ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2018р. справа № 913/960/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддів

ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3

секретаря

ОСОБА_4

від позивача:

ОСОБА_5, адвокат, свідоцтво №000834 від 23.05.2017р.

від відповідача:

ОСОБА_6, в.о.генерального директора, наказ №171к-03 від 25.09.2018р.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об»єднання» м. Луганськ

на рішення господарського суду

Луганської області

від

10.07.2018 року (повний текст складено та підписано 17.07.2018р. у м. Харкові)

у справі

№913/960/17 (суддя Зюбанова Н.М.)

за позовом

Державного підприємства «Енергоринок» м. Київ

до відповідача

Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об»єднання» м. Луганськ

про

стягнення 883 950 284,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

12.12.2017р. позивач, Державне підприємство «Енергоринок», м. Київ, звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об»єднання» м.Луганськ про стягнення 883 950 284,42 грн., з яких 809 802 212,91 грн. основний борг; 59 298 386,35 грн. - інфляційні втрати; 14 849 685,16 грн. - 3% річних (т.1, а.с.3-9).

Згідно ухвали суду від 30.01.2018р. справа № 913/960/17 розглянута за правилами загального позовного провадження (т.1, а.с.141-143).

Рішенням господарського суду Луганської області від 10.07.2018 року у справі № 913/960/17 позов задоволено у повному обсязі (т.2, а.с.106-109).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об»єднання» на користь Державного підприємства “Енергоринок” основний борг у розмірі 809 802 212,91 грн., 3% річних у розмірі 14 849 685,16 грн., інфляційні втрати у розмірі 59 298 386,35 грн., судовий збір у розмірі 240 000грн.

За висновком суду, позовні вимоги щодо стягнення основної заборгованості у сумі 809 802 212,91 грн. за різницю перетоків електричної енергії за період з січня по червень 2017р. є обґрунтованими та правомірними, тому в цій частині судом позов задоволено повністю.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 14 849 685,16 грн. та інфляційних у сумі 59 298 386,35 грн. суд визнав обґрунтованими та задовольнив.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання», м. Луганськ звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Луганської області від 10.07.2018 року у справі №913/960/17 та прийняти нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Зокрема, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції було допущено порушення ст.ст.607, 613 та 625 ЦК України, як норми матеріального права, а саме не застосовано до спірних правовідносин ст.ст.607, 613 та помилково застосовано ст.625 ЦК України. Порушені норми процесуального права, зокрема, вимоги ст.86 ГПК України стосовно оцінки наданих доказів та п.2 ч.4 ст.238 ГПК щодо неприйняття доказів наданих відповідачем.

Апелянт зазначає, що з 01.05.2015р. ТОВ «ЛЕО» здійснювало постачання електричної енергії на неконтрольовану державною владою України територію Луганської області, втім 15.07.2016р. виникли обставини, за які не відповідає ТОВ «ЛЕО» та ДП «Енергоринок» і які унеможливили виконання ТОВ «ЛЕО» свого обов»язку з купівлі різниці перетоків електричної енергії за договором №11572/01 від 31.08.2015р.

Скаржник звертає увагу, що в період з 15.07.2016р. по 01.08.2016р. незаконні військові формування «ЛНР» захопили виробничі активи ТОВ «ЛЕО», у зв»язку з чим ТОВ «ЛЕО» більше не функціонує на окупованій території та всі активи та майно перейшли у розпорядження інших осіб. З цього приводу ТОВ «ЛЕО» на адресу прокуратури Луганської області було направлено відповідне повідомлення, за результатами якого почато досудове розслідування та внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Апелянт вказує на посилання позивача та суду першої інстанції на фізичні баланси електроенергії Донбаського регіону, акти купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії за період з січня по червень 2017р. (не підписані з боку відповідача) та довідку позивача про стан взаємних розрахунків між сторонами, які є помилковими та необґрунтованими, оскільки відповідні баланси теоретично можуть лише містити припущення про передачу електричної енергії в мережі, що юридично, а не фактично належить ТОВ «ЛЕО» на неконтрольованій території Луганської області, але не свідчать про отримання ТОВ «ЛЕО» такої електроенергії та перехід до ТОВ «ЛЕО» права власності на таку електроенергію.

Зазначені обставини не були враховані судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, мотивів не застосування до спірних відносин ст.607 ЦК України у рішенні не наведено.

