ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1827/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Тацій Л.В.

суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.04.2018р., суддя Шевченко І.Г., м. Суми, повний текст складено 26.04.2018р. по справі № 818/1827/17

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, Командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ОСОБА_2

про визнання дій протиправними, скасування наказу та зобов`язання вчинити дії, стягнення грошового забезпечення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ОСОБА_2 , в якому просив: визнати протиправними дії відповідачів при виданні наказу від 17.11.2017 №178-РС про звільнення з військової служби у запас за пунктом е (через службову невідповідність); скасувати наказ від 17.11.2017 № 178-РС як незаконний; зобов`язати поновити його на військовій службі на посаді техніка польового вузла зв`язку військової частини НОМЕР_1 з виплатою грошового та матеріального забезпечення за час вимушеного невиконання службових обов`язків; визнати протиправними та скасувати накази відповідача від 16.11.2017 №714, від 17.11.2017 №715, від 17.11.2017 №403.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.04.2018р. по справі № 818/1827/17 позов задоволено частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 16.11.2017 №714 (з основної діяльності) про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді "попередження про неповну службову відповідність".

Визнано протиправними та скасовано накази командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 17.11.2017 №715 "Про результати службового розслідування", від 17.11.2017 № 178-РС (по особовому складу), від 17.11.2017 №403 (по стройовій частині) в частині звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Поновлено ОСОБА_1 на військовій службі на посаді техніка польового вузла зв`язку військової частини НОМЕР_1 .

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 26785грн. 50 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на службі та стягнення грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5357 грн. 10 коп.

В задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції необґрунтовано задоволено позов, оскільки допущено неповноту з`ясування обставин у справі.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач в період з 16.12.1998 року проходив військову службу в Збройних Силах України, в тому числі з 2000 року - за контрактом.

ОСОБА_1 відповідно до наказу першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 25.02.2016 року №52-РС переведений з військової частини НОМЕР_2 м. Васильків до військової частими НОМЕР_1 -польова пошта НОМЕР_3 та відповідно до наказу командира військової частини - НОМЕР_1 від 04.03.2016 №71 прапорщик ОСОБА_1 зарахований в списки особового складу частини, поставлений на всі види забезпечення та вважаться таким, що приступив до виконання службових обов`язків техніка інформаційно-телекомунікаційного вузла.

Вподальшому, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.09.2016 №87-РС ОСОБА_1 призначений на рівнозначну посаду техніка польового вузла зв`язку військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового посвідчення (а.с.10), копією наказу від 02.09.2016 №87-РС (а.с.65,112), копією довідки (а.с.81,128, т.1), та вбачається з відзиву на позов.

У період з 04.03.2016 по 20.10.2016 та у період з 01.07.2017 по 17.11.2017 позивач приймав участь в антитерористичної операції, що підтверджується відповідними довідками (а.с.13,14, т. 1).

Наказом командира 58 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.08.2017 року за №105-РС ОСОБА_1 присвоєно чергове військове звання старший прапорщик (а.с.147, т.1).

Начальником польового вузла зв`язку підполковником ОСОБА_3 13.11.2017 року подано рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 , в якому зазначалось про те, що ОСОБА_1 не перевіряв належним чином технічний стан машин, які виходять з парку, що могло привести до створення аварійної ситуації, своєчасно не подавав заявки на необхідні запчастини, крім іншого, вказувалось на неодноразові порушення військової дисципліни та притягнення до дисциплінарної відповідальності, у зв`язку з чим пропонувалось накласти стягнення у вигляді попередження про неповному службову відповідність (а.с.85,126, т. 1).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 , за №714 від 16.11.2017, за незадовільне виконання службових обов`язків техніка польового вузла зв`язку (неналежна перевірка технічного стану машин, які виходять з парку, що могло призвести до створення аварійної ситуації) накладено дисциплінарне стягнення за п. г ст. 51 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України - попередження про неповну службову відповідність (а.с.68,115, т. 1).

