Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

місто Київ

справа № 528/894/15-ц

провадження № 61-2751св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Моторне (транспортне) страхове бюро України,

відповідачі: ОСОБА_3, Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 13 квітня 2016 року у складі судді Татіщевої Я. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Корнієнка В. І., Одринської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Моторне (транспортне) страхове бюро України

(далі - МТСБУ) звернулося до суду із позовом, в процесі розгляду якого уточнило вимоги та просило стягнути солідарно із ОСОБА_3 та Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві (далі - ГУ ДСНС України у м. Києві) суму страхового відшкодування в розмірі 20 902,79 грн та витрати на послуги аварійного комісара в розмірі 935, 52 грн.

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 01 травня 2012 року у м. Києві на вулиці Стражеска сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «ЗІЛ», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки «Сузукі», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4

Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 28 травня 2012 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, із застосуванням адміністративного стягнення.

Розмір збитків, завданих ОСОБА_4 унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до звіту від 23 травня 2012 року № 49 про оцінку автомобіля марки «Сузукі», склав 25 083, 35 грн.

МТСБУ на підставі підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» сплатило ОСОБА_4 суму страхового відшкодування у розмірі 20 902, 79 грн у межах обов'язкового ліміту відповідальності МТСБУ; крім того, МТСБУ здійснило витрати за послуги аварійного комісара в розмірі 935, 52 грн.

Посилаючись на те, що МТСБУ виконано покладений на нього обов'язок з відшкодування шкоди, завданої з вини відповідача ОСОБА_3, який не мав договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач просив стягнути з обох відповідачів у солідарному порядку 21 838, 31 грн в рахунок відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, та судові витрати у справі.

Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 13 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції у своїх висновках виходив з того, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ГУ ДСНС України у м. Києві та керував автомобілем, що знаходився у ГУ ДСНС України у м. Києві на балансі, вчинив дорожньо-транспортну пригоду під час виконання аварійно-рятувальних робіт, що виключає цивільно-правову відповідальність, у зв'язку з чим суд відмовив у задоволенні позову повністю.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтовувалася тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права, а також тим, що, визначаючи матеріальний закон, згідно з яким відповідачі звільняються від відповідальності за завдані збитки, який підлягає застосуванню під час розгляду справи, суд першої інстанції не врахував положення частини третьої статті 5 ЦК України та застосував норму закону, яка на момент дорожньо-транспортної пригоди не була чинною. Зважаючи на правильність висновків місцевого суду щодо наявності підстав для відмови у задоволені позову, апеляційний суд дійшов переконання про обґрунтованість висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін. Суд виходив з того, що відповідно до положень частин сьомої та восьмої статті 34 Закону України «Про пожежну безпеку» в редакції, чинній на момент дорожньо-транспортної пригоди, матеріальні збитки, пов'язані з пошкодженням майна під час гасіння пожежі, пожежна охорона не відшкодовує.

МТСБУ, не погодившись із судовими рішеннями, у жовтні 2016 року подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Касаційна скарга МТСБУ обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що ОСОБА_3 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди виконував організаційні заходи з гасіння пожежі, а тому завдана шкода внаслідок таких дій не відшкодовується. МТСБУ зазначило, що відповідно до статті 34 Закону України «Про пожежну безпеку» матеріальні збитки, пов'язані з пошкодженням майна під час гасіння пожежі, пожежна охорона не відшкодовує тільки безпосередньо під час здійснення гасіння пожеж (залиття водною/піною вогню), а не під час організаційних заходів (зокрема, переміщення). Таким чином, матеріальна шкода, завдана транспортному засобу в результаті дорожньо-транспортної пригоди, повинна відшкодовуватися юридичною особою, оскільки її завдано працівником під час виконання ним своїх службових обов'язків.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДСНС України у м. Києві посилається на те, що доводи касаційної скарги, що зазначена дорожньо-транспортна пригода сталася не під час ліквідації наслідків пожежі, є безпідставними, оскільки увесь період з моменту виїзду і переміщення сил пожежно-рятувального підрозділу до місця виклику (надзвичайної ситуації) та їх повернення до місця дислокації є виконанням аварійно-рятувальних й інших невідкладних робіт при настанні надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків, тому вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені відповідно до вимог законодавства із повним з'ясуванням обставин справи та наданням належної оцінки усім доказам; а тому просить касаційну скаргу МТСБУ залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2016 року у справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою МТСБУ.

