ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 вересня 2018 року № 826/16063/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

Державної авіаційної служби України, Міністерства закордонних справ України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Атласджет Україна", Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України", Тюркіш Ейрлайнз Інк. (Турецька республіка) в особі представництва в Україні

про представники учасників справи:

визнання протиправними та незаконними дій та повідомлення, визнання протиправним та незаконним дозволу, зобов'язання вчинити певні дії позивача - ОСОБА_2; відповідача-1 - Дремлюга В.В.; відповідача-2 - Чоловський В.В.; третьої особи-1 - Аронович Ф.М.; третьої особи-2 - Дзюбенко С.М.; третьої особи-3 - не з'явились,

у судовому засіданні також був присутній:

вільний слухач - ОСОБА_12.,

(в судовому засіданні 06.09.2018, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 (надалі - позивач або ОСОБА_1) подав на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов до Державної авіаційної служби України (далі також - відповідач-1 або ДАС України) та Міністерства закордонних справ України (в тексті альтернативно - відповідач-2 або МЗС України), в якому, з урахуванням заяви б/н від 05.04.2018 «Про зміну підстав позову», просить суд:

- визнати протиправними та незаконними дії та повідомлення Державної авіаційної служби України і Міністерства закордонних справ України щодо призначення ТОВ «Авіакомпанія «Атласджет Україна» як призначеного авіапідприємства з метою здійснення регулярних міжнародних повітряних перевезень за маршрутами, встановленими в додатку до Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про повітряне сполучення від 22 грудня 2011 року;

- зобов'язати Державну авіаційну службу України та Міністерство закордонних справ України відкликати призначення ТОВ «Авіакомпанія «Атласджет Україна» як призначеного авіапідприємства з метою здійснення регулярних міжнародних повітряних перевезень за маршрутами, встановленими в додатку до Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про повітряне сполучення від 22 грудня 2011 року та направити ОСОБА_10 (Генеральний директорат цивільної авіації, Турецька республіка) повідомлення про відкликання призначення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2017 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження в даній адміністративній справі; залучено: Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Атласджет Україна" (по тексту - третя особа-1 або ТОВ "Авіакомпанія "Атласджет Україна"), Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" (в рішенні - третя особа-2 або ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України") та Тюркіш Ейрлайнз Інк. (Турецька республіка) в особі представництва в Україні (за текстом - третя особа-3 або Тюркіш Ейрлайнз Інк.), до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору; призначено попереднє судове засідання на 22.02.2018.

У судових засіданнях 22.02.2018 та 05.04.2018 судом оголошувалась перерва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2018 судом прийнято відмову представника ОСОБА_1 від позову в частині позовних вимог, а саме: про визнання протиправним та незаконним дозволу, отриманого після повідомлення про призначення ТОВ ""Авіакомпанія "Атласджет Україна" відповідно до ч. 2 ст. 3 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про повітряне сполучення від 22.12.2012; закрито провадження в частині позовних вимог заявлених ОСОБА_1, а саме: про визнання протиправним та незаконним дозволу, отриманого після повідомлення про призначення ТОВ ""Авіакомпанія "Атласджет Україна" відповідно до ч. 2 ст. 3 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про повітряне сполучення від 22.12.2012.

В судовому засіданні 24.04.2018 судом оголошено перерву до 24.05.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.07.2018.

12.07.2018 та 16.08.2018 у судових засіданнях оголошувалась перерва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2018 судом відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Атласджет Україна" у задоволенні клопотань "Про залишення позову без розгляду", викладених у письмових поясненнях: б/н від 03.04.2018 та б/н від 22.05.2018, а також у клопотанні № 4/222-18 від 03.03.2018 "Про залишення позову без розгляду" Державної авіаційної служби України.

Представник позивача у судовому засіданні 06.09.2018 підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити позов.

Мотивуючи позовні вимоги позивач наголошує на протиправності дій та повідомлення відповідачів про призначення третьої особи-1, як авіапідприємства для здійснення регулярних міжнародних повітряних перевезень.

Представники відповідачів просили суд відмовити у задоволенні позовної заяви.

У наданих до суду відзивах на позов відповідачі зауважили на необґрунтованості позовних вимог.

Третя особа-1 у письмових поясненнях зазначила, що станом на момент звернення до суду позивач не є учасником ТОВ «АІС ГРУП УКРАЇНА», а значить, не є інвестором в галузь економіки обслуговування авіаційного транспорту, і не має жодного відношення до ТОВ "Авіакомпанія "Атласджет Україна", ані до ТОВ «АІС ГРУП УКРАЇНА», ані до правовідносин, про які йдеться в позовній заяві. Тобто, права, свободи або інтереси позивача не були порушені (і не могли бути порушені) оскаржуваними діями відповідачів.