16.11.2017 року складений протокол медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп`яніння №1963, в якому відображено, що ОСОБА_1 відмовився від медичного огляду (а.с.70-71, 121, т.1).

У зв`язку з поданням рапорту начальника польового вузла зв`язку військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_3 від 16.11.2017 (а.с.84,125) наказом №461 від 17.11.2017 року призначено службове розслідування за фактом перебування позивача у стані алкогольного сп`яніння на території військової частини НОМЕР_1 під час виконання службових обов`язків (а.с.69,116, т.1).

За результатами службового розслідування складено акт від 16.11.2017 року, затвердженого наказом командира 17.11.2017 (а.с.72-74,117-119, т.1), в якому, в тому числі на підставі протоколу медичного огляду, зафіксовано, що під час службового розслідування встановлено, що позивач 16.11.2017 року знаходився на території військової частини з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: нечітка мова, хитання при ходьбі, запах алкоголю з порожнини роту. Письмове пояснення ОСОБА_1 надавати відмовився.

Крім того, враховуючи дані службової картки (а.с.75-76,120, т.1), як на обставини, що обтяжують відповідальність, вказано на накладені дисциплінарні стягнення 31.08.2017, 10.11.2017, 12.11.2017, 13.11.2017, 15.11.2017. Враховуючи, що попередні заходи стягнення не дали належного виховного впливу, за результатами службового розслідування пропонувалось звільнити позивача з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю.

Наказом №715 від 17.11.2017 за результатами службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 за вживання алкогольних напоїв під час виконання службових обов`язків, порушення військової дисципліни, вимог статей 1 та 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, вимог статей 11, 13, 16,49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України притягнуто ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності згідно п. є статті 62, п. г статті 65 Дисциплінарного статут Збройних Сил України та накладено стягнення звільнення з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю (а.с.78-79,123-124).

Наказом №178-РС від 17.11.2017 року, відповідно до пп. е п.1, ч.8 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, звільнено старшого прапорщика ОСОБА_1 , техніка польового вузла зв`язку 58 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_1 Сухопутних військ Збройних Сил України (а.с.67,114 т. 1).

За наказом командира військової частини НОМЕР_1 за №403 від 17.11.2017 постановлено вважати таким, що вибув з району виконання бойових завдань в зоні проведення АТО на території Донецької та Луганської області старшого прапорщика ОСОБА_1 та відповідно до п.1 ч.8 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу звільнено з військової служби у запас за пунктом е (через службову невідповідність) та 17.11.2017 року виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлений до зарахування на військовий облік до Конотопського ОМВК Сумської області (а.с.11,66,113, т.1).

Позивач, не погоджуючись із наказами, оскаржив їх до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із їх протиправності.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Закон України Про військовий обов`язок і військову службу здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст.2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон України Про військовий обов`язок і військову службу) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

З оскаржуваного наказу про звільнення (а.с.113-114, т.1) судом встановлено, що юридичною підставою звільнення позивача відповідач вказав пп. е (через службову невідповідність) п.1 ч.8 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, що пов`язано із наявністю наказів командира військової частини НОМЕР_1 за №714 від 16.11.2017 року, виданий на підставі рапорту ОСОБА_3 від 13.11.2017 року.

Так, 16.11.2017 року на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт від 13.11.2017 начальника польового вузла зв`язку підполковника ОСОБА_3 , в якому зазначалось про те, що позивач не перевіряв належним чином технічний стан машин, що виходять з парку, і це могло призвести до створення аварійної ситуації, своєчасного не подавав заявки на необхідні запасні частини, у зв`язку з чим, пропонувалось накласти стягнення у вигляді попередження про неповному службову відповідність (а.с.126, т.1).

Крім того, в рапорті ОСОБА_3 зазначив, що позивачем неодноразово допущено порушення військової дисципліни (а.с.126, т.1).

