Справа № 822/2156/18

УХВАЛА

іменем України

25 вересня 2018 року

м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І.

за участі:

секретаря судового засідання Яворської І.Ю., представника позивачів ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, представників третьої особи ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до Лісовогринівецької сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Державне підприємство "Радгосп "Лісовогринівецький" про визнання рішення недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Після усунення недоліків позову, позивачі подали до суду позов від 10.07.2018, в якому просять визнати недійсним рішення Лісовогринівецької сільської ради від 29.03.2018 №12 "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Державному підприємству "Радгосп" Лісовогринівецький" Міністерства аграрної політики та продовольства України".

В обґрунтування позовних вимог зазначили те, що вони є власниками земельних ділянок, що розташовані на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. Згідно з оскаржуваним рішенням, Лісовогринівецькою сільською радою надано дозвіл ДП "Радгосп "Лісовогринівецький" на проведення інвентаризації та розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), до складу якої входять і земельні ділянки, власниками яких є позивачі. Вказують, що ДП «Радгосп «Лісовогринівецький», звертаючись до Лісовогринівецької сільської ради із заявою про надання дозволу на проведення інвентаризації та виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), надано копію державного акта на вічне користування землею колгоспами №536253 від 28.09.1951. Однак, оригіналу такого державного акта не існує. Навіть за умови існування такого державного акта, що виданий на ім'я сільськогосподарської артілі «Перемога», на даний час він припинив свою дію, оскільки відбулась реорганізація юридичної особи, що передбачає припинення такої юридичної особи, та створення нової. Також позивачі зазначають, що звертались до Лісовогринівецької сільської ради з заявами, якими вони заперечували проти надання такого дозволу Державному підприємству «Радгосп «Лісовогринівецький», однак такі заперечення не були враховані. Тому оскаржуваним рішенням порушується право власності позивачів на земельні ділянки, яке виникло значно раніше у встановленому законом порядку, оскільки позивачі на разі позбавлені можливості реалізувати свої правомочності власників належного їм нерухомого майна щодо володіння, користування та розпорядження даним майном (арк. спр.77 - 81 т.1).

07.09.2018 представником позивачів було подано Заяву про зміну підстав позову, в якій підстави позову доповнено новою підставою, а саме, посилаючись на Закон України "Про доступ до публічної інформації", вказано, що відповідачем не було опубліковано проект оскаржуваного рішення (арк. спр.236 т.1).

Згідно з ухвалою від 27.06.2018, суд відмовив у забезпеченні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ( арк. спр.58-59 т.1)

Відповідно до ухвали від 16.07.2018, суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження і призначив підготовче засідання ( арк. спр.2-3 т.1).

Ухвалами від 02.08.2018, суд залучив в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Державне підприємство "Радгосп "Лісовогринівецький", і задовольнив клопотання позивачів про відкладення підготовчого засідання ( арк. 184 - 188 т.1).

Згідно з ухвалою від 07.09.2018, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 25.09.2018 ( арк. спр.243 т.1).

Представник позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, покликаючись на ті ж обставини і докази, які вказані в позові та заяві про зміну підстав позову.

Представник відповідача в задоволенні позовних вимог просив відмовити з вказаних у Відзиві на позовну заяву підстав. Зокрема, вказує, що земельні ділянки, щодо яких винесено питання щодо проведення інвентаризації та виготовлення технічної документації, перебувають у постійному користуванні радгоспу "Лісовогринівецький". Так, 28 вересня 1951 року сільськогосподарській артілі (колгоспу) «Перемога» села Лісових Гринівців Ружичнянського району Кам'янець-Подільської області УРСР було передано в безплатне і безстрокове користування, тобто довічно, земля в кількості 2628,2 га, що підтверджується Державним актом на вічне користування землею колгоспами № 536253. В подальшому на базі колгоспу «Перемога» створено радгосп лікарських рослин. Оскільки радгосп "Лісовогринівецький" є правонаступником колгоспу "Перемога" та радгоспу лікарських рослин, до нього перейшло право користування земельною ділянкою, якою користувались підприємства-попередники. Право користування земельними ділянками артілі "Перемога", радгоспу лікарських рослин та радгоспу "Лісовогринівецький" не припинялось, а отже відповідачем і не могла визначатись подальша доля земель. Оскаржуваним рішенням не було здійснено передачу земельної ділянки у власність чи користування радгоспу "Лісовогринівецький", надано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою. В задоволенні позову просить відмовити (арк. спр. 132-135).

