ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2018 р. Справа № 914/3890/14

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,

Суддів: Бойко С.М., Малех І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Коростенської О.І.,

та представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1

від відповідача (скаржника) – ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Артгос-Пласт», б/н від 27 січня 2016 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 12 січня 2016 року (підписане 18.01.2016 року) головуючий суддя Петрашко М.М., судді: Кидисюк Р.А. та Сухович Ю.О.

у справі №914/3890/14

за позовом Акціонерного товариства «Завод пластмас «Артгос», м. Бжозув Підкарпатського воєводства ОСОБА_4

до відповідача ОСОБА_3 спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Артгос-Пласт», м. Городок Львівської області

про стягнення 1 321 205,61 грн.

в с т а н о в и в :

03 листопада 2014 року Акціонерне товариство «Завод пластмас «Артгос» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача ОСОБА_3 спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Артгос-Пласт» про стягнення 1 321 205,61 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12 січня 2016 року у справі №914/3890/14 позов задоволено частково: присуджено до стягнення з ОСОБА_3 спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Артгос-Пласт» на користь Акціонерного товариства «Завод пластмас «Артгос» заборгованість в розмірі 1 321 205,60 грн. В задоволенні решти позовних вимог (стягнення 0,01 грн.) суд відмовив.

Рішення суду мотивоване тим, що заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 1 321 205,60 грн. виникла на підставі договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 року і додаткової угоди №1 від 27.08.2014 року, які є чинними станом на момент прийняття рішення.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Українсько-польське спільне підприємство товариства з обмеженою відповідальністю «Артгос-Пласт» звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 12 січня 2016 року у справі №914/3890/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Зокрема, зазначає, що судом не досліджено первинної документації, та безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи. Поряд з тим, посилається на економічне експертне дослідження №3 від 22 січня 2016 року судового експерта ТзОВ «Західна консалтингова група», з якого вбачається, що підтверджена заборгованість відповідача перед позивачем становить 826 296,99 грн., з вирахуванням податків. Одночасно заперечує наявність будь-яких відносин між сторонами щодо фактури від 31 грудня 2012 року. Крім того, апелянт наголошує на порушення податкового законодавства, оскільки, доходи, отримані позивачем в результаті виконання ліцензійного договору на використання ноу-хау від 03 січня 2012 року та відповідно до договору оперативного лізингу №1 від 01 лютого 2010 року, оподатковуються за ставкою 15%, що не було враховано позивачем та судом під час прийняття оскаржуваного рішення.

Слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14 березня 2016 року у справі призначалась судова економічна експертиза, однак, така проведена не була, у зв’язку з відсутністю оплати її вартості.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні надав пояснення, викладені у письмових додаткових поясненнях від 17 серпня 2018 року та зазначав, що документально підтверджена сума заборгованості відповідно до даних бухгалтерського обліку відповідача становить 196 270,07 польських злотих (що становить 826 296,99 грн.) з вирахуванням податків, які необхідно буде сплатити відповідачу, як податковому агенту позивача. Поряд з тим, наголошував, що за даними бухгалтерського та податкового обліку позивачем не обліковується заборгованість в сумі 51 081,55 польських злотих на підставі фактури від 31 грудня 2012 року. До вказаних пояснень відповідачем долучено розрахунок заборгованості.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, викладені у письмових додаткових поясненнях від 25 вересня 2018 року, до яких долучив свій розрахунок заборгованості за вирахуванням податку в розмірі 15%, тобто в частині стягнення з відповідача на користь позивача податку в розмірі 15% представник позивача погодився з думкою відповідача. Одночасно вважає підставною заборгованість відповідача, яка виникла на підставі фактури від 31 грудня 2012 року на суму 51 081,55 польських злотих. З огляду на наведене, представник позивача підтримав позовні вимоги в розмірі 1 179 382,98 грн.

Суд , заслухавши пояснення сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні докази по справі, перевіривши відповідні розрахунки сторін, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 20 серпня 2014 року між Акціонерним товариством «Завод пластмас «Артгос» (в тексті договору – кредитор) та ОСОБА_3 спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю «Артгос-Пласт» (в тексті договору – боржник) укладено договір про визнання та оплату заборгованості, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 боржник визнає та підтверджує свою заборгованість перед кредитором, яка виникла на підставі Ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03 січня 2012 року в період з 31 грудня 2012 року по 24 червня 2014 року включно у розмірі 322 245,27 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 1 321 205,61 грн.

