ПОСТАНОВА

Іменем України

05 жовтня 2018 року

м. Київ

справа №2а-10254/09/1570

адміністративне провадження №К/9901/1850/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Анцупова Т.О., Кравчук В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Релігійної громади Руської Православної Старообрядницької Церкви Успіння Пресвятої Богородиці на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2012р. (суддя - Колесниченко О.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2014р. (судді - Димерлій О.О., Романішин Л.В., Єщенко О.В.) у справі за позовом Релігійної громади Руської Православної Старообрядницької Церкви Успіння Пресвятої Богородиці до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, треті особи - Управління у справах національностей та релігій Одеської обласної Державної адміністрації, Відкрите акціонерне товариство «Балтське автотранспортне підприємство 15117» про визнання неправомірними дій, визнання частково нечинним наказу,

в с т а н о в и в:

Релігійна громада Руської Православної Старообрядницької Церкви Успіння Пресвятої Богородиці звернулася до суду з позовом в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

- визнати неправомірними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області щодо включення до складу цілісного майнового комплексу та передачі до статутного фонду ВАТ «Балтське автотранспортне підприємство 15117» колишнього молитовного дому Старообрядницької Церкви, зазначеного в приватизаційних документах, як будівля клубу;

- визнати частково нечинним наказ №922 Регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області від 28.06.1996р. «Про створення відкритого акціонерного товариства «Балтське автотранспортне підприємство 15117», зокрема: п.3 про затвердження акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Балтського АТП 15117; п.5 про затвердження статуту відкритого акціонерного товариства «Балтське АТП 15117», в частині включення будівлі, зазначеної як будівля клубу, до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Балтського АТП 15117 від 28.06.1996р. та до складу статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Балтське АТП 15117».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в результаті неправомірних дій Регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області, молитовний дім Старообрядницької Церкви було передано в якості будівлі клубу у власність ВАТ «Балтське АТП 15117», чим порушено майнові права позивача щодо повернення у власність Старообрядницької Церкви належного їй раніше і незаконно вилученого майна

Справа неодноразово розглядалась судами різних інстанцій з прийняттям процесуальних рішень. Зокрема ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2010р. провадження у справі закрито з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2010р. скасовано ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2010р. про закриття провадження у справі, а справу направлено для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2012р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2014р., у задоволенні позову відмовлено.

З такими рішеннями не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив їх скасувати, а справу направити на новий розгляд.

В обґрунтування касаційної скарги, посилається на те, що судами поверхнево розглянуто питання щодо порушення Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Одеській області порядку приватизації, визначеного Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Указом Президента України «Про завдання та особливості приватизації державного майна у 1996 році» №194/96 від 19.03.1996р., Положення Про інвентаризацію майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання), затвердженого Постановою КМУ від 02.03.1993р. №158.

Зокрема посилається на те, що в процесі приватизації Балтського АПТ 15117 відповідачем, незважаючи на широке коло повноважень, наданих державною, не виконано обов'язок щодо належного проведення приватизації, виявлення культових споруд, у тому числі перевірки на етапі інвентаризації технічної, бухгалтерської документації щодо об'єктів, у тому числі так званого клубу, що призвело до незаконного включення до статутного капіталу (статутного фонду) акціонерного товариства церковного майна.

Крім того, в судових рішеннях не відображена інформація щодо процесуальних рішень, які були прийняті у справі починаючи з 2005 року, щодо звернення Релігійної громади до низки судів.

Заперечуючи проти касаційної скарги відповідач просив у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Посилався на те, що суди дійшли обгрунтованих висновків, що обов'язок щодо передачі культових будівель або майна у власність чи безоплатне користування релігійним громадам покладено на місцеві органи державної влади, в той час як Фонд державного майна України та його регіональні відділення не наділені повноваженнями щодо винесення рішень про повернення культових будівель релігійним громадам.

Крім того, посилався на те, що наявність введеного в дію у 1991 році Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» не свідчить про те, що регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області не повинно було включати спірну будівлю, яка перебувала на балансі підприємства як клуб до акту інвентаризації, оскільки вказана спірна будівля рахувалась на балансі підприємства саме як клуб, а не як культова споруда.

Також посилався на те, що в процесі підготовки та проведення приватизації у 1996 році Балтського АТП ним вживалась низка заходів з метою повідомлення зацікавлених сторін для вирішення будь-яких спірних питань, зокрема здійснювались публікації в центральній та місцевій пресі інформації щодо приватизації вказаного підприємства. Разом з тим, на час винесення оскаржуваного наказу виконавчим комітетом Балтської районної ради у визначеному законом порядку рішення щодо передачі позивачу спірної будівлі не приймалось, відсутній будь-який акт іншого компетентного органу державної влади, який би визначав статус спірної будівлі, як культової, або вирішував питання про її передачу релігійній громаді, як на момент приватизації, так і на теперішній час.

