Ухвала

Іменем України

24 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 461/6561/16-ц

провадження № 61-44150ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: СтупакО. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Львівська міська рада, Комунальне підприємство «Редакція газети Львівської міської ради «Ратуша»,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 травня 2018 року у складі судді Городецької Л. М. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2018 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради, Комунального підприємства «Редакція газети Львівської міської ради «Ратуша» про виплату заборгованості із заробітної плати при звільненні.

В обґрунтування позову зазначив, що з 05 грудня 2005 року він працював у редакції Львівської газети «Ратуша», однак у зв'язку із виходом на пенсію звільнений 28 грудня 2015 року. Стверджував, що роботодавцем не проведено з ним повного розрахунку при звільненні, зокрема, не виплачено грошові кошти на оздоровлення; грошові кошти за п'ять днів додаткової відпустки, як особі прирівняній до держслужбовця, що має стаж понад 10 років; грошові кошти за доплату за ранги держслужбовця відповідно до вимог Закону України «Про підтримку журналістів комунальних та державних ЗМІ», та надбавку за вислугу років.

У зв'язку із цим ОСОБА_4, із урахуванням уточнення вимог, просив стягнути з відповідачів на свою користь 113 297,00 грн заборгованості із заробітної плати; зобов'язати бухгалтерію відповідача провести індексацію сум невиплаченої заробітної плати згідно з чинним законодавством; зобов'язати відповідачів провести відрахування до Пенсійного фонду від суми недоплаченої заробітної плати відповідно до часу її невиплати з урахуванням індексу інфляції; виплатити йому суми невиплаченої заробітної плати в місячний строк з часу набрання рішенням законної сили.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

09 вересня 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2018 року, у якій просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким вимоги його позову задовольнити.

До касаційної скарги додано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивоване тим, що повний текст постанови апеляційного суду отримано заявником лише 10 серпня 2018 року.

Перевіривши доводи заяви про поновлення строку на касаційне оскарження та додані до касаційної скарги матеріали, суд вважає, що наявні підстави для поновлення цього строку, оскільки причини його пропуску є поважними.

Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини п'ятої статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом із тим, як зазначено у частині п'ятій статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 грудня 2015 року позивача ОСОБА_4 звільнено з посади заступника редактора КП «Редакція газети ЛМР «Ратуша» у зв'язку з виходом на пенсію, на підставі заяви ОСОБА_4, про що редактором ОСОБА_5 винесено наказ від 02 грудня 2015 року № 107.

Заробітна плата журналістів регулюється законодавством України з урахуванням Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» та Постанови Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 року № 377 «Про реалізацію статей 14 і 16 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів».

Положеннями частин першої, другої, третьої, четвертої та шостої статті 14 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» передбачено, що заробітна плата журналістів регулюється законодавством України з урахуванням специфічних рис та умов журналістської діяльності, визначених статтею 12 цього Закону. До заробітної плати журналіста включаються посадовий оклад, встановлені нормативними актами надбавки, доплати, авторський гонорар, премії. Розмір заробітної плати журналіста визначається галузевими та регіональними угодами з профспілками, колективними договорами з урахуванням джерел фінансування на підставі законів, інших нормативно-правових актів України. Журналісти державних та комунальних засобів масової інформації отримують надбавки, користуються пільгами, передбаченими для державних службовців відповідних категорій посад (норми і положення частини четвертої статті 14 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 08 липня 2010 року № 2456 - VI, враховуючи зміни, внесені Законом України від 28 грудня 2014 року № 79 - VIII, згідно із Законом України від 28 грудня 2014 року № 80 - VIII). Прирівняння розміру заробітної плати журналіста державного або комунального засобу масової інформації до середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації та посадового рівня органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який є засновником (співзасновником) засобу масової інформації, здійснюється за методикою та в порядку, які визначаються Кабінетом Міністрів України (норми і положення частини шостої статті 14 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 08 липня 2010 року № 2456 - VI, враховуючи зміни, внесені Законом України від 28 грудня 2014 року № 79 - VIII, згідно із Законом України від 28 грудня 2014 року № 80 - VIII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня1999 року № 377 «Про реалізацію статей 14 і 16 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» затверджено: порядок оплати праці журналістів державних і комунальних засобів масової інформації; перелік посад журналістів державних і комунальних засобів масової інформації, які прирівнюються до посад керівних працівників, спеціалістів апарату відповідного органу державної влади та органу місцевого самоврядування; порядок обчислення стажу роботи для встановлення щомісячної надбавки за вислугу років і призначення пенсій журналістам державних і комунальних засобів масової інформації та державних інформаційних агентств.

