Справа № 320/7592/15-ц

Провадження № 2/320/59/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Урупи І.В.

за участі секретаря судового засідання - Литвиненко В.Є.

учасники справи:

позивач - ПАТ «Державний ощадний банк України»

відповідачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи - ОСОБА_4, орган опіки та піклування Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області,

представник позивача – ОСОБА_5

представник відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та третьої особи - ОСОБА_4В – ОСОБА_6,

представник третьої особи - органу опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області – ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради, ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач неодноразово уточнюючи позовні вимоги просить стягнути достроково з ОСОБА_1 на його користь борг станом на 28.08.2015 за договором відновлюваної кредитної лінії № 31 від 11.03.2008 в сумі 11393,68 доларів США, у тому числі 10128,47 доларів США – загальна заборгованість по кредиту, 1169,78 доларів США – заборгованість по відсоткам за кредит, 81,96 доларів США – пеня за несвоєчасну сплату кредитної заборгованості, 2,45 доларів США – 3% річних від простроченої суми кредиту, 11,02 доларів США – 3% річних від простроченої суми відсотків. Звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором № 31 від 11.03.2008 р. – однокімнатна квартира загальною площею 32,6 кв.м., житловою площею 16,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2, на користь публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” в особі філії – Запорізького обласного управління АТ «Ощадбанк» для погашення боргових зобов’язань ОСОБА_1 за договором відновлюваної кредитної лінії № 31 від 11.03.2008 в сумі 11393,68 доларів США, у тому числі 10128,47 доларів США – загальна заборгованість по кредиту, 1169,78 доларів США – заборгованість по відсоткам за кредит, 81,96 доларів США – пеня за несвоєчасну сплату кредитної заборгованості, 2,45 доларів США – заборгованість 3% річних від простроченої суми кредиту, 11,02 доларів США – заборгованість 3% річних від простроченої суми відсотків шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої ст.38 Закону України „Про іпотеку”, а саме: укладення договору купівлі-продажу з будь-якою особою – покупцем з правом реєстрації нерухомості в органі реєстрації, подання заяв до органу реєстрації та отримання Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухомість ОСОБА_2, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а також надання публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, з визначенням початкової ціни предмету іпотеки для його подальшого продажу за оцінкою, визначеною суб’єктом оціночної діяльності, в порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку», але не менш 160590 гривень. Виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з житлової площі квартири АДРЕСА_2 (Бронзоса), в м. Мелітополь Запорізької області, зі зняттям їх з реєстраційного обліку в територіальному органі Державної міграційної служби з наданням постійного житла у квартирі за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, пр. 50-річчя ПеремогиАДРЕСА_3, посилаючись на те, що 11 березня 2008 між ВАТ «Державний ощадний банк України», тип якого на підставі змін до Статуту змінено на публічне акціонерне товариство, і ОСОБА_1 був укладений договір відновлюваної кредитної лінії № 31, на підставі якого останньому був наданий кредит в сумі 20000 доларів США на споживчі потреби терміном повернення не пізніше 10 березня 2018 року. В якості забезпечення повернення кредиту з ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір № 31 від 11.03.2008, згідно з яким в іпотеку позивачу була надана нерухомість, а саме – однокімнатна квартира загальною площею 32,6 кв.м., житловою площею 16,9 кв.м., за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Садова (Бронзоса), буд.43 кв.80. На теперішній час кредит і відсотки по кредиту ОСОБА_1 не сплачуються. Відповідно до п.2.2.2. розділу 2 Кредитного договору банк має право «Дострокового повернення суми кредиту в цілому або визначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов’язань за цим договором, зокрема затримання сплати частини кредиту та/або процентів за користування кредитом, інших платежів за цим договором на один календарний місяць». Відповідно до п.3.2.2. розділу 3 Кредитного договору банк має право при виникненні простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами, а також в інших випадках, передбачених цим договором, вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим договором, та стягнути заборгованість за цим договором в примусовому порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно. Відповідно до п.5.2. розділу 5 Кредитного договору за порушення взятих на себе зобов’язань по своєчасному поверненню основної суми кредиту та/або сплаті процентів за користування кредитом, позичальник зобов’язується сплатити на користь Банку пеню в розмірі 0,05% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. У відповідності з вищевикладеними обставинами позивачем були зроблені розрахунки заборгованості, згідно з якими борг позичальника становить 11393,68 доларів США, у тому числі 10128,47 доларів США – загальна заборгованість по кредиту, 1169,78 доларів США – заборгованість по відсоткам за кредит, 81,96 доларів США – пеня за несвоєчасну сплату кредитної заборгованості, 2,45 доларів США – заборгованість 3% річних від простроченої суми кредиту, 11,02 доларів США – заборгованість 3% річних від простроченої суми відсотків. Відповідно до п.3.1.3. розділу 3 Іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання боржником зобов’язання за кредитним договором та/або цим договором, зокрема у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов’язання за кредитним договором в цілому або в будь-якій його частині, якщо прострочення строку будь-якого з платежів або його частини становить більше 1 (одного) місяця. В квартирі, яка є предметом іпотеки за іпотечним договором № 31 від 11.03.2008, зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 При цьому згідно з довідкою КП «Житломасив» від 18.02.2008 в квартирі, що була передана в іпотеку банку, була зареєстрована лише ОСОБА_3 Але згодом, 03.12.2015 в іпотечній квартирі зареєструвався також ОСОБА_2 Відповідно до пункту 3.3.1. розділу 3 «Права та обов’язки Сторін» іпотекодавець зобов’язаний без попереднього письмового дозволу іпотекодержателя не відчужувати, не міняти, не передавати предмет іпотеки в найм (оренду), не встановлювати інші обтяження щодо предмета іпотеки. У зв’язку з вищевикладеним документальне підтвердження реєстрації ОСОБА_2 у квартирі всупереч зазначеній умові іпотечного договору є підставою вважати реєстрацію останнього як перешкоджання права банку на звернення стягнення на іпотечне житло. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють повинне бути зазначене в рішенні суду. Відповідно до листа КП «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 03.11.2015 за № 2760 за ОСОБА_2, окрім житла, що знаходиться в іпотеці позивача, зареєстровано право власності на квартиру № 63 по проспекту 50-річчя Перемоги, 37 у місті Мелітополь на підставі договору купівлі-продажу від 25.11.2007 р.№ 7975. Приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 зареєструвався в іпотечній квартирі без погодження з банком, а також наявності у нього іншої квартири № 63 по проспекту 50-річчя Перемоги, будинок 37 у місті Мелітополь на підставі договору купівлі-продажу від 25.11.2007 р. р.№ 7975, позивач вважає можливим виселити відповідачів з квартири, що перебуває в іпотеці банку, з наданням постійного житла в вказаній квартирі, що перебуває у власності іпотекодавця. У разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам частини шостої статті 38, статті 39 Закону України «Про іпотеку» та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен зазначати, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Згідно з пунктом 1.3. іпотечного договору сторони домовились, що вартість предмета іпотеки (квартири) становить 160590 гривень.

Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі на їх задоволенні наполягав, з підстав зазначених у позові. Вважає заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_6 про застосування строків позовної давності такою, що не підлягає задоволенню оскільки з матеріалів справи вбачається, що 11 березня 2008 між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_8 був укладений договір відновлюваної кредитної лінії № 31, на підставі якого останньому був наданий кредит в сумі 20000 доларів США із сплатою 13% річних за користування кредитом на споживчі потреби терміном повернення не пізніше 10 березня 2018 року. Згідно з додатковим договором № 1 від 01.09.2008 року до Кредитного договору сторони домовились про зміну відсоткової ставки за кредитом з 13% річних на 14% річних. А згідно з додатковим договором № 2 від 13.11.2010 до Кредитного договору сторони домовились, що залишок заборгованості, який склався в сумі 19791,81 доларів США, підлягає погашенню щомісячно ануітетним платежом до 29 числа кожного місяця, починаючи з грудня 2010 року, в сумі 363,00 доларів США. Остаточним терміном повернення Кредиту є 10 березня 2018 року. 06.04.2012 в порядку пунктів 2.2.2., 3.2.2. Кредитного договору, пункту 3.1.3. іпотечного договору на адресу відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - Банком була направлена вимога про дострокове повернення кредиту, сплату відсотків та неустойки у зв'язку з наявністю у позичальника простроченої заборгованості в сумі 920,81 доларів США, у тому числі 841,70 доларів США- прострочена заборгованість по кредиту, 79,11 доларів США - прострочена заборгованість по відсоткам за кредит. Але, виходячи з розрахунку заборгованості, який доданий до позову, відповідачем в погашення простроченої заборгованості 29.04.2012 було сплачено 1046 доларів США, у тому числі 841,70 доларів США - заборгованість по кредиту, 204,30 доларів США - заборгованість по відсоткам за кредит, фактично виконавши вимогу про сплату боргу в цій частині. Більше того, позичальник в подальшому увійшов у графік кредитної заборгованості, сплачуючи кожного місяця частину тіла кредиту та відсотки за користування кредитом згідно з умовами кредитного договору. Але, починаючи з 29.03.2015 позичальник перестав сплачувати відсотки по кредиту, а з 29.05.2015 й кредит, що стало підставою для звернення банком до суду з позовом 31.08.2015 про дострокове стягнення за договором кредитної лінії № 31 від 11.03.2008 та звернення стягнення на іпотечне майно за іпотечним договором № 31 від 11.03.2008. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст.261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст.252, 255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальником частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Отже, вищенаведеним спростовуються доводи представника відповідачів адвоката ОСОБА_6 про початок перебігу позовної давності з визначеної дати закінчення дії Кредитного договору - 15.05.2012. Щодо замовленого самостійно відповідачем ОСОБА_2 звіту про незалежну оцінку квартири від 25.04.2018 згідно з якого ринкова вартість об'єкта оцінки (однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_4) станом на 25.04.2018 становить 323452,00 грн. без ПДВ, що за курсом долару СПІА складає 12359 доларів США., вважає цей висновок неспроможним, оскільки огляд оцінювачем зазначеної квартири відбувався за відсутністю представника позивача, і останній не має уяви про стан квартири. Вважає вартість квартири, зазначена у звіті, є завищеною, оскільки незалежним оцінювачем неналежним чином були враховані критерії оцінки, а саме: етажність квартири та її місцерозташування (квартира знаходиться на 5-му поверсі 5-ти поверхового будинку за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Садова (Бронзоса), 43 кв.80). Вважає, що визначення судом початкової вартості квартири в розмірі 323452,00 грн. у разі її подальшої реалізації в порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку» може ускладнити її продаж позивачем.

