Справа № 815/1467/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 року м.Одеса

Зала судових засідань №19

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді – Аракелян М.М.

За участю секретаря – Гуманенко В.О.

За участю сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 – за ордером

Від відповідачів: ОСОБА_2 – за довіреністю

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_3 (65082, м. Одеса, вул. Гоголя, 4, офіс 18) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44), Державної міграційної служби України (01048, м. Київ, вул. Богомольця, 10) про скасування наказу №173 від 13.09.2017 року, скасування рішення №19-18 від 18.01.2018 року, зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

03 квітня 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3, в якому позивач (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 25.06.2018р.) просить суд скасувати наказ №173 від 13 вересня 2017 року, викладений в Повідомленні №5/1-272 від 13 вересня 2017 року Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_3 Цезара, ІНФОРМАЦІЯ_1, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; скасувати рішення Державної міграційної служби України №19-18 від 18 січня 2018 року, викладене в повідомленні №420 від 21.02.2018 року Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про відхилення скарги ОСОБА_3 Цезара, ІНФОРМАЦІЯ_1, на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов’язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 Цезара, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для її скасування.

В обґрунтування позовних вимог, посилаючись на положення п.1 ч.1 ст. 1, п.13 ч.1 ст.1 Закону України “Про статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, ст.3 Європейської Конвенції “Про захист прав людини та основних свобод” від 04.11.1950 року, ст. 14 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 року, Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, позивач зазначив, що Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 173 від 13 вересня 2017 року про відмову в оформленні документів та Рішення про відмову в задоволенні скарги прийняті відповідачами необгрунтовано та не на підставі закону, порушують права та охоронювані законом інтереси позивача ОСОБА_3 Цезара щодо отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки відповідач не прийняв до уваги реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності – ОСОБА_4. У 2006 році ОСОБА_3 під час співбесіди у армію повідомив про свою сексуальну орієнтацію, внаслідок чого його було звільнено від проходження армійської служби. ОСОБА_3 неодноразово висловлював свою громадянську позицію як захисник прав ЛГБТ, надавав соціальну допомогу представникам ЛГБТ- спільноти та неодноразово приймав участь у гей парадах в ОСОБА_4. Також за професією ОСОБА_3 є фотографом і відеооператором та знімав свадьби, в тому числі представників ЛГБТ, що були розміщені на його сайті за посиланням наприклад свадьба двох дівчат - представників ЛГБТ. У 2015 році внаслідок участі за власні переконання та сексуальну орієнтацію під час гей-параду в місті ОСОБА_5 ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження від ортодоксальних євреїв та місцевих радикалів - активістів правої єврейської общини «Леваха», а також зазнавав інших переслідувань через власну сексуальну орієнтацію. Влітку 2015 року ОСОБА_3 познайомився з громадянином ОСОБА_4 ОСОБА_6, з яким незабаром у них почалися близькі стосунки та відносини, вони почали жити разом як коханці. З моменту знайомства ОСОБА_3 продовжував жити і працювати в ОСОБА_4, а наприкінці 2015 року відбувся спад в роботі, на цьому підгрунті почалися конфлікти та сварки з ОСОБА_6. На початку 2016 року відбувся перший приліт ОСОБА_3 в Україну, метою якого була робота фотографа і відео оператора. У місті Києві ОСОБА_7 шукав нові проекти і нові можливості для роботи, така робота пройшла успішно, внаслідок чого надалі ОСОБА_3 продовжував приїжджати в Україну регулярно. У червні 2016 року в місті Києві, Україна, ОСОБА_3 познайомився зі своєю майбутньою дружиною ОСОБА_8. Надалі, він прийняв для себе рішення залишити відносини в ОСОБА_4 з ОСОБА_6, оскільки в Україні його чекала робота, а також дівчина ОСОБА_8, він повідомив про розрив відносин з ОСОБА_6 в червні 2016 року, в момент повернення в ОСОБА_4. В момент розриву відносин ОСОБА_6 багато разів з мотивів ревнощів погрожував позивачу фізичною розправою, а так само розправою над його дівчиною громадянкою України ОСОБА_8 у разі, коли їх відносини будуть припинені. Так, ОСОБА_6 викрав його закордонний паспорт з метою не дати йому виїхати за межі ОСОБА_4. Факт погроз та тиску підтверджується роздруківками месенджера, переведений з івриту на російську мову. Також в червні 2016 року ОСОБА_6 приїхав до України і знайшов ОСОБА_3 та застосував до нього фізичну силу та погрози, внаслідок чого ОСОБА_3 змушений був звернутися з усною заявою до Хмельницького відділу поліції, щоб припинити переслідування з боку ОСОБА_6. 18 серпня 2016 року ОСОБА_3 в черговий раз прилетів в Україну по роботі, після за повідомленням друзів йому стало відомо, що 21 серпня 2016 року в ОСОБА_4 був затриманий ОСОБА_6 в рамках кримінальної справи, пов'язаної з обігом наркотиків. І саме ОСОБА_6 з метою помсти вказав працівникам поліції на те, що це все організував ОСОБА_3, щоб його повернути до ОСОБА_4 та помститися, розказавши про те, що він є представником ЛГБТ, коли ОСОБА_3 потрапить до в’язниці, де внаслідок цього його життя буде у небезпеці внаслідок належності до спільноти ЛГБТ, його сексуальної орієнтації та на нього чекають тортури та нелюдське поводження саме за ознакою приналежності до ЛГБТ, оскільки це злочин за єврейськими віруваннями та на представників ЛГБТ у тюрмі чекають тортури, побиття, зґвалтування та нелюдське поводження, що і стало причиною подання Заяви про визнання біженцем або особою, яка підлягає додатковому захисту.Представник позивача зазначив, що 21 березня 2017 року ОСОБА_3 разом зі своєю дівчиною ОСОБА_9 (до шлюбу - ОСОБА_8) прилетів в Україну, місто ОСОБА_2, але по прильоту був затриманий співробітниками Державної прикордонної служби. Головною підставою для звинувачення Позивача в цих діяннях стали заява і прямі свідчення ОСОБА_6, де за його свідченнями головним фігурантом справи про обіг наркотиків в ОСОБА_4 був Позивач. Після цього, Позивач перебуває під постійним тиском ізраїльський влади, які проявляються в спробах здійснити видачу його з України. По-перше, в Заяві про звернення за захистом в Україні Позивач зазначав як підставу для захисту в Україні приналежність до соціальної групи - ЛГБТ, а саме бісексуала, внаслідок чого має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань в ОСОБА_4 через повернення до в’язниці, де завдяки ОСОБА_6 всім стане відомо про його сексуальну орієнтацію, що призведе загрози його життю та тортурам внаслідок сексуальної орієнтації та на нього чекають тортури та нелюдське поводження саме за ознакою приналежності до ЛГБТ, оскільки це є злочином за єврейськими віруваннями та на представників ЛГБТ у тюрмі чекають тортури, побиття, зґвалтування та нелюдське поводження. Громадянина ОСОБА_10 ОСОБА_9 було затримано в ОСОБА_11 21 березня 2017 року та на підставі Ухвали Малиновського районного суду м. Одеси його було доставлено до Одеського слідчого ізолятору (№ 21), внаслідок чого він не міг звернутися з Заявою про визнання його біженцем та повідомити про свою орієнтацію, поки він знаходився в Одеському слідчому ізоляторі через свою безпеку та можливість зазнати загрози його життю та тортурам внаслідок сексуальної орієнтації та приналежності до ЛГБТ. Додатково позивач звертався з Заявою від 26.05.2017 року, але не вказав про приналежність до ЛГБТ через побоювання в Одеському слідчому ізоляторі за свою безпеку та можливість зазнати загрози його життю та тортурам, тому це є цілком логічним та обґрунтованим. Цілком природньо, що ОСОБА_3 не повідомив про справжні причини його захисту, а повідомив лише після того, як вже мав можливість вільно пересуватися і відносно нього було обрано запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту, внаслідок цього і подав Заяву про визнання біженцем тільки 07.09.2017 року.