У наданих до суду письмових поясненнях третя особа-2 зауважила, що твердження позивача про те, що оскаржувані дії та бездіяльність порушують його права та інтереси щодо управління та розпорядження інвестиціями не відповідає дійсності, оскільки позивач не є інвестором. Також третя особа-2 зазначила, що обраний позивачем спосіб захисту не направлений на відновлення права, про порушення якого останній заявляє. Ймовірне задоволення позовної заяви не поновить права позивача на управління та розпорядження інвестиціями, так як позивач не надав доказів відносно того, що він є інвестором в галузь економіки «обслуговування авіаційного транспорту», а також щодо перешкоджання Україною управлінню чи розпорядженню інвестиціями шляхом прийняття довільних або дискримінаційних заходів.

Третя особа-3 письмових пояснень на позов чи відзив до суду не надала.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки (п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України).

Суд відмічає, що представник третьої особи-3 в судові засідання 12.07.2018 та 16.08.2018 не з'являвся. Про час та місце розгляду справи третя особа-3 була повідомлена належним чином.

Таким чином з урахуванням повторної неявки представника третьої особи-3 в судове засідання, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності вказаного учасника справи, що, відповідно, не перешкоджає розгляду справи по суті згідно ч.ч. 1, 3 ст. 205 КАС України.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Зі змісту інформаційного повідомлення від 27.10.2014 (реєстр. номер - 1346-1-2-2907) видно, що ОСОБА_1, як іноземним інвестором, відповідно до ст. 13 Закону України «Про режим іноземного інвестування», здійснено іноземну інвестицію в сумі 158 670 доларів США. Об'єкт інвестицій - ТОВ «АІС ГРУП Україна». Форма здійснення інвестицій - створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам або придбання у власність діючих підприємств повністю.

На адвокатський запит № 17-2017 від 28.09.2018 адвоката ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ДАС України у листі № 1.1.16-10547-17 від 06.10.2017 повідомлено, що: «Державною авіаційною службою України не відкликались і не змінювалось призначення ТОВ «Авіакомпанія «Атласджет Україна» для виконання регулярних рейсів до/з Туреччини. Відповідно, повідомлення до авіаційних властей Республіки Туреччини не направлялись. Авіаційними властями Республіки Туреччина не повідомлялось про неприйняття призначень ТОВ «Авіакомпанія «Атласджет Україна» у зв'язку із невідповідністю умовам Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про повітряне сполучення та було надано авіакомпанії необхідні дозволи для виконання польотів».

У листі-відповіді № 1.1.16-10541-17 від 06.10.2017 ДАС України, на адвокатський запит № 18-2017 від 28.09.2018 адвоката ОСОБА_1 - ОСОБА_2, викладено інформацію, що: «ТОВ «Авіакомпанія «Атласджет Україна» має права на експлуатацію повітряних ліній для виконання регулярних міжнародних повітряних перевезень з/до України за наступними маршрутами: Вінниця - Стамбул - Вінниця, Харків - Тель-Авів - Харків, Одеса - Тель-Авів - Одеса, Львів - Тель-Авів - Львів, Київ - Мілан - Київ, Київ - Тбілісі - Київ, Львів - Неаполь - Львів, Львів - Стамбул - Львів, Харків - Стамбул - Харків, Київ - Санкт-Петербург - Київ, Київ - Москва - Київ, Київ - Ербіль - Київ, Львів - Москва - Львів, Запоріжжя - Стамбул - Запоріжжя, Львів - Мадрид - Львів, Одеса - Москва - Одеса». Запитувачу інформації надано копії всіх прав на експлуатацію повітряних ліній ТОВ «Авіакомпанія «Атласджет Україна», чинних на дату відповіді.

Позивач зазначає, що публічно-правовим зобов'язанням держави Україна є не прийняття дискримінаційних заходів щодо інвестицій фізичних осіб-інвесторів Азербайджанської Республіки, яким є ОСОБА_1

Так, на думку позивача, по-перше, станом на дату прийняття комісією з розгляду питань щодо прав на експлуатацію повітряних ліній рішень про надання прав на повітряні лінії до Республіки Туреччина (9 та 26 червня 2015 року) авіакомпанія Атласджет Україна не відповідала умовам надання прав, визначеним пунктом 4 частини 8 статті 94 Повітряного кодексу України та статтею 3 Угоди про повітряне сполучення. По-друге, з моменту дня реєстрації Атласджет Україна в ній не були кінцевими переважними власниками громадянин України чи держава Україна. По-третє, ТОВ «Авіакомпанія «Атласджет Україна» не здатне забезпечити експлуатацію двох повітряних суден, як цього вимагає частина 6 статті 10 Повітряного кодексу України, а тому призначення такого авіаперевізника повинно бути відкликане.