В апеляційній скарзі відповідач, обґрунтовуючи правомірність оскаржуваного наказу, посилається на неодноразове накладення стягнення на позивача за низьку виконавчу дисципліну та за невиконання розпорядку дня, дотримання яких передбачено ст.ст.199, 200,201,202 Закону України Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24.03.1999 за №548-ХІV (далі - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).

При цьому, сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №551-ХІV (далі - Дисциплінарний статут Збройних Сил України), згідно ст. 1 якого, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби. (ст.ст. 2,4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України).

Пунктом 4 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення про проходження служби), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, передбачено, що громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.

За змістом статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Статтями 13, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що військовослужбовець зобов`язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров`я звичок.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Відповідно до ст. 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

За правилами ст.62 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на прапорщиків (мічманів) можуть бути накладені такі стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) попередження про неповну службову відповідність; д) пониження в посаді; е) пониження старших прапорщиків (старших мічманів) у військовому званні на один ступінь; є) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю; ж) позбавлення військового звання прапорщик (мічман), старший прапорщик (старший мічман) із звільненням з військової служби у запас.

Проте, колегія суддів зазначає, що згідно ст.ст.96,97,98 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця.

У разі подання скарги старшому начальникові виконання дисциплінарного стягнення не зупиняється до надходження від нього розпорядження про скасування цього стягнення.

Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.

Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.

З матеріалів справи судом встановлено, що накази про накладення на нього стягнення до відому позивача не доводилось ні особисто, ні на нарадах, ні в будь-який інший спосіб.

Окрім того, ряд стягнень накладені на позивача без прийняття будь-якого наказу, що дійсно допускається Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, разом з тим, відповідно до його ж приписів, позивачу повинно було бути доведено до відома про накладене стягнення та в чому саме воно виявилось, щоб забезпечити необхідний виховний вплив даного стягнення та для забезпечення права військовослужбовця, визначеного ст. 88 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на оскарження стягнень, у випадку, якщо він вважатиме, що не вчиняв правопорушення.

В службовій картці особової справи позивача (а.с.132-135, т.1) відсутній жоден підпис ОСОБА_1 у відповідній частині картці.

Отже, відповідачем не було дотримано обов`язку, визначеного Дисциплінарним статутом Збройних Сил України щодо ознайомлення військовослужбовця з накладеними стягненнями, а також щодо доведення до його відома в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку. У зв`язку з цим, посилання, як в оскаржуваних наказах, так і у відзиві на неодноразове порушення військової дисципліни позивачем, на переконання суду, є необґрунтованим.

Судом першої інстанції був допитаний свідок ОСОБА_3 , який підтвердив обставини, викладені у його рапорті від 13.11.2017 (а.с.126, т.1), що став підставою для винесення оскаржуваного наказу від 16.11.2018 №714, який в свою чергу зазначений підставою для наказів від 17.11.2017 №178-РС та №403.

Додатково свідок зазначив, що позивач відповідно до своїх функціональних обов`язків, визначених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України та відповідним наказом командира військової частини НОМЕР_1 , повинен був постійно оглядати стан техніки, перевіряти документи у водіїв, однак, були непоодинокі випадки, коли в телефонному режимі йому доповідали працівники автомобільної служби, що водії частини, керували без водійського посвідчення. В той же час, свідок зазначив, що будь-яких письмових рапортів з даного приводу не подавалось.

Дійсно, згідно ст.ст. 117, 118 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, заступник командира роти з озброєння (технічної частини, старший технік) (далі заступник командира роти з озброєння) в мирний і воєнний час відповідає за технічну справність озброєння, бойової та іншої техніки, їх експлуатацію і ремонт, технічну підготовку всього особового складу роти.