Відповідно до п.1.2 вказаного договору боржник зобов’язався оплатити заборгованість, визначену в п.1.1 цього договору до 20 вересня 2014 року включно.

27 серпня 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору про визнання та оплату заборгованості, в якій сторони дійшли згоди викласти пункт 1.1 договору у наступній редакції:

«п.1.1 Боржник визнає та підтверджує свою заборгованість перед кредитором, яка виникла на підставі: - Ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03 січня 2012 року в період з 31 грудня 2012 року по 24 червня 2014 року включно у розмірі 205 113,82 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 840 966,66 грн.; - Договору оперативного лізингу №1 від 01 лютого 2010 року в період з 31 грудня 2012 року по 24 червня 2014 року включно у розмірі 66 049,90 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 270 804,59 грн.; - Фактури VAT FSE-2012/11/USLUG від 31 грудня 2012 року у розмірі 51 081,55 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 209 434,35 грн. Загальна сума заборгованості за цим договором становить 322 245,27 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 1 321 205,60 грн.».

З огляду на невиконання ОСОБА_3 спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю «Артгос-Пласт» умов вказаного договору (з урахуванням додаткової угоди №1), Акціонерне товариство «Завод пластмас «Артгос» звернулося до суду з цим позовом про стягнення з ОСОБА_3 спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Артгос-Пласт» 1 321 205,61 грн.

Як зазначалось вище, суд першої інстанції задоволив позовні вимоги частково щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1 321 205,60 грн., проте, колегія суддів з таким висновком місцевого господарського суду не погоджується, зважаючи на наступне:

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Поряд з тим, відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України врегульовано статтею 103 Податкового кодексу України.

Так, згідно з ст.103.2 ПК України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Статтею 103.4 ПК України визначено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Згідно з ст.103.10 ПК України у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.12 Конвенції між Урядом України і Урядом ОСОБА_4 про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень, яка набула чинності для України 11 березня 1994 року, роялті, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватися в цій другій Державі, якщо цей резидент є фактичним бенефіціаром цих роялті і підлягає оподаткуванню стосовно роялті в цій другій Договірній Державі. Однак, ці доходи можуть також оподатковуватись у

Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але податок, що визначається таким чином, не може перевищувати 10 процентів загальної суми надходжень.

Пунктом 1 ст.21 вказаної вище Конвенції передбачено, що види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, про які не йде мова в попередніх статтях цієї Конвенції, оподатковуються в цій Державі.

Слід зазначити, що у матеріалах справи відсутня та сторонами суду не надана передбачена ст.103.4 ПК України, довідка, як необхідна підстава для застосування зниженої ставки для оподаткування доходів позивача (10%), отриманих на території України в результаті виконання Ліцензійного договору на використання ноу-хау від 03 січня 2012 року, у зв’язку з чим, в силу вимог ст.103.10 ПК України, доходи, отримані позивачем в результаті виконання Ліцензійного договору та доходи, отримані позивачем відповідно до договору оперативного лізингу, оподатковуються за ставкою 15%.

Слід зазначити, що на суму 40 293,62 польських злотих (акт прийому-передачі наданих послуг від 22.05.2013 року, фактура VAT FSE-2013/2/USLUG від 29.05.2013 року) відповідачем самостійно застосовано ставку 15% і 24 жовтня 2013 року оплачено податок в розмірі 14 835 грн.

Отже, враховуючи заборгованість відповідача за ліцензійним договором про використання ноу-хау від 03 січня 2012 року в розмірі 205 113,82 польських злотих (що становить 840 966,66 грн.) без вирахування податку, беручи до уваги наведені вище положення податкового законодавства та згадуваної вище Конвенції, податок в розмірі 15% становить 30 767,07 польських злотих, відтак, заборгованість відповідача перед позивачем з вирахуванням податку складає 174 346,75 польських злотих, що становить 733 999,82 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що необхідність вирахування податку з суми боргу за ліцензійним договором та договором оперативного лізингу погоджена обома сторонами, що підтверджується як усними так і письмовими поясненнями представників сторін.