За обставин невідповідності третьої особи-1 умовам визначеним пунктом 4 частини 8 статті 94 Повітряного кодексу України та статті 3 Угоди про повітряне сполучення, на переконання позивача, відповідачі незаконно та протиправно призначили Атласджет Україна, як авіапідприємство від України, з метою експлуатації договірних ліній за встановленими маршрутами до Республіки Туреччина. Окрім того, ДАС України та МЗС України чинять бездіяльність щодо відкликання призначення Атласджет Україна.

З викладеними позивачем в позові доводами відповідач-1 не погоджується та у своїх запереченнях на позов звернув увагу, що оскільки позивач не входить до керівного складу ТОВ «Авіакомпанія «Атласджет Україна», то рішенням, дією чи бездіяльністю ДАС України не спричиняється настання для ОСОБА_1 негативних наслідків у вигляді порушення його прав, свобод чи законних інтересів.

У своєму відзиві на позов та запереченнях на заяву про зміну підстав позову відповідач-2 наголосив, що МЗС України діє на підставі, у межах та в спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Жодних вимог законодавства України чи міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України МЗС України не порушило, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Як зазначає відповідач-2, позивач не представив належних доказів, що підтверджують експлуатацію ТОВ «Авіакомпанія «Атласджет Україна» лише одного повітряного судна.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Повітряним кодексом України, Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про повітряне сполучення, ратифікованою Законом № 385-VII від 03.07.2013 (альтернативно по тексту - Угода), Законом України «Про режим іноземного інвестування», Авіаційними правилами України «Порядок надання і анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній», затв. Наказом Державної авіаційної служби України від 24.10.2014 № 686 (по рішенню - Порядок), та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Щодо порушених прав, свобод та інтересів позивача з боку відповідачів в аспекті питання викладеного в позові статусу ОСОБА_1, суд наголошує на такому.

За ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2017 у справі № 914/163/17 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС ГРУП УКРАЇНА", ОСОБА_11 та Акціонерного товариства "Атласджет Гавацілік А.С." про зобов'язання вчинити дії, відмовлено у задоволенні позову.

Зі змісту вказаного рішення, серед іншого, випливає, що: «Як вбачається із матеріалів справи позивач зазначає, що він є учасником (власником) з часткою 50% Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Груп Україна», оскільки Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 було визнано недійсним з моменту вчинення Договір купівлі-продажу корпоративних прав від 01.10.2015 та рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС ГРУП Україна» від 01.10.2015, оформлені у вигляді протоколу № 7 від 01.10.2015. Постановою Вищого господарського суду від 27.02.2017 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 13.09.2016 у справі № 914/1899/16 за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС Груп Україна" та до відповідача-2: ОСОБА_11 про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав від 01.10.2015, визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТзОВ "АІС Груп Україна" від 01.10.2015, оформленого протоколом № 7 від 01.10.2015 та визнання недійсною нової редакції статуту ТзОВ "АІС Груп Україна", затвердженої рішенням загальних зборів учасників ТзОВ "АІС Груп Україна", оформленого протоколом № 7 від 01.10.2015 - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.05.2017 направлено справу № 914/1899/16 за підсудністю до Господарського суду міста Києва. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі № 914/1899/16 позов залишено без розгляду. Враховуючи вище зазначене, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що він є учасником (власником) з часткою 50% Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Груп Україна».

Текст вказаних судових рішень (за виключенням рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2017 по справі № 914/163/17, яке міститься у матеріалах справи № 826/16063/17) розміщено у зальному доступі за посланням: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Таким чином встановленими, згідно рішення № 914/163/17, є обставини, зокрема, відсутності доказів, які б свідчили, що ОСОБА_1 є учасником (власником) з часткою 50% Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Груп Україна».

Матеріали справи № 826/16063/17 свідчать, що позивач звернувся до суду з позовом 01.12.2017. Втім, станом на 29.11.2017 ОСОБА_1 не був засновником юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Груп Україна», що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за рєстр. № 1003645324 від 20.02.2018.

При цьому, суд відмічає, що в спростовування викладених відповідачем-1 у запереченнях на позов окремих тверджень (зазначених у рішенні вище), позивачем до суду не представлено доказів, що ОСОБА_1 входить до керівного складу ТОВ «Авіакомпанія «Атласджет Україна», засновником якого є, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю «АІС Груп Україна», що слідує з долученого до позову Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за рєстр. № 1003305423 від 28.11.2017.

