Провадження №2/442/1254/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі: головуючої-судді ОСОБА_1

при секретарі Петрів В.М.

за участю позивача ОСОБА_2

представника позивача -адвоката ОСОБА_3

представників відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської Ради

ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської Ради Львівської області про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду з позовом до відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської Ради Львівської області про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У підтвердження заявлених вимог, посилається на те, що він з 30.01.2013 року працював директором Дрогобицької дитячо–юнацької спортивної школи імені ОСОБА_6 на підставі наказу № 20 від 30.01.2013 року. Однак, зі зміною влади перед ним було поставлено деякі незаконні вимоги, які він відмовився виконувати, що в результаті потягло прийняття незаконного наказу про його звільнення. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01.03.2018 року його було поновлено на посаді директора згаданої школи та стягнуто у його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. 02.03.2018 року рішення суду було виконано на підставі його заяви від 01.03.2018 року. Однак після його поновлення на його адресу лунав тиск, « … краще Вам самому звільнитися з роботи, до поки ми не знайшли інші підстави для Вашого звільнення, але вже із застосуванням норм кримінального кодексу» І внаслідок вчиненого на нього психологічного тиску, 05.03.2018 р. він змушений був написати заяву про звільнення з посади за згодою сторін з 30.03.2018 року. Наведені події негативно відбилися на його здоров»ї, що вимагало звернення до медичних закладів для його відновлення. Оскільки, його непокоїла думка про те, що він не мав наміру звільнятися з посади директора школи, враховуючи думку колег, щодо відкликання заяви, він 26.03.2018 року подав заяву про відкликання заяви від 05.03.2018 року. Листом від 28.03.2018 року за № 01-4/411 відповідач повідомив його про те, що не надає згоди на відкликання заяви від 05.03.2018 року. Після одужання 10.04.2018 року він приступив до виконання трудових обов»язків, про те, в цей же день йому було вручено копію наказу від 05.03.2018 року за № 05-2/23 про звільнення його з роботи 30.03.2018 року за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. Вважає цей наказ незаконним, оскільки домовленості про звільнення не було, волевиявлення не було, так як таку заяву про звільнення за згодою сторін його заставили написати. Крім того звільнення відбулося в період його тимчасової непрацездатності.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник –адвокат ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просять позов задоволити.

Представники відповідача ОСОБА_7 освіти виконавчих органів Дрогобицької міської Ради в судовому засіданні позовні вимоги заперечили, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву, вважають, що відповідачем по справі було повністю дотримано порядок звільнення позивача з роботи за згодою сторін, оскільки заяву про звільнення позивач писав особисто, відтак просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Правовідносини, які виникли між сторонами даного спору, регулюються Кодексом законів про працю України з урахуванням Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9 від 06.11.92р.

Відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України підставою для припинення трудового договору може бути угода сторін.

Однак слід зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв’язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Судом встановлено, що наказом № 01-2/56 від 02.03.2018 року « Про поновлення на роботі» ОСОБА_2 на виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в цивільній справі № 442/439/18 за позовом ОСОБА_2 до відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської Ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, поновлено на посаді директора Дрогобицької дитячо-юнацької спортивної школи ім.. ОСОБА_6 з 11 січня 2018 року.

05.03.2018 року позивачем ОСОБА_2 було подано заяву на ім'я начальника відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської Ради про звільнення із посади директора школи, яку вона обіймає по угоді сторін, з 30.03 2018 року.

Згідно наказу № 05-2/23 від 05.03.2018 року « Про звільнення ОСОБА_2.» вбачається, що звільнено ОСОБА_2, директора ДЮСШ ім.. ОСОБА_6, з роботи 30.03.2018 року за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. Підстава : заява ОСОБА_2 від 05.03.2018 року.

26.03.2018 року позивачем подано заяву про відкликання заяви від 05.03.2018 р. Вказана заява мотивована тим, що внаслідок безпрецедентного тиску на позивача, ним було подано заяву від 05.03.2018 р. про звільнення з роботи 30.03.2018 р. При цьому у вказаній заяві позивач покликається на відгук директорів ДЮСШ Львівської області, викладений у зверненні віл 08.02.2018 р.

На заяву позивача від 26.03.2018 р. відповідач надав лист від 28.03.2018 р. № 01-4/411, яким підтверджується та обставина, що відділ освіти згоди на відкликання заяви позивача від 05.03.2018 р. не надавав.