Представник відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та третьої особи - ОСОБА_4В – адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував в повному обсязі, просив застосувати строк позовної давності посилаючись на те, що позивач просить стягнути достроково з ОСОБА_1 на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором, тобто позивач, цими позовними вимогами стверджує, що строк виконання ОСОБА_1 грошового зобов'язання не настав, та просить суд стягнути суму боргу раніше цього строку. Ця вимога позивача не може бути задоволена, оскільки суперечить фактичним обставинам справи, наданих самим позивачем доказам та вимогам закону. Із урахуванням зазначених приписів закону, в п. 2.2. договору відновлювальної кредитної лінії №31 від 11 березня 2008 року сторонами встановлено, що у випадку неналежного виконання боржником зобов'язань за договором кредиту право банка вимагати дострокового повернення суми кредиту та дострокового виконання інших зобов'язань за договором кредиту та обов'язок боржника виконати цю вимогу банку в продовж 30 днів з дати одержання такої вимоги. Тобто зазначеним положенням договору кредиту сторони передбачили, що у випадку неналежного виконання зобов'язань ОСОБА_1, позивач в односторонньому порядку може змінити умови договору кредиту та вимагати дострокового повернення суми кредиту та сплати інших платежів. У наслідок такої зміни умов договору кредиту у ОСОБА_1 припиняється зобов'язання повертати кредит до закінчення строку дії договору кредиту за вказаним у ньому графіком, та виникає нове зобов'язання - в продовж 30 календарних днів зі дня отримання відповідної вимоги позивача повернути кредит повністю та сплатити передбачені договором кредитом платежі. На реалізацію вище зазначеного права позивач звернувся до ОСОБА_1 із вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату відсотків та неустойки вих. №356 від 06.04.2012, яку направив поштою 09.04.2012 та яку ОСОБА_1 отримав 14.04.2012. Зазначеним листом позивач в порядку, встановленому договором кредиту та ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України змінив умови зазначеного договору та у ОСОБА_1 виникло зобов'язання повернути у повному розмірі кредит та сплатити усі нараховані платежі не в строк, що встановлений п. 1.5.1.3. Договору кредиту - не пізніше 10 березня 2018 року, а не пізніше 15.05.2012, тобто до закінчення тридцятиденного строку, встановленого умовами п.2.2. Договору кредиту. А зобов'язання повертати кредит у порядку, розмірі та за графіком, встановленим в договорі припинилося. Таким чином, строк повернення кредиту у повному розмірі та сплати інших платежів у ОСОБА_1 настав 15.04.2012 року (у наступний день після отримання вимоги позивача про дострокове повернення кредиту), а тому ставити питання перед судом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором позивач не має права, що є підставою для відмові йому у задоволенні цієї вимоги. Між тим, вимоги про дострокове стягнення заборгованості за кредитом є законними тільки у випадку, якщо строк виконання зобов'язання ще не настав, але в силу положень закону та/або договору кредитор має право звернутися із такими вимогами до боржника або до суду. Зазначене повністю відповідає правовим позиціям, що містяться у постановах Верховного Суду України. Щодо вимог до ОСОБА_2 про звернення стягнення на іпотечне майно зазначає, що ОСОБА_2 не виконав вимогу позивача яка отримана ним 14.04.2012 та мала бути виконана в продовж 30 днів - до 15.05.2012. За таких обставин, строк позовної давності починає спливати з 16.05.2012. Останнім днем трирічного строку, у відповідності до положень ст. 257 ЦК є 16.05.2015. ОСОБА_2 не є боржником за договором кредиту та грошових зобов'язань перед позивачем не має у зв'язку з чим відсутні підстави посилатися на переривання перебігу позовної давності. Тобто починаючи з 15.05.2012 Позивач в продовж трьох років мав право звернутися до суду із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на іпотечне майно. Позов у цій справі подано за межами трирічного строку, а тому не підлягає задоволенню. Щодо вимог до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за договором кредиту, то положеннями договору кредиту (п. 1.1.) передбачено виконання ОСОБА_1 зобов'язань за Договором кредиту за графіком. 13.11.2010 угодою сторін (додатковий договір №2 до договору відновлювальної кредитної лінії №31 від 11.03.2008 ) пункт 1.1. Договору кредиту викладається у новій редакції, згідно до якої встановлюється зобов'язання ОСОБА_1 щомісячно до 10 березня 2018 сплачувати за Договором кредиту ануїтетні платежі у розмірі 363,0 доларів США. Згідно до п. 5 цього договору, його невід'ємною частиною є додаток 1. Цей додаток містить графік щомісячної сплати ануїтетних платежів у вище зазначених розмірі та строки. Тобто не залежно від внесених до Кредитного договору змін у ОСОБА_1 було наявне зобов'язання сплачувати кошти за договором за встановленим графіком. Позивач не додав до позову копії графіків, що є додатками до Кредитного договору та додаткового договору №2. Після отримання 14.04.2012 вимоги позивача про дострокове повернення кредиту та сплати усіх передбачених договором кредиту платежів, зобов'язання ОСОБА_1 щодо повернення кредиту частинами у вигляді ануїтетних платежів припинилося, та виникло нове зобов'язання - достроково повернути заборгованість за договором кредиту у загальному розмірі 18 674,22 долара США, згідно до вимоги про дострокове повернення кредиту, сплату відсотків та неустойки вих. № 356 від 06.04.2012 в продовж 30 днів зі дня отримання зазначеної вимоги. Таким чином, ОСОБА_1 був зобов'язаний виконати у повному об'ємі нові зобов'язання за Договором кредиту до 15.05.2012 (включно). Але цього не зробив. За наведених обставин Позивач мав право продовж встановленого строку позовної давності, починаючи з 16.05.20012 звернутися із вимогами до ОСОБА_1 про стягнення боргу за Кредитним договором. В продовж трьох років позивач до суду не звернувся. Як він стверджує, строк для звернення до суду у нього не сплив у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 після 15.05.2012 (дата закінчення встановленого у вимозі вих. №356 від 36.04.2012) тридцятиденного строку для повернення кредиту неодноразово сплачував борг за Кредитним договором, що спричинило у відповідності до положень ст. 264 ЦК переривання строку позовної давності. У якості доказів цих обставин позивач надає виписку про рух коштів на позичковому та інших рахунках ОСОБА_1 Вважає вказану думка позивача помилковою. Положеннями п. 1.7.Кредитного договору передбачена черговість погашення зобов'язань ОСОБА_1 Із вказаних виписок вбачається, що отримані від ОСОБА_1 кошти позивач обліковував як оплату на виконання зобов'язань за кредитним договором виходячи із графіку, а не повернення боргу на підставі вимоги Вих. №356 від 06.04.2012. На користь цього свідчить те, що отримані суми мали призначення за видом зобов'язань ОСОБА_1 погашення основного боргу, погашення нарахованих відсотків за лютий 2014 р., за серпень 2014 року та за інші вказані місяці, погашення процентного боргу у відповідному місяці. Тобто отримані від ОСОБА_1 кошти позивач розподіляв за призначенням, що зазначене у п. 1.7. Кредитного договору, а не приймав як часткову оплату суми боргу за Кредитним договором згідно вимоги вих. №356 від 06.04.2012. Також, прямим доказом зазначених обставин є розрахунок заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії №31 від 11.03.2008 станом на 28.08.2015, з якого вбачається, що ОСОБА_1 сплачував кошти за Договором кредиту саме за графіком у редакції Додаткового договору №2 від 13.11.2010. Крім того, у описанні цього розрахунку Позивач сам зазначає, що заборгованість ОСОБА_1 складається із заборгованості із сплати чергових ануїтетних платежів. В позові в редакції від 09.03.2017 позивач зазначає, що підставою для звернення до суду є невиконання ОСОБА_1 зобов'язань із сплати кредиту та відсотків по ньому. Тобто позивач зазначає підставою для звернення до суду невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за Кредитним договором згідно до встановленого графіку періодичних платежів. Між тим, за наведених обставин, із урахуванням змінених позивачем згідно до вимоги вих. №356 від 06.04.2012 зобов'язань ОСОБА_1, підставою для цього позову мало бути зазначено неповернення боргу за договором кредиту згідно до вимоги вих. №356 від 06.04.2012 про дострокове виконання зобов'язань за договором кредиту. Здійснені ОСОБА_1 платежі не стосувалися виконання зобов'язань, які на момент вчинення цих платежів вже не існували - оплату за Кредитним договором за графіком платежів, що встановлений у Додатковому договорі №2 від 13.11.2010 року, а тому ці платежі не є, і не можуть бути у розумінні положень ст. 264 ЦК доказом визнання ОСОБА_1 свого боргу, та як наслідок не можуть бути підставою для підтвердження переривання строку позовної давності для вимог позивача у цій справі. Вище зазначені доводи у повній мірі відповідають правовим позиціям Верховного Суду України. Позовні вимоги також передбачають стягнення з ОСОБА_1 пені за несвоєчасну сплату кредитної заборгованості, неустойки 3% річних від простроченої суми кредиту заборгованості та неустойки 3% річних від простроченої суми відсотків. Вимоги про сплату неустойки не ґрунтуються, а ні на положеннях законодавства, а ні на умовах договорів. Так, зокрема, в позові та доданих до нього документах відсутній розрахунок пені. Із змісту позову не зрозуміло, чим керувався позивач зазначаючи розмір цієї неустойки, яку суму боргу він взяв за основу, який період на його думку охоплює цей вид неустойки та який розмір неустойки було покладено в основу розрахунку. Зазначене дає обґрунтовані підстави стверджувати, що ця вимога не ґрунтується на належних та допустимих доказах, що є самостійною підставою для відмови у її задоволені. Із позову вбачається, що підставою для нарахування пені є положення ч. 2 ст.625 ЦК. У цій нормі мова йде про відповідальність за порушення грошового зобов'язання. В п. 1.1. Кредитного договору зазначено, що валютою кредитування є долар США. Статтею 192 ЦК, статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею в Україні є гривня. Тобто в розумінні ч 2 ст.625 ЦК, із урахуванням ст. 192 ЦК, ст. 99 Конституції України, грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника, яке виражене у національній валюті - гривні. Законодавством іноземна валюта грошима не визнається. При певних обставинах мова може йти тільки про валютні цінності (ч. 2 ст. 193 ЦК). Наведене дає обґрунтовані підстави стверджувати, що ч. 2 ст.625 ЦК не передбачено нарахування пені у внаслідок прострочення виконання боржником зобов'язання, яке виражене у іноземній валюті. П.1 ч. 2 ст. 258 ЦК встановлює скорочені строки позовної давності для вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу). Право на звернення із позовом про стягнення неустойки у позивача виникло 15.05.2012. Із цим позовом він звернувся до суду 31.08.2015, тобто більше ніж через три роки, після спливу встановленого законом строку в один рік, що є підставою для відмови у задоволенні відповідних вимог позивача. Вважає дії позивача щодо подачі до суду 20.08.2018 уточненої позовної заяви після відкриття провадження у справі та початку розгляду незаконними. На підставі викладеного просить в позові відмовити.