Суд зазначає, що стаття 13 Закону України «Про режим іноземного інвестування», посилання на яку має місце в інформаційному повідомленні від 27.10.2014 (реєстр. номер - 1346-1-2-2907), і на яке позивач посилається в підтвердження тих обставин, що ОСОБА_1 є іноземним інвестором, а об'єкт інвестицій останнього - ТОВ «АІС ГРУП Україна», втратила чинність згідно із Законом України від 31.05.2016 № 1390-VIII. Відтак, не обґрунтованим є посилання з боку позивача про підтвердження обставин його статусу як іноземного інвестора в контексті припису ст. 13 Закону України «Про режим іноземного інвестування».

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пункт 1 частини другої статті 19 КАС України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У відповідності до частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Системний аналіз наведених норм КАС України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб'єкта владних повноважень та за умови порушення її прав.

Під порушенням прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин слід розуміти негативні наслідки, які були спричинені рішенням органів влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.

Позивач звертається до адміністративного суду з позовом у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносинах. При цьому, дійсне (фактичне) порушення відповідачем своїх прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. З необхідністю захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень і визначено завдання адміністративного судочинства.

Право на судовий захист, гарантоване Конституцією України, закріплене статтею 5 КАС України, має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, суд повинен встановити, що оскаржуваними рішеннями чи діями суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи.

Тобто необхідними умовами для набуття особою права на судовий захист є: безпосередня участь цієї особи (позивача у справі) в переданих на вирішення до адміністративного суду публічно-правових відносинах; володіння позивачем у цих відносинах певним обсягом прав; здійснення неправомірного зазіхання державою на ці права позивача у спірних правовідносинах, внаслідок чого належні позивачеві права мають бути порушеними. Наявність цих ознак є обов'язковою умовою для одержання особою захисту порушення прав та здійснення державою примусової сили для захисту шляхом прийняття адміністративним судом відповідного рішення.

Таким чином, особа може одержати захист своїх прав в судовому порядку лише в тому випадку, якщо ця особа є учасником відповідних відносин, спір в яких переданий на вирішення суду, і в цих відносинах певним чином були порушені, невизнанні або оспорені права цієї особи. В іншому випадку особа не є носієм порушеного права, а отже, не є суб'єктом права на судовий захист.

У будь-якому разі обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення має тягнути за собою відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Відповідну правову позицію щодо питання «права на судовий захист» викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 14 лютого 2018 року (справа № К/9901/2900/18).

Обґрунтовуючи право на звернення до суду, позивач зауважує про порушення своїх прав іноземного інвестора, як інвестора ТОВ «АІС Груп Україна».

Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 КАС України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, суд звертає увагу, що у справі відсутні докази, які б підтверджували ті обставини, що позивач: є учасником (власником) з часткою 50% Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Груп Україна»; є засновником юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Груп Україна»; входить до керівного складу ТОВ «Авіакомпанія «Атласджет Україна»; має статус іноземного інвестора з аспекті положень ст. 13 Закону України «Про режим іноземного інвестування».

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1, у рамках вказаного епізоду, нормативно та документально не підтверджуються.

Подібна правова позиція в питанні «виходу особи зі складу учасників товариства, а тому така особа не має статусу інвестора», викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21 червня 2017 року у справі К/800/63280/14.

Таким чином суд вважає, що у межах спірних правовідносин у позивача відсутнє порушене право, як необхідна умова для судового захисту, оскільки ОСОБА_1 не має статусу інвестора та не пов'язаний відповідними взаємовідносинами на момент подання позову до суду, що відповідно, свідчить про невмотивованість порушення його прав з боку відповідачів.

Окремо , в розрізі викладених в позові підстав, суд звертає увагу на наступне.

А) Згідно «Положення про Міністерство закордонних справ України», затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2016 року № 281, МЗС України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: вживає згідно з компетенцією заходи до забезпечення виконання консульських функцій стосовно морських та повітряних суден України відповідно до законодавства України та міжнародного права; опрацьовує згідно з компетенцією звернення про надання органами державної влади України дозволів на виконання іноземними державними повітряними суднами, які здійснюють перевезення офіційних делегацій, небезпечних вантажів і товарів військового призначення, нерегулярних польотів через повітряний простір України або повітряний простір під відповідальністю України без посадки і з посадкою в аеропортах України; дозволів на заходження іноземних військових кораблів та підводних транспортних засобів у внутрішні води, на рейди та в порти України; дозволів на ввезення в Україну вогнепальної зброї представниками служб безпеки та охоронцями глав іноземних держав і членів офіційних делегацій таких держав; забезпечує отримання дозволів іноземних держав на використання повітряного простору таких держав та посадку на їх території українських повітряних суден, а також на захід українських кораблів у територіальні води та порти іноземних держав.