Представники третьої особи в задоволенні позову просили відмовити, з вказаних у письмових поясненнях підстав. Вважають, що ДП Радгосп "Лісовогринівецький" є правонаступником сільськогосподарської артілі "Перемога", на ім'я якої було видано Державний акт на вічне користування землею колгоспами № 536253. Відповідно до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" Радгосп "Лісовогринівецький" віднесено до об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (арк. спр. 211-213). Крім цього, суду пояснили, що оскаржуване рішення не порушує прав позивачів. ДП Радгосп "Лісовогринівецький" є користувачем земельної ділянки на підставі Державного акту на вічне користування землею колгоспами № 536253, оригінал якого є в Міністерстві аграрної політики та продовольства України.

Заслухавши учасників судового розгляду, з'ясувавши обставини, на які вони покликаються як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.

Так, відповідно до рішення №12 від 29.03.2018 36 чергової сесії Лісовогринівецької сільської ради "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Державному підприємству Радгосп "ЛІСОВОГРИНІВЕЦЬКИЙ" Міністерства аграрної політики та продовольства України", надано дозвіл на проведення інвентаризації та розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що належить на праві вічного користування Радгоспу "Лісовогринівецький" (ЄДРПОУ 00481548) згідно Державного акту на вічне користування землею колгоспами від 28.09.1951 року № 536253, орієнтовною площею 2628,2 га., що розташовані на території села Лісові Гринівці та села Скаржинці Хмельницького району Хмельницької області (арк. спр. 11 -12 т.1).

Власники земельних ділянок (паїв), серед яких є ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, зверталися з листом від 02.04.2018 до голови Лісовогринівецької сільської ради, в якому вказують, що такої вільної земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2628,2 га, на яку надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою ДП радгосп «Лісовогринівецький», сьогодні реально не існує. Землю частково розпайовано, частково віддано громадянам під ведення особистого селянського господарства, частково надано під промислові об'єкти, частково надано під ведення фермерських господарств, частково надано під будівництво поблизу м.Хмельницький. Земля багато років обробляється законними власниками та орендарями, забудована будинками та промисловими об'єктами. Вказують, що надавати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою можливо тільки на вільні земельні ділянки. Вважають рішення незаконним і таким, що порушує їх права (арк. спр. 41-43 т.1).

Лісовогринівецькою сільською радою листом від 24.04.2018 за №567 заявникам була надана відповідь, згідно якої рішення було прийнято у межах та спосіб, передбачений чинним законодавством України. Зазначено, зокрема, що оскільки радгосп «Лісовогринівецький» є правонаступником колгоспу «Перемога» та радгоспу лікарських рослин, до нього перейшло право користування земельною ділянкою, якою користувались підприємства-попередники, в межах відповідно до Державного акту на вічне користування землею колгоспами. В процес інвентаризації не буде включено ті земельні ділянки громадян та юридичних осіб, які перебувають у приватній власності та користуванні (арк. спр.44-46 т.1).

Директор ДП Радгосп "Лісовогинівецький ОСОБА_11 звернувся із заявою від 17.09.2018 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, в якому в тому числі просив надати суду оригінал чи копію Державного акту на вічне користування землею колгоспами за № 536253 від 28.09.1951 року ( арк. спр.13 т.2).

Листом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19.09.2018 за №3-024-16, за підписом державного секретаря Міністерства аграрної політики та продовольства України Андронова В, стверджено, що оригінал Державного акту № 536253 від 28.09.1951 на довічне користування землею ДП Радгосп "Лісовогринівецький" знаходиться на відповідальному зберіганні в Міністерстві аграрної політики та продовольства України (арк. спр.5, т.2).