Згідно із статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 18 січня 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року №1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо встановлених судами обставин справи.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено таке.

Відповідно до пункту 13 витягу з добового зведення оперативно-координаційного центру ГУ ДСНС України у м. Києві о 13-50 год. 01 травня 2012 року надійшла заява про пожежу на вул. Урицького, 24 у м. Києві, де у житловому будинку на 13-му поверсі сталася пожежа у квартирі; о 14-28 год. підрозділами ДСНС України, в тому числі АЦ-40, автомобілем марки «ЗІЛ», реєстраційний номер НОМЕР_1, пожежу було ліквідовано, що підтверджується актом про пожежу від 01 травня 2012 року (а.с. 95-96).

На момент дорожньо-транспортної пригоди, 01 травня 2012 року о 14-15 год., водій 4-ДПРЧ Солом'янського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві ОСОБА_3 керував автомобілем з пожежною автоцистерною за сигналом «ТРИВОГА» на ліквідацію надзвичайної ситуації.

Відповідач ОСОБА_3 є співробітником ГУ ДСНС України у м. Києві. Автомобіль марки «ЗІЛ», реєстраційний номер НОМЕР_1, закріплений та перебуває на балансі ГУ ДСНС України у м. Києві, на момент заподіяння шкоди не був застрахований відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 28 травня 2012 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 01 травня 2012 року приблизно о 14 год. 15 хв. у м. Києві на вул. Стражеска за участю автомобіля марки «ЗІЛ», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля марки «Сузукі», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4

28 квітня 2012 року ОСОБА_4 та Акціонерним товариством «ПРОСТО-страхування» уклали договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, поліс № АВ/6520975.

ОСОБА_4 03 травня 2012 року звернулася до МТСБУ з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду. Відповідно до звіту про оцінку автомобіля від 23 травня 2012 року № 49 розмір майнового збитку за пошкоджений автомобіль марки «Сузукі», реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_4 на праві приватної власності, зокрема вартість відновлювального ремонту, становить 25 083, 35 грн.

МТСБУ 08 травня 2012 року звернулось до ОСОБА_3 із повідомленням про отримання заяви про дорожньо-транспортну пригоду з проханням повідомити про наявність договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів та про здійснені взаєморозрахунки із потерпілим, а також із пропозицією про добровільне компенсування витрат МТСБУ.

18 червня 2012 року ОСОБА_4 звернулась із заявою до МТСБУ про виплату страхового відшкодування за майнову шкоду, завдану відповідачем ОСОБА_3, оскільки відповідач на час вчинення ДТП не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.

Згідно із підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

За правилом частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

У статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до положень частини першої статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з підпунктом 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Отже, законом встановлено порядок стягнення коштів, виплачених МТСБУ на відшкодування шкоди особі, потерпілій у ДТП, у порядку регресу, якщо така шкода спричинена власником транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

На виконання своїх зобов'язань МТСБУ 04 жовтня 2013 року виплатило страхове відшкодування ОСОБА_4 у сумі 20 902, 79 грн, за винятком 20 % податку на додану вартість, що становив 4 180, 56 грн. Також позивачем сплачено витрати на послуги аварійного комісара в розмірі 935, 52 грн.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» власники транспортних засобів - це юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

У статтях 3-5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Суб'єктами обов'язкового страхування є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, МТСБУ, потерпілі. Об'єктом обов'язкового страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Щодо обґрунтованості позовних вимог до ОСОБА_3

Вирішуючи позов в частині пред'явлених вимог до відповідача ОСОБА_3, необхідно застосувати положення статті 1172 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових ) обов'язків.