За п. 2.16 Порядку, Державна авіаційна служба України (надалі - Державіаслужба) протягом 5 робочих днів з дня видачі авіаперевізнику документа про право на експлуатацію повітряної лінії для виконання регулярних міжнародних повітряних перевезень з/до України направляє до Міністерства закордонних справ України відповідну інформацію для оформлення призначення.

Призначення - формальне повідомлення однією державою іншої держави шляхом дипломатичної ноти про найменування авіаперевізника, який призначений державою для використання всіх або деяких прав на доступ до конкретного ринку авіаперевезень, отриманих цією державою відповідно до угоди про повітряне сполучення з іншою державою (п. 1.2. Порядку).

В силу п.п. 1.4.-1.17. Порядку, питання щодо надання, анулювання, відмови у наданні, обмеження обсягу прав на експлуатацію повітряних ліній та внесення змін до документів про права на експлуатацію повітряних ліній розглядаються комісією з розгляду питань щодо прав на експлуатацію повітряних ліній (далі - Комісія), яка утворюється наказом Державіаслужби. У своїй діяльності Комісія керується Конституцією, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, у тому числі цими Авіаційними правилами. До повноважень Комісії належить розгляд питань щодо надання, відмови у наданні, обмеження обсягу, анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній, внесення змін до документа про право на експлуатацію повітряної лінії. Комісія утворюється з представників Державіаслужби у складі голови Комісії, його заступника, членів та секретаря. Склад Комісії затверджується наказом Державіаслужби. Основною формою роботи Комісії є засідання, яке збирається за рішенням голови Комісії. Голова Комісії повідомляє про час і місце проведення засідання Комісії. Засідання Комісії проводиться у період з 26 по останнє число кожного місяця (за наявності хоча б однієї заяви або іншого питання, віднесеного до повноважень Комісії) і є правочинним, якщо в ньому беруть участь дві третини її членів. На засіданні Комісії мають бути розглянуті та прийняті рішення щодо всіх заяв, що надійшли до Державіаслужби до 20 числа місяця, в якому проводиться засідання Комісії. Порядок денний засідання Комісії та відомості про заяви, які будуть на ньому розглядатися, розміщуються на офіційному сайті Державіаслужби з дотриманням вимог законодавства України не пізніше першого робочого дня після 20 числа місяця, в якому має відбутися таке засідання. На засіданні Комісії мають право бути присутніми представники авіаперевізників та інші заінтересовані особи. Для участі у засіданні Комісії до Державіаслужби надсилається лист, в якому зазначаються дані для направлення повідомлення про час, дату та місце проведення засідання Комісії. Особи, які направили листи про участь у засіданні Комісії, мають бути повідомлені про час, дату та місце його проведення за 3 дні до засідання Комісії. Підготовку матеріалів до засідання Комісії, ведення документації, облік і забезпечення належного зберігання справ здійснює секретар Комісії. За результатами своєї роботи Комісія приймає вмотивоване рішення, в якому може рекомендувати Голові Державіаслужби: надати право на експлуатацію повітряної лінії; відмовити в наданні права на експлуатацію повітряної лінії; обмежити обсяг прав на експлуатацію повітряної лінії; внести зміни до документа про право на експлуатацію повітряної лінії; анулювати право на експлуатацію повітряної лінії; залишити заяву без розгляду. Рішення Комісії приймаються відкритим голосуванням та оформлюються протоколом, який підписується всіма присутніми на засіданні членами Комісії та затверджується головою Комісії. Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість присутніх на засіданні членів Комісії. Інформація щодо прийнятих рішень Комісії та їх зміст розміщуються на офіційному сайті Державіаслужби протягом 3 робочих днів з дня їх затвердження. Рішення Комісії може бути оскаржено Голові Державіаслужби протягом 20 днів з дня його затвердження або в судовому порядку.

Виходячи з наведених положень Порядку та «Положення про Міністерство закордонних справ України» слідує висновок, що МЗС України здійснює повноваження лише щодо оформлення призначення, а не в питаннях щодо надання, анулювання, відмови у наданні, обмеження обсягу прав на експлуатацію повітряних ліній та внесення змін до документів про права на експлуатацію повітряних ліній, які розглядаються Комісією.