Ухвалою суду від 10.04.2018 року адміністративний позов ОСОБА_3 залишено без руху у зв’язку недодержанням вимог ст. 160, 161 КАС України, та встановлено 7-денний строк для усунення недоліків позовної заяви. У вказаній ухвалі визначено, що виявлені недоліки мають бути усунені шляхом надання до суду позовної заяви приведеної у відповідність ч.5 ст. 160 КАС України з зазначенням офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти Головного управління ДМС України в Одеській області та позовних вимог приведених у відповідність до суб’єктного складу учасників справи.

05 травня 2018 року від позивача до суду, засобами поштового зв’язку, надійшли заява по усунення недоліків (вх.№12528/18) та заява про зміну позовних вимог (вх.№12529).

Ухвалою суду від 14.05.2018 року відкрито провадження у справі №815/1467/18. Розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засідання на 31.05.2018 року о 10:00 год. Зобов’язано Головне управління ДМС в Одеській області надати до суду належним чином засвідчені копії матеріалів особової справи ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

31 травня 2018 року від представника відповідачів до суду надійшли відзив на позовну заяву Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вх.№15323/18) та відзив Державної міграційної служби України (вх.№15324/18), в яких, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідачів зазначив, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті, протоколах співбесід про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також зазначено, що перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

31 травня 2018 року підготовче засідання перенесено на 25.06.2018 року, у звязку з необхідністю надання додаткового часу представнику позивача для підготування та надання відповіді на відзив на позовну заяву.

25 червня 2018 року від представника позивача до суду надійшла заява про зміну підстав позову (вх.№18007/18).

25 червня 2018 року від представника позивача до суду надійшло клопотання (вх.№18033/18) про продовження строку підготовчого провадження у справі у зв’язку зі зміною підстав позову та необхідністю направлення копії заяви про зміну підстав позову відповідачу.

25 червня 2018 року від представника відповідачів до суду надійшло клопотання (вх.№18034/18), в якому останній зазначив, що не заперечує проти клопотання представника позивача щодо продовження терміну підготовчого провадження. Вказане клопотання проси суд розглянути без його участі.

Ухвалою суду від 25.06.2018 року було продовжено строк підготовчого провадження у справі №815/1467/18 на тридцять днів та призначено підготовче засідання на 09.08.2018 року о 12:00 год.