Заступник командира роти з озброєння зобов`язаний серед іншого, брати участь у розробленні розкладу занять на тиждень; організовувати технічно правильну експлуатацію озброєння, бойової та іншої техніки роти, вживати заходів для утримання їх у справному стані; проводити заняття з особовим складом роти з технічної підготовки, основ і правил водіння машин та забезпечувати належну підготовку технічних спеціалістів; знати будову, порядок і правила експлуатації та ремонту озброєння, бойової та іншої техніки роти, їх наявність і технічний стан, особисто керувати роботами, пов`язаними з технічним обслуговуванням озброєння, бойової та іншої техніки, їх ремонтом силами екіпажів (водіїв); перевіряти стан машин, які виходять із парку, допускати до експлуатації лише технічно справні машини з відміткою про це в дорожньому листі; організовувати технічне обслуговування озброєння, бойової та іншої техніки роти перед навчаннями, заняттями, під час їх проведення та після повернення до парку; стежити за ощадливим витрачанням пального, мастильних матеріалів і спеціальних рідин, запасних частин та іншого технічного майна; своєчасно подавати заявки на необхідне технічне майно, організовувати правильну його експлуатацію.

Проте, колегія суддів зазначає, що вказані норми, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, передбачають обов`язки саме заступника командира роти з озброєння (технічної частини, старший технік).

В той же час, відповідно до інформаційної довідки від 17.02.2018 №276 ос (а.с.145, т.1) відповідно штату №04/2016-03 військової частині НОМЕР_1 штатний розпис польового вузла зв`язку передбачає посади техніка польового вузла зв`язку та заступника начальника польового вузла зв`язку з озброєння (а.с.145, т.1).

Колегія суддів звертає увагу, що позивач займав посаду не старшого техніка і не посаду заступника начальника польового вузла зв`язку з озброєння, а посаду техніка польового вузла зв`язку (а.с.112, т.1), а отже дана норма Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, може застосуватись лише у випадку покладення таких обов`язків на позивача додатковим наказом командира.

Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2017 №153 (а.с.207, т.1), на який посилається відповідач на обґрунтування покладення на ОСОБА_1 обов`язків старшого техніка, не може бути прийнятий судом, як належний доказ покладення на позивача таких обов`язків, оскільки даним наказом позаштатним начальником КТП в підрозділах: розвідувальна рота, ПВЗ, комендантський взвод, взвод снайперів, командний пункт був призначений не лише прапорщик ОСОБА_1 , а і лейтенант ОСОБА_4 .

Таким чином, обов`язки щодо перевірки стану машин, які виходять із парку, допуску їх до експлуатації, подачі заявок на необхідні запасні частини покладались не лише на позивача, а й на ОСОБА_4 , при цьому всі відмітки про огляд техніки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 робились у відповідних журналах виходу-повернення автомобільної техніки, та огляду автомобільної техніки.

В свою чергу, відповідач наполягає на тому, що обов`язки старшого техніка покладені саме на позивача, як на особу, що був більш обізнаний в цій сфері, але додаткових наказів, які б розмежовували обов`язки між позивачем та ОСОБА_4 не складалось.

Відповідно до ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, не надано ані суду першої, ані апеляційної інстанції будь-яких інших доказів, крім наказу від 01.07.2017 №153, які б підтверджували покладення виключно на позивача обов`язків старшого техніка, та докази на підтвердження не виконання таких обов`язків.

Журнали виходу-повернення автомобільної техніки, огляду автомобільної техніки, які могли б спростувати або підтвердити пояснення позивача щодо огляду автомобільної техніки, відповідачем також надано не було.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що обов`язки старшого техніка, виконання яких вимагалось від позивача, що займав посаду техніка, не були чітко приписані та регламентовані, а статті 117, 118 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, на порушення яких посилається відповідач, не можуть бути виключною підставою для притягнення позивача до відповідальності, оскільки такі обов`язки були покладені не лише на ОСОБА_1 , тим більше, що будь-якого письмового доказу, який би свідчив про допущене позивачем порушення відповідач не надав, а письмові рапорти з даного приводу не подавались.

Відповідно до ст.83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Дисциплінарним статутом Збройних Сил України статтею 62 визначено дисциплінарні стягнення, які відповідають військовому званню військовослужбовця, в даному випадку це склад прапорщиків і мічманів (враховуючи додаток №3 до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України), однак, відповідач, на порушення вказаних норм в оскаржуваному наказі від 16.11.2017 №714 (а.с.115, т.1), посилається на п. г статті 51 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, яка передбачає види стягнень, які можуть бути накладені на сержантів (старшин).

