ПОСТАНОВА

Іменем України

25 вересня 2018 року

Київ

справа №414/41/16-а

адміністративне провадження №К/9901/17445/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 414/41/16-а

за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в кременчуцькому районі Луганської області про визнання неправомірною відмову в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці

за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України, постановленої 05 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В. -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з позовом, в якому просила:

- визнати неправомірною відмову УПФ у призначенні їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірах та в порядку, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції на момент подачі заяви про звільнення у відставку, тобто на березень 2014 року;

- зобов'язати відповідача прийняти рішення про призначення зазначеного грошового утримання з урахуванням вимог, передбачених статтею 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції закону від 07.07.2010 року), з моменту звернення з заявою без обмеження граничного розміру.

Постановою Кремінського районного суду Луганської області від 8 лютого 2016 року визнано неправомірною відмову УПФ від 15 грудня 2015 року в призначенні ОСОБА_1 довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% грошового утримання судді. Зобов'язано відповідача прийняти рішення про призначення і виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% від грошового утримання судді з 2 грудня 2015 року.

Донецький апеляційний адміністративний суд рішенням від 26 липня 2016 року постанову районного суду скасував та ухвалив нову постанову про відмову в позові.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2017 року постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року залишено без змін.

У травні 2017 року ОСОБА_1 (в порядку глави 3 розділу ІУ Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15.12.2017) подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 414/41/16-а.

Ухвалою Верховного Суду України від 25 червня 2017 року відкрито провадження у справі для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2017 року.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) матеріали заяви разом зі справою передано до Верховного Суду.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач 12 квітня 1976 року була призначена на посаду судді Кремінського районного суду Луганської області.

В квітні 2014 року позивач звернулася до Вищої ради юстиції України із заявою про відставку у зв'язку з досягненням нею 65 річного віку.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року позивача звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

На підставі наведеної постанови, наказом Кремінського районного суду Луганської області №37-ос від 30.11.2015 позивача звільнено із займаної посади судді Кремінського районного суду Луганської області, про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці.

Станом на 30 листопада 2015 року, тобто на день звільнення, позивач мала 39 років 07 місяців 19 днів стажу роботи на посаді судді.

02 грудня 2015 року позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Відповідач рішенням №63/К-14 від 15.12.2015 відмовив позивачеві у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді.

Підставою відмови у призначенні щомісячного довічного утримання судді зазначено, те, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213, з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне утримання призначаються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що був чинний на час виникнення спірних відносин, за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку. Зміни законодавства не можуть впливати на розмір щомісячного довічного грошового утримання судді, який був передбачений законом на момент виходу у відставку, оскільки відповідно до положень ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують відповідальність.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції вказав, що на момент звільнення позивача та звернення з заявою про призначення довічного грошового утримання, діяли обмеження, передбачені п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно було відмовлено у призначенні щомісячного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вищий адміністративний суд України погодився з висновками суду апеляційної інстанції та вказав, що звернення із заявою про відставку юридичного значення не має, оскільки виходом у відставку є відповідне рішення про звільнення судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

В заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2017 року просить скасувати наведену ухвалу та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року, та залишити в силі постанову Кремінського районного суду Луганської області.

Як на підставу для перегляду судового рішення, заявник покликався на неоднакове застосування касаційним судом ст. 141 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI, що на його думку підтверджується копіями поданих судових рішень, а саме: ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2017 року по справі № 428/8700/15а, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12.04.2016 по справі № 361/2079/15а, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 04.10.2016 по справі № 206/2200/15а, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19.05.2016 по справі № 587/2046/15-а, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2016 року по справі № 587/2046/15-а, постанови Київського райсуду м. Одеси від 13.04.2016, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 08.11.2016 по справі № 520/2991/16а, постанову міськрайсуду Тернопільської області від 29.03.2016 по справі № 607/1516/16а та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016 по справі № 428/13311/15а.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Слід зазначити, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмету правового регулювання, умов застосування правових норм та однакового матеріально-правового регулювання спірних відносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Колегія суддів не приймає до уваги подані заявником копії постанов Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016 по справі № 428/13311/15а, Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.03.2016 по справі № 607/1516/16а, Київського райсуду м. Одеси від 13.04.2016 та Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016 по справі № 520/2991/16а, оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не свідчать про неоднакове застосування касаційним судом одних і тих же норм права та не породжують підстав для перегляду судового рішення з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України.

Не свідчить про неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права і копії ухвал цього суду від 08.11.2016 по справі № 520/2991/16а та від 16 листопада 2016 року по справі № 587/2046/15-а, якими касаційні скарги пенсійного фонду повернуто скаржнику у зв'язку з не усунення недоліків скарги після залишення її без руху.