Таким чином, апелянт вважає, що суд помилково не застосував до спірних правовідносин положення ст.613 ЦК України, оскільки у ТОВ «ЛЕО» через прострочення позивача у 2017р. відсутній обов»язок купувати різницю перетоків електричної енергії.

Також, апелянт зазначає, що фізичні баланси електроенергії складені ДЕС, акти купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії за період з січня 2017р. по червень 2017р. (не підписані з боку відповідача) та довідка позивача про стан взаємних розрахунків між сторонами, є неналежними та допустимими доказами справі та не можуть підтверджувати заявлений до стягнення борг або існування спірної заборгованості, оскільки вони не є первинними обліковими бухгалтерськими документами.

Скаржник звертає увагу, що судом першої інстанції помилково встановлена преюдиціальність фактів у наданій позивачем судовій практики у справах №910/5110/17 про розірвання договору та стягнення коштів у справі №913/225/17 та Луганського окружного адміністративного суду у справі №812/361/17 про зобов»язання вчинити певні дії.

Крім того, апелянт вказує на те, що, всупереч вимогам ст.ст.7, 86, п.2 ч.4 ст.238 ГПК України суд першої інстанції не навів мотивів, з яких зробив висновок, що фізичні баланси електроенергії Донбаського регіону підтверджують заявлений до стягнення борг; не надав об»єктивної оцінки таким доказам як: повідомленню про початок досудового розслідування у кримінальному провадженню за повідомленням ТОВ «ЛЕО», висновку №30/04-18 від 30.04.2018р. комплексної судово-економічної експертизи із залученням фахівця в галузі електротехнічних комплексів та систем по господарській справі №913/960/17, довідці позивача про стан взаємних розрахунків між сторонами за електроенергію по договору в період з 01.01.2017р. по 30.06.2017р. станом на кінець дня 31.10.2017р., хоча така довідка не має спільного з обставинами справи та містить не об»єктивну інформацію.

Враховуючи вищенаведене, апелянт вважає, що відповідну електроенергію у період з 01.01.2017р. по 30.06.2017р. ТОВ «ЛЕО» не отримувало, внаслідок фактичної неможливості з 15.07.2016р. володіти та користуватися своїми електричними мережами на неконтрольованій території Луганської області та відповідно отримувати від будь-яких постачальників, у тому числі ДП «Енергоринок». Таким чином, під час винесення рішення судом першої інстанції мали місце неповне з»ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до винесення судом неправомірного рішення, у зв»язку з чим, просить суд скасувати рішення суду від 10.07.2018р. у справі №913/960/17 та прийняти в нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 03.08.2018р. по справі №913/960/17 порушено апеляційне провадження (головуючий суддя Радіонова О.О., судді Попков Д.О., Чернота Л.Ф.) за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об»єднання» на рішення господарського суду Луганської області від 10.07.2018р. у справі №913/960/17 (т.2, а.с.115).

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20.08.2018 року розгляд справи призначено на 25.09.2018р. о 10-00 год. (т.2 а.с. 163).

20.08.2018р. через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ДП «Енергоринок» від 13.08.2018р. № 01/44-10455, в якому позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 10.07.2018р. у справі №913/960/17 без змін (т.2, а.с.147-159).

Зокрема, позивач звертає увагу на те, що договір було укладено на виконання Постанови КМУ від 07.05.2015р №263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження».

Також, позивач вказує на те, що договір №11572/01 від 31.08.2015р. укладався в умовах існування обставин проведення АТО на сході України та з метою врегулювання взаємодії сторін у специфічних обставинах розмежування території країни на контрольовану та неконтрольовану, внаслідок чого при його укладенні сторони не могли не усвідомлювати пов»язаних з його виконанням труднощів, а відтак підстави для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання спірних зобов»язань за даним договором відсутні.

Позивач зазначає про факт обґрунтованої відмови ТПП України засвідчення факту, зазначених ТОВ «ЛЕО» як форс-мажорних обставин, що позбавляє останнього можливості відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору посилатись на такі обставини, як нібито підставу для звільнення від відповідальності та невиконання взятих на себе зобов»язань.

Отже, укладаючи в умовах проведення АТО договір про купівлю різниці перетоків електричної енергії з контрольованої на неконтрольовану частину території України, ТОВ «ЛЕО» розуміло й приймало на себе зазначений ступінь ризику.

