печерський районний суд міста києва

Справа № 761/39493/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2018 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , заявника ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 , перекладача ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_4 на рішення про видачу (екстрадицію),-

В С Т А Н О В И В:

У провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_4 на рішення про видачу (екстрадицію). В якій просить скасувати постанову заступника Генерального прокуратура ОСОБА_8 від 11.09.2017 року про видачу (екстрадицію) ОСОБА_4 . Із оскаржуваною постановою захисник, його довіритель, не погоджуються, оскільки вона була прийнята без належної перевірки обставин того, що ОСОБА_4 звернувся до уповноваженого органу із заявою як особа, яка потребує захисту. У судовому засіданні адвокат ОСОБА_5 та заявник ОСОБА_4 скаргу підтримали з наведених у ній підстав і просили її задовольнити. Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги у повному обсязі, просив відмовити. Заслухавши пояснення сторін кримінального провадження, вивчивши скаргу з долученими до неї документами, слідчий суддя приходить до наступного. До Генеральної прокуратури України від Генеральної прокуратури Російської Федерації надійшов запит про видачу громадянина Російської Федерації ОСОБА_4 для притягнення його до кримінальної відповідальності за підозрою у вчинені злочинів, передбачених ч.2 ст.208 КК Російської Федерації (участь у незаконному збройному формуванні, не передбаченому федеральним законом) та ч.2 ст.208 КК Російської Федерації (участь на території іноземної держави у військовому формуванні, не передбаченому законодавством цієї держави, з метою, що суперечить інтересам Російської Федерації).

Проведення екстрадиційної перевірки Генеральною прокуратурою України було доручено прокуратурі Київської області.

24.10.2017 року ОСОБА_4 прибув до Бориспільської місцевої прокуратури де отримав копію Постанови Генеральної прокуратури України від 11.09.2017 року про видачу особи (екстрадицію). Цей факт підтверджується власним підписом ОСОБА_4 .

Крім того, встановлено, що прибувши до України, звернувся до органу ДМС з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, органом ДМС було прийнято рішення про відмову у наданні ОСОБА_4 статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Рішенням суду першої інстанції, залишеним в силі судом апеляційної інстанції, ОСОБА_4 було відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним вказаного рішення ДМС.

За наявності нових підстав ОСОБА_4 у травні 2017 року знову звернувся до органу ДМС з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, починаючи з травня 2017 року заявник неодноразово намагався подати заяву та додані матеріали до органів ДМС. Однак останні через велику завантаженість не змогли прийняти його заяву до цього часу, що підтверджується листом від УВКБ ООН в Україні від 24.10.2017 року.

Останнього разу - 27.10.2017 року, заявник звернувся до ДМС у Київській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте отримав усну відмову у прийнятті заяви з вказівкою про велику зайнятість та неможливість її прийняття.

Однак, відповідно до п.п.2.2. п.2. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України від 07.09.2011 № 649, рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

31.10.2017року ОСОБА_4 була подана скарга до ДМС України «на незаконні дії щодо неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», що підтверджується відміткою про реєстрацію в ДМС України. Отже, факт не прийняття прийняття такої заяви від заявника в даний час оскаржується у передбачений законом строк та порядок. Рішення по скарзі не прийнято.

Відповідно до частин 2, 3 ст.27 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»: питання стосовно видачі іноземців, які перебувають в Україні і вчинили злочин поза межами України, регулюється законодавчими актами України та міжнародними договорами України. Положення частини другої цієї статті не застосовуються до осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно з ч. 1 ст.3 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якійнадано тимчасовийзахист, не можебути висланаабо примусовоповернута докраїни,де їх життю абосвободі загрожуєнебезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин, що визнаються міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, учасниками яких є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідност. 590 КПК Українипісля вивчення матеріалів екстрадиційної перевірки центральний орган України приймає рішення про видачу особи (екстрадицію) або відмову у видачі (екстрадиції) іноземній державі. Рішення виноситься керівником центрального органу України або уповноваженою ним особою. Про своє рішення центральний орган України повідомляє компетентний орган іноземної держави, а також особу, щодо якої воно прийнято. У разі прийняття рішення про видачу (екстрадицію) такій особі вручається його копія. Якщо впродовж десяти днів зазначене рішення не оскаржено до суду, організовується фактична видача цієї особи компетентним органам іноземної держави. Рішення про видачу особи (екстрадицію) не може бути прийнято, якщо така особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи скористалася відповідно до законодавства правом на оскарження рішення щодо зазначених статусів, до остаточного розгляду заяви, у порядку, встановленому законодавством України. Інформація про подання особою зазначених заяв або оскарження відповідних рішень не надається іноземній державі, що надіслала запит.