Крім того, після завершення процесу приватизації будівля клубу увійшла до статутного капіталу ВАТ «Балтське АПТП 15117» на праві власності, і таке право власності не скасовано у встановленому законодавством порядку, з огляду на що відсутні підстави визнавати право власності на спірну будівлю за іншими особами. Виключення зі складу цілісного майнового комплексу даного підприємства та передачі спірної будівлі відноситься до компетенції загальних зборів господарського товариства, як вищого органу управління, а тому у відповідача відсутні правові підстави вилучати вказане зі статутного фонду товариства і передавати його позивачу.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.01.2015р. відкрито касаційне провадження у справі №2а-10254/09/1570.

Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Стародуба О.П. від 17.01.2018р. вказану касаційну скаргу прийнято до провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991р. №987-XII (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин), (далі - Закон №987-ХІІ) Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Відповідно до частини 5 зазначеної статті клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 23.04.1991р. №988-XII введено в дію Закон №987-XII, пуктом 6 якої постановлено Кабінету Міністрів України, Уряду Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити відповідно до Закону №987-ХІІ повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з урахуванням: прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави; прав релігійних громад, які користуються цими будівлями і майном у встановленому законом порядку; вкладення коштів релігійними громадами у спорядження, переобладнання культової будівлі і тривалості користування нею; наявності у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та їх використання релігійними громадами відповідних віровизнань.

Указом Президента України «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» від 04.03.1992р. №125/92 зобов'язано Раду Міністрів Кримської АРСР, виконавчі комітети обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів протягом 1992-1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням; організувати інвентаризацію культового майна, що зберігається у фондах державних музеїв і архівів, для вирішення у встановленому порядку питання про можливість його подальшого використання за призначенням; сприяти релігійним рганізаціям у зведенні культових будівель, створенні матеріальної бази добродійної діяльності, організації центрів соціальної адаптації громадян, що повернулися з місць позбавлення волі.

Розпорядженням Президента України від 22.06.1994р. №53/94-рп «Про повернення релігійним організаціям культового майна», прийнятим на виконання статті 17 Закону №987-ХІІ, зобов'язано місцеві органи державної виконавчої влади забезпечити до 1 грудня 1997 року передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Старообрядницька Введенська Церква, відповідно до оціночного акту на домоволодіння від 18.04.1947р. та від 10.09.1949р., оціночного акту на будівлі, споруди, внутрішньодворові садибні споруди, генплану від 07.04.1947р. та від 10.09.1949р., мала в своєму користуванні церковну будівлю, що розташована по вул. Калініна, м. Балта.

У 1950 році рішенням Балтської райради спірна будівля була передана Балтській МТС під клуб, а в подальшому рішенням Балтської райради №273 від 26.09.1980р. все майно колишньої МТС (в тому числі і адміністративна будівля) було передано Кодимському АТП 15117 для розміщення Балтської пасажирської автоколони.

Наказом Одеського обласного управління пасажирських перевезень 28.12.1986р. №90 Балтська автоколона перетворена на Балтське державне АТП 15117 з правом юридичної особи з передачею на баланс за плату всього майна колишньої МТС.

21.07.1995р., на підставі наказу Одеського регіонального відділу державного майна №1037, проведено інвентаризацію та оцінку вартості майна Балтської АТП, в тому числі й спірного приміщення.

28.06.1996р., відповідно до положень ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Указу Президента України від 26.11.1994р. №699 «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів», Указу Президента України від 19.03.1996р. №194/96 «Про завдання та особливості приватизації державного майна у 1996 році», наказу Фонду Державного майна України від 06.06.1996р. №644 та наказу РВ ФДМ по Одеській області від 25.06.1996р. №887, Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Одеській області прийнято наказ №922 «Про створення відкритого акціонерного товариства Балтське АТП 15117», пуктом 3 якого затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Балтського АТП 15117, а пунктом 5 - затверджено статут ВАТ «Балтське АТП 15117», в якому, серед іншого, включено до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Балтського АТП 15117 від 28.06.1996р. та до складу статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Балтське АТП 15117» будівлю, зазначену як будівля клубу.

Не погодившись з такими діями відповідача Релігійна громада Руської Православної Старообрядницької Церкви Успіння Пресвятої Богородиці звернулась до суду з вказаним позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обов'язок щодо передачі культових будівель або майна у власність чи безоплатне користування релігійним громадам покладено на місцеві органи державної влади, в той час як Фонд державного майна України та його регіональні відділення не наділені повноваженнями щодо винесення рішень про повернення культових будівель релігійним організаціям.

Суди встановили, що позивачем не надано доказів, відсутні такі і в матеріалах справи, щодо звернення до виконавчого комітету Балтської міської ради з клопотанням про повернення будівлі в порядку ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» або оскарження рішення про відмову у передачі будівлі, а також докази щодо звернення в офіційному порядку позивача до Балтського АТП з вимогою про повернення будівлі.

Крім того суди дійшли висновку, що в період підготовки та проведення приватизації у 1996 році Балтського автотранспортного підприємства відповідачем неодноразово здійснювались публікації в центральній та місцевій пресі інформації щодо приватизації вказаного підприємства з метою інформування, прозорості приватизації та для повідомлення зацікавлених сторін для вирішення будь-яких спірних питань. Проте, у період прийняття рішення щодо інвентаризації державного майна, визначення вартості статутного фонду акціонерного товариства, затвердження акту оцінки та плану приватизації підприємства до органу приватизації не надходило жодної заяви чи повідомлення щодо спірного майна, в тому й числі інформації про належність будівлі клубу до культових споруд.

Крім того судами встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи довідки відділу культури та туризму Балтської районної державної адміністрації Одеської області від 19.07.2012р. №01-15/165 будівля клубу ВАТ «Балтське АТП-15117» на момент його приватизації у встановленому законодавством порядку під охорону держави як об'єкт культурної спадщини не приймалася та на неї не розповсюджується статус культової споруди.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що на час прийняття оскаржуваного наказу виконавчим комітетом Балтської районної ради у визначеному законодавством порядку рішення про передачу позивачу спірної будівлі не приймалось, а також на момент приватизації і до теперішнього часу відсутній будь-який акт іншого компетентного органу державної влади, який би визначав статус спірної будівлі як культової або вирішував питання про її передачу релігійній громаді, а також щодо відсутності правових підстав не включення відповідачем спірної будівлі до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Балтського АТП 15117 від 28.06.1996р. та до складу статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Балтське АТП 15117».

Стосовно посилань позивача на невиконання відповідачем наказу Фонду державного майна України №602 від 29.05.1996р., суди дійшли висновку, що встановлені вказаним наказом положення не можуть братися до уваги та суд не може посилатися на них, як на норми Закону, оскільки зазначений наказ не зареєстрований Міністерством юстиції України, що суперечить положенням пункту 1 Указу Президента від 03.10.1992р. №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» відповідно до якого, з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Також суди дійшли висновку щодо безпідставності посилань позивача на невиконання відповідачем вимог чинного, на момент здійснення приватизації Балтського АТП 15117, Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання), оскільки позивачем не вказано, у чому конкретно виразилось невиконання чи порушення відповідачем норм такого Положення.

З висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів попередніх інстанцій не спростовують та є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що обов'язок щодо передачі культових будівель або майна у власність чи безоплатне користування релігійним громадам було покладено на місцеві органи державної влади, відповідне рішення місцевих органів державної влади про передачу спірної будівлі позивачу відсутнє, будь-який акт компетентного органу державної влади, який би визначав статус спірної будівлі як культової або вирішував питання про її передачу релігійній громаді, як на момент прийняття спірного наказу, так і на час розгляду справи, відсутній, спірна будівля не відноситься до об'єктів, які не підлягають приватизації, визначених частиною 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції на час прийняття спірного наказу), а тому судами обґрунтовано прийнято рішення про відмову у задоволенні позову.

Крім того, зміст позовних вимог та обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги свідчить проте, що між позивачем і ВАТ «Балтське АТП 15117» існує тривалий спір про право на спірний об'єкт нерухомості.

В то же час, враховуючи тривалий розгляд справи судами попередніх інстанцій, а також те, що питання належності даного спору до юрисдикції адміністративних судів та можливості його вирішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України було предметом розгляду у даній справі і з цього приводу прийнято процесуальні рішення, а тому Верховний Суд вважає за необхідне розглянути справу і прийняти остаточне рішення в рамках даного провадження за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішень суди порушень норм матеріального та процесуального права не допустили, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу Релігійної громади Руської Православної Старообрядницької Церкви Успіння Пресвятої Богородиці - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2012р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2014р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Т.О. Анцупова

В.М. Кравчук