01 серпня 2018 року від представника відповідачів до суду надійшли витребувані ухвалою суду від 25.06.2018 року докази (вх.22270/18 від 01.08.2018р.).

09 серпня 2018 року від представника відповідачів до суду надійшло клопотання (вх.№23112/18), в якому представник просив суд розглянути питання про закриття підготовчого провадження та призначення справи для розгляду по суті без його участі в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 09.08.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 06.09.2018 року.

Судове засідання, призначене на 06.09.2018 року, відкладене на 20.09.2018 року у зв’язку з необхідністю залучення перекладача.

20 вересня 2018 року за клопотанням представника позивача судове засідання відкладено на 27.09.2018 року у звязку з хворобою позивача.

У судовому засіданні 27.09.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідачів заперечував проти задоволення позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, зауважуючи на правомірності оскаржуваних рішень.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши обставини та докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення відповідача, перевіривши їх доказами, суд дійшов наступного.

Згідно з ч. 1 ст.5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.7 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

З наявних в матеріалах адміністративної справи копій матеріалів особової справи №2017OD0135 ОСОБА_3 Цезар, ІНФОРМАЦІЯ_2 судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_3 Цезар, громадянин ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, 07.09.2017 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області

У вказаній заяві позивач вказав, що він є громадянином ОСОБА_10, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_3, СРСР. Іншого громадянства не має, з 1991 року проживає на території ОСОБА_10 у м. Бней-Аїш. За національністю єврей. Позивач зазначав як підставу для захисту в Україні приналежність до соціальної групи - ЛГБТ, є бісексуалом, внаслідок чого має побоювання стати жертвою переслідувань в ОСОБА_10 через повернення до в’язниці, де завдяки ОСОБА_6 всім стане відомо про його сексуальну орієнтацію, що призведе загрози його життю саме за ознакою приналежності до ЛГБТ, оскільки це є злочином за єврейськими віруваннями та на представників ЛГБТ у тюрмі чекають тортури, побиття, зґвалтування та нелюдське поводження. У 2015 році внаслідок участі за власні переконання та сексуальну орієнтацію під час гей-параду в місті ОСОБА_5 ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження від ортодоксальних євреїв та місцевих радикалів - активістів правої єврейської общини «Леваха», а також зазнавав інших переслідувань через власну сексуальну орієнтацію. Цей факт підтверджується фотознімками, які долучаються до скарги та роздруківками з сайту, що додаються. Також постійно представники ЛГБТ зазнають насилля в публічних місцях. Влітку 2015 року ОСОБА_3 познайомився з громадянином ОСОБА_4 ОСОБА_6, з яким незабаром у них почалися близькі стосунки та відносини, вони почали жити разом як коханці. На початку 2016 року відбувся перший приліт ОСОБА_3 в Україну, метою якого була робота фотографа і відео оператора. У червні 2016 року в місті Києві ОСОБА_3 познайомився зі своєю майбутньою дружиною ОСОБА_8 та прийняв рішення розірвати відносини в ОСОБА_4 з ОСОБА_6, про що він повідомив ОСОБА_6 в червні 2016 року, в момент повернення в ОСОБА_4.

Як вбачається з заяви від 07.09.2017 року №137, в момент розриву відносин ОСОБА_6 багато разів з мотивів ревнощів почав погрожувати ОСОБА_3 фізичною розправою, а так само розправою над його дівчиною громадянкою України ОСОБА_8 у разі, коли їх відносини будуть припинені.

Також в заяві зазначено, що 18 серпня 2016 року ОСОБА_3 в черговий раз прилетів в Україну по роботі, за повідомленням друзів йому стало відомо, що 21 серпня 2016 року в ОСОБА_4 був затриманий ОСОБА_6 в рамках кримінальної справи, пов'язаної з обігом наркотиків.

Стосовно позивача проведено анкетування, в результаті чого складено анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_3 Цезар, де, зокрема, вказано, що дітей не має. Невійськовозобов’язаний, зі слів особи, у проходженні строкової служби йому було відмовлено через сексуальну орієнтацію (бісексуал). Шукач захисту має середню освіту, протягом 1995 - 2005 років навчався у школі «Орт» в м. Реховот. Щодо трудової діяльності, у період 2006 - 2016 років на території ОСОБА_4 працював фото/відео оператором, в Україні не працює. Відповідно до отриманих пояснень, шукач захисту не був членом жодних політичних, громадських, релігійних, військових чи інших організацій як в країні громадянської належності, так і за її межами. Додатково встановлено, що під час проживання у країні громадянської належності заявник був волонтером ЛГБТ-організації «Бейт Дроро» у м. Тель-Авів. Щодо виїзду з країни громадянської належності, заявник повідомив наступну інформацію. У період 2015 -2016 років шукач захисту періодично відвідував Україну у пошуках додаткової роботи, 19.08.2016 року заявник прибув в Україну авіарейсом ОСОБА_12 (ОСОБА_4) - Бориспіль (Україна). З України заявник вибув 12.12.2016 року авіарейсом ОСОБА_11 (Україна) - Стамбул (Туреччина) - Сан-Паулу (Бразилія), 22.03.2017 року повернувся до України та був затриманий у м. Одесі через перебування у міжнародному розшуку каналами Інтерполу за клопотанням ОСОБА_4. Після арешту протягом 40 діб перебував у СІЗО м. Одеси, наразі запобіжний захід змінено на домашній (нічний) арешт, екстрадиційна перевірка триває.