В пункті 4 цієї Постанови зазначено, що розміри інших видів надбавок, доплат, авторського гонорару і премій журналістам державних і комунальних засобів масової інформації встановлюються у колективному договорі з урахуванням норм генеральної і галузевої угод у межах коштів, передбачених на оплату праці.

Зокрема, абзацом другим пункту 1 Порядку оплати праці журналістів державних і комунальних засобів масової інформації, затвердженого зазначеною постановою Кабінету Міністрів України, розміри посадових окладів журналістів державних або комунальних засобів масової інформації встановлюються на рівні розмірів посадових окладів керівних працівників і спеціалістів відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який є засновником (співзасновником) друкованого засобу масової інформації чи теле- і радіомовної та телерадіомовної організації, Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ».

Переліком посад журналістів державних і комунальних засобів масової інформації, які прирівнюються до посад керівних працівників, спеціалістів секретаріату (апарату) відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 року № 377 встановлено, що розмір посадового окладу головного редактора (редактора) комунального друкованого засобу масової інформації встановлюється на рівні посадового окладу заступника голови ради, а розмір посадового окладу завідуючого відділу - на рівні посадового окладу заступника завідуючого відділом, заступника начальника відділу.

Типовими штатами апарату міських (міст республіканського та обласного значення) рад, їх виконавчих комітетів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 1997 року № 1349 «Про фінансове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування» у структурі апарату міських рад обласного значення у групі міст з оплатою праці «поза групою» передбачено утримання посад «завідуючий відділом».

Додатком 50 Схеми посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату міських (крім м. Києва та м. Севастополя) рад та їх виконавчих комітетів до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 розмір посадового окладу начальника відділу апарату міських (крім м. Києва та м. Севастополя) рад за групою міст із оплатою праці «поза групою» визначено на наступному рівні з 28 березня 2006 року в сумі 655,00 - 680,00 грн, з 19 липня 2006 року 735,00 - 760,00 грн, із 12 травня 2007 року 809,00 - 836,00 грн. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 лютого 2008 року посадові оклади підвищено на 45 %, що становить 1 173,00 - 1 212,00 грн.

Позивач працював на посаді заступника редактора з художнього оформлення з 10 травня 2006 року.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 року № 377 «Про реалізацію статей 14 і 16 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» журналісту комунального засобу масової інформації ранг державного службовця не встановлюється, а сума доплати за ранг враховується виключно при встановлені посадового окладу.

Пунктами 2, 3 цього Порядку визначено, що: посадові оклади журналістів державних і комунальних засобів масової інформації підвищуються на суму доплати за ранг державного службовця, визначену на рівні нижчого рангу в межах категорії, до якої віднесені посади, які займають відповідні працівники органів державної влади чи органів місцевого самоврядування; щомісячна надбавка за вислугу років журналістам державних і комунальних засобів масової інформації встановлюється у затверджених розмірах залежно від стажу роботи, визначеного згідно з Порядком обчислення стажу роботи для встановлення щомісячної надбавки за вислугу років і призначення пенсій журналістам державних і комунальних засобів масової інформації та державних інформаційних агентств, затвердженим цією постановою.

Згідно з додатком до Постанови Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 року № 377 розмір щомісячної надбавки за вислугу років журналістам державних і комунальних засобів масової інформації становить у розмірі 15 % при стажі роботи понад 5 років та 20 % при стажі роботи понад 10 років.

Тобто журналісти державних та комунальних засобів масової інформації прирівнюються до державних службовців лише в умовах і порядку оплати праці та нарахуванні пенсії, а не є державними службовцями (посадовими особами органів місцевого самоврядування), на яких поширюється дія Закону України «Про державну службу». Тому, норми щодо прийняття Присяги, присвоєння рангу, надання відпустки та інші, передбачені для посадових осіб органів місцевого самоврядування, на журналістів державних та комунальних засобів масової інформації не поширюються.

Посада заступника редактора з творчих питань прирівнюється до посади держслужбовця 13 рангу, доплата за який становить 55,00 грн відповідно до вимог статей 14, 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (в редакції чинній на час звільнення позивача - 28 грудня 2015 року).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 року № 377 розмір щомісячної надбавки за вислугу років у позивача з 05 грудня 2010 року при стажі роботи понад 5 років становив 15 %.