Щодо доводів апелянта про не застосування до спірних правовідносин ст.607 ЦК України, позивач зазначає, що відсутня будь-яка законодавча заборона для ТОВ «ЛЕО» щодо можливості невиконання взятих на себе та порушених останнім грошових зобов»язань з оплати вартості купованої електроенергії, тобто належних та допустимих доказів, з урахуванням існуючих умов договору, у спірний період відповідачем не надано.

Стосовно безпідставних доводів скаржника про незастосування до спірних правовідносин ст.613 ЦК України та нібито помилкове застосування ст.625 ЦК України, позивач зазначає на преюдиціальні факти, встановлені у аналогічній справі №913/225/17, а саме безпідставність доводів ТОВ «ЛЕО» щодо бездіяльності ДП «Енергоринок», яка нібито призвела до утворення заборгованості у ТОВ «ЛЕО». Таким чином, посилання апелянта на помилкове застосування ст.625 ЦК України у зв»язку із твердженням останнього, що невиконання ним грошового зобов»язання мало місце через прострочення позивача, є безпідставними.

Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 ГПК України фіксування судового засідання здійснювалося за допомогою технічних засобів фіксації та було складено протокол судового засідання.

Апелянт у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити у повному обсязі.

Позивач у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши представників сторін, розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

31.08.2015р. між ДП “Енергоринок” (ДПЕ, позивач) та ТОВ «Луганське енергетичне об»єднання” (ЕК, відповідач) укладено договір №11572/01, за умовами якого ДПЕ зобов’язується продавати, а ЕК зобов’язується купувати різницю перетоків електричної енергії, переміщену з контрольованої території на неконтрольовану територію та здійснювати її оплату відповідно до умов даного договору (п.2.1 договору) (т.1, а.с.15-21).

Відповідно до п.3.1 договору, сторони визнають свої зобов’язання за ДЧОРЕ (договір між членами Оптового ринку електричної енергії України) і додатками до ДЧОРЕ, що є його невід’ємними частинами, Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії та інш. нормативно-правовими актами України.

За змістом п.3.2 договору ДПЕ продає, а ЕК купує різницю перетоків електричної енергії в точках обліку різниці перетоків електричної енергії в обсягах, які визначаються згідно зі статтею 4 цього договору.

Облік різниці перетоків електричної енергії за цим договором в точках обліку різниці перетоків електричної енергії веде ДП “НЕК “Укренерго” (далі – НЕК) відповідно до постанови КМУ від 07.05.2015 №263 “Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження ”. Відповідальність за засоби вимірювальної техніки, а також за проведення вимірювань, забезпечення комерційного обліку, достовірність даних комерційного обліку по точках обліку різниці перетоків електричної енергії та передачу цих даних до НЕК несе власник електроустановки, на якій знаходяться зазначені точки обліку різниці перетоків електричної енергії, які визначені Міненерговугілля та знаходяться на контрольованій території (п.3.3 договору).

Щоденну передачу погодинних даних до ДПЕ про різницю перетоків електричної енергії здійснює НЕК (п. 3.4 договору).

Розділом 4 договору сторони визначили умови визначення обсягів купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії.

Фактична різниця перетоків електричної енергії, куплена ЕК за цим договором за розрахунковий період, визначається НЕК в точках обліку різниці перетоків електричної енергії на підставі показів розрахункових приладів диференційного (погодинного) обліку електричної енергії (п.4.1. договору).

ДПЕ на підставі звітних даних про фактичні обсяги різниці перетоків електричної енергії у фізичному балансі за розрахунковий місяць, отриманих від НЕК, готує акт купівлі-продажу за формою, наведеною в Додатку №1 до цього договору, та 8 числа місяця, наступного за розрахунковим, направляє електронною поштою ЕК (т.1, а.с.22).

ЕК за підписом керівника підтверджує ДПЕ акт купівлі-продажу (п.4.3. цього договору) факсимільним зв’язком до 10-00 години 9 числа місяця, наступного за розрахунковим, про фактичні обсяги та вартість купленої у ДПЕ різниці перетоків електричної енергії, які відображаються в бухгалтерській та статистичній звітності. (п.4.4. договору).

ДПЕ до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим, направляє ЕК рекомендованим або цінним листом, або передає через уповноваженого представника ЕК, акт купівлі-продажу, підписаний зі свого боку у двох примірниках. (п.4.5. договору).