27.03.2018р. позивач повідомив відповідача, що знаходиться на стаціонарному лікуванні і 10.04.2018 року позивачу, після його стаціонарного лікування, святкових та вихідних днів, було вручено трудову книжку та на його вимогу надано для ознайомлення оскаржуваний наказ від 05.03.2018 р. № 05-02/23.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_4 України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 роз’яснено, що в разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

З огляду на це працівник не може бути звільнений за пунктом 1 статті 36 КЗпП за угодою сторін, якщо одна зі сторін не дає згоди на припинення трудового договору за цим пунктом або не було досягнуто домовленості про дату звільнення. У цьому випадку трудовий договір може бути розірваний з ініціативи працівника або власника чи уповноваженого ним органу з інших підстав, передбачених КЗпП, та з додержанням відповідно до встановлених для таких підстав звільнення вимог закону, наприклад статей 38–44 КЗпП.

Підтвердженням ініціативи працівника про звільнення за угодою сторін, як правило, є його письмова заява, яку в даному випадку відповідач відділ освіти виконавчих органів Дрогобицької міської Ради отримав від позивача 05.03.2018 року. Про що свідчить, що сторонами досягнуто домовленості про припинення трудового договору за п.1 ст. 36 КЗпП України і договір припинено в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Посилання позивача на ту обставину, що його звільнено 30.03.2018 р. з підстав, передбачених п.1 ст. 36 КЗпП України без наявності його згоди на день звільнення 30.03.2018 р., оскільки заявою від 26.03.2018 р. він відкликав заяву від 05.03.2018р., не відповідає як фактичним обставинам справи, так і п. 8 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_4 України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 № 9, відповідно до якої анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Оскільки відділ освіти своїм листом від 28.03.2018 р. № 01-4/411 повідомив позивача про те, що не надає згоди на відкликання заяви від 05.03.2018 р., то заява позивача від 26.03.2018 р. не породжує юридичного наслідку продовження трудових відносин з позивачем. Слід зазначити, що заява від 05.03.2018 року про звільнення за згодою сторін написана власноруч позивачем.

На підтвердження тієї обставини, що на позивача вчинявся безпрецедентний примус та тиск, останнім не подано жодного доказу, який би це підтвердив. Також позивачем не вказано, хто саме, на його думку, здійснював тиск на нього, в якій формі, що говорить про безпідставність позову.

Що стосується звернення директорів ДЮСШ Львівської області від 08.02.2018 р., на яке позивач посилається, як на підставу відкликання своєї заяви про звільнення від 05.03.2018 р, то слід зазначити, що вказане звернення жодного відношення не має до предмету доказування в даній справі. Крім того, воно датоване 08.02.2018 р., а заява про звільнення була написана позивачем 05.03.2018 р. Тобто, на момент написання позивачем заяви про звільнення від 05.03.2018 р. вже існувало звернення директорів ДЮСШ Львівської області від 08.02.2018 р., що не могло слугувати підставою для складення заяви від 26.03.2018 р. про відкликання заяви від 05.03.2018 р.

Крім того твердження позивача про те, що наказ від 05.03.2018 р. № 05-2/23 був прийнятий значно пізніше, спростовується самим наказом та актом від 05.03.2018 р., які в свою чергу підтверджують дату прийняття наказу №05-2/23.

Також однією з підстав незаконності оскаржуваного наказу, на думку позивача, полягає у тому, що його звільнено 30.03.2018 р., тобто у день, коли він знаходився на стаціонарному лікуванні. Вказана позиція позивача не відповідає нормам матеріального права, зокрема п.1 ст. 36 КЗпП України, оскільки заборона звільнення в період тимчасової непрацездатності поширюється на звільнення працівника з ініціативи роботодавця, яким не є звільнення за угодою сторін.

Правова підстава припинення трудового договору за угодою сторін не має наслідком обмеження щодо звільнення працівника під час його тимчасової непрацездатності.

Виходячи з вищенаведеного, відповідачем в повній мірі дотримано норми п. 1 ст. 36 КЗпП України та правового висновку Верховного ОСОБА_4 України викладеного у постанові від 26.10.2018 р. у справі № 6-1269цс16, оскільки згода сторін та волевиявлення позивача на звільнення за угодою сторін в даній справі мали місце, домовленості про анулювання досягнутої згоди щодо звільнення працівником та роботодавцем не було досягнуто, а відтак відповідачем в даній ситуації не порушено права позивача.

Таким чином, дослідивши всі докази, надані суду на обґрунтування позицій сторін, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 133, 141, 354 ЦПК України, ст.ст.40, 78 , 235, 236 КЗпП України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської Ради Львівської області про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відмовити

Рішення може бути оскаржено в судову палату по цивільних справах Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення суду.

Головуюча-суддя : ________________________