.

Також судом критично надається оцінка посиланням Відповідача-1 на лист Міністерства юстиції України від 05.06.2018р. за яким державний реєстратор повинен перевірити відповідність документа з використанням інформації, опублікованої на офіційному веб-сайті ДАБІ України, що і було зроблено Відповідачем-1, оскільки вказаний лист не є нормативно-правовим актом обов'язковим до застосування, носить лише роз'яснювальний характер та не може носити вищої юридичної сили над нормами п.3 ч.3 ст.10 Закону №1952, які носять вищу юридичну силу та підлягають застосуванню Відповідачем-1 в обов'язковому порядку.

При цьому, судом враховується і те, що вказаний вище лист датований 05.06.2018р., а оспорюване рішення прийняте Відповідачем-1 03.05.2018р., а тому не може бути судом визнано належним і допустимим доказом щодо обґрунтованості прийняття оспорюваного рішення у даній справі у розумінні ст.ст.73-75 Кодексу адміністративного судочинства України.

Є безпідставними і посилання Відповідача-1 на те, що він не зобов'язаний був запитувати інформацію за п.3 ч.3 ст.10 Закону №1952 у органів влади, які надають дозвільні документи, так як такі органи не проводять оформлення та/або реєстрацію прав, з огляду на те, що такі твердження Відповідача-1 є помилковими, оскільки саме державні органи ДАБІ України здійснюють реєстрацію та скасування прав на проведення будівельних робіт, видають та приймають відповідні рішення, зокрема, і у формі Сертифікатів відповідності, які засвідчують право замовника будівництва на прийняття об'єкта закінченого будівництвом у експлуатацію, що підтверджується і обов'язковим веденням Єдиного реєстру таких документів, а на Відповідача-1 покладено обов'язок використання таких відомостей в обов'язковому порядку з 09.12.2017р. згідно п.10-1 Порядку №1127.

Отже, відсутність відомостей у Єдиному реєстрі документів щодо Сертифіката відповідності від 13.09.2010р. не є підставою для відмови у такій державній реєстрації прав за приписами ст.24 Закону №1952, а відповідна інформація підлягає обов'язковій перевірці державним реєстратором у спосіб, передбачений п.3 ч.3 ст.10 Закону №1952.

Не приймаються судом до уваги і доводи Відповідача-1 та Відповідача-2 про те, що державний реєстратор самостійно приймає рішення у сфері державної реєстрації прав та втручання будь-яких органів та їх посадових осіб заборонено, з огляду на те, що адміністративний суд у межах повноважень здійснює захист порушених прав громадян та юридичних осіб та при вирішенні спорів у сфері публічно-правових відносин з боку суб'єктів владних повноважень та їх посадових осіб під час якого суд перевіряє чи прийняті рішення суб'єктом владних повноважень, його посадовою особою на підставі та у межах повноважень, у спосіб, що визначений Конституцією та законами України та у випадку визнання протиправним та скасування відповідного рішення суб'єкта владних повноважень (акта індивідуальної дії), адміністративний суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, який припустився порушення прав та обов'язків осіб, вчинити необхідні дії з метою відновлення законних прав та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду згідно до вимог ст.2, ч.3 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, адміністративний суд не втручається у прийняття рішення суб'єктом владним повноважень, а при розгляді адміністративного спору, перевіряє чи прийняте оспорюване рішення у відповідності до вимог Конституції та законів України, що у даному випадку не є вручанням у прийняття державним реєстратором того чи іншого рішення зі свободою розсуду, оскільки воно вже є прийнятим.