Крім того, адвокат ОСОБА_6 діючи в інтересах відповідача - ОСОБА_1 до суду надав клопотання, в якому просить зменшити розмір неустойки за договором відновлювальної від 11 березня 2008 року до розміру 1 гривні посилаючись на те, що позовні вимоги включають вимогу про стягнення з відповідача за неналежне виконання ним зобов'язань, що виникли із договору відновлювальної кредитної лінії №31 від 11 березня 2008 року неустойки у вигляді пені за несвоєчасну сплату кредитної лінії, оскільки положеннями ч. З ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений судом якщо він, зокрема, значно перевищує розмір збитків позивача. Позов не містить будь яких відомостей про те, що позивач у зв'язку із неналежним виконанням позивачем своїх зобов'язань, що виникли із договору кредиту зазнав будь яких збитків. Вважає, що зазначена неустойка значно перевищує розмір збитків позивача та наявні передбачені зазначеною нормою ЦК підстави для її зменшення.

Крім того, адвокат ОСОБА_6 діючи в інтересах відповідачки - ОСОБА_3 до суду надав письмові заперечення на позов, в яких зазначив, що позов не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_3 не є відповідачем у цієї справі. Первинно, позов було пред'явлено 31.08.2015 та відповідачами зазначено ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_6 відносно цих осіб відкрито провадження у справі, та саме вони, можливо є боржниками за яким не будь договорами кредиту застави. ОСОБА_3 будь яких угод із позивачем не укладала та божником по відношенню до нього не є, прав позивача не порушувала, а в іпотечній квартирі проживає на встановлених законом підставах з 31.01.2008, та на момент укладення відповідного договору іпотеки 11.03.2008 року у позивача не було жодних заперечень проти її проживання та позивач про факт її проживання у цій квартирі достовірно знав ще до укладення договору іпотеки. Більше того, у договорі іпотеки відсутні будь які обмеження та/або зобов'язання ОСОБА_3 щодо проживання у іпотечній квартирі. Тобто фактом проживання у іпотечній квартирі ОСОБА_3 жодного права або цивільного інтересу позивача не порушує та позивач у встановленому законом порядку не надав належних доказів іншого. Пред'явлення позову та відкриття провадження у цій справі виключало залучення ОСОБА_3 до участі у цій справі у якості відповідача. 02.02.2016 року позивач подав до суду уточнену позовну заяву у якій зазначив ОСОБА_3 відповідачем у справі та просить виселити із іпотечної квартири ОСОБА_3 В силу положень ст. 161 СК України малолітня дитина ОСОБА_3 - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом із матір'ю - ОСОБА_3 в іпотечній квартирі і про ці обставини позивачу було достовірно відомо. Більш того, працівники позивача сфальсифікували довідку від старшої по будинку, у якій нібито пояснювалося, що ОСОБА_3 та її малолітня дитина в іпотечній квартирі не мешкає. У випадку задоволення позову та виселення ОСОБА_3, разом з нею буде виселено й малолітню дитину, що прямо порушує положення ст. 19 Конституції України, ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" які встановлюють заборону на зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Тобто законом встановлена пряма заборона, у цьому випадку, виселяти із іпотечної квартири ОСОБА_3, оскільки наслідком такого виселення буде також виселення малолітньої дитини, що безпосередньо призведе до порушення вище зазначених положень законодавства. ОСОБА_3 іншого житла, ніж іпотечна квартира не має, що підтверджується актуальними витягами із Державного реєстру прав власності на нерухоме майно №122793772, № 122795510. Тобто виселення ОСОБА_3 із малолітньою дитиною із квартири призведе до перетворення їх у безпритульних та порушить їх житлові права. Положеннями ст.ст. 39, 40 закону України "Про іпотеку". встановлено, що у відповідному випадку, суд може прийняти рішення про виселення мешканців тільки у разі якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Вважає, що іпотечна квартира, не є житловим будинком або житловим приміщенням. Позивач будь яких вимог ОСОБА_3, які пов'язані із процедурою досудового врегулювання спору та виселенням із квартири не надавав. Тобто позивачем не виконано жодних умов, з якими законодавство пов'язує його право звернутися до суду із позовом про виселення ОСОБА_3 та її малолітньої дитини, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Отже позовні вимоги щодо виселення ОСОБА_3 із дитиною із квартири не ґрунтуються на приписах закону та/або положеннях будь яких договорів, а тому є незаконними та не можуть бути задоволені.

Крім того, адвокат ОСОБА_6 діючи в інтересах відповідача - ОСОБА_2 до суду надав письмові заперечення на позов, в яких зазначив, що ОСОБА_2 є майновим поручителем за іпотечним договором №31 від 11.03.2008, яким забезпечені вимоги позивача, що виникли із договору відновлювальної кредитної лінії №31 від 11 березня 2008 року укладеного із ОСОБА_1 У відповідності до змісту п. 1.1. Договору кредиту його надано на споживчі потреби. Тобто кредит є споживчим. ОСОБА_2 мешкає у вище зазначеній квартирі та іншого житла не має. На цей момент діє закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у відповідності до положень якого протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається, зокрема, предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання майнового поручителя, за умови, що майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для квартири. Позовні вимоги передбачають звернення стягнення на вище зазначену квартиру, зокрема, шляхом укладення позивачем договору купівлі-продажу квартири з будь якою особою без згоди заявника, як власника квартири. В даному випадку наявні усі передбачені законом підстави для застосування мораторію на примусову реалізацію квартири, що зазначені у вказаному законі.

Крім того, адвокат ОСОБА_6 діючи в інтересах третьої особи - ОСОБА_4 до суду надав письмові заперечення на позов, в яких зазначив, що ОСОБА_4 є власницею квартири №63 за адресою: м. Мелітополь, пр.-т 50 річчя Перемоги, буд. 37 з 23 листопада 2015 року на підставі договору дарування із ОСОБА_2, який є її батьком. Зазначена квартира однокімнатна, має загальну площу 33,0 кв.м., та житлову площу 16,4 кв.м. В цій квартирі проживає ОСОБА_4 разом із чоловіком ОСОБА_4 та сином ОСОБА_10 Первинно, 31.08.2015 позивач пред'явив позов до відповідачів в якому вимог про вселення у квартиру, у якій мешкає ОСОБА_4 із родиною, не заявляв. На момент набуття ОСОБА_4 права власності на квартиру вона не перебувала під забороною або будь яким із видів обтяжень. 23 листопада 2015 року ОСОБА_2, батько ОСОБА_4 подарував зазначену квартиру. Фактично, квартиру було подаровано ще у 2007 році та ОСОБА_4 користувалася квартирою у відповідності до її призначення. Квартира була визначена як місце проживання її та членів її родини. У листопаді 2015 року відбулося тільки формальне оформлення дарування. До цієї дати укласти нотаріальний договір перешкоджали різні фактори, у тому числі, відсутність коштів для нотаріальне оформлення цього договору. 02.02.2016, тобто вже після оформлення дарування квартири та отримання при розгляді цієї справи відомостей про втрату ОСОБА_2 права власності на цю квартиру позивач викладає позов в уточненій редакції, згідно до якої просить суд вселити в квартиру, що належить ОСОБА_4 батька та дружину брата з малолітньою дитиною. ОСОБА_4, як власник та мати малолітньої дитини, заперечує проти вселення у належну їй квартиру ОСОБА_3 з малолітньою дитиною та ОСОБА_2 та вважає, що зазначені позовні вимоги порушують право власності ОСОБА_4, що прямо заборонено положеннями ст. 41 Конституції України. У цьому випадку порушення права власності ОСОБА_4 на квартиру буде виражене у вселенні у належну їй квартиру сторонніх осіб без її згоди. Більше того ОСОБА_4 не є стороною жодних договорів, що існують або існували між позивачем та відповідачами, а тому не має отримувати негативні насліди невиконання цих договорів будь ким із сторін. Зазначає, що норма житла на одну особу згідно до положень ст. 47 Житлового кодексу становить 13,65 кв. м. Згідно до позовних вимог Позивач просить суд вселити в квартиру ОСОБА_4 троїх осіб: дружину ОСОБА_1 із малолітньою дитиною та ОСОБА_2 Усього у випадку задоволення позову у квартирі із житловою площею 16 кв. м. буде мешкати 6 осіб. У відповідності до ст. 19 Конституції України, ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисні бездомних осіб і безпритульних дітей" неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. У випадку задоволення позову, крім інших негативних моментів, також відбудеться обмеження прав та інтересів малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користування житлом, оскільки для кожного з дітей буде зменшена житлова площа у двічі.

Представник третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради ОСОБА_7 в останнє судове засіданні не з’явилася, від неї надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, просить прийняти рішення на захист прав дитини.

Ухвалою судді від 14.09.2015 було відкрито провадження у справі за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за договором кредитної лінії та звернення стягнення на іпотечне майно, справа призначена до судового розгляду.

11 травня 2016 року у справі було ухвалено заочне рішення, яким вимоги позивача було задоволено частково.

Ухвалами Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24.11.2016 було залишено без задоволення заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 11.05.2016.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24.11.2016 було задоволено заяву ОСОБА_2 про скасування заочного рішення, заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11.05.2016 у справі за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради, про дострокове стягнення заборгованості за договором кредитної лінії, звернення стягнення на іпотечне майно було скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою суду від 13.04.2017 за клопотанням представника відповідачів до участі у справі було залучено орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради, ОСОБА_4

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв’язку із закінченням терміну повноважень судді Ніколової І.С. справа надійшла у провадження судді Урупи І.В. та ухвалою від 15.05.2017 при значено до судового розгляду.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини та правовідносини.

11 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», і ОСОБА_1 був укладений договір відновлюваної кредитної лінії № 31, на підставі якого останньому був наданий кредит в сумі 20000 доларів США на споживчі потреби, зі сплатою 13,00 % річних, терміном повернення не пізніше 10 березня 2018 року. (т.1 а.с.9)

01 вересня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», і ОСОБА_1 був укладений додатковий договір №1 до договору відновлюваної кредитної лінії № 31 від 11 березня 2008 року відповідно до якого пункт 1.1 розділу «Предмет договору» викладено у наступній редакції: «1.1 Банк зобов’язується надавати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 20000 доларів США, а позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14% річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки цим договором.» Всі інші умови договору відновлюваної кредитної лінії № 31 від 11 березня 2008 року залишаються без змін. (т.1 а.с. 12)

13 листопада 2010 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», і ОСОБА_1 був укладений додатковий договір №2до договору відновлюваної кредитної лінії № 31 від 11 березня 2008 року відповідно до якого пункт 1.1 розділу «Предмет договору» викладено у наступній редакції: «1.1 Банк зобов’язується надавати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 20000 доларів США, а позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14% річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки цим договором. Кредит надається на споживчі потреби. Кредит надається окремими частинами (грантами) за відновлюваною кредитною лінією, у період до 10 березня 2010 року. Сукупна вартість кредиту, графік платежів, вид і предмет кожної супутньої послуги та їх обґрунтування визначені в додатку №№ 1-3 до цього договору, що є його невід'ємною частиною. На вказану дату залишок заборгованості який склався в сумі 19791,81 дол. США, підлягає погашенню щомісячно ануітетним платежом до 29 числа кожного місяця, починаючи з грудня місяця 2010 року в сумі 363,00 дол. США. Остаточним терміном повернення кредиту є 10 березня 2018 року. При сплаті останнього платежу здійснюється звірка залишку кредиту на відсотків.» Всі інші умови договору відновлюваної кредитної лінії № 31 від 11 березня 2008 року залишаються без змін. (т.1а.с. 13)

В якості забезпечення повернення кредиту з ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір № 31 від 11.03.2008, згідно з яким в іпотеку позивачу була надана нерухомість, а саме – однокімнатну квартиру загальною площею 32,6 кв.м., житловою площею 16,9 кв.м., за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Садова (Бронзоса), буд.43 кв.80. (т.1 а.с. 14-17)

Згідно з п. 1.1. Змін до статуту ВАТ «Державний ощадний банк України», тип відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» змінено на Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України». /т.1 а.с.22-24/

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 1050,1054 ЦК України позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти в розмірі та на умовах встановлених договором.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.2.2.2. розділу 2 Кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому або визначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов’язань за цим договором, зокрема затримання сплати частини кредиту та/або процентів за користування кредитом, інших платежів за цим договором на один календарний місяць. Виконання позичальником вимоги банку щодо дострокового повернення суми кредиту, належних до сплати процентів, комісійних винагород та інших платежів відповідно до умов цього договору повинно бути проведено позичальником протягом місяця (тридцяти календарних днів) з дати одержання такої вимоги.

Відповідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Договірні зобов’язання за договором відновлюваної кредитної лінії № 31 від 11.03.2008 відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував, у зв’язку з чим станом на 06.04.2012 утворилася прострочена заборгованість, яка складалася з простроченої заборгованості по кредиту в сумі 841,70 доларів США, за відсотками по кредиту - 79,11 доларів США та пені - 252,94 доларів США, а тому 06.04.2012 ПАТ «Державний ощадний банк України» банк надіслав відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредиту, сплату відсотків та неустойки Вих. № 356 в якій, посилаючись на п.2.2.2. розділу 2, п.3.2.2. розділу 3 Кредитного договору та п.3.1.3. розділу 3 Іпотечного договору, з урахуванням неналежного виконання позичальником умов кредитного договору вимагав дострокового повернення всієї кредитної заборгованості за кредитним договором в розмірі 18674,22 доларів США, у тому числі 18342,17 доларів США - загальна сума заборгованості по кредиту, 79,11 доларів США - прострочена заборгованість за відсотками по кредиту, 252,94 доларів США - пеня за неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором, і яку необхідно сплатити протягом 30 (Тридцяти) календарних днів з моменту отримання цієї вимоги. У разі несплати кредитної заборгованості Банк змушений буде звернутися до суду з позовом, про звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з укладеним іпотечним договором № 31 від 11.03.2008 з відповідними правовими наслідками, визначеними Законом України «Про іпотеку». (т. 1 а.с. 18)

Наявна прострочена заборгованість за кредитним договором станом на 06.04.2012 не заперечується учасниками справи та підтверджується розрахунком заборгованості за договором відновлюваної кредитної лінії № 31 від 11.03.2008 (т. 1 а.с. 20-21) та випискою по рахунку (т.4 а.с. 94-116).

Вимога банку про дострокове повернення кредиту та сплати усіх передбачених договором кредиту платежів була отримана ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14.04.2012, що не оспорюєтся учасниками справи.

Адвокат ОСОБА_6, діючи в інтересах відповідачів подав заяву про застосування загальної та спеціальної позовної давності до заявлених позивачем позовних вимог.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до умов кредитного договору сторони встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням заборгованості (пункт 1 .1 договору).

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно п. 7. 8 Кредитного договору сторони домовилися про збільшення строків позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України до 3 (трьох) років для всіх грошових зобов’язань позичальника ( в тому числі але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені), що передбачені умовами цього Договору.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Відповідно до п.3.2.2. розділу 3 Кредитного договору банк має право при виникненні простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами чи комісійними винагородами (у разі їх стягнення згідно з умовами цього договору), а також в інших випадках, передбачених цим договором, вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів та інших платежів за цим договором, та стягнути заборгованість за цим договором в примусовому порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення.

Встановлено, що прострочення позичальником платежу за кредитним договором відбулося 29 листопада 2011 року. 06.04.2012 банк направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про дострокове виконання зобов'язання, яку кредитор мав виконати протягом 30 днів з часу отримання. Відповідачі отримали вказану вимогу 14 квітня 2012 року, а тому строк користування кредитом вважається таким, що сплив 15 травня 2012 року.

Тобто, позивач направивши відповідачам письмове повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором з 10 березня 2018 року на 14 травня 2012 року. Водночас сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту.

Після зміни строку виконання зобов'язання (до 15 травня 2012 року) усі наступні ануітетні платежі, передбачені додатком 1 до додаткового договору №2 до договору відновлюваної кредитної лінії №31 від 11березня 2008 року (а.с. 52-53), не мають правового значення, оскільки за вимогою позичальник зобов'язаний був повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі після 15 травня 2012 року не підлягають виконанню.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16.

Отже, перебіг позовної давності почався з 16 травня 2012 року.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

В період з 29.04.2012 відповідач ОСОБА_1 частково погасив заборгованість за кредитом в сумі 13513,03 доларів США (розрахунок заборгованості: графа - тілу кредиту сплачено дол. США, та графа – відсотки сплачено дол. США) (т. 1 а.с. 20-21, т. 4 а.с.94-116) При цьому останній платіж в розмірі 120 доларів США ним був здійснений 02 лютого 2015 року. (т.4 а.с. 111)

Враховуючи викладене, вищевказаними діями позичальника, які свідчать про визнання ним свого боргу, було перервано перебіг позовної давності.

Такий висновок зробив Верховний Суд в своїй постанові від 18 квітня 2018 року по справі № 755/15905/15-ц (провадження № 61-6553св18).

ПАТ «Державний ощадний банк України» з позовом до суду звернувся 31 серпня 2015 року, тобто у межах позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України. Правових підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованості за кредитом немає.

Оскільки позивач своїми діями змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором на 14 травня 2012 року, з 15 травня 2012 року усі наступні ануітетні платежі, передбачені додатком 1 до додаткового договору №2 до договору відновлюваної кредитної лінії №31 від 11 березня 2008 року, не мають правового значення, а тому всі платежі внесені відповідачем здійснені ним на виконання вимоги про повне погашення заборгованості від 06.04.2012.

З урахуванням викладеного та враховуючи черговість погашення заборгованості передбачену п. 1.7 кредитного договору, та те, що ОСОБА_1 у період з 29.04.2012 по 02.02.2015 частково погашено заборгованість за кредитом на загальну суму 13513,03 доларів США, залишок заборгованості за кредитним договором становить 4908,17 доларів США та складається з тіла кредиту. ((18342,17 доларів США - заборгованість за кредитом) + (79,11 доларів США - прострочена заборгованість за відсотками) – (13513,03 доларів США- сума погашеної заборгованості в період з 29.04.2012 ) = 4908,17 доларів США).

Також обґрунтованими є вимоги в частині обчислення розміру пені у межах трирічної позовної давності, що встановлено п. 7. 8 Кредитного договору, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Статтею 5 Декрету передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказану обставину, – стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За положеннями статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Судом встановлено, що на підставі договору відновлюваної кредитної лінії № 31 від 11.03.2008 відповідач ОСОБА_1 отримав кредит в іноземній валюті – доларах США.

