ЄУН № 336/726/18

пр. № 2/336/1121/2018

РІШЕННЯ

Іменем України

27 вересня 2018 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя, у складі:

головуючого судді Дацюк О.І.

при секретарі Скибі О.Б.

за участі позивача ОСОБА_1, представника позивача адвоката ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» про поновлення на роботі,—

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернувся з позовом до ПАТ «Мотор Січ», вказавши, що з 02.04.2008 року працював на посаді ливарника металів та сплавів ПАТ «Мотор Січ», а наказом від 19.09.2014 року № 2036 був звільнений з посади за прогул на підставі п. 4 ст. 40 КЗпАП. Звільнення позивач вважає незаконним, оскільки 12.09.2014 року він не з’явився на роботу у зв’язку з сильним болем у спині, про що повідомив старшого майстра, тому вважає, що його відсутність на роботі була обумовлена поважними причинами. По суті позовних вимог позивач просив поновити ОСОБА_1 на посаді ливарника металів та сплаві ПАТ «Мотор Січ».

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги на вказаних у позовній заяві підставах. Позивач зазначив, що працював п’ять днів на тиждень з понеділка по п’ятницю. 12.09.2014 року була п’ятниця та в цей день було необов’язково виходити на роботу, а можна було не з’явитись, попередивши про це майстра. 12.09.2014 року ОСОБА_1 зателефонував старшому майстру та повідомив, що на роботу не вийде, бо у нього болить спина, однак, що саме відповів майстр не пригадує. За медичною допомогою з приводу болі не звертався. В понеділок 15.09.2014 року вийшов на роботу, де йому запропонували написати пояснення з приводу неявки на роботу, що він і зробив, на засіданні профспілкового комітету не був присутній, а наказом від 19.09.2014 року був звільнений. Трудову книжку отримав у вересня 2014 року поштою, а підпис у журналі видачі трудових книжок про отримання трудової книжки належить не йому, вважає цей підпис підробленим. До суду звернувся лише у 2017 році, тому що не знав про можливість поновлення на роботі в судовому порядку.

Представник позивача адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав, вказуючи, що, на його переконання, відповідачем був порушений порядок звільнення ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_1 не запрошували на засідання профспілкового комітету, а також і не з’ясували причини прогулу, тож немає підстав вважати, що прогул був допущений ним без поважних на те причин. Також представник позивача звертав увагу на те, що кількість дисциплінарних стягнень, застосованих до ОСОБА_4 протягом його роботи на ПАТ «Мотор Січ», враховуючи, що ОСОБА_1 не звільнили з роботи з підстави систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, носить характер цькування з боку адміністрації підприємства.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, вказуючи, що ОСОБА_1 дійсно працював на ПАТ «Мотор Січ» на посаді ливарника металів та сплавів, під час роботи багаторазово притягувався до дисциплінарної відповідальності за вчиненні різних порушень, жодного разу не оскаржував наказів про застосування дисциплінарного стягнення. 12.09.2014 року ОСОБА_1 не з'явився на роботу, чим порушив порядок роботи того цеху, де він працював. 15.09.2014 року ОСОБА_1 було запропоновано надати пояснення з причин неявки на роботу, однак, в своїх поясненнях ОСОБА_1 поважних причин прогулу, які б були підтверджені документально, не навів. З урахуванням згоди профспілкового комітету на звільнення, пояснень майстра та ОСОБА_1 було прийняте рішення про звільнення ОСОБА_1 з роботи. 24.09.2014 року ОСОБА_1 було видано трудову книжку, що підтверджено його відписом у журналі обліку трудових книжок. Вказуючи, що звільнення ОСОБА_1 за прогул відбулось у відповідності до положень чинного законодавства, такий захід стягнення був обґрунтований тим, що ОСОБА_1 багаторазово притягувався до дисциплінарної відповідальності до моменту звільнення, просив у позові відмовити у зв’язку з відсутністю законних підстав для захисту прав позивача. Також представник відповідача посилався на те, що ОСОБА_1 без поважних причин пропущений строк звернення з позовом до суду про поновлення на роботі, не заявлено про його поновлення та не наведено поважних причин пропуску такого строку, що є додатковою підставою для відмови у позові, однак, відповідач вважає, що у позові має бути відмовлено саме за відсутності законних підстав для його задоволення.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, а представником позивача відповідь на відзив на позовну заяву.

Судом розглянуті та задоволенні клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи письмових доказів (копій документів).

Судом розглянуто клопотання представника позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи та ухвалою від 27.09.2018 року у призначенні експертизи було відмовлено з зазначених у відповідній ухвалі підстав.

Інших заяв та клопотань сторонами під час судового розгляду не подавалось, а судом не вирішувалось.

При вивченні письмових доказів судом встановлено таке.

Наказом директора з управління персоналом ПАТ «Мотор січ» від 19.09.2014 року (а.с. 18) ОСОБА_1 – ливарника металів та сплавів цеху № 1 за скоєний без поважних причин прогул 12.09.2014 року звільнено у відповідності до п. 4 ст. 40 КЗпП.