Також адміністративним судом не можуть бути прийняті до уваги посилання Відповідача-1 та Відповідача-2 на те, що вимоги позивача про зобов'язання Відповідача-2 (Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради) зареєструвати право власності на об'єкт нерухомого майна за позивачем є передчасними та суперечать діючому законодавству, так як реєстрацію прав здійснюють лише державні реєстратори, оскільки саме до функцій Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради віднесено реєстрацію речових прав та їх обтяжень згідно до Закону №1952 та Порядку №1127, а державні реєстратори є посадовими особами вказаного органу - суб'єкта державної реєстрації прав з яким державний реєстратор перебуває у трудових відносинах у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.10 Закону №1952, тому позивачем правомірно заявлені позовні вимоги в частині зобов'язання вчинити певні дії саме до Департаменту як суб'єкта державної реєстрації прав з яким державний реєстратор перебуває у трудових відносинах.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, правомірність прийняття Відповідачем-1 рішення про відмову у державній реєстрації прав на нерухоме майно №40904835 від 03.05.2018р., суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оспорюваного рішення діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов'язання Відповідача-2 (Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради) зареєструвати право власності за позивачем на операторську стаціонарної автозаправочної станції за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Дорожна, буд. 65, то зазначені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання Відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача про державну реєстрацію прав на нерухоме майно від 25.04.2018р. та прийняти рішення з дотриманням п.3 ч.3 ст.10 Закону №1952, а також з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному судовому рішенні, виходячи з наступного.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах Закону, зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб'єкта владних повноважень.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, згідно абз.2 ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у його рішенні.

Таким чином, оскільки судом встановлено протиправність оспорюваного рішення та необхідність його скасування через недотримання Відповідачем-1 процедури, встановленої п.3 ч.3 ст.10 Закону №1952, що зобов'язує у подальшому Відповідача-1 та Відповідача-2 вчинити певні дії, зокрема, в обов'язковому порядку направити запити до державного органу (ДАБІ України, Інспекції ДАБК у Дніпропетровській області) щодо отримання необхідної інформації з приводу реєстрації Сертифіката відповідності №ДП000476 від 13.09.2010р. та за наслідками такої відповіді прийняте відповідне законне рішення на власний розсуд з дотриманням Закону, суд приходить до висновку, що за таких обставин найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права, за умови визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення, є саме зобов'язання Відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача про державну реєстрацію прав від 25.04.2018р. та прийняти рішення з дотриманням п.3 ч.3 ст.10 Закону №1952, а також з урахуванням правовою оцінки, наведеної у даному судовому рішенні згідно до вимог ч.4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, з урахуванням вищенаведених обставин та наведених норм чинного законодавства, позовні вимоги позивача в частині зобов'язання Відповідача-2 зареєструвати за позивачем право власності на операторську стаціонарної автозаправочної станції за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Дорожна, буд. 65 задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

За ч.1 ст.139 наведеного Кодексу, передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки у даній справі Відповідачем-2 є суб'єкт владних повноважень, а Відповідачем-1 його посадова особа (державний реєстратор), судові витрати позивача з урахуванням ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають стягнення лише із суб'єкта владних повноважень, тобто Відповідача-2 (Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради) виходячи з вимог ч.1 ст.139 вказаного Кодексу.

За таких обставин підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №0.0.1062887163.1 від 18.06.2018р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 881 грн. виходячи із розрахунку 1762/2 (а.с.3).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОКГАЗ» до Відповідача-1 Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Кучеренка Євгена Анатолійовича, до Відповідача-2 Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення №40904835 від 03.05.2018р., зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Кучеренка Євгена Анатолійовича про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №40904835 від 03.05.2018р.

Зобов'язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (юридична адреса:49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, буд. 75, фактична адреса:49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька (вул. Комсомольська), 58, ЄДРПОУ 40392181) повторно розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОКГАЗ» (03039, м. Київ, пр. Червонозоряний (Валерія Лобановського), буд. 119, код ЄДРПОУ 33629792) про реєстрацію права власності на майно за реєстраційним номером 27912767 від 25.04.2018р. та прийняти рішення з дотриманням п.3 ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному судовому рішенні згідно ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради( юридична адреса:49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, буд. 75, фактична адреса:49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька (вул. Комсомольська), 58, ЄДРПОУ 40392181) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОКГАЗ» (03039, м. Київ, пр. Червонозоряний (Валерія Лобановського), буд. 119, код ЄДРПОУ 33629792) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 881 грн. 00 коп. (вісімсот вісімдесят одна грн. 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення ( у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено - 08.08.2018р.

Суддя

С.О. Конєва