Комісія приймає вмотивоване рішення щодо надання права на експлуатацію повітряної лінії, якщо авіаперевізник відповідає вимогам цих Авіаційних правил та відсутні підстави, передбачені частиною восьмою статті 94 Повітряного кодексу України. Державіаслужба приймає рішення щодо кожної заяви та кожного питання, які розглядалися на засіданні Комісії, на підставі затвердженого відповідно до пункту 1.14 розділу І цих Авіаційних правил протоколу. Кожне рішення Державіаслужби оформлюється окремим наказом в день затвердження протоколу Комісії (п.п. 2.12., 2.13. Порядку).

Слід наразі відмітити, що прийняті Комісією рішення, які були оформлені протоколами: № 1 від 09.06.2015 та № 2 від 26.06.2015 щодо рекомендацій Голові Державіаслужби надання ТОВ «Авіакомпанія «Атласджет Україна» прав на експлуатацію повітряних ліній, а також прийняті, на підставі вказаних протоколів, накази: № 310 від 10.06.2015 та № 392 від 02.07.2015 Голови Державіаслужби та документи про право на експлуатацію повітряної лінії не є визнаними в судовому порядку неправомірними.

Заяв про зміну предмету позову в рамках відмічених питань прийнятих Комісією рішень (абз. 12 т. 6 позову), оформлених протоколами, до суду від позивача не надходило.

Відповідне, приймаючи до уваги надані Комісії згідно Порядку повноваження по прийняттю рішень щодо рекомендацій про надання прав на експлуатацію повітряних ліній, з урахуванням окремого порядку оскарження прийнятих нею рішень, свідчить про те, що не підтвердженими є доводи позивача про порушення прав останнього у зазначеній частині саме з боку відповідачів.

Б ) І. За п.п. 1, 4 ч. 8 ст. 94 Повітряного кодексу України, уповноважений орган з питань цивільної авіації має право відмовити у наданні права на експлуатацію певної повітряної лінії та призначенні авіаперевізника або обмежити обсяг права на експлуатацію повітряної лінії у разі, зокрема, наявності обмежень, передбачених міжнародними договорами України або угодами між авіаційними органами влади, а також авіаційними правилами України або якщо авіаперевізник не відповідає вимогам міжнародних договорів України та авіаційних правил України або не виконує їх.

З правової конструкції п.п. 1, 4 ч. 8 ст. 94 Повітряного кодексу України випливає, що уповноважений орган з питань цивільної авіації, по-перше, має право, втім не зобов'язаний відмовити авіаперевізнику у наданні права на експлуатацію певної повітряної лінії та призначенні авіаперевізника або обмежити обсяг права на експлуатацію повітряної лінії у разі не відповідності його вимогам міжнародних договорів України та авіаційних правил України, а по-друге, для використання відповідного права мають місце бути: 1) обмеження, передбачені міжнародними договорами України, а також авіаційними правилами України, або якщо 2) авіаперевізник не відповідає вимогам як міжнародних договорів України, так і авіаційним правилам України одночасно.

а ) Щодо обмежень за п. 1 ч. 8 ст. 94 Повітряного кодексу України, тобто тих, які мають бути передбачені міжнародними договорами України, а також авіаційними правилами України, слід вказати про таке.

За п. «а» ч. 2 ст. 3 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про повітряне сполучення, після отримання повідомлення про призначення авіапідприємства та заявок, поданих призначеним авіапідприємством за встановленою формою та в порядку, передбаченому для видачі дозволів на виконання польотів, інша Договірна Сторона своєчасно надає відповідні дозволи за умови, що переважне володіння цим авіапідприємством і фактичний контроль над ним належить державі Договірної Сторони, яка призначає авіапідприємство, або її громадянам.

З вказаного припису Угоди убачаються певні правила для видачі дозволів на виконання польотів. Так, авіапідприємство, яке бажає виконувати польоти, подає до іншої Договірної Сторони заявку за встановленою формою та в порядку, передбаченому для видачі дозволів на виконання польотів, і така сторона, після отримання від однієї з Договірних Сторін повідомлення про призначення відповідного авіапідприємства, своєчасно надає відповідні дозволи. При цьому, видача іншою Договірною Стороною дозволів на виконання польотів відбувається за умови, зокрема, якщо переважне володіння цим авіапідприємством і фактичний контроль над ним належить державі Договірної Сторони, яка призначає авіапідприємство, або її громадянам.

Слід відзначити, що вказаними приписами Угоди не встановлюється порядку призначення однією із Договірних Сторін авіапідприємства. На таку сторону покладається лише обов'язок повідомити про призначення певного авіапідприємства.