Посадовий оклад позивача в період із грудня 2005 по грудень 2015 року був підвищений на суму: доплати за ранг державного службовця відповідно до вимог Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», а з 05 грудня 2010 року на 15 % щомісячної надбавки за вислугу років і був значно вищим від встановленої мінімальної заробітної плати та відповідав рівню розміру посадового окладу державного службовця відповідного рангу з підвищенням та надбавкою.

Позивач у квітні-червні 2006 року перебував на лікарняному, в період із липня 2006 року йому проводилось нарахування заробітної плати «по бюджету» (оклад та надбавка) щомісячно за повний відпрацьований місяць у сумі 974, 50 грн, із травня 2007 року ця сума також становить 974,50 грн, з березня 2008 року нарахування з бюджету проводились у сумі вище 2 301, 35 грн.

У зв'язку з вищенаведеним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_4 щодо стягнення з відповідача на його користь грошових коштів з доплати за ранги держслужбовця відповідно до вимог Закону України «Про підтримку журналістів комунальних та державних ЗМІ», та надбавки за вислугу років є безпідставними.

Згідно зі статтею 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Державні гарантії права на відпустки, визначення умов, тривалості і порядку надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР).

Положенням статті 4 Закону України «Про відпустки» встановлено, що щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

Відповідно до частини першої статті 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Аналогічну норму містить частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки».

Згідно статтею 35 Закону України «Про державну службу», який діяв на момент виникнення правовідносин, державним службовцям надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення. Державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» журналісти мають право на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів та санаторно-курортне лікування за рахунок власників (засновників, співзасновників) засобів масової інформації.

Згідно з пунктом 4.4. колективного договору КП «Редакція газети ЛМР «Ратуша» 2014 року мінімальна тривалість основної відпустки встановлюється не менше 24 і до 36 календарних днів.

Позивач використав максимальний розмір відпустки обумовлений колективним договором та вищевказаним законом, тобто 36 календарних днів і отримав усі виплати пов'язані з використаною відпусткою.

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про необґрунтованість позовної вимоги ОСОБА_4 щодо оплати компенсації за ненадання додаткової оплачуваної відпустки відповідно до положення статті 35 Закону України «Про державну службу», яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Також правильним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_4 про виплату йому коштів за п'ять днів додаткової відпустки, як особі прирівняній до держслужбовця, що має стаж роботи понад 10 років.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або, які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення є додатковою соціальною гарантією і її реалізація залежить від результатів господарської діяльності та фінансового становища підприємства і вказана виплата може мати місце виключно як результат розгляду відповідачем заяви позивача про її виплату та по своїй суті є похідною дією після прийняття відповідного рішення з даного питання.

Як встановили суди, позивачу на підставі поданих ним заяв у період 2006 - 2014 років виплачувалась матеріальна допомога відповідно до наказу головного редактора підприємства.

Разом з тим позивачем не доведено, що він звертався до відповідача із заявою про виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення в 2015 році.

Відсутні докази й того, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення передбачена колективним договором, чи будь-яким іншим нормативним актом та є гарантованою, обов'язковою виплатою.

За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Судами встановлено, що позивачем проведено повний розрахунок з відповідачем при звільненні.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_4

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив у повному обсязі доводи апеляційної скарги постановив законну й обґрунтовану постанову, яка відповідає вимогам статті 382 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що розгляд справи апеляційним судом протиправно проводився у порядку спрощеного провадження без його участі є безпідставними, оскільки за приписами пункту другого частини першої статті 274 ЦПК України справи, що виникають із трудових відносин розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Європейський суд з прав людини вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції, навіть якщо особі не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилося у суді першої інстанції, і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено право позивача на витребування доказів необхідних для повного та всебічного розгляду справи є необґрунтованими, оскільки, як вбачається із тексту оскаржуваних судових рішень, судами досліджено всі необхідні докази та надано їм правильну оцінку.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не провів із відповідачем повного розрахунку при звільненні є безпідставними та спростовуються встановленими у справі обставинами.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Отже, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, постановленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п'ятою і шостою статті 394, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 травня 2018 року та постанови Апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2018 року.

У відкритті касаційного провадження у справі за позовомОСОБА_4 до Львівської міської ради, Комунального підприємства «Редакція газети ЛМР «Ратуша» про виплату заборгованості із заробітної плати при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2018 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик