Провадження № 22-ц/772/1149/2018

Категорія: 2

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року

Справа № 125/1680/16-ц

м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Зайцева А.Ю., Ковальчука О.В., секретар – Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 19 березня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Хитрука В.М., у залі Барського районного суду(дата складання повного тексту невідома) у справі за позовом ОСОБА_4, та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, Барської міської ради Вінницької області про визнання недійсними рішення сесії міської ради та державного акту на право приватної власності на землю,

встановив:

ОСОБА _4 звернувся до суду позовом до ОСОБА_3 та Барської міської ради в якому просив визнати недійсним Державний акт серії ЯИ № 008486 від 04.02.2010 року на право приватної власності на землю, що був виданий ОСОБА_3 на підставі рішення Барської міської ради 42 сесії 5 скликання від 25.09.2009 року.

ОСОБА_5 теж звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 в якому просив визнати недійсним рішення Барської міської ради від 25.09.2009 року та визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 008486 від 04.02.2010 року, що був виданий ОСОБА_3 на підставі вказаного рішення міської ради.

Мотивація двох позовів однакова, і полягає в тому, що земельна ділянка, яка передана у власність відповідачу є спільною сумісною власністю власників квартир в багатоквартирних будинках № 21 та № 23, які розташовані по сусідству. Ця земельна ділянка була виділена відповідачу із земель прибудинкової території, що заборонено законом. Крім цього земельна ділянка відповідача знаходиться над вигрібними ямами, які обслуговують каналізацію вказаних будинків. Із позивачами, як суміжними користувачами, при розробці технічної документації, не погоджували межі земельної ділянки, яка передана відповідачу. Крім того, при безкоштовній передачі відповідачу земельної ділянки, міською радою була затверджена технічна документація землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, однак, в даному випадку, міська рада повинна була надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Отже, міська рада, порушуючи норми земельного законодавства, вийшла за межі своїх повноважень, і без законних на те підстав прийняла оскаржуване рішення, на підставі якого, відповідач отримала незаконний державний ОСОБА_7.

На підставі ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України, позивачі просили задовольнити їх вимоги.

Рішенням Барського районного суду Вінницької області позов задоволено.

Визнано недійсним рішення 42 сесії 5 скликання Барської міської ради від 25.09.2009 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_3.

Визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ЯИ №008486 від 04.02.2010 року на земельну ділянку кадастровий номер 0520210100:01:155:0015, площею 0,0039 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будов, в АДРЕСА_1 виданий ОСОБА_3.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Барського районного суду Вінницької області від 19 березня 2018 року повністю і прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Свої вимоги скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права та не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази, які вказують, що вигрібні ями, які обслуговують квартири позивачів пройшли інвентаризації та включені до складових частин будинків позивачів; ОСОБА_7 представників комісії Барської міської ради не є доказом, який підтверджує, що вигрібна яма, яка обслуговує домоволодіння позивачів входить до складових частин їх квартир; позивачами не надано доказів, що земельна ділянка на якій розміщені вигрібні ями перебувала на законних підставах у їхньому користуванні; жодних актів, які б свідчили, що земля, яка їй була надана, виділена їй із земель прибудинкової території не має; до 14.12.2017 спір із суб’єктом владних повноважень, щодо скасування його рішення, мав розглядатись в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного судочинства.

На адресу суду надійшли відзиви від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в якому вони просить залишити апеляційну скаргу без змін, а рішення суду без задоволення, так як мотиви апеляційної скарги не спростовують висновків суду, які є законними та справедливими.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, розглянувши матеріали цивільної справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 008486 від 04.02.2010 року, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0039 га, яка розташована в м. Бар, Барського району Вінницької області, кв. 2 буд.21 вул. Територія цукрового заводу з цільовим призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Вказаний державний акт виданий на підставі рішення Барської міської ради 42 сесії 5 скликання від 25.09.2009 року.

Рішення 42 сесії 5 скликання Барської міської ради від 25.09.2009 року ОСОБА_3 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,0157 га в м. Бар вул. Територія цукрового заводу, 21 кв.2 для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Пунктом другим цього рішення внесені зміни в рішення 30 сесії міської ради 5 скликання від 24.11.2008 року в частині площі та цільового призначення ділянки: передано безкоштовно гр. ОСОБА_3 в приватну власність ділянку площею 0,0157 га зв вищевказаною адресою для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель житлової та громадської забудови.

Згідно з рішенням Барської міської ради прийнятого на 30 сесії 5 скликання від 24.11.2008 року було надано дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складення документів що посвідчують право на земельну ділянку орієнтовною площею 0,0150га за вищевказаною адресою для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови.

ОСОБА_4 є співвласником квартири АДРЕСА_2, (колишня вул. Територій Цукрового заводу) в м. Бар, а ОСОБА_5 є власником квартири № 5 в буд. 23 що знаходиться по вул. Цукрового заводу в м. Бар.