Відповідно до наявного в матеріалах справи запиту про екстрадицію ізраїльської сторони від 05.04.2017 року, заявником було скоєно наступні злочини у країні громадянської належності: експорт, імпорт, торгівля і постачання небезпечних наркотичних препаратів, відповідно до розділів 13 і 19а Указу про наркотичні речовини, зазначені злочини передбачають максимальне покарання на строк до 20 років ув’язнення попередня змова з метою скоєння тяжкого злочину, відповідно до розділу 499 Кримінального права, що передбачає максимальне покарання у вигляді 7 років ув’язнення.

Відповідно до запиту про екстрадицію, до 21.08.2016 року ОСОБА_3 був у контакті з громадянином ОСОБА_4 Моше ОСОБА_6, який був наркокур’єром та діяв за домовленістю із заявником, переправляючи наркотичні речовини з європейських країн до ОСОБА_4. 22.08.2016 року Моше ОСОБА_6 було заарештовано в аеропорті ім. Бен-Гуріона (ОСОБА_4) з 6976, 98 грамами кокаїну, після чого він розпочав співпрацювати зі слідством та підтвердив співпрацю із заявником, зокрема розповів про попередні випадки провозу з ним наркотичних речовин до ОСОБА_4.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, з текстом вказаної анкети позивач ознайомлений, заперечень не висловив, що підтверджується його підписом на її останньому аркуші.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, працівником органу міграційної служби заповнено реєстраційний листок на ОСОБА_3 Цезара як на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судом встановлено, що заступником начальника управління – начальником по роботі з шукачами захисту головним спеціалістом відділу по роботі з шукачами захисту Управління з питань шукачів захисту ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_13 проведено із заявником співбесіду та складено відповідний протокол. Під час співбесіди 13.09.2017 року окрім відомостей, які зазначені під час анкетування, позивач додатково вказав, зокрема, що причиною залишення в Україні є побоювання потрапити до тюрми в ОСОБА_4, у зв’язку з його кримінальним переслідування.

На підставі проведеного анкетування, вивчення матеріалів особової справи та інтерв’ю з ОСОБА_3, посадовою особою ГУ ДМС в Одеській області складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зі змісту вказаного висновка вбачається, що відповідно до отриманих пояснень, ОСОБА_3 Цезар - шукач захисту не був членом жодних політичних, громадських, релігійних, військових чи інших організацій як в країні громадянської належності, так і за її межами. Додатково встановлено, що під час проживання у країні громадянської належності заявник був волонтером ЛГБТ-організації «Бейт Дроро» у м. Тель-Авів. Щодо виїзду з країни громадянської належності, заявник повідомив наступну інформацію. У період 2015 -2016 років шукач захисту періодично відвідував Україну у пошуках додаткової роботи, 19.08.2016 року заявник прибув в Україну авіарейсом ОСОБА_12 (ОСОБА_4) - Бориспіль (Україна). З України заявник вибув 12.12.2016 року авіарейсом ОСОБА_11 (Україна) - Стамбул (Туреччина) - Сан-Паулу (Бразилія), 22.03.2017 року повернувся до України та був затриманий у м. Одесі через перебування у міжнародному розшуку каналами Інтерполу за клопотанням ОСОБА_4. Після арешту протягом 40 діб перебував у СІЗО м. Одеси, наразі запобіжний захід змінено на домашній (нічний) арешт, екстрадицій на перевірка триває. Відповідно до запиту про екстрадицію ізраїльської сторони від 05.04.2017 року, заявником було скоєно наступні злочини у країні громадянської належності: експорт, імпорт, торгівля і постачання небезпечних наркотичних препаратів, відповідно до розділів 13 і 19а Указу про наркотичні речовини, зазначені злочини передбачають максимальне покарання на строк до 20 років ув’язнення; попередня змова з метою скоєння тяжкого злочину, відповідно до розділу 499 Кримінального права, що передбачає максимальне покарання у вигляді 7 років ув’язнення. Відповідно до запиту про екстрадицію, до 21.08.2016 року ОСОБА_3 був у контакті з громадянином ОСОБА_4 Моше ОСОБА_6, який був наркокур’єром та діяв за домовленістю із заявником, переправляючи наркотичні речовини з європейських країн до ОСОБА_4. 22.08.2016 року Моше ОСОБА_6 було заарештовано в аеропорті ім. Бен-Гуріона (ОСОБА_4) з 6976, 98 грамами кокаїну, після чого він розпочав співпрацювати зі слідством та підтвердив співпрацю із заявником, зокрема розповів про попередні випадки провозу з ним наркотичних речовин до ОСОБА_4. Щодо проблематики переслідування в країні громадянської належності, шукач захисту надав наступні відомості. Зі слів особи, він є представником ЛГБТ та бісексуалом, під час відвідання організації «Бейт Дроро» він познайомився із співвітчизником Моше ОСОБА_6, з яким протягом декількох місяців перебував у близьких стосунках. Після знайомства із майбутньою дружиною на території України заявник прийняв рішення розірвати стосунки із ОСОБА_6, проте останній не зміг адекватно сприйняти зазначений факт через закоханість у заявника. Шукач захисту повідомив, що у подальшому він отримував неодноразові погрози з боку ОСОБА_6, що в результаті, за словами заявника, призвело до інформування правоохоронних структур про причетність саме його до перевезення наркотичних речовин з метою помсти. Заявник додатково зазначив, що у разі повернення до ОСОБА_4 на нього очікує арешт, що може призвести до вбивства або нелюдського поводження до нього з боку засуджених осіб у місцях позбавлення волі, що пов’язане із його сексуальною орієнтацією. Відповідно до пояснень особи, в країні громадянської належності залишились проживати наступні близькі родичі шукача захисту, а саме батько, матір, брат та сестра, інформація щодо їхнього переслідування на території ОСОБА_4 за матеріалами особової справи відсутня. Звернення особи із завою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відбулося із зволіканнями, 07.09.2017 року, під час перебування особи під домашнім (нічним) арештом під час проведення екстрадиційної перевірки з питання видачі до ОСОБА_4, на особу було складено протокол та постанову про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 203 КУпАП.