Суд враховує наявність у позивача банківської ліцензії № 148 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». (Т. 3 а.с. 21 )

Відповідно до п. 5.2. розділу 5 Кредитного договору за порушення взятих на себе зобов’язань по своєчасному поверненню основної суми кредиту та/або сплаті процентів за користування кредитом, позичальник зобов’язується сплатити на користь банку пеню в розмірі 0,05% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання.

Оскільки виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті.

Відповідно до розрахунку заборгованості банком за договором відновлюваної кредитної лінії № 31 від 11.03.2008 у межах трирічного строку позовної давності (п. 7. 8 Кредитного договору) нарахована пеня в сумі 81,96 доларів США та з урахуванням загальної суми простороченого платежу за кредитним договором її розмір не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на періоди за які сплачується пеня.

За таких обставин є підстави для задоволення позову в частині стягнення пені.

Щодо посилань представника відповідачів на те, що неустойка значно перевищує розмір збитків позивача та підлягає зменшенню до розміру 1 гривні то суд вважає їх необґрунтованими виходячи з наступного.

Так, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини п’ятої статті 12 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Судом встановлено, що розмір збитків складається з заборгованості по тілу кредиту та становить 4908,17 доларів США, а розмір пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором – 81,96 доларів США.

Приймаючи до уваги, що заявлена сума пені не перевищує суму збитків та є співмірною із розміром заподіяних збитків, а тому не підлягає зменшенню.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимоги банку про стягнення 3% річних від простроченої суми кредиту в розмірі 2,45 доларів США та 3% річних від простроченої суми відсотків 11,02 доларів США – підлягають задоволенню.

Вимогами ст. 559 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись на підставі рішення суду.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від № 6-504цс16 від 12.10.2016 року.

Частиною п’ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України; далі – ЦК України).

Відповідно до п.3.1.3. розділу 3 Іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому цим Договором, у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником зобов’язання за Кредитним договором та/або цим договором, зокрема у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання за кредитним договором в цілому або в будь-якій його частині, якщо прострочення строку будь-якого з платежів або його частини становить більше 1 (одного) місяця.

Щодо позовної давності за вимогами про звернення стягнення то слід зазначити наступне.

За змістом частини п'ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до змісту пункту п. 4.1 договору іпотеки право іпотеки виникає з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Згідно з п. 44 договору іпотеки право іпотеки припиняється виконанням в повному обсязі зобов’язання за кредитним договором та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України .

Згідно підпункту 9.1 іпотечного договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє до виконання зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі. Одночасно з нотаріальним посвідченням цього договору накладається заборона відчуження предмету іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору іпотеки про його дію до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором та виконання іпотекодавцем своїх зобов'язань за кредитним договором не свідчать про те, що договором іпотеки встановлено його строк в розумінні статті 252 ЦК України.

Одже, іпотека квартири за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Садова (Бронзоса)АДРЕСА_5 є дійсною до припинення основного зобов'язання.

Таким чином, оскільки строк позовної давності до основного зобов'язання позивачем не пропущено то згідно частини першої статті 266 ЦК України строк позовної давності у справі і до додаткової вимоги - звернення стягнення на предмет іпотеки – також не сплив, а тому доводи представника відповідачів в цій частині є безпідставними.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року по справі № 336/6469/14-ц.

Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

06.04.2012 ПАТ «Державний ощадний банк України» банк надіслав відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредиту, сплату відсотків та неустойки Вих. № 356, яку вони отримали 14.04.2012.

До теперішнього часу вимога в повному обсязі не виконана, а тому слід звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором № 31 від 11.03.2008 на квартиру, яка знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Садова (Бронзоса)АДРЕСА_6, що належить ОСОБА_2, на користь позивача для погашення боргових зобов’язань ОСОБА_1 за договором відновлюваної кредитної лінії № 31 від 11.03.2008 яка складається з заборгованості за тілом кредиту 4908,17 доларів США, пені за несвоєчасну сплату кредитної заборгованості в розмірі 81,96 доларів США, 3% річних від простроченої суми кредиту -2,45 доларів США, 3% річних від простроченої суми відсотків -11,02 доларів США.

Щодо ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку квартири розташованої за адресою Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Садова (Бронзоса), буд.43 кв.80, 2959435_25042018_2 от 25.04.2018, индентификатор 1648560, проведеної оцінювачем ТОВ «Агенство нерухомості «Альянс-ДА» ОСОБА_11 на замовлення ОСОБА_2 вартість об’єкта оцінки станом на 25.04.2018 становить 323 452 грн. без урахування ПДВ -20 %. (Т3 а.с. 187-205).

Суд вважає, що вищевказаний звіт про незалежну оцінку є належним, допустимим та достовірним доказом, а тому слід визначити початкову ціну предмету іпотеки для його подальшого продажу за оцінкою, визначеною суб’єктом оціночної діяльності, в порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку», але не менш 323 452 грн.

Послання представника позивача ОСОБА_5 про те, що вартість предмету іпотеки зазначена у звіті, є завищеною та може ускладнити її продаж позивачем та на те, що згідно з пунктом 1.3. іпотечного договору сторони домовились про вартість предмета іпотеки (квартири) в розмірі 160590 гривень є безпідставними.

Так, відповідно до пункту 1.3. іпотечного договору сторони домовились, що для цілей даного договору вартість іпотеки станом на 11 березня 2008 року становить 31800 долара США 00 центів, що на той час по курсу НБУ становило 160590 гривень. Тобто сторони домовилися про ціну предмета іпотеки саме в іноземній валюті, а не в національній та вона значно перевищує ціну визначену в звіті про незалежну оцінку оцінювачем ТОВ «Агенство нерухомості «Альянс-ДА» ОСОБА_11

Представник позивача також зазначає, що при розгляді справи № 235/3619/15-ц ОСОБА_12 Верховного Суду України дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Між тим, в матеріалах даної справи мається звіт про незалежну оцінку предмету іпотеку, та причин для не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні немає.

Крім того в постанові ОСОБА_12 Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-11цс18 викладено висновок, який обґрунтований тим, що, виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Разом з тим, відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

Безпідставними є посилання представника відповідачів на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом процедури продажу предмету іпотеки, встановленої ст.38 Закону України «Про іпотеку» не входить до повноважень суду, оскільки є позасудовим врегулюванням питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. Ці доводи суперечать умовам іпотечного договору та вимогам ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Щодо посилання представника відповідачів на Закон України про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті та слід зазначити наступне.

ОСОБА_2 є майновим поручителем за іпотечним договором №31 від 11.03.2008, яким забезпечені вимоги позивача, які виникли із договору відновлювальної кредитної лінії №31 від 11 березня 2008 року укладеного із ОСОБА_1

Відповідно п. 1.1. Договору кредиту його надано на споживчі потреби.