Додатком до згаданого листа Міністерства аграрної політики та продовольства України є копія Державного акту на вічне користування землею колгоспами за № 536253 від 28 вересня 1951 року на 7 аркушах. Згідно цього акту він був виданий 28.09.1951 сільськогосподарській артілі "Перемога" села Лісових Гринівців, Ружичнянського району, Кам'янець-Подільської області УРСР, на безплатне і безстрокове користування землею в кількості 2628 га (арк. спр.6-12, т.2).

Учасники судового розгляду не оспорюють право власності на земельні ділянки позивачів, на які видані Свідоцтва на право власності на нерухоме майно, що зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копії яких надано суду (арк. спр.13-14, 18-21, 26-27, 37-38 т.1).

Отже, позивачі є власниками земельних ділянок на території Лісовогринівецької сільської ради (за межами населеного пункту) Хмельницького району Хмельницької області, а користувачем землі 2628 га, наданій сільськогосподарській артілі "Перемога" села Лісових Гринівців, вважає себе ДП Радгосп "Лісовогринівецький".

Відповідно до ст.55 Закону України "Про землеустрій" №858-IV, встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

Отже, основною метою виготовлення технічної документації по встановленню меж, як видно з її назви, є визначення на місцевості меж (іншими словами, кордонів) земельної ділянки. Таким чином, власник чи користувач земельної ділянки повинен мати рішення про передачу чи надання земельної ділянки, якою він користується (тобто правова підстава користування земельною ділянкою має існувати до прийняття рішення про надання відповідного дозволу). Факт користування чи власності може підтверджувати правовстановлюючий документ, яким є, в тому числі, Державний акт на право користування земельною ділянкою, і Свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 7 ч.1 ст. 4 КАС України визначено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, згідно з ч.1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року по справі №753/15528/16 зроблено правовий висновок про те, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивачів з правомірністю рішенням органу місцевого самоврядування, оскільки, на їх переконання, земельна ділянка, стосовно якої відповідач прийняв рішення, включає земельні ділянки, котрі перебувають у них на праві власності. Тобто позивачі оспорюють правомірність надання оскаржуваним рішенням іншій особі дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (яка, за твердженням третьої особи, належить їй на праві користування на підставі державного акту на вічне користування землею), частиною якої вони володіють.

Отже, якщо існує невирішений спір про право на земельну ділянку, то це виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності чи постійного користування на земельну ділянку.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року по справі № 495/5913/14-а та від 5 червня 2018 року по справі № 826/13628/16.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року по справі №809/739/17 зроблено правовий висновок, згідно якого, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів. Таким чином, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною 5 ст. 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивачів, і користуванням ДП Радгосп "Лісовогринівецький" земельною ділянкою, суд вважає, що цей спір не є публічно-правовим і тому він має вирішуватися за правилами ЦПК України. У даному випадку той факт, що відповідачем є сільська рада та її рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), не змінює правову природу спірних відносин, і не перетворює цей спір у публічно-правовий, оскільки для визначення підсудності насамперед необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Крім цього, потрібно враховувати наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п.24-25 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У даній справі спірні правовідносини виникли між учасниками справи (фактично між позивачами і третьою особою) не стільки щодо правомірності оскаржуваного рішення, скільки щодо правомірності набуття права володіння та користування земельною ділянкою третьою особою, тому такий спір стосується речового права третьої особи на спірні земельні ділянки, які вже належать на праві власності позивачам, тому все це вказує на його належність до правовідносин, які вирішуються за правилами цивільного судочинства.

При цьому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та вищевказаних висновків Верховного Суду, суд вважає, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду, з урахуванням суб'єктного складу, місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства. Також потрібно враховувати, що згідно з ч.1 ст.319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Керуючись статтями 238, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі №822/2156/18.

Роз'яснити учасникам судового розгляду, що цей спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 27 вересня 2018 року

Головуючий суддя

А.І. Петричкович