Задовольнивши позови, суд першої інстанції прийшов до висновку, що на спірній земельній ділянці розташовані вигрібні ями, які обслуговують два будинки - № 21 та № 23, які є приналежністю до цих будинків, як до головної речі (в розумінні ст. 186 ЦК України). Також, суд в рішенні стверджував, що спірна земельна ділянка передана відповідачу не у спосіб, передбачений земельним законодавством – на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, а не на підставі розробленого та затвердженого проекту землеустрою щодо її відведення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Із матеріалів інвентарної справи на домоволодіння № 21 (колишній№19) по вул. Воїнів-інтернаціоналістів, а саме з оціночного акту цього будинку (арк.інвентар.спр. 14) та із загальних відомостей про будівлю (арк.інвентар.спр. 30) вбачається наявність каналізації.

Згідно з ОСОБА_7 державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва житлового будинку і господарських споруд від 09 вересня 2009 року ( міститься в матеріалах інвентарної справи), яка оглядала квартиру № 3 з добудовою гр-ки ОСОБА_8, розташованої в будинку № 21, вказано тип каналізації – водонепроникний вигріб.

Згідно з матеріалами інвентарної справи на домоволодіння № 23 по вул. Територія цукрового заводу в м. Бар, а саме, з технічного опису будівлі та споруд будівлі (арк.інвентар.спр. 7), а також оціночного акту будівлі (арк.інвентар.спр.10) в будинку є каналізація, тип каналізації – місцева.

Одним із основних доказів, яким ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обґрунтовує свої вимоги в частині наявності на земельній ділянці відповідача вигрібних ям, що обслуговують два будинки, є ОСОБА_7 комісії по розгляду колективного звернення жителів по вул. Воїнів Інтернаціоналістів, 24/1 та по вул. Воїнів Інтернаціоналістів, 23/5 , складеного 15.04.2016 року спеціалістами відділу будівництва, архітектури та земельних відносин Барської міської ради та разом з депутатом Барської міської ради, в якому вказується, що з виходом на місце в присутності мешканців житлових будинків № 21 та № 23 по вул. Воїнів Інтернаціоналістів, встановили, що на земельній ділянці, площею 0,0039 га, яка належить ОСОБА_3 на підставі державного акту серії ЯИ № 006486 від 04.02.2010 року, виданого на підставі рішення 42 сесії 5 скликання Барської міської ради від 25.09.2009 року, дійсно розташовані вигрібні ями, які обслуговують вищезгадані будинки.

Пояснення апелянта про відсутність доказів, які б підтверджували наявність вигрібних ям, які обслуговують вказані будинки на її земельній ділянці, суперечать змісту заяви ОСОБА_9, яка була адресована начальнику Барського відділу поліції Жмеринського ВПГУНП у Вінницькій області. У цій заяві ОСОБА_9 просить прийняти міри до позивачів, які здійснили незаконну забудову на його земельній ділянці (згідно державного акту серії ЯИ № 008486), а саме вигрібні ями.

До вказаної заяви ОСОБА_9, який є чоловіком відповідача, проживаючого разом із ОСОБА_3 за її адресою, надав оскаржуваний державний акт на земельну ділянку площею, 0,0039 га, яка належить ОСОБА_3 та надав пояснення, в яких зазначив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 провели вигрібні ями на земельній ділянці, яка належить його дружині, і раніше про це йому і його дружині нічого відомо не було. Вказані вигрібні ями заважають його господарській діяльності на землі.

Колегією суддів, в порядку ст. 12 ЦПК України, роз’яснив сторонам їх право заявити клопотання про призначення судової земельно-будівельної експертизи, для вирішення спірних питань, зокрема, для встановлення місця розташування вигрібних ям, розташування на місцевості земельної ділянки площею 0,0039 га, яка належить ОСОБА_3 та інших питань, на які з точністю може надати відповідь експерт.

Сторони відповідних клопотань не заявляли, посилаючись на ті докази, які надані ними і містяться в матеріалах справи.

ОСОБА_3 під час розгляду справи, фактично визнала факт наявності вигрібної ями на її земельній ділянці, але стверджувала, що ця вигрібна яма належить їй.

Колегія суддів вважає, що відповідач не довела обставини, зазначені нею в запереченнях проти позову, якими вона їх обґрунтовує, в тому числі і твердження, що вигрібна яма на її земельній ділянці належить їй, позивачі ж, в свою чергу, довели наявність вигрібних ям, які обслуговують каналізацію двох вказаних будинків на земельній ділянці, яка була виділена міською радою у приватну власність ОСОБА_3.

В статті 83 ЗК України, норма якої діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлені обмеження щодо земель, які не можуть передаватись у приватну власність - до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Отже, на земельній ділянка, яка була передана у власність відповідачу, розташована місцева каналізація, елементом якої є вигрібні ями, які обслуговують систему каналізації будинків, що унеможливлює передачу такої земельної ділянки у приватну власність.