Під час звернення за міжнародним захистом заявником були долучені наступні документи до його заяви, а саме: копія паспортного документу громадянина ОСОБА_4 серії 22974608 разом із перекладом на українську мову, оригінал паспортного

документу знаходиться на зберіганні у правоохоронних структур; копія свідоцтва про шлюб серії І-ЖД № 298487 від 09.08.2017 року; копія оренди житлового приміщення; копія договору оренди житла; інформаційні матеріали зі ЗМІ про випадок нападу ультра ортодокса на відвідувачів гей-параду у м. Єрусалим у 2015 році, на 4 арк. (матеріали надані під час проведення співбесіди від 13.09.2017 року). Додатково встановлено, що до територіального підрозділу ДМС надходили звернення з боку адвоката особи (від 26.04.2017 року, заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не встановленого зразку та запит про екстрадицію; від 28.08.2017 року, заява, подана не особисто без необхідних додаткових документів). Зазначені звернення були розглянуті територіальним підрозділом ДМС у відповідності до Закону України «Про звернення громадян», листування долучено до матеріалів особової справи. За результатами аналізу матеріалів клопотання шукача захисту було встановлено, що його історія переслідування є необгрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Зокрема, наступні елементи вказують на необґрунтованість клопотання особи в контексті набуття міжнародного захисту в Україні, а саме: в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту заявник акцентує увагу на факті власної належності до ЛГБТ (бісексуал) (арк. 1 заяви від 07.09.2017 року), зазначені обставини та активна громадянська позиція особи стала причиною отримання тілесних ушкоджень під час проведення гей-параду у м. Єрусалим в 2015 році (арк. 4 співбесіди); під час опитування заявник повідомив про «прояви дискримінації» з боку влади, зазначивши, що у віці 19 років йому було відмовлено в проходженні обов’язкової військової служби у збройних силах, відмова була пов’язана з його сексуальною орієнтацією (арк. 4 співбесіди від 13.09.2017 року). У той же час, він повідомив, що офіційні заборони для проходження служби такою категорією осіб відсутні, інформацією щодо нинішньої законодавчої бази ОСОБА_4 з подібних питань він не володіє (арк. 4 співбесіди від 13.09.2017року). Аналізом актуальної ІКП встановлено, що на даний час будь-які прояви дискримінації щодо ЛГБТ на території ОСОБА_4 відсутні (інтерв’ю ОСОБА_14 координатора мерії ОСОБА_12 Айзенштадт): Додатковими елементами відсутності переслідувань або дискримінації заявника за ознакою сексуальної орієнтації слугують його пояснення про те, що він не мав проблем із працевлаштуванням (сфера фрілансу, роботи заявника розміщені в мережі Інтернет за посиланням: https :/vimeo. com/user28282 734/videos), соціальними послугами, не зазнавав дискримінації з боку родичів чи друзів, займався волонтерською діяльністю в ЛГБТ-організації, не мав проблем із пошуком сексуальних партнерів тощо (арк. 4, 5, б співбесіди від 13.09.2017 року). Зазначене вказує на те, що його основоположні права та свободи не порушувались під час проживання в країні громадянської належності, будь-яких проблем в особі в різних сферах життя ніколи не виникало, про що він повідомив під час інтерв’ю (арк. 4 співбесіди від 13.09.2017року); шукач захисту повідомив, що на території ОСОБА_4 зазнав особистих переслідувань з боку колишнього партнера Моше ОСОБА_6, після відмови заявника продовжувати із ним стосунки через одруження на території Україні (арк. 1 заяви від 07.09.2017 року). Так, він зазначив, що після знайомства із майбутньою дружиною він повертався до ОСОБА_4 та спілкувався із ОСОБА_6 та намагався пояснити йому причини розірвання стосунків, зазначивши, що є бісексуалом. В свою чергу, останній, як гей, закоханий у шукача захисту, не зміг прийняти зазначений факт та почав переслідування заявника з метою помсти. Зокрема, шукач захисту розповів про викрадення ОСОБА_6 власного паспорту, неодноразові погрози електронними засобами та засобами зв’язку, повідомив також про виїзд ОСОБА_6 до Києва з метою розшуку заявника (арк. 6, 7 співбесіди).