ЕК у триденний термін після отримання актів купівлі-продажу підписує їх зі свого боку у двох примірниках та надсилає до ДПЕ один примірник поштою. Якщо ЕК не надійшле у зазначений у п.4.4. термін до ДПЕ акт купівлі-продажу, то з наступного розрахункового місяця після виконання дій у відповідності до п. п. 4.3., 4.4. цього договору вступає в силу такий порядок: ДПЕ надсилає ЕК поштою до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим, акт купівлі-продажу, не підписаний зі свого боку. ЕК підписує акт у двох примірниках і направляє їх на адресу ДПЕ. ДПЕ в триденний термін після отримання актів купівлі-продажу зі свого боку підписує їх у двох примірниках та надсилає до ЕК один примірник поштою. Такий порядок зберігається до повернення в ДПЕ всіх актів купівлі-продажу, які були направлені на адресу ЕК (п.4.6. договору).

Розділом 5 договору сторони визначили порядок розрахунків.

ЕК здійснює оплату вартості купленої різниці перетоків електричної енергії шляхом перерахування ДПЕ суми коштів, зазначеної у рахунку-фактурі, на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання ДПЕ. При здійсненні платежів ЕК повинна вказувати у платіжному дорученні призначення платежу, в якому обов’язково зазначається відповідний договір, за яким здійснюється купівля різниці перетоків електричної енергії та відповідний договір, за яким здійснюється купівля різниця перетоків електричної енергії та розрахунковий місяць. ЕК зобов’язана здійснити остаточний платіж на поточний рахунок із спеціальним режимом використання до 14 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим (п.5.3. договору).

У розділі 6 договору встановлені права, зобов’язання та відповідальність сторін, зокрема, ЕК зобов’язана купувати у ДПЕ різницю перетоків електричної енергії відповідно до умов статті 3 цього договору та здійснювати своєчасні розрахунки відповідно до умов статті 5 цього договору, а також виконувати інші умови цього договору; в разі нездійснення ЕК повної поточної оплати за куплену в ДПЕ різницю перетоків електричної енергії до 14-го числа (включно) місяця наступного за розрахунковим, з 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, ДПЕ має право нарахувати пеню ЕК у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягнути штраф у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу. Сплата ЕК пені та штрафу здійснюється з поточного рахунку ЕК на поточний рахунок ДПЕ і не звільняє ЕК від обов’язку відшкодувати збитки, спричинені несплатою або несвоєчасною оплатою отриманої електроенергії (п.6.2.2 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками та згідно з ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України його умови застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 01.05.2015р., та діє протягом терміну дії постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015р. №263 “Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження” (п.10.1 договору).

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов»язання з продажу відповідачу різниці перетоків електричної енергії за період січень-червень 2017р. в загальному обсязі 418761,800 тис. кВт/год та на загальну суму 809 802 212,91 грн., а саме: у січні 2017р. в обсязі 127451,896 тис. кВт/год на суму 275 638 686,06 грн., у лютому 2017р. в обсязі 112626,523 тис. кВт/год на суму 225 676 521,73 грн., у березні 2017р. в обсязі 103 353,742 тис. кВт/год на суму 171 597 804,43 грн., у квітні 2017р. в обсязі 70837,886 тис. кВт/год на суму 126 143 857,12 грн., у травні 2017р. в обсязі 2 929,036 тис. кВт/год на суму 7 140 474,25 грн., у червні 2017р. в обсязі 1 562,717 тис. кВт/год на суму 3 604 869,32 грн., що підтверджується відповідними актами купівлі-продажу електроенергії (т.1, а.с.29-34).

Акти купівлі-продажу електроенергії за січень 2017р. – червень 2017р. відповідачем не підписані, але надіслані останньому засобами поштового зв’язку 10.02.2017р., 10.03.2017р., 13.04.2017р., 13.05.2017р., 12.06.2017р., 12.07.2017р. відповідно, про що свідчать фіскальні чеки, списки згрупованих поштових відправлень та рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1 а.с.35-52). Факт отримання зазначених актів купівлі-продажу відповідачем не заперечується.