Згідно ст. 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Посилаючись на вказану норму, відповідач вказує, що проведення службового розслідування є правом, а не обов`язком військової частини.

Колегія суддів з приводу даного доводу відповідача зазначає наступне.

Згідно п.1.2 Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 березня 2004 №82, чинної на час виникнення спірних правовідносин (далі Інструкція №82), службове розслідування проводиться, серед іншого, у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, що загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення або заподіяло матеріальну чи моральну шкоду; невиконання або недбалого ставлення до виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини. Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових осіб.

Підставою для прийняття оскаржуваного наказу від 16.11.2017 №714, який в свою чергу зазначений підставою для інших оскаржуваних наказів від 17.11.2017 №178-РС та №403, слугувала саме неналежна перевірка технічного стану машин, які виходять з парку, що могло привести до створення аварійної ситуації, враховуючи приписи вказано Інструкції №82, у зв`язку з чим відповідач зобов`язаний був призначити службове розслідування по даному факту.

При цьому, за приписами ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, п.1.5 Інструкції №82 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який вирішив притягнути військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. У наказі зазначаються підстави для призначення розслідування, особа (якщо вона встановлена), стосовно якої воно має бути проведено, термін проведення та посадові особи, яким доручено його провадження.

Особам, які проводять службове розслідування, надається право: отримувати від військовослужбовців та працівників усні чи письмові пояснення, необхідні документи, довідки, консультативні та експертні висновки; ознайомлюватися і вивчати, в тому числі з виїздом на місце події, відповідні документи, у разі потреби знімати з них копії та долучати до матеріалів службового розслідування; отримувати інформацію, пов`язану із службовим розслідуванням, від юридичних і фізичних осіб з дотриманням вимог чинного законодавства на підставі запиту посадової особи, яка призначила службове розслідування, чи інших уповноважених осіб відповідно до вимог законодавства України (п.2.1 Інструкції №82).

Особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право давати усні та письмові пояснення, робити заяви, подавати документи і порушувати клопотання про витребування та залучення нових документів, опитування відповідних осіб, проведення додаткових ревізій (п.2.2 Інструкції №82) .

Згідно п.2.3 Інструкції №82 у разі відмови надати пояснення військовослужбовцем, стосовно якого проводиться службове розслідування, посадовою особою, що його проводить, складається відповідна довідка. Зміст такої довідки засвідчується підписами двох свідків цього факту.

Розслідуванням повинно бути встановлено: наявність чи відсутність події, з приводу якої було призначено розслідування, та її обставини (час, місце) і наслідки; осіб, з вини яких трапилася подія, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли шкідливим наслідкам або створювали загрозу для їх спричинення; наявність причинного зв`язку між подією, з приводу якої було призначено службове розслідування, та неправомірними діями військовослужбовця; конкретні неправомірні дії військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; вимоги чинного законодавства чи інших нормативно-правових актів та керівних документів, які було порушено; ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення; форму вини (навмисно чи з необережності) та мотиви протиправної поведінки військовослужбовця і його ставлення до скоєного; умови та причини, що сприяли правопорушенню; чи вчинено правопорушення під час виконання військовослужбовцем службових обов`язків.

Відповідно до ст. 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Таким чином, для притягнення до дисциплінарної відповідальності, достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни.

При цьому, за одне порушення передбачено накладення лише одного стягнення, вид якого обирається з урахуванням характеру та обставин вчинення правопорушення, його наслідків, попередньої поведінки військовослужбовця, а також тривалості військової служби та рівня знань про порядок служби.

В порушення вказаних приписів, відповідачем не було призначено службове розслідування з метою перевірки фактів, викладених у рапорті, у зв`язку з чим не встановлено всіх обставин, що могли мати значення для правильного та об`єктивного прийняття рішення за даним рапортом.