Щодо заборгованості відповідача за договором оперативного лізингу №1 від 01 лютого 2010 року в розмірі 64 389,90 польських злотих (що становить 271 081,48 грн.), то вказана заборгованість визначена також без вирахування податку, який складає 9 658,49 польських злотих, у зв’язку з чим, заборгованість відповідача за вказаним договором з вирахуваним податком складає 54 731,41 польських злотих, що становить 230 419,24 грн., що не заперечується обома сторонами.

Щодо фактури VAT FSE-2012/11/USLUG від 31 грудня 2012 року на суму 81 381,55 польських злотих, колегія суддів встановила, що заборгованість за вказаною фактурою в розмірі 51 081,55 польських злотих (що становить 209 434,35 грн.) не підтверджена належними доказами, зважаючи на відсутність первинних документів щодо надання таких послуг та така заборгованість за даними бухгалтерського та податкового обліку позивачем не обліковується, протилежного позивач не довів та доказів суду не надав. У вказаній фактурі зазначено назву послуги: «uslugi doradcze», при цьому така фактура не містить посилання на будь-який договір.

Слід зазначити, що фактура (рахунок) не є первинним документом в розумінні ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік», відтак, за відсутності будь-яких інших доказів, заборгованість в розмірі 51 081,55 польських злотих за фактурою VAT FSE-2012/11/USLUG від 31 грудня 2012 року, не є підтвердженою та суд не може визнати таку підставною.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Якщо законодавством не встановлені типові форми первинних документів, оформлення господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити, визначені вищезазначеними Законом України та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку

Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Форма рахунка (рахунка-фактури) не відноситься до типових форм, які затверджуються Державним комітетом статистики України, застосування її нормативно-правовими актами не передбачено (листи-роз'яснення Міністерства фінансів України від 27.11.2006 р. N 31-34000-20-23/25136 та від 09.07.2007 р. N 31-34000-20/23-4579/4800).

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Беручи до уваги все наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 964 419,06 грн., з яких: 733 999,82 грн. – заборгованість за ліцензійним договором про використання ноу-хау від 03 січня 2012 року та 230 419,24 грн. – заборгованість за договором оперативного лізингу №1 від 01 лютого 2010 року. Вказана заборгованість підтверджена первинними документами та не спростована відповідачем.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, у зв’язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та часткове скасування рішення місцевого господарського суду.

Щодо судового збору, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв’язку з частковим задоволенням позову, з відповідача на користь позивача слід стягнути 19 288,38 грн. – у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позову. Судовий збір в розмірі 7 135,73 грн. за подання позову слід залишити за позивачем.

При цьому, у зв’язку з частковим задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача (скаржника) слід стягнути 7 849,30 грн. – у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги. Судовий збір в розмірі 21 217,22 грн., сплачений за подання апеляційної скарги, слід залишити за відповідачем (скаржником).

Відповідно до ч.11 ст.129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов’язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов’язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Відтак, з огляду на вказане, з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача 11 439,08 грн. – у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позову.

Керуючись ст.ст.129, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Артгос-Пласт» задоволити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 12 січня 2016 року у справі №914/3890/14 скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Артгос-Пласт» на користь Акціонерного товариства «Завод пластмас «Артгос» заборгованість в розмірі 1 321 205,60 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Артгос-Пласт» (81500, Львівська область, м. Городок, вул. Заводська, 4, код ЄДРПОУ 30714984) на користь Акціонерного товариства «Завод пластмас «Артгос» (Zakіad Tworzyw Sztucznych «Artgos» Spуlka Akcyjna) (REGON: 370415303, NIP: НОМЕР_1, 36-200, ОСОБА_4, Підкарпатське воєводство, Бжозувський повіт, гміна м. Бжозув, м. Бжозув, вул. Жешувська 20) 964 419,06 грн. – заборгованості та 11 439,08 грн. – у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позову.

В решті рішення Господарського суду Львівської області від 12 січня 2016 року у справі №914/3890/14 залишити без змін.

На виконання постанови Господарському суду Львівської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Матеріали справи №914/3890/14 повернути до Господарського суду Львівської області.

Повну постанову складено 27.09.2018 року

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Малех І.Б.