Відповідач у відзиві за листом від 05.06.2018р. № 01-19/2/97 проти позову заперечує з посиланням на те, що має місце бездіяльність ДП “Енергоринок” щодо незаконного постачання електроенергії на частину окупованої території Луганської області, оскільки товариство самостійно не має можливості припинити перетоки електроенергії, у той час, як відповідно до норм Порядку здійснення заходів щодо часткового або повного припинення різниці перетоків електричної енергії у точках її обліку у позивача є обов‘язок вчинити дії для припинення перетоків електроенергії через звернення із заявою до ДП “НЕК “Укренерго”. Таким чином, ТОВ “Луганське енергетичне об‘єднання вважає, що, оскільки ДП “Енергоринок” не вчинило у 2017 році вказаних дій, обов‘язок купівлі та оплати такої електроенергії для нього був відстрочений на час бездіяльності позивача.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань щодо повної та своєчасної оплати купленої різниці перетоків електричної енергії стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, в якому останній просить суд стягнути з відповідача, крім основного боргу у розмірі 809 802 212,91 грн., також 3% річних в розмірі 14 849 685,16 грн., інфляційні втрати в розмірі 59 298 386,35 грн., що нараховані на підставі ст. 625 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін, вважає, що підстав для її задоволення не має, враховуючи наступне.

Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо належного виконання зобов»язань з оплати за отриману електричну енергію згідно договору №11572/01 від 31.07.2015р.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Законом України «Про електроенергетику» із змінами, внесеними Законом України від 07.04.2015р. № 284-VШ, Постановою КМУ № 263 від 07.05.2015р. «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження».

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов’язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою договір №11572/01 від 31.08.2015р. є договором купівлі-продажу, правовідносини за яким регулюються главою 54 ЦК України та параграфом 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 26 Закону України «Про електроенергетику» визначено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов»язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії, а також несе відповідальність за порушення умов договору та правил користування електричною енергією.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 275 ГК України окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України «Про засади функціонування ринку електричної енергії України» та «Про електроенергетику».

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу вимог ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов’язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 ГК України.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 614 ЦК визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З предмету договору (п.2.1) вбачається, що позивач продає, а відповідач купує різницю перетоків електричної енергії, переміщену з контрольованої території на неконтрольовану територію, та здійснює її оплату до 14 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим (п.5.3 договору).

Зазначені умови договору узгоджуються з вимогами частини 1 статті 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов»язаний оплатити товар після його придбання або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 5.3 договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично отриману різницю перетоків електроенергії – до 14 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим. Вказана умова договору, яка відповідає приписам частини 1 статті 530 ЦК, не містить жодних застережень щодо настання обов»язку відповідача з оплати електроенергії протягом певного терміну після підписання сторонами акту купівлі-продажу чи після повернення одного примірника оригіналу акту продавцю.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з пунктами 4.3, 4.4, 4.5, 4.6 договору акти купівлі - продажу визначаються в якості підстави для розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п.5.3 цього договору, несвоєчасне підписання чи не підписання покупцем акту за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленої електроенергії.

Отже, настання у відповідача обов»язку з оплати електроенергії не пов»язано з моментом підписання вказаних актів, оскільки умови договору №11572/01 від 31.08.2015р. не містять жодних застережень з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку 14-денного строку оплати з дня підписання акту купівлі-продажу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов’язання за договором виконав належним чином та продав відповідачу різницю перетоків електричної енергії за період січень 2017р. – червень 2017р. у загальному обсязі 418 761,800 тис. кВт/год. на загальну суму 809 802 212,91 грн.

За висновком суду, наявні у справі фізичні баланси електроенергії Донбаського регіону за період з січня по червень 2017 року, акти купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії від 31.01.2017 на суму 275638686 грн. 06 коп. за січень 2017 року, від 28.02.2017 на суму 225676521 грн. 73 коп. за лютий 2017 року, від 31.03.2017 на суму 171597804 грн. 43 коп. за березень 2017 року, від 30.04.2017 на суму 126143857 грн. 12 коп. за квітень 2017 року, від 31.05.2017 на суму 7140474 грн. 25 коп. за травень 2017 року, від 30.06.2017 на суму 3604869 грн. 32 коп. за червень 2017 року, довідка позивача про стан взаємних розрахунків між сторонами за електроенергію по договору в період з 01.01.2017 по 30.06.2017 станом на 31.10.2017 у сукупності підтверджують заявлений до стягнення борг.

Відповідно до п.3 Постанови КМУ від 07.05.2015р. №263 “Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження”, диспетчерське (оперативно-технологічне) управління виробництвом, передачею, розподілом та постачанням електричної енергії і передача електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами на неконтрольованій території здійснюються державним підприємством “Національна енергетична компанія “Укренерго”.