Зі службової записки начальника цеху № 1 ПАТ «Мотор Січ» (а.с. 16), письмових пояснень самого ОСОБА_1 від 15.09.2014 року (а.с. 17) вбачається, що 12.09.2014 року ОСОБА_1 не вийшов на роботу та був відсутній робочий день повністю.

Як вказав ОСОБА_1 у пояснювальній записці 12.09.2014 року він не вийшов на роботу через біль у спині, попередивши старшого майстра про те, що на роботу не вийде.

Рішенням № 18 від 18.09.2014 року профспілкового комітету цеху № 1 (а.с. 5) надано згоду на звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин.

Вирішуючи позов суд керується наступним.

Статтею 40 ч. 1 п. 4 КЗпП вказано, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статтею 43 КЗпП визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 визначено, що прогулом під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

До поважних причин можна віднести, зокрема, такі:

— недопущення роботодавцем працівника до роботи, якщо для цього відсутні достатні підстави;

— невихід працівника на роботу, переведення на яку було здійснено з порушенням трудового законодавства;

— наявність медичних документів, що підтверджують неможливість виконання працівником своїх обов’язків;

— виклик до органів, явка до яких є обов’язковою;

— наявність працівника на території підприємства, хоча й не на робочому місці;

— відмова від роботи, не передбаченої трудовим договором, або у зв’язку із станом здоров’я чи небезпечністю такої роботи для життя працівника;

— незаконна відмова роботодавця в наданні працівнику належних йому пільг, тощо.

Відповідно до положень ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як вказує ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у п. 23 рішення у справі "Проніна проти України"

(Заява N 63566/00) від 18 липня 2006 року нагадав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Позивач , стверджуючи, що звільнення було незаконним, посилався на те, що прогул відбувався з поважної причини, а саме через біль у спині.

Водночас, будь-яких документів на підтвердження того, що 12.09.2014 року він звертався за медичною допомогою з приводу больових відчуттів позивач не надав.

Таким чином позивачем не доведено, що прогул ним допущений з поважних причин.

Також суд не погоджується з доводами представника позивача та позивача про те, що ОСОБА_1 не був присутній на засіданні профспілкового комітету, адже в протоколі зазначено про те, що ОСОБА_1 на засіданні комітету був присутній, а незазначення його прізвища серед присутніх на першому аркуші виписки з протоколу може бути пояснено тим, що саме в цій частині виписки зазначені лише члени профспілкового комітету. Під час проведення засідання приймав участь також в.о. начальника цеху ОСОБА_5, однак його також не зазначено в якості присутніх.

Крім того, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 з приводу неправомірності проведення засідання профспілкового комітету нікуди не звертався, в судовому порядку вимог з цього приводу не заявляв.

Посилання представника позивача та позивача на те, що численні випадки притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності протягом майже усього періоду його роботи на підприємстві свідчать про особисте негативне ставлення саме до ОСОБА_1 та мають характер «цькування» суд оцінює критично у зв’язку з наступним.

Так, у 2009 році ОСОБА_1 притягувався до дисциплінарної відповідальності у 2009 році тричі, у 2010 році 4 рази, у 2011 році 1 раз, у 2013 році двічі, у 2014 році 5 разів (а.с. 39-53).

Як вбачається з особистих письмових пояснень ОСОБА_1 (а.с.т 76,78, 80, 82, 84, 86, 88, 90, 92, 94, 96, 98, 100, 103) жодного разу він факту скоєння дисциплінарного порушення не заперечував.

Також ОСОБА_1 не звертався до суду з позовами про визнання незаконними наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Статтями 147, 149 КЗпП вказано, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не заперечував факту відсутності 12.09.2014 року на роботі, будь-яких доказів на підтвердження того, що прогул був допущений ним з поважних причин не надав, за час роботи на підприємстві до вересня 2014 року до дисциплінарної відповідальності притягувався п'ятнадцять разів, жодного разу не оскаржував в установленому порядку рішень про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, суд вважає, що 12.09.2014 року ОСОБА_1 допустив прогул без поважних причин, а застосоване роботодавцем стягнення у вигляді звільнення прийняте у відповідності до положень чинного законодавства, є обґрунтованим та справедливим.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з презумпції обов’язковості доведення обставин, на які посилається, саме стороною, яка стверджує про такі обставини, суд дійшов до висновку, що позивачем не надано належних чи допустимих доказів того, що прогул ним був допущений з поважних причин, а звільнення його відбулось без дотримання положень чинного законодавства, у зв’язку з чим у позові належить відмовити.

Враховуючи вищевикладені висновки суду, а також і те, що ОСОБА_1 не заявляв про поновлення строку звернення до суду з позовом та не навів поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем в якості додаткової підстави заперечень проти позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, —

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» про поновлення на роботі відмовити повністю

Відповідно до ст. 265 ч. 5 ЦПК України вказуються наступні відомості:

позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_1, індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

відповідач – Публічне акціонерне товариство «Мотор Січ», розташоване у м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 15, код ЄДРПОУ 14307794.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

З урахуванням положень п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України апеляційна скарга подається через суд першої інстанції.

Суддя О.І. Дацюк