Зазначені заявником обставини не розглядаються територіальним підрозділом ДМС у якості існування в особи конвенційних переслідувань або обґрунтованого побоювання зазнати серйозної шкоди з боку вказаної особи у разі повернення до ОСОБА_4. До територіального підрозділу ДМС шукач захисту не надав додаткових підтверджень щодо існування будь-яких погроз або переслідувань з боку Моше ОСОБА_6 окрім усних пояснень, подібні питання загострення взаємовідносин між двома громадянами) зазвичай опікуються державними органами країни громадянської належності (правоохоронні, судові структури, особливі структури, притаманні ОСОБА_4 тощо).

Під час аналізу матеріалів особової справи також було виявлено низку суперечливих моментів, які шукач захисту не зміг належним чином пояснити та обґрунтувати, та які йдуть у розріз з матеріалами ізраїльської сторони щодо видачі особи.

Зазначене об’єктивно вказує на наміри особи надати неповну, сумнівну або неправдоподібну інформацію стосовно обставин, що змусили його звернутись за міжнародним захистом в Україні, зокрема: під час співбесіди заявник повідомив, що з його родичами на території ОСОБА_4 не проводилося жодних слідчих дій після об’явлення його у міжнародний розшук. В свою чергу заявник підтвердив що має зв'язок із родичами (арк. 10 співбесіди від 13.09.2017 року). Відповідно до запиту про екстрадицію ізраїльської сторони (арк. З від 05.04.2017року), 24.08.2016 року співробітниками поліції було допитано рідну сестру заявника ОСОБА_15. Під час опитування заявника щодо найближчих родичів він зазначив, що має рідну сестру ОСОБА_3 ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка проживає разом із батьками у м. Бней-Аїш (арк. З анкети від 07.09.2017року); під час опитування шукач захисту не зміг надати відомості щодо останньої розмови із ОСОБА_6, зазначаючи, що останній контакт із вказаною особою міг бути навесні або в середині 2016 року (арк. 11 співбесіди).Відповідно до запиту ізраїльської сторони, після арешту ОСОБА_6 ізраїльською поліцією з 6976,98 гр. кокаїну, останній зателефонував заявнику, не зазначаючи факт власного арешту з метою співпраці із правоохоронними структурами, і той надав йому подальші інструкції (арк. 2, З від 05.04.2017 року).

Під час аналізу матеріалів заяви та особової справи додатково спостерігаються елементи свідомого уникнення особи від кримінальної відповідальності в країні громадянської належності, на що вказують наступні факти: звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відбулося із значними зволіканнями, після арешту на території України та початку проведення екстрадиційної перевірки (арк. 1, 2 співбесіди від 13.09.2017року)', з матеріалів екстрадиційної перевірки випливає, що заявник розшукується на території ОСОБА_4 для участі у судових засіданнях за скоєння тяжких злочинів, водночас матиме можливість довести власну невинуватість у суді (арк. 1 запиту про екстрадицію від 05.04.2017 року). Під час співбесіди шукач захисту підтвердив, що матиме таку можливість, водночас не бажає ризикувати власним життям через відсутність гарантій у виграші справи (арк. 9 співбесіди від 13.09.2017року), що об’єктивно вказує на наміри особи ухилитись від відповідальності в країні громадянської належності; шукач захисту повідомив, що у разі повернення до ОСОБА_4 на нього не буде очікувати іншого переслідування, окрім кримінального (арк. 9 співбесіди від 13.09.2017року); до моменту фактичного звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту шукач захисту направляв звернення поштою через адвоката, в якому була зазначена зовсім інша історія переслідування (звернення, написане власноруч заявником англійською мовою від 24.04.2017року). Під час опитування шукач захисту зазначив, що історія була навмисно спотворена адвокатом (арк. 9, 10 співбесіди) заявник взагалі не володів інформацією про подання його адвокатом подібної заяви.

З наведеного слідує, що заявник не має бажання повертатись до країни своєї громадянської належності через небажання притягнення до кримінальної відповідальності на території ОСОБА_4.

Відповідно до пунктів 56, 59 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що

стосуються визначення статусу біженця), переслідування слід відрізняти від

покарань за порушення закону відповідно до правових норм. Особи, що

рятуються від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є

біженцями. Додатково, запит на видачу з боку ізраїльської сторони не містить елементів політичного, релігійного або військового характеру, що додатково підтверджується фактом перебування особи у розшуку каналами Інтєрполу (арк. 1 анкети від 07.09.2017 року). Відповідно до статуту вказаної організації (ст. 3), її діяльність не поширюється на справи політичного, військового або релігійного характеру. За матеріалами справи, в особи відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань у відповідності до п. 1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», зазначений факт заявник додатково підтвердив під час інтерв’ю (арк. 11 співбесіди) Разом із тим, можливо також підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику додаткового захисту в Україні, згідно визначення п. 13 ч. 1 статті 1 вищевказаного Закону, через відсутність доведених фактів його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. Відповідно до запиту ізраїльської сторони, особа розшукується на території країни громадянської належності для пред’явлення обвинувачень у діяльності, пов’язаної з незаконним обігом наркотичних речовин, що вважається тяжким злочином. Інформацією по країні громадянської належності додатково встановлено, що ОСОБА_4 приєднався до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання: Аналізом матеріалів справи було також встановлено, що найближчі родичі заявника не зазнавали свавільних арештів, катування або інших форм жорстокого поводження, а саме насильницьких зникнень, викрадань, сумарних та позасудових страт чи примусових переміщень.