Під час винесення оскаржуваного наказу від 16.11.2017 №714, не враховано та надано належної оцінки тому факту, що обов`язки старшого техніка були покладені не лише на позивача, а й на ОСОБА_4 , не з`ясовано наявність інших письмових доказів на підтвердження вчинення порушення позивачем, умов та причин, що сприяли правопорушенню. Не надано оцінки тому, що в службовій картці особової справи позивача відсутній жоден його позивача про ознайомлення його з накладеними дисциплінарними стягненнями, на які йде посилання у рапорті, та не з`ясовано факту обізнаності з такими позивачем, ОСОБА_1 не надано можливості надавати відповідні пояснення та робити відповідні запити клопотання.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуваний наказ від 16.11.2017 №714 прийнятий не на підставі та не в порядку визначеному Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, а тому не відповідає ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства та підлягає скасуванню.

З приводу позовних вимог про скасування наказів від 17.11.2017 за №178-РС та №403, прийнятих відповідно до пп. е (через службову невідповідність) п.1 ч.8 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу з підставою звільнення - наказ командира військової частини НОМЕР_1 за №714 від 16.11.2017, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. б ч.2 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу звільнення зі служби проводиться військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах, передбачених частиною шостою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через службову невідповідність (пп. е ч.6 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу). Саме на цю норму у своєму відзиві посилається відповідач, обґрунтовуючи правомірність звільнення позивача. Разом з тим, частина 8 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу визначає особливий порядок звільнення військовослужбовців з військової служби під час дії особливого періоду, та на яку йде посилання і в оскаржуваних наказах про звільнення (а.с.113,114, т.1). А саме: згідно пп. е п. 1 ч.8 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов`язків.

З довідки за №4785 від 20.07.2017 року (а.с.14, т.1) та з оскаржуваного наказу від 17.11.2017 №403 (а.с.113) судом встановлено, позивач у період з 01.07.2017 та по день звільнення перебував в районі виконання бойових завдань в зоні проведення антитерористичної операції на територіях Донецької та Луганської областей.

Таким чином, в розумінні Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 №3543-ХІІ, позивач проходив військову службову за контрактом під час дії особливого періоду та на момент звільнення йому було присвоєно звання старшого прапорщика (а.с.147, т.1).

Отже, звільняючи позивача з військової служби через службову невідповідність, у зв`язку з невиконанням службових обов`язків, за пп. е п. 1 ч.8 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, відповідачем не враховано те, що звільнення в такому разі допускається осіб рядового, сержантського і старшинського складу, крім старших прапорщиків.

Таким чином, звільнення позивача - старшого прапорщика, через службову невідповідність, здійснено не на підставі, та не у відповідності до вимог Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, у зв`язку з чим накази від 17.11.2017 за №178-РС, №403 підлягають скасуванню.

Крім того, з матеріалів справи судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 за №714 від 16.11.2017, який значиться як підстава для наказів про звільнення від 17.11.2017 за №178-РС, №403, вже було накладено дисциплінарне стягнення - попередження про неповну службову відповідність (а.с.115, т.1), а також невиконання позивачем службових обов`язків в частині належної перевірки технічного стану машин.

В той же час, згідно ст.91 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.

Таким чином, вказуючи, як на єдину підставу для звільнення - наказ від 16.11.2017 року, яким вже накладено стягнення, відповідачем фактично застосовано кілька стягнень за одне правопорушення, що прямо суперечить вимогам ст. 91 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Крім того, згідно ст.102 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України попередження про неповну службову відповідність застосовується одноразово і накладається наказом посадової особи, якій цим Статутом надано таке право.

Якщо протягом шести місяців після накладення цього стягнення військовослужбовець не виправив своєї поведінки зразковим виконанням військового обов`язку і стягнення не відіграло своєї ролі, командир приймає рішення про переміщення військовослужбовця на нижчу посаду чи звільнення з військової служби. Подання відповідних документів здійснюється в установленому порядку.