Згідно з пп. 1-2 п. 11. Постанови КМУ від 07.05.2015р. №263 “Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження”, Державне підприємство “Національна енергетична компанія “Укренерго”: веде окремо облік електричної енергії у точках обліку різниці перетоків електричної енергії, визначених Міністерством енергетики та вугільної промисловості, та електричної енергії виробника, що має гарантії, надані законодавством, у точках обліку, визначених Міністерством енергетики та вугільної промисловості; складає прогнозний та фактичний фізичний баланс електричної енергії об’єднаної енергетичної системи України, баланси електричної енергії окремо за контрольованою та неконтрольованою територією і надає відповідну інформацію оптовому постачальнику та усім сторонам багатостороннього договору.

Тобто, ДП “НЕК “Укренерго” є єдиним повноважним органом щодо складання, зокрема, фактичного фізичного балансу електричної енергії об’єднаної енергетичної системи України, а наявні в матеріалах справи фізичні баланси електроенергії на НКТ, що складені ДП “НЕК “Укренерго” в особі ВП “Донбаська електроенергетична система” та ВП “Північна електроенергетична система”, є належними доказами, що підтверджують обсяги різниці перетоків електричної енергії, отриманої відповідачем.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 809 802 212,91 грн. правомірним та таким, що відповідає обставинам справи.

В силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому вимогами ч.1ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 14 849 685,16грн. за період з 15.02.2017р. по 31.10.2017р. за зобов’язаннями січня 2017р. - червня 2017р., інфляційних у розмірі 59 298 386,35 грн. за період з 15.02.2017р. по 31.10.2017р. за зобов’язаннями січня 2017р. - червня 2017р.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За допомогою інформаційно-пошукової системи «ЛІГА», перевіривши арифметично розрахунок 3% річних за період з 15.02.2017р. по 31.10.2017 року на суму 14 849 685,16грн., суд апеляційної інстанції вважає висновок суду щодо їх задоволення правильним та обґрунтованим.

Інфляційні нарахування - це спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

За допомогою інформаційно-пошукової системи «ЛІГА», перевіривши арифметично розрахунок інфляційних за загальний період з 01.03.2017р. по 31.10.2017р. на суму 59 298 386,35грн., суд апеляційної інстанції вважає висновок суду щодо їх задоволення правильним та обґрунтованим.

Щодо доводів апелянта про незастосування до спірних правовідносин ст.607 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України укладаючи договір, сторони мають право самостійно визначити, при настанні яких обставин вони будуть звільнені від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим договором.

В силу норм ч.4 ст.219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини.

Згідно з п.7.1 договору у випадку виникнення обставин непереборної сили на території України, крім неконтрольованої території, що унеможливлюють виконання сторонами своїх зобов»язань, сторони звільняються від відповідальності за неможливість виконання своїх зобов»язань на час дії зазначених обставин.

Згідно ч.1 ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п.1 ч.1 ст.263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, із наведеного вбачається, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі ст.617 ЦК України, ст.218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.06.2015р. у справі №904/6463/14 (3-216гс15).

Окрім того, повинен бути наявним елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов’язання.

З матеріалів справи вбачається, Торгово-промислова палата листом №1153/05.0-5.4 від 18.11.2016р. проінформувала відповідача, що у відповідності до п.п.6.9, 6.14 Регламенту ТПП України, за результатами розгляду заяви і наданих ТОВ «ЛЕО» документів відносно неможливості виконання зобов»язань за договором від 31.08.2015р. №11572/01 з 15.07.2016 року, підстав для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин не переробної сили) не вбачається (т.2, а.с.10).

Водночас, відповідно до ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» єдиним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення АТО, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов»язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Стаття 607 ЦК України встановлює, що зобов»язання припиняється неможливістю його виконання у зв»язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Таким чином, за даних та встановлених обставин справи, відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин ст.607 ЦК України, оскільки відсутня будь-яка законодавча заборона для відповідача щодо можливості невиконання взятих на себе та порушених останнім грошових зобов»язань з оплати вартості купованої електроенергії.

Крім того, у Постанові Верховного Суду від 17.04.2018р. по справі №913/225/17 при розгляді аналогічних доводів відповідача, зазначено про безпідставне посилання скаржника на статтю 607 ЦК України, оскільки зазначені посилання і доводи ґрунтуються на помилковому ототожненні ТОВ «ЛЕО» обставин непереборної сили та обставини, за яку жодна зі сторін не відповідає, і з настанням якої цивільне законодавство пов»язує припинення зобов»язання через неможливість його виконання.

Починаючи з травня 2015р. позивач не здійснює продаж відповідачу електроенергії на неконтрольовану державною владою територію згідно зі ст.23 Закону України “Про електроенергетику” та Постановою КМУ № 263 від 07.05.2015р. “Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження”, а отже порушення виконання відповідачем зобов’язань за договором пов’язані з продажем електроенергії виключно на контрольовану державною владою територію.

Отже, проведення антитерористичної операції на території Луганської області та пов'язані із цим несприятливі наслідки не обумовлюють неможливість відповідача здійснювати господарську діяльність, не мають ознак надзвичайності чи невідворотності для виконання обов'язку за укладеним правочином та не перебувають у причинному зв'язку із несплатою відповідачем за договором №11572/01 від 31.08.2015р., у межах спірних правовідносин, а тому підстави для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання спірних зобов’язань за договором №11572/01 від 31.08.2015р. відсутні.

Доводи апелянта про незастосування до спірних правовідносин ст.613 ЦК України, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідач обґрунтовує необхідність застосування норм ст.613 ЦК України до спірних правовідносин з посиланням на те, що нібито від позивача не надходило звернення про припинення різниці перетоків відповідно до змісту Постанови №263 (п.11) та п.2 Розділу Порядку здійснення заходів щодо часткового або повного припинення різниці перетоків електричної енергії у точках їх обліку.

У згаданій статті 613 ЦК України йдеться про дії кредитора, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов»язку, але про дії кредитора, наслідком яких є припинення виконання договору, у наведеній статті не вказується. Тобто, такі дії кредитора, та їх наслідки, не є предметом регулювання зазначеної статті.

У зв»язку з неналежним виконанням відповідачем, ТОВ «ЛЕО» зобов»язань за договором №11572/01 від 31.08.2015р., позивач, ДП «Енергоринок» завчасно звернувся до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з листом №01/26-634 від 20.01.2016р. (т.2, а.с.42) щодо надання погодження на повне припинення різниці перетоків електроенергії на неконтрольовану територію з метою подальшого відповідного звернення до ДП «НЕК «Укренерго», з огляду на що прострочення кредитора не настало.

Таким чином, лист ДП «Енергоринок» від 20.01.2016р. №01/26-631 свідчить про вжиття кредитором залежних від нього заходів щодо недопущення ним прострочення у разі невиконання енергопостачальником зобов»язання щодо оплати в повному обсязі за куплену різницю перетоків електроенергії за розрахунковий місяць.

Крім того, аналогічні дії вчинялись позивачем, ДП «Енергоринок» у 2017 році, що підтверджується, зокрема, листом №01/26-816 від 23.01.2017р. (т.2 а.с.45).

Посилання апелянта на помилкове застосування ст.625 ЦК України, у зв»язку із твердженням останнього, що невиконання ним грошового зобов»язання мало місце через прострочення позивача, є безпідставним, оскільки враховуючи наявний факт прострочки відповідачем виконання своїх грошових зобов»язань перед позивачем, суд першої інстанції законно та обґрунтовано, керуючись нормами ч.2 ст.625 ЦК України, стягнув з ТОВ «ЛЕО» на користь ДП «Енергоринок» 59298386,35грн. інфляційних нарахувань та 14 849 685,16грн. 3% річних.

Стосовно доводів апелянта про преюдиціальність фактів, встановлених у рішеннях суддів за участю ТОВ «ЛЕО» та ДП «Енергоринок», суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства, доводи апелянта про заперечення преюдиціальності встановлених фактів у рішеннях суду у справах №910/5110/17 та №913/225/17 за участю ТОВ «ЛЕО» та ДП «Енергоринок», тобто тих самих осіб, що й у даній справі, є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо доводів апелянта про невизначеність виду фізичних балансів, наданих позивачем на підтвердження фактичних обсягів купівлі різниці перетоків електричної енергії, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з п.п.2 п.11 Постанови КМУ від 07.05.2015р. №263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, ДП «НЕК «Укренерго»: складає прогнозний та фактичний фізичний баланс електричної енергії окремо за контрольованою та неконтрольованою територією і надає відповідну інформацію оптовому постачальнику та усім сторонам багатостороннього договору.

Фізичні баланси Донбаського регіону, складені відокремленим підрозділом Донбаською енергетичною системою та фізичні баланси по Північній ЕС, складеними Північною електроенергетичною системою (додатки №5-7 до позовної заяви) є фактичними фізичними балансами, які відображають отриману ТОВ «Луганське енергетичне об»єднання» різницю перетоків.

З приводу доводів апелянта щодо не надання об»єктивної оцінки таким доказам як: повідомленню про початок досудового розслідування у кримінальному провадженню за повідомленням ТОВ «ЛЕО» та висновку №30/04-18 від 30.04.2018р. комплексної судово-економічної експертизи із залученням фахівця в галузі електротехнічних комплексів та систем по господарській справі №913/960/17, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 п.1 ст.3 КПК України, досудове розслідування – стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

В матеріалах справи не має документів (направлення обвинувального акту), які б підтверджували встановлення органами досудового розслідування фактів, зазначених в заяві про вчинення кримінального правопорушення.

Надане відповідачем повідомлення про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016130440000354 не є належним доказом у розумінні ст.76 ГПК України, що підтверджує випадок та/або настання обставин непереборної сили, які впливають на можливість виконання ТОВ «ЛЕО» своїх грошових зобов»язань перед ДП «Енергоринок» або звільняють його від відповідальності за порушення таких зобов»язань, у зв»язку з цим, судом першої інстанції правомірно не взято таке повідомлення до уваги.

Наданий відповідачем висновок комплексної судово-економічної експертизи від 30.04.2018р. №30/04-18, який наявний у матеріалах справи (т.2, а.с.14-20), не спростовує існування заявленої до стягнення вартості електроенергії у сумі 809 802 212,91грн.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у Параграфі 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Враховуючи фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що поставка електроенергії на неконтрольовану територію перебувала у залежності від дій держави в особі ДП НЕК «Укренерго», яке здійснювало дії щодо припинення постачання електроенергії тільки після 15 липня 2016 року попри обізнаність про існування певних обставин.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004р у справі "Жовнер проти України" (заява №56848/00) зазначено, що стаття 1 Першого Протоколу вимагає, перш за все і особливо, щоб втручання державної влади у використання права на майно було законним. Суду належить з»ясувати, чи дотримується справедлива рівновага між вимогами загального інтересу і вимогами основних прав громадян. Пошук подібної рівноваги повністю віддзеркалюється в структурі статті 1, отже, і в другому абзаці: повинно існувати пропорційно обгрунтоване співвідношення між зазначеною метою і засобами, що використовуються. Контролюючи виконання цієї вимоги, Суд визнає за державою певну свободу розсуду як для вибору способів впровадження, так і для вирішення, чи є їх наслідки виправданими та відповідають загальному інтересу у спробі досягти зазначеної мети закону.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції доходить висновку про наявність виключних обставин, які унеможливлюють своєчасне виконання рішення господарського суду з боку ТОВ «Луганське енергетичне об»єднання», зокрема, втрата та пошкодження майна підприємства внаслідок бойових дій, здійснення антитерористичної операції на території, яку обслуговує відповідач, а також скрутний фінансовий стан боржника. При цьому, необхідно враховувати, що подальше невиконання відповідачем рішення по справі №913/960/17 може привести для стягувача до таких негативних наслідків, як вилучення грошових коштів з господарського обігу, виникнення дефіциту оборотних активів; неможливість здійснення своєчасних розрахунків за поточними господарськими операціями; суттєве погіршення фінансово-економічного положення позивача.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для надання відповідачу відстрочки виконання рішення господарського суду Луганської області від 10.07.2018р. у справі № 913/960/17 до 01 червня 2019 року.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновок суду першої інстанції, а рішення господарського суду Луганської області від 10.07.2018р. у справі № 913/960/17 є таким, що ухвалено з повним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись статями 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об»єднання» м.Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 10.07.2018р. у справі №913/960/17 залишити без задоволення, рішення господарського суду Луганської області від 10.07.2018р. у справі №913/960/17 – залишити без змін.

Відстрочити виконання рішення господарського суду Луганської області від 10.07.2018р. у справі № 913/960/17 до 01 червня 2019 року.

Доручити господарському суду Луганської області видати відповідний наказ

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Донецький апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови буде складено та підписано впродовж п»яти днів.

Головуючий О.О.Радіонова

Судді Д.О.Попков

ОСОБА _3

Надр. 5 прим:1 –у справу; 1–позивачу;1 –відповідачу; 1–ДАГС;1–ГСЛО.