Аналізом матеріалів справи, що єдиною причиною звернення за міжнародним захистом є бажання уникнення особою кримінальної відповідальності в країні громадянської належності, на що вказує звернення із відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту із значними зволіканнями, недоведені елементи переслідування на території ОСОБА_4 та необгрунтовані побоювання зазнати переслідувань або дискримінації в місцях позбавлення волі у разі видачі особи до країни громадянської належності (сірк. 11 співбесіди від 13.09.2017 року). Відповідно до наявної ІКП, умови відбування покарань на території ОСОБА_4 не асоціюються з порушеннями прав людини, тортурами або нелюдським поводженням:

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

13 вересня 2017 року відповідно до ст. 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та приймаючи до уваги висновок заступника начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції – начальника відділу по роботі з шукачами захисту ГУ ДМС в Одеській області ОСОБА_16 прийнято наказ №173 «Про відмову в оформленні документв для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_3 Цезар, ІНФОРМАЦІЯ_2, особова справа №2017OD0135.

27 вересня 2017 року позивачем отримано повідомлення від 13.09.2017 року №5/1-272 про відмову в оформленні документі для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підтверджується його власним підписом на вказаному повідомленні.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач 03.10.2017 року звернувся до ДМС України зі скаргою про скасування наказу про відмову в оформленні документів, однак рішенням ДМС України від 18.01.2018 року №19-18, відповідно до повідомлення №420 від 21.02.2018 року, яке отримано позивачем 29.03.2018 року, вищевказану скаргу було відхилено.

Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями органів ДМС, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, поняття “біженець” включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Згідно абз.5 ч.1 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до абз.7 ч.1 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків)

Згідно з ч.7 ст.7 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Практичні рекомендації “Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку”, видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центру досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Позивачем до заяви про надання статусу біженця не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, ніяких переконливих аргументів про факти погроз, переслідування на батьківщині, які б слугували причиною неможливості повернення до ОСОБА_4, та обґрунтованих пояснень позивач не навів. Позивач також не вказав, чим можуть бути підтверджені обставини ймовірного переслідування.

Суд вважає необхідним зазначити, що “побоювання стати жертвою переслідувань” складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи “побоювання”. “Побоювання” є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Крім того, ОСОБА_17 Європейського Союзу “Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту” від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Вказані вимоги не були дотримані позивачем, а саме не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених фактів дійсності.

Позивач прибув в Україну 22.03.2016 року, однак з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вперше звернувся лише 07.09.2017 року, після того як був затриманий у м. Одесі через перебування у міжнародному розшуку каналами Інтерполу за клопотанням ОСОБА_4.

Тобто, позивач в порушення вимог ч.1 ст.5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” звернувся за захистом після спливу значного часу після перетину українського кордону.

При цьому судом встановлено, що позивач протягом 40 діб перебував у СІЗО м. Одеси, наразі запобіжний захід змінено на домашній (нічний) арешт, екстрадиційна перевірка триває.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії запиту про екстрадицію ізраїльської сторони від 05.04.2017 року, заявником було скоєно наступні злочини у країні громадянської належності: експорт, імпорт, торгівля і постачання небезпечних наркотичних препаратів, відповідно до розділів 13 і 19а Указу про наркотичні речовини, зазначені злочини передбачають максимальне покарання на строк до 20 років ув’язнення; попередня змова з метою скоєння тяжкого злочину, відповідно до розділу 499 Кримінального права, що передбачає максимальне покарання у вигляді 7 років ув’язнення.

Суд звертає увагу на те, що позивач ніколи не брав участь в діяльності політичних партій, релігійних та інших організацій, не зазнавав переслідувань через належність до певної національної, релігійної меншості чи до соціальної групи, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зазначеного та сам позивач, звертаючись до міграційних органів, на такі факти не вказував.

Такі висновки суду підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями протоколу співбесіди з ОСОБА_3 Цезарем.

Як вбачається з матеріалів особової справи ОСОБА_3 Цезара, останній знаходився протягом деякого часу в ОСОБА_4, відвідув Україну та інші держави з метою робочого візиту і жодних переслідувань не зазнавав. Тобто, фактично позивач мав альтернативу внутрішнього та зовнішнього переміщення, беручи до уваги небажання заявника повертатись до країни постійного проживання.

Судом встановлено, що єдине побоювання позивача, яке він вважає обґрунтованою підставою для надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є його сексуальна орієнтація (бісексуал) та належність до ЛГБТ, оскільки позивач був волонтером ЛГБТ - організації «Бейт Дроро» у м. Тель-Авів. У зв’язку з чим, враховуючи кримінальне переслідування в країні громадянської належності позивача, ОСОБА_3 може потрапити до в’язниці, де, на думку позивача, у зв’язку належністю до ЛГБТ він зазнає насильства.

Проте, такі аргументи не спроможні доводити існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні його громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.