За ч.1ст.591 КПК Українирішення про видачу особи (екстрадицію) може бути оскаржено особою, стосовно якої воно прийняте, її захисником чи законним представником до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого така особа тримається під вартою. З досліджених слідчим суддею документів встановлено, що постанова заступника Генерального прокурора ОСОБА_8 від 11.09.2017 року про видачу (екстрадицію) ОСОБА_4 до Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності, прийнята на підставіст. 589 КПК України, оскільки на день прийняття оскаржуваної постанови не було встановлено обставин для відмови у видачі (екстрадиції) особи. При цьому, згідно положень вказаної статті Кодексу у видачі особи іноземній державі відмовляється у разі, якщо: 1)особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, відповідно до законів України на час прийняття рішення про видачу (екстрадицію) є громадянином України; 2) злочин, за який запитано видачу, не передбачає покарання у виді позбавлення волі за законом України; 3) закінчилися передбачені законом України строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності або виконання вироку за злочин, за який запитано видачу; 4) компетентний орган іноземної держави не надав на вимогу центрального органу України додаткових матеріалів або даних, без яких неможливе прийняття рішення за запитом про видачу (екстрадицію); 5) видача особи (екстрадиція) суперечить зобов`язанням України за міжнародними договорами України; 6) наявні інші підстави, передбачені міжнародним договором України. Особа, якій надано статус біженця, статус особи, яка потребує додаткового захисту, або їй надано тимчасовий захист в Україні, не може бути видана державі, біженцем з якої вона визнана, а також іноземній державі, де її здоров`ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань, крім випадків, передбачених міжнародним договором України. Як зазначив у судовому засіданні адвокат ОСОБА_5 та заявник ОСОБА_4 із наданням для огляду судом підтверджуючих документів, ОСОБА_4 починаючи з травня 2017 року виявив бажання скористатися своїм правом на захист та звернутися до відповідного органу міграційної служби в Київській області, проте починаючи з травня 2017 року його заяву не можуть прийняти згідно процедури, передбаченої законодавством України, через брак часу та завантаженість співробітників Управління міграційної служби в Київській області у зв`язку з реформуванням структурного підрозділу. УВКБ ООН неодноразово повідомляло про цю справу відповідний підрозділ ДМС.

Крім того, листом від 24.10.2017 року заступником представника УВКБ ООН в Україні, було повідомлено, що у зв`язку з тим, що пан ОСОБА_4 не зміг звернутися за захистом через незалежні від нього обставини, УВКБ ООН просить ДМС України не допустити депортацію ОСОБА_4 й гарантувати його право на звернення за захистом в Україні. Так, відповідно до ч. 4ст. 590 КПК України, рішення про видачу особи (екстрадицію) не може бути прийнято, якщо така особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи скористалася відповідно до законодавства правом на оскарження рішення щодо зазначених статусів, до остаточного розгляду заяви, у порядку, встановленому законодавством України. Інформація про подання особою зазначених заяв або оскарження відповідних рішень не надається іноземній державі, що надіслала запит. Виходячи із наведеного вище, з урахуванням існуванням обставин, за яких ОСОБА_4 на сьогодні не може бути виданий до РФ для притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки ОСОБА_4 не зміг звернутися за захистом в Україні через незалежні від нього обставини, рішення по скарзі на дії ДМС не прийнято, слідчий суддя приходить до висновку про існування підстав для скасування оскаржуваної постанови. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.372,588,589,590,591 КПК України, слідчий суддя, -

У Х В А Л И В:

Скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_4 на рішення про видачу (екстрадицію) задовольнити.

Скасувати постанову заступника Генерального прокуратура ОСОБА_8 від 11.09.2017 року про видачу (екстрадицію) ОСОБА_4 . Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом 5 днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали буде проголошено 02.10.2018 року о 17-00 год.

Слідчий суддя ОСОБА_1