ОСОБА_2 мешкає у вище зазначеній квартирі та іншого житла не має. На цей момент діє закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у відповідності до положень якого протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається, зокрема, предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання майнового поручителя, за умови, що майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для квартири. Позовні вимоги передбачають звернення стягнення на вище зазначену квартиру, зокрема, шляхом укладення позивачем договору купівлі-продажу квартири з будь якою особою без згоди заявника, як власника квартири. В даному випадку наявні усі передбачені законом підстави для застосування мораторію на примусову реалізацію квартири, що зазначені у вказаному законі.

Разом з тим положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна, а тому позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задовольню, але виконання такого рішення повинно бути розпочате не раніше моменту припинення дії мораторію відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України».

Позовні вимоги банку щодо виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з житлової площі квартири АДРЕСА_2 (Бронзоса) в м. Мелітополь Запорізької області, зі зняттям їх з реєстраційного обліку в територіальному органі Державної міграційної служби з наданням постійного житла у квартирі за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, пр. 50-річчя ПеремогиАДРЕСА_3, не підлягають задоволенню.

В квартирі АДРЕСА_7, яка є предметом спору, мешкають відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2, за яким зареєстровано право власності на дану квартиру, а також малолітні діти ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2. (Т. 4 а.с. 141,141-об.)

За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців у разі звернення стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, надається інше постійне житло.

В даному випадку квартира АДРЕСА_7, яка є предметом спору, та в якій мешкають відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2, разом з малолітніми дітьми, придбана не за рахунок кредитних котів, а томи їх виселення можливе лише за умови надання іншого постійного житла.

Відповідач в позові просить надати їм постійне житло у квартирі за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, пр. 50-річчя ПеремогиАДРЕСА_3. Між тим, зазначена квартира з 23 листопада 2015 року належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору дарування із ОСОБА_2 (т. 3 а.с. 55,56)

З уточненою позовною заявою з вимогами до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про виселення банк звернувся до суду 04.12.2015 (т.1 а.с. 95), тобто на час, коли квартира за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, пр. 50-річчя ПеремогиАДРЕСА_3, вже належала ОСОБА_4, а тому надання відповідачам постійного житла в належній третій особі ОСОБА_4 квартирі порушить її права як власника житла.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 іншого житлового приміщення на праві власності не мають. (т.1 а.с. 20,21, т.2 а.с. 149-50)

На підставі викладеного в позові банку про виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 слід відмовити.

Щодо посилань адвоката ОСОБА_6 про незаконність дій позивача щодо подачі до суду 20.08.2018 уточненої позовної заяви суд вважає їх необґрунтованими, оскільки зазначена позовна заява містить зменшені позовні вимоги, а тому права відповідачів порушені не були.

Аналізуючи зібрані по справі докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову та вважає можливим стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача борг за договором відновлюваної кредитної лінії № 31 від 11.03.2008, яка складається з заборгованості за тілом кредиту 4908,17 доларів США, пені за несвоєчасну сплату кредитної заборгованості в розмірі 81,96 доларів США, 3% річних від простроченої суми кредиту - 2,45 доларів США, 3% річних від простроченої суми відсотків -11,02 доларів США, а всього 5003,60 доларів США та в рахунок погашення зазначеної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої ст.38 Закону України „Про іпотеку”, а саме: укладення договору купівлі-продажу з будь-якою особою – покупцем з правом реєстрації нерухомості в органі реєстрації, подання заяв до органу реєстрації та отримання Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухомість ОСОБА_2, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а також надання публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, з визначенням початкової ціни предмету іпотеки для його подальшого продажу за оцінкою, визначеною суб’єктом оціночної діяльності, в порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку», але не менш 323 452 гривень.

В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та ЗУ «Про судовий збір» з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача судові витрати за сплату судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам про стягнення заборгованості в розмірі 1218 грн.

Оскільки позивачем не було сплачено судовий збір за позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, судовий збір в розмірі 1218 грн. слід стягнути з відповідача ОСОБА_2 в дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,81,89,133,141,263,264,265 ЦПК України, ст.ст. 192, 253, 254, 256, 257, 258, 259, 261, 264, 266, 267, 526, 530, 533, 549, 559,611, 612, 625, 629, 631, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. 109 ЖК України, ЗУ “Про іпотеку”, ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України», суд

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради, ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» борг за договором відновлюваної кредитної лінії № 31 від 11.03.2008, яка складається з заборгованості за тілом кредиту 4908,17 доларів США, пені за несвоєчасну сплату кредитної заборгованості в розмірі 81,96 доларів США, 3% річних від простроченої суми кредиту - 2,45 доларів США, 3% річних від простроченої суми відсотків -11,02 доларів США, а всього 5003,60 доларів США.

В рахунок погашення заборгованості за договором відновлюваної кредитної лінії № 31 від 11.03.2008, укладеним між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в розмірі 5003,60 доларів США, яка складається з заборгованості за тілом кредиту 4908,17 доларів США, пені за несвоєчасну сплату кредитної заборгованості в розмірі 81,96 доларів США, 3% річних від простроченої суми кредиту -2,45 доларів США, 3% річних від простроченої суми відсотків -11,02 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором № 31 від 11.03.2008 квартиру загальною площею 32,6 кв.м., жилою площею 16,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Садова (Бронзоса) АДРЕСА_8, що належить ОСОБА_2, на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої ст.38 Закону України „Про іпотеку”, а саме: укладення договору купівлі-продажу з будь-якою особою – покупцем з правом реєстрації нерухомості в органі реєстрації, подання заяв до органу реєстрації та отримання Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухомість ОСОБА_2, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а також надання публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, з визначенням початкової ціни предмету іпотеки для його подальшого продажу за оцінкою, визначеною суб’єктом оціночної діяльності, в порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку», але не менш 323 452 гривень.

В іншій частині позову відмовити.

В позові Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про виселення відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» судові витрати за сплату судового збору в розмірі 1218 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави в розмірі 1218 грн. на рахунок отримувача 31211256026001, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, код класифікації доходів бюджету 22030106 «Судовий збір», призначення платежу: судовий збір, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач – Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», юридична адреса: 01001, м. Київ, Печерський район, вул. Госпітнальна, буд. 12-Г, ЄДРПОУ 00032129.

Відповідач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце проживання за адресою: 72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Дмитра Донцова, буд.2, реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_1.

Відповідач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, місце проживання за адресою: 72312, АДРЕСА_9, реєстраційний номер облікової картки платників податків -НОМЕР_2.

Відповідачка - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, місце проживання за адресою: 72312, АДРЕСА_4, реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_3.

Третя особа - Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, код в ЄДРПОУ 0214061, місцезнаходження за адресою: 72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Грушевського, 5.

Третя особа - ОСОБА_4, 18.11.1978 місце проживання за адресою: 72313, Запорізька область, м. Мелітополь, пр. 50-річчя Перемоги, буд.37 кв.63, реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_4.

Повне судове рішення складене 03.10.2018.

Суддя :