Приймаючи накази про звільнення від 17.11.2017 №189-РС, №403 із зазначенням підстави звільнення як наказ від 16.11.2017 №714, без ознайомлення з ним позивача, яким попереджено ОСОБА_1 про неповну службову відповідність, та без надання часу для виправлення своєї поведінки після цього, відповідач діяв не у спосіб, встановлений Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що підставою для звільнення був не наказ від 16.11.2017 №714, а наказ від 17.11.2017 №715, на підтвердження чого, відповідачем долучено до матеріалів справи накази від 09.03.2018 №33-РС та від 10.03.2018 №166 (а.с.178,179, т.1), якими внесені зміни до підстав звільнення в наказах від 17.11.2017 за №178-РС та №403, та замість підстави звільнення наказ №714 від 16.11.2017 та рапорт позивача від 16.11.2017 року змінено на наказ від 17.11.2017 №715.

Однак, відповідно до ст.243 Положення про проходження служби після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби підстава звільнення зміні не підлягає, якщо при звільненні не допущені порушення законодавства і не виникли нові обставини, пов`язані зі звільненням. У зв`язку з чим, прийняття вищезазначених наказів в 2018 році прямо суперечить ст. 243 Положення про проходження служби та судом, враховуючи ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, вони не приймаються до уваги.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем 17.11.2017 року прийнято наказ №715, яким накладено на позивача дисциплінарне стягнення на підставі пп. є ст. 62 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у вигляді звільнення з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю.

Згідно п.238 Положення про проходження служби наказ про застосування до військовослужбовця такого дисциплінарного стягнення, як звільнення з військової служби через службову невідповідність, є підставою для видання наказу про його звільнення.

Отже, даний наказ у відповідності до п.228 Положення про проходження служби, дійсно міг бути зазначений як підстава для наказів про звільнення.

Проте, вказане не спростовує висновок суду про порушення відповідачем пп. є п.1 ч.8 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу щодо звільнення позивача (старшого прапорщика) з військової служби за службовою невідповідністю під час дії особливого періоду.

Крім того, наказ від 17.11.2017 року №715 не може бути належною підставою для видання наказу про звільнення позивача, оскільки він також не відповідає ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що прийняттю вказаного наказу передувало службове розслідування (а.с.117-119, т.1), призначене наказом від 17.11.2017 року №461 (а.с.116, т. 1) за рапортом ОСОБА_3 від 16.11.2017 року (а.с.125, т. 1).

В ході даного службового розслідування встановлено, що позивач 16.11.2017 року знаходився на території військової частини з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: нечітка мова, хитання при ходьбі, запах алкоголю з порожнини роту. Письмове пояснення ОСОБА_1 надавати відмовився.

Висновок про перебування позивача у стані алкогольного сп`яніння встановлено на підставі медичного протоколу, про що свідчать додатки, додані до акту службового розслідування (а.с.119, т.1).

Постановою Новоайдарського районного суду Луганської області від 02.02.2018 року (а.с.173, т.1), позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 173-20 КУпАП.

Проте, постановою апеляційного суду Луганської області від 25.04.2018 року по справі № 419/79/18 постанову Новоайдарського районного суду Луганської області від 02 лютого 2018 року щодо ОСОБА_1 за ч.3 ст. 172-20 КпАП України скасовано. Ухвалено нову постанову, якою закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.3 ст. 172-20 КпАП України, у зв`язку із відсутністю у його діях складу зазначеного адміністративного правопорушення (а.с. 64-68, т.2).

Згідно ч.6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, колегія суддів враховує висновки суду, встановлені у постанові від 25.04.2018 року у справі № 419/79/18 в частині відсутності протиправних дій, а саме складу правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 172-20 КпАП України в діях позивача.