Що ж до умови переважного володіння призначеним авіапідприємством і фактичного контролю над ним, то такий критерій визначений до застосування за її предметом не однією із Договірних Сторін, а саме іншою Договірною Стороною, яка розглядає повідомлення про призначення авіапідприємства, а також подані призначеним авіапідприємством заявки, за встановленою формою та в порядку, передбаченому для видачі дозволів на виконання польотів, та своєчасно надає або, у випадку невідповідності умови, передбаченої п. «а» ч. 2 ст. 3 Угоди, відмовляє у видачі дозволу на виконання польотів.

Таким чином перебачений п. «а» ч. 2 ст. 3 Угоди критерій встановлений для застосування його іншою Договірною Стороною, а для однієї з Договірних Сторін визначено лише правила порядку повідомлення про призначення авіапідприємства, зокрема шляхом надсилання в письмовій формі іншій Договірній Стороні дипломатичними каналами, що слідує також з речення другого частини першої статті 3 Угоди.

За зазначеного, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про порушення відповідачами п. 1 ч. 8 ст. 94 Повітряного кодексу України та ч. 2 ст. 3 Угоди.

б) Стосовно невідповідності авіаперевізника вимогам міжнародних договорів України та авіаційних правил України (щодо п. 4 ч. 8 ст. 94 Повітряного кодексу України), суд відмічає про наступне.

Як вже зауважувалося в рішенні, уповноважений орган з питань цивільної авіації має право відмовити у наданні права на експлуатацію певної повітряної лінії та призначенні авіаперевізника або обмежити обсяг права на експлуатацію повітряної лінії у разі, якщо авіаперевізник не відповідає вимогам як міжнародних договорів України, так авіаційних правил України одночасно.

За ст. 92 Повітряного кодексу України, авіаційний перевізник, який виконує перевезення пасажирів та/або вантажу за плату та/або за наймом, повинен мати ліцензію на провадження діяльності з перевезення пасажирів та/або вантажу повітряним транспортом, яка видається уповноваженим органом з питань цивільної авіації згідно із законодавством України. Перевезення пасажирів, вантажу за плату та/або за наймом без ліцензії забороняється. Наявність ліцензії не означає, що авіаційний перевізник має право доступу до певних повітряних ліній або ринків.

З норми ст. 92 Повітряного кодексу України вбачається правило, згідно якого авіаційний перевізник, який виконує перевезення пасажирів та/або вантажу за плату та/або за наймом, повинен мати ліцензію на провадження діяльності з перевезення пасажирів та/або вантажу повітряним транспортом, яка видається уповноваженим органом з питань цивільної авіації згідно із законодавством України. Водночас, з вказаного правила наявне виключення, яке зокрема стосується прав доступу до певних повітряних ліній або ринків, що вказує про потребу отримання авіаційним перевізником і інших, необхідних для отримання таких прав, документів.

З положень Повітряного кодексу України (ч. 3 ст. 92, ч. 1 ст. 93) та Порядку (п.п. 1.2., 2.14) слідує, що не є ідентичними за своєю природою поняття ліцензії та документу про право на експлуатацію повітряних ліній.

Так, під ліцензію розуміється - ліцензія на провадження діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів повітряним транспортом, яка видається Державіаслужбою згідно із законодавством України. Документ про право на експлуатацію повітряної лінії - документ встановленої форми (додаток 1 Порядку), яким засвідчується право зазначеного в ньому авіаперевізника здійснювати повітряні перевезення в обсягах і відповідно до умов, які зазначені в цьому документі.

За викладеного судом зауважується, що положення ч. 4 ст. 93 Повітряного кодексу України, згідно яких авіаційний перевізник має право отримати ліцензію за умови, що Україна, юридичні особи України та/або фізичні особи-резиденти володіють більш як 50 відсотками статутного капіталу (пакета акцій) цього підприємства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, встановлюють відповідні правила для отримання ліцензії, а тому не є такими, що розповсюджуються на отримання документу про право на експлуатацію повітряної лінії, порядок отримання якого встановлений Порядком, зі змісту якого, між іншим, не вбачається умов щодо статутного капіталу.

За таких обставин, невмотивованою є правова позиція позивача про порушення відповідачами п. 4 ч. 8 ст. 94 Повітряного кодексу України, оскільки недоведеними, за викладених у позові підстав у вказаній частині, є твердження про невідповідність авіаперевізника вимогам як міжнародних договорів України, так авіаційних правил України одночасно.

Б ) ІІ. За ч. 1 ст. 3 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про повітряне сполучення, повідомлення про призначення надсилається в письмовій формі іншій Договірній Стороні дипломатичними каналами.