Що стосується поданої скаржником ухвали Вищого адміністративного суду від 12 квітня 2016 року по справі № 316/2079/15-а, слід зазначити, що предметом спору у даній справі було визнання протиправними дії та зобов'язання пенсійного фонду здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді. Предметом розгляду у справі, за переглядом рішення якого звернулась ОСОБА_1, є визнання неправомірної відмови у призначенні довічного грошового утримання та зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення зазначеного грошового утримання. Таким чином, в поданій для порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України та ухвалі, про перегляд якої просить заявник, правовідносини не є подібними.

Не є подібними правовідносини в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, і в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2016 року по справі № 206/2200/15-а та від 19.05.2016 по справі № 587/2046/15-а, виходячи з наступного.

Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2016 року (справа № 206/2200/15-а) залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким визнано протиправною відмову управління Пенсійного фонду у проведенні з 31.12.2014 нарахування позивачу щомісячного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 % працюючого судді та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного грошового утримання із 31 грудня 2014 року. В ухвалі від 05 квітня 2017 Вищий адміністративний суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що з 01 червня 2015 року норми щодо призначення щомісячного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» втратили чинність. Оскільки в поданій для порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04.10.2016 правовідносини виникли до 01.06.2015, правовідносини у справах не є подібними.

З цих же підстав не є подібними і правовідносини в ухвалі касаційного суду від 19 травня 2016 року (справа № 587/2046/15-а), якою залишено без змін рішення попередніх судів про визнання протиправними дій та зобов'язання управління Пенсійного фонду здійснити розрахунок та призначити щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці із розрахунку 90 відсотків грошового утримання судді відповідно до довідки від 14.01.2015 № 4 про суддівську винагороду для нарахування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданої апеляційним судом у Сумській області на підставі особових рахунків за січень 2015 року.

Однак, як вбачається з ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2017 року (справа № 428/8700/15-а), касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів, якими скасовано рішення пенсійного фонду від 31 серпня 2015 року № 5351/2015 про відмову в призначення пенсії та зобов'язано відповідача призначити та виплатити позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі, передбаченому статтею 141 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", з 14 серпня 2015 року, погодився з висновками судів про наявність у позивача права на довічне грошове утримання у зв'язку з виходом у відставку. Таке рішення касаційного суду мотивоване тим, що посилання відповідача на положення Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII є безпідставні, оскільки Рішенням Конституційного Суду від 08.06.2016 № 4-рп/2016, пункт п'ятий розділу III Прикінцевих положень Закону № 213-VIII в частині скасування з 01.06.2015 норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Таким чином, з поданого для порівняння рішенні Вищого адміністративного суду України по іншому, ніж в ухвалі, про перегляд якої звернувся позивач, застосовано норми матеріального права.

Усуваючи розбіжності в застосуванні норм матеріального права, Верховний Суд виходить з такого.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), відповідно до пункту 2 якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події (факту) застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

На момент виникнення спірних правовідносин, тобто на час звільнення позивачки та звернення до УПФ про призначення і виплату довічного грошового утримання судді у відставці, питання призначення зазначених виплат визначалося законами України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VІ), від 2 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VIII).

Відповідно до частини другої та третьої статті 141 Закону № 2453-VІ (в редакції Закону України від 02.03.2015 р. N 213-VIII) суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу".

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Виходячи з положень зазначеної норми, розмір щомісячного довічного грошового утримання у випадку не досягнення суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, виплачується в розмірі 60% від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Згідно із пунктом 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Станом на 1 червня 2015 року закони щодо призначення всіх пенсії, у тому числі спеціальних, не приймалися.

Таким чином, у зв'язку з неприйняттям відповідного Закону, з 01 червня 2015 року норми щодо призначення щомісячного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», втратили чинність.

10 червня 2016 року Конституційний Суд України офіційно оприлюднив прийняте 8 червня 2016 року Рішення № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів та положень пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення.

Зазначеним рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частини третьої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2453VI у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213VIII; абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2453VI у редакціях Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213VIII, Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24 грудня 2015 року №911VIII; пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України „Про судоустрій і статус суддів.

Керуючись частиною другою статті 70 Закону України „Про Конституційний Суд України, Конституційний Суд України вказав такий порядок виконання цього рішення: частина третя статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2453-УІ у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2453-УІ до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-УШ, тобто у редакції Закону України „Про забезпечення права на справедливий суд від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ, а саме: „Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання; - абзаци перший, другий, третій, четвертий та перше, друге речення абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2453-УІ у редакціях Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213VIII, Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24 грудня 2015 року № 911VIII, що суперечать Конституції України.

Колегія суддів зазначає, що Конституційним Судом України у своєму рішенні чітко визначено, з якого часу втрачають чинність вищевказані норми закону та не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність, а саме: з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 08.06.2016.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України у даній справі дійшов вірного висновку, що оскільки на час звернення позивача діяли обмеження, передбачені п.5 Прикінцевих положень Закону України №213, були відсутні підстави для призначення їй довічного грошового утримання.

Отже, рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому відповідно до частини першої статті 244 КАС України у задоволенні заяви слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), статтями 242, 244 (в редакції, чинній до 15.12.2017), суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

Судді Верховного Суду