Таким чином, суд вважає, що в ході судового розгляду знайшли своє підтвердження висновки органу міграційної служби відносно того, що позивачем не доведено факт переслідувань його за расовою належністю, віросповіданням, національністю, громадянством та підданством, відношення до певної соціальної групи, політичних переконань, та що небажання повертатися до країни громадянської належності у зв’язку з ймовірними переслідуваннями з боку третіх осіб не можуть бути визнаними підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Повідомлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків в ОСОБА_4 його особисто або членів його сім'ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками, а також у зв’язку із належністю до осіб з певною сексуальною орієнтацією.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що у цілому, позивач не приховує того факту, що ні в минулому, ні на теперішній час ніяких погроз з боку органів державної влади в країні його громадянської належності для нього не існує, в тому числі і як особі з нетрадиційною сексуальною орієнтацію.

Як слідує з копії запиту про екстрадицію, до 21.08.2016 року ОСОБА_3 був у контакті з громадянином ОСОБА_4 Моше ОСОБА_6, який був наркокур’єром та діяв за домовленістю із заявником, переправляючи наркотичні речовини з європейських країн до ОСОБА_4. Однак, 22.08.2016 року Моше ОСОБА_6 було заарештовано в аеропорті ім. Бен-Гуріона (ОСОБА_4) з 6976,98гр. кокаїну, після чого він розпочав співпрацювати зі слідством та підтвердив співпрацю із заявником, зокрема розповів про попередні випадки провозу з ним наркотичних речовин до ОСОБА_4.

Так, відповідно до ухвали слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 18.08.2017 року по справі №521/13163/17 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту для забезпечення видачі особи на запит іноземної держави у відношенні: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У своїй заяві від 07.09.2018 року позивач зазначив, що у подальшому він отримував неодноразові погрози з боку Моше ОСОБА_6, що в результаті, призвело до інформування правоохоронних структур про його причетність до перевезення наркотичних речовин з метою помсти. Заявник додатково зазначив, що у разі повернення до ОСОБА_4 на нього очікує арешт, що може призвести до вбивства або нелюдського поводження до нього з боку засуджених осіб у місцях позбавлення волі, що пов’язане із його сексуальною орієнтацією.

Проте такі пояснення не є переконливими для суду в питанні, що порушені щодо нього в ОСОБА_4 кримінальні справи за заявами ОСОБА_6 базуються лише на ревнощах останнього, спричинені виключно бажанням помститися та не мають підґрунтя у дійсності.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.

Як встановлено судом та підтверджується наявною в матеріалах справи копією запиту на екстрадицію ОСОБА_3, виданого Міністерством юстиції ОСОБА_4, на ОСОБА_3 був виписаний ордер на арешт суддею суду міста ОСОБА_18 Цві Форером від 28.02.2017 року.

Суд вважає, що кримінальне правопорушення, у зв’язку із вчиненням якого країна громадянської належності позивача – ОСОБА_4, направила запит на екстрадицію ОСОБА_3, є тяжким, а тому позивач не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та має довести свою невинуватість в інкримінованому злочині в суді своєї країни.

Приналежність до соціальної групи ЛГБТ (сексуальних меншин), як зазначає позивач, не є підставою для надання йому статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки відомості про переслідування представників даної соціальної групи на території ОСОБА_4 відсутні.

Таким чином, висновки органу міграційної служби відносно того, що позивачем не доведено факт переслідувань його в країні громадянської належності за расовою належністю, віросповіданням, національністю, громадянством та підданством, відношення до певної соціальної групи, політичних переконань знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

Перебування у розшуку в країні громадянської належності у даному випадку не є підставою для надання особі статусу біженця чи особи, що потребує додаткового захисту, оскільки позивач знаходиться у міжнародному розшуку каналами Інтерполу за клопотанням ОСОБА_4 для участі у судових засідання по кримінальній справі.

Згідно пункту F Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці, а її дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Враховуючи вищевикладене суд визнає обґрунтованим висновок відповідача, що ОСОБА_3 звернувся до міграційної служби фактично для уникнення його видачі ОСОБА_4 за запитом на екстрадицію.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини в контексті чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що наказ №173 від 13.09.2017 року Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, яким ОСОБА_3 Цезару відмовлено у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням та дослідженням всіх обставин справ і є правомірним. Наведені позивачем підстави для надання йому статусу біженця не впливають на кваліфікацію останніх в якості критеріїв визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту у розумінні вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відхиливши скаргу позивача, ДМС України також діяла обґрунтовано, пропорційно та відповідно до чинного законодавства, погодившись з Наказом №173 від 13.09.2017р. при складанні висновку від 17.01.2018р. та прийнятті рішення від 18.01.2018р. №19-18.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аргументи відповідача підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, що регулює спірні правовідносини.

При цьому доводи ОСОБА_3 в обґрунтування позовних вимог не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та судом відхиляються за їх необґрунтованістю.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачі, відмовляючи ОСОБА_3 Цезару в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, та у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 (65082, м. Одеса, вул. Гоголя, 4, офіс 18) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44), Державної міграційної служби України (01048, м. Київ, вул. Богомольця, 10) про скасування наказу №173 від 13.09.2017 року, скасування рішення №19-18 від 18.01.2018 року, зобов’язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено та підписано 08.10.2018 року.

Суддя М.М. Аракелян

.