Державна авіаційна служба України протягом 5 робочих днів з дня видачі авіаперевізнику документа про право на експлуатацію повітряної лінії для виконання регулярних міжнародних повітряних перевезень з/до України направляє до Міністерства закордонних справ України відповідну інформацію для оформлення призначення (п. 2.16 Порядку).

Матеріали справи свідчать, що МЗС України у своїх листах №№: 660/61310-200-2095 від 18.06.2015 та № 660/61310-200-2396 від 14.07.2015, відштовхуючись від викладених в листах: № 1.15-10722 від 12.06.2015 і № 1.15-12247 від 07.07.2015 ДАС України даних, інформувало Надзвичайного і Повноважного Посла України в Турецькій республіці та Посольство України в Турецькій Республіці про доручення нотифікації турецькою стороною регулярних польотів та заміни призначення ПАТ «Авіалінії Харкова» відповідно.

Дане, з огляду на визначені Порядком і «Положенням про Міністерство закордонних справ України» повноваження відповідача-2, з урахуванням положень ч. 1 ст. 3 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про повітряне сполучення, свідчить про здійснення ДАС України повноважень щодо передачі дипломатичними каналами інформації щодо третьої особи-1 на підставі, у межах та в спосіб, що передбачені законодавством України.

Відтак, судом відхиляються, як безпідставні, доводи позивача про недотримання відповдіачем-2 положень 2.16. Порядку та ч. 1 ст. 3 Угоди.

Б ) ІІІ. В частині додатково викладеної підстави позову щодо відкликання призначення ТОВ «Авіакомпанія «Атласджет Україна» авіаперевізником, суд вказує слідуюче.

За ч.ч. 2, 6 ст. 10 Повітряного кодексу України, з метою забезпечення безпеки цивільної авіації уповноважений орган з питань цивільної авіації здійснює комплекс заходів, спрямованих на запобігання виникненню авіаційних подій, шляхом: 1) встановлення критеріїв безпеки авіації; 2) встановлення необхідного рівня безпеки авіації; 3) здійснення аналізу та визначення існуючого рівня безпеки авіації; 4) проведення планових та позапланових перевірок, інспектування суб'єктів та об'єктів авіаційної діяльності; 5) встановлення строків і здійснення контролю за проведенням коригуючих дій суб'єктами авіаційної діяльності; 6) заборони, скасування, тимчасового припинення або зміни виконання будь-яких видів польотів і авіаційної діяльності у разі виявлення загрози безпеці авіації або їх невідповідності встановленим стандартам і авіаційним правилам України; 7) анулювання, тимчасового припинення дії сертифікатів, свідоцтв, ліцензій, дозволів, обмеження прав, наданих цими документами, скасування погодження кандидатур згідно з частиною десятою цієї статті; 8) накладення штрафів та вжиття інших заходів щодо забезпечення безпеки авіації. З метою забезпечення безпеки польотів, надійності експлуатації повітряних суден та забезпечення безперебійної роботи транспортної системи України в частині транспортних повітряних перевезень експлуатант комерційної авіації повинен забезпечити фінансову спроможність у відповідності до авіаційних правил України та експлуатацію не менше двох повітряних суден.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Авіакомпанія «Атласджет Україна» здійснює експлуатацію двох повітряних суден, а саме: модель - Airbus 320-232, держзнак - UR-AJC та модель - Airbus A320-214, держзнак - UR-AJD, що підтверджується сертифікатом експлуатанта АО № 000417, а також експлуатаційними специфікаціями №№ 1 і 2 відповідно.

Про обставини експлуатації ТОВ «Авіакомпанія «Атласджет Україна» двох повітряних суден також вбачається з відомостей, що розміщені на офіційному сайті відповідача-1 за посиланням: https://avia.gov.ua/reyestr-tsivilnih-povitryanih-suden-ukrayini/.

З огляду на викладене, необґрунтованими є доводи про незабезпечення третьою особою-1 двох повітряних суден, а відповідно, і про недотримання останньою приписів ч. 6 ст. 10 Повітряного кодексу України.

За викладеного, судом визнаються невмотивованими, за викладеної підстави, вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідачів вчинити певні дії.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду, позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав. Натомість відповідачі довели суду відсутність неправомірності своїх дій та повідомлення.

Статтею 79 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача, за викладених в позові підстав, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог, з урахуванням заяви б/н від 05.04.2018 «Про зміну підстав позову», ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення , відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення складено 27.09.2018.

Суддя К.С. Пащенко