Іншою, підставою для задоволення судом першої інстанції вимог позовів, це незаконні дії Барської міської ради щодо безкоштовної передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, так як вони вчиненні не у спосіб, передбачений земельним законодавством. Апеляційний суд погоджується з таким висновком, керуючись нормами земельного права, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Частинами першою, другою статті 116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

В частині 6 ст. 18 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної до комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п'ятою статті 151 цього Кодексу.

В частині сьомій, восьмій та дев’ятій ст. 118 ЗК України, вказується про необхідність складання проекту відведення земельної ділянки, який погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Статтею 25 Закону України «Про землеустрій» зазначаються види документації по землеустрою, і серед інших, є проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок (п. «д») та технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (п. «і»).

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» ( у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі надання, передачі, вилучення (викупу) земельних ділянок, складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Рішенням Барської міської ради від 24.11.2008 року надано дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а рішенням міської ради від 25.09.2009 року затверджено технічну документацію щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та в порядку ст. 188 ЗК України, передано безкоштовно відповідачу у приватну власність.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про землеустрій» (у згаданій редакції), технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, крім поділу та об'єднання земельних ділянок, включає наступні документи: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; в) копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб; г) матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки; ґ) рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди; д) акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання; е) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; є) кадастровий план земельної ділянки; ж) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні.

Рішення про надання або передачу земельної ділянки ОСОБА_3 у власність або в користування Барською міською радою не приймалось, що виключає можливість складання технічної документації, передбаченої п.«і» ст. 25 ЗУ «Про землеустрій», яка була затверджена міською радою.

Отже, твердження апелянта про можливість виготовлення відповідачем технічної документації є безпідставними, так як не ґрунтуються на нормах земельного права. Крім того, технічна документація, яка була виготовлена ФОП ОСОБА_10, не містить всіх необхідних документів, згаданих у ст. 56 ЗУ «Про землеустрій» (Т.2 а.с.91-92).

ОСОБА_3 у скарзі також вказує на те, що позивачами не доведена та обставина, що земельна ділянка, яка належить їй на праві власності, є прибудинковою територією, в тому числі, жодних актів ( відповідно до вимог Наказу Державного комітету України з питань ЖКГ «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій»), які б про це свідчили, позивачами не надано, так як їх не існує.

Апеляційний суд погоджується частково з твердженнями апелянта, так як відповідно до ч. 4 ст. 42 ЗК України (у згаданій редакції), розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації. Таких проектів або інших документів, в яких було б відображено конфігурація прибудинкової території, в матеріалах справи не має.

Однак, колегія суддів не бере до уваги ці твердження апелянта, так як, по-перше, вони не були підставою для суду першої інстанції при задоволенні вимог позову, по-друге, вони не впливають на вирішення спору по суті, так як, до спірних правовідносин підлягає застосування інша норма земельного законодавства, ані ж ті норми, на які опирається відповідач.

Відповідно до ст. 42 ЗК України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

В частині третій цієї статті, вказано, що у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками (ч. 4 ст. 42 Закону).

Як видно з технічної документації, на підставі якої був виданий оспорюваний державний акт, а саме з «викопіювання з плану м. Бар», Експлікації (Т.2 а.с. Т.2 а.с. 107), земельна ділянка, що передається у приватну власність гр. ОСОБА_3 знаходиться впритул до багатоквартирного будинку № 21.

Отже, можливість передати безкоштовно у власність земельну ділянку, із земель, на яких розташований будинок, одному із власників квартири цього будинку, чинним законодавством не передбачено.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Твердження апелянта про порушення судом процесуального права в частині того, що даний спір повинен вирішуватись в порядку адміністративного судочинства є помилковим та необґрунтованим.

З огляду на положення статей 1 та 15 ЦПК України, статті 2 КАС України не вважається публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому фізична особа звернулася до суду за захистом права не публічного, а цивільного, зокрема, права мешканців будинку, які є власниками кварти, розташованих у ньому, на користування спільною земельною ділянкою, або спір з приводу оскарження рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність конкретній особі земельної ділянки та державного акту на право власності на землю, виданого на підставі оскаржуваного рішення. У такому випадку це спір про цивільне право, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права.

Суд першої інстанції, вірно встановив всі обставини у справі, і на підставі доказів, наданих суду сторонами, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, і прийшов до правильного висновку про порушення Барською міською радою вимог чинного земельного законодавства, що призвело до порушення прав інших осіб – власників інших квартир житлових будинків.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України).

Враховуючи все вищевикладене, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 19 березня 2018 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду.

Головуючий : Сало Т.Б.

Судді : Ковальчук О.В.

ОСОБА _7

Згідно з оригіналом:

Суддя: Сало Т.Б.