Крім того, колегія суддів зазначає, що службове розслідування було проведено 16.11.2017 про що 16.11.2017 складено відповідний акт (а.с.117-119, т.1), однак, наказ про призначення розслідування був виданий лише 17.11.2017 (а.с.16, т.1), що є недопустимим та порушенням п. 1.5 Інструкції №82, ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Посилання в акті службового розслідування на накладені стягнення з урахуванням інформації зі службової картки (а.с.118,119, т.1) без наявного жодного підпису позивача про ознайомлення з такими стягнення, також є необґрунтованим.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що під час службового розслідування за фактом перебування позивача на службі в стані алкогольного сп`яніння не забезпечено повноту, всебічність та об`єктивність його проведення, без забезпечення участі позивача у його проведенні та наданні відповідних пояснень, а рішення командира, викладене у наказі про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю від 17.11.2017 №715 (а.с.123-124) прийнято без дотримання вимог ст. 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, застосоване до позивача стягнення не є пропорційним та співрозмірним тяжкості вчиненого ним проступку, у зв`язку з чим, вказаний наказ також підлягає скасуванню.

Крім того, суд звертає увагу на те, що посилання відповідача в оскаржуваному наказі від 17.11.17 №715 на порушення позивачем вимог ст.ст. 11, 13, 16, 49, 127,128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, є загальними та неконкретизованими, адже з їх викладу неможливо встановити, які саме службові обов`язки не виконав позивач.

Обираючи крайній вид дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з військової служби, уповноваженим органом повинно бути враховано характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередню поведінку військовослужбовця, тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Отже, рішення про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення за результатами проведеного службового розслідування мало прийматись з урахуванням обставин вчиненого правопорушення та його наслідків, розміру завданих державі та іншим особам збитків, ступеню вини військовослужбовця, його попередньої поведінки, тривалості військової служби та рівня знань про порядок служби.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.231 Положення про проходження служби, у разі незаконного звільнення з військової служби військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. У разі поновлення на військовій службі орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання щодо виплати військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення.

У відповідності до пункту 1.11 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року за № 260 (далі - Інструкція №260), військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв`язку з цим поновлені на військовій службі (посаді), за рішенням повноважного органу, який прийняв рішення про таке поновлення, виплачується грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, що вони недоотримали внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається виходячи з кількості календарних днів у цьому місяці (п.1.7 даної Інструкції №260).

Разом з тим, вказаними спеціальними нормами не передбачено порядок розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому судом, при обрахунку середньоденного грошового забезпечення з урахуванням норм Інструкції №260, враховано норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), відповідно до абз. 3 п. 2 Розділу ІІ якого, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Згідно довідки про доходи позивача №176 від 07.02.2018 року, що видана військовою частиною НОМЕР_1 (а.с.141, т.1), розмір середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці перед місяцем звільненням складає 178,57грн. (10892,80грн./61к.д.), де 10892,80грн. сумарний розмір забезпечення за два останні місяці перед звільненням (2680,00грн.+8212,80грн.).

Відповідно до п.34 Положення про проходження служби контракт припиняється (розривається): у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України).

Позивача виключено із списків особового складу 17.11.2017 (а.с.113, т.1), тобто 18 листопада 2017 року у позивача почався вимушений прогул. Із урахуванням 150 календарних днів, протягом яких позивач перебував у стані вимушеного прогулу (із 18 листопада 2017 року по 16 квітня 2018 року - день ухвалення рішення суду щодо поновлення на службі), - розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу становить 26785 (двадцять шість тисяч сімсот вісімдесят п`ять) грн. 50 коп.

Щодо позовних вимог в частині оскарження дій відповідача при прийнятті наказу №178-РС від 17.11.2017 року суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в цій частині, виходячи з того, що належним способом захисту прав позивача, в даному випадку, є скасування протиправного наказу.

В цій частині рішення суду першої інстанції сторонами у справі не оскаржено, а отже, в межах розгляду апеляційної скарги, дані правовідносини не є спірними.

У відповідності до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.04.2018р. по справі № 818/1827/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. ТаційСудді А.М. Григоров З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 09.10.2018.