Таким чином, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з такою особою у трудових відносинах, і шкоду заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

Наведені норми права дають підстави для висновку, що ОСОБА_3 не є належним відповідачем у справі в частині вирішення пред'явленого до нього позову.

Щодо обґрунтованості вимог до ГУ ДСНС України у м. Києві

Судами встановлено, що відповідач ОСОБА_3, керуючи пожежним автомобілем та прямуючи до місця виклику з метою гасіння пожежі, пропустивши поворот до безпосереднього місця гасіння пожежі, здійснив рух керованого ним транспортного засобу заднім ходом, внаслідок цього допустив зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_4, що отримав механічні ушкодження (а.с. 30).

Відмовляючи у задоволенні пред'явленого позову суди першої та апеляційної інстанцій застосували положення пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її правильного вирішення, дослідивши надані сторонами докази у сукупності, дійшов хибного висновку, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ГУ ДСНС України у м. Києві та керував автомобілем, який знаходився у ГУ ДСНС України у м. Києві на балансі, допустив дорожньо-транспортну пригоду під час організаційних заходів з гасіння пожежі, які включають виїзд і переміщення сил оперативно-рятувальних підрозділів до місця надзвичайної ситуації, що виключає цивільно-правову відповідальність ГУ ДСНС України у м. Києві з відшкодування майнових збитків, пов'язаних із пошкодженням майна під час гасіння пожежі.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положення частини сьомої та восьмої статті 34 Закону України «Про пожежну безпеку» в редакції, яка діяла на момент дорожньо-транспортної пригоди, оскільки суд першої інстанції помилково застосував положення Кодексу цивільного захисту України, який введений в дію 01 липня 2013 року, тобто після виникнення спірних правовідносин.

Згідно із частиною сьомою статті 34 Закону України «Про пожежну безпеку» матеріальні збитки, пов'язані з пошкодженням майна під час гасіння пожежі, пожежна охорона не відшкодовує.

Суд апеляційної інстанції зробив необґрунтований висновок, що наведена норма права підлягає застосуванню також до відносин під час вчинення організаційних заходів з гасіння пожежі, які включають виїзд і переміщення сил оперативно-рятувальних підрозділів до місця надзвичайної ситуації.

Аналіз змісту частини сьомої статті 34 Закону України «Про пожежну безпеку», у якій використано словосполучення «під час гасіння пожежі», дає підстави для висновку про те, що звільнення від відповідальності відбувається виключно у разі завдання шкоди під час здійснення фактичного гасіння пожежі; наведена норма закону не містить положення щодо того, що вона діє і під час організаційно-оперативних заходів з гасіння пожежі, які включають виїзд і переміщення сил оперативно-рятувальних підрозділів до місця надзвичайної ситуації.

Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено того, що дорожньо-транспортна пригода відбулася у зв'язку з безпосереднім здійсненням гасіння пожежі, а так само не пов'язана із вжиттям заходів щодо зменшення негативних наслідків від такої надзвичайної події, або вчинення такої пригоди мало на меті досягнення певної правомірної цілі, пов'язаної з рятуванням людей, їх життя та майна, а отже наведені обставини свідчили би про правомірність дій рятувальників.

Зважаючи на встановлення неправильного застосування норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, Верховний Суд зробив висновок про обґрунтованості вимог касаційної скарги в частині скасування рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 13 квітня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову в частині вимог до юридичної особи - роботодавця, який має відшкодовувати шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових (службових ) обов'язків.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки судом касаційної інстанції задоволено касаційну скаргу МСТБУ, скасовано ухвалені в справі судові рішення та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову, то судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи покладаються на позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України задовольнити частково.

Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 13 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року скасувати з ухваленням нового рішення.

Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України в порядку регресу витрати, пов'язані з виплатою страхового відшкодування, у сумі 21 838, 31 грн.

Стягнути з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України суму судового збору за подання позовної заяви у розмірі 243, 60 грн.

Стягнути з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, за подання апеляційної скарги у розмірі 267, 96 грн.

Стягнути з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, за подання касаційної скарги у розмірі 292, 32 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик