П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 805/5104/15-а

Провадження № 11-655апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 як представника позивача ОСОБА_4 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року (суддя Козаченко А. В.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року (судді Компанієць І. Д., Сухарьок М. Г., Ястребова Л. В.) у справі № 805/5104/15-а за позовом ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Радикал банк» Савельєвої Анни Миколаївни (далі - уповноважена особа, ПАТ «Радикал банк» відповідно) про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи про визнання нікчемним правочину (трансакції) із внесення позивачем 09 липня 2015 року на власний банківський рахунок у ПАТ «Радикал банк» грошових коштів у сумі 200 тис. грн з призначенням платежу «Внесення коштів на власний рахунок»;

- зобов'язати уповноважену особу надати Фонду додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати, відшкодувати кошти за вкладом у ПАТ «Радикал банк» за рахунок Фонду, шляхом включення позивача до їх складу;

- стягнути на користь позивача судові витрати у справі.

Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 10 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, представник позивача в касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. На думку скаржника, між позивачем як вкладником ПАТ «Радикал банк» та уповноваженою особою, наділеною владними управлінськими функціями щодо вкладників вказаного банку, склалися відносини влади та підпорядкування, а тому у справі наявний публічно-правовий спір. При цьому спір у цій справі не стосується майнових вимог до боржника і справу про банкрутство відносно банку як боржника не порушено. На підставі викладеного скаржник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду по суті до окружного адміністративного суду.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 25 січня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 червня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Відповідачі відзиву (заперечення) на касаційну скаргу не надіслали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що 09 липня 2015 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Радикал банк» укладено договір банківського рахунку № 18532/П-1, відповідно до якого банк відкрив позивачу поточний рахунок у гривнях № НОМЕР_1.

Того ж дня згідно з квитанцією № 13299 позивач вніс на власний банківський рахунок у ПАТ «Радикал банк» грошові кошти в сумі 200 тис. грн із призначенням платежу «Внесення коштів на власний рахунок».

У зв'язку з прийняттям Правлінням Національного банку України постанови від 09 листопада 2015 року № 769 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Радикал банк» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 09 листопада 2015 року № 203 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Радикал банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Радикал банк» та призначено уповноважену особу Фонду СавельєвуА.М. строком на 2 роки з 10 листопада 2015 року по 09 листопада 2017 року включно.

Листом від 18 листопада 2015 року № 3553/15 уповноважена особа повідомила позивача, що в результаті проведеної перевірки було встановлено, що правочин від 09 листопада 2015 року, а саме трансакція ПАТ «Радикал банк» щодо перерахування на користь ОСОБА_4 грошової суми з призначенням платежу «Внесення коштів на власний рахунок» на суму 200 тис. грн відповідно до положень частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), є нікчемним.

Станом на момент звернення до суду із цим позовом Фонд не включив ОСОБА_4 до реєстру вкладників, які мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду.

Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Фонду та уповноваженої особи про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, Донецький окружний адміністративний суд керувався тим, що цей спір не містить ознак публічно-правового з огляду на висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15.

Залишаючи без змін ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, Донецький апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 20 грудня 2016 року зазначив, що погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спір про включення особи до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду за вкладами у банку, який знаходиться на стадії ліквідації (банкрутства), не є справою адміністративної юрисдикції, а повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується з указаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_4 звернулася до адміністративного суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи про визнання нікчемним правочину (трансакції) із внесення позивачем 09 липня 2015 року на власний банківський рахунок у ПАТ «Радикал банк» грошових коштів у сумі 200 тис. грн з призначенням платежу «Внесення коштів на власний рахунок», а також про зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати, відшкодувати кошти за вкладом у ПАТ «Радикал банк» за рахунок Фонду, шляхом включення позивача до їх складу.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій керувалися правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15, у якій з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстру відшкодувань вкладникам, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, за змістом частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).

Нормами статті 27 Закону № 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема:

- уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

- уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду;

- Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України».

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника.

Саме тому на банки не поширюється дія Закону № 2343-ХІІ, що встановлено частиною восьмою статті 36 Закону № 4452-VI.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону № 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.

З огляду на викладені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень Фонду та уповноваженої особи щодо виконання покладених на них владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону № 2343-ХІІ відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону № 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.

При цьому ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень), у частині позовних вимог ОСОБА_4 про зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати, відшкодувати кошти за вкладом у ПАТ «Радикал банк» за рахунок Фонду, шляхом включення ОСОБА_4 до їх складу та стягнення на її користь судових витрат у справі, є помилковим.

Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16.

Водночас правильнимє висновок судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи про визнання нікчемним правочину (трансакції) із внесення позивачем 09 липня 2015 року на власний банківський рахунок у ПАТ «Радикал банк» грошових коштів у сумі 200 тис. грн з призначенням платежу «Внесення коштів на власний рахунок».

Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення уповноваженої особи. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ «Радикал банк» і видане згадане рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Відповідна правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (справа № 910/12294/16) та від 16 травня 2018 року (справа № 910/24198/16).

Оскільки вказане рішення є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, воно не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), будь-які права яких не можуть порушуватися унаслідок прийняття цього рішення. Звідси права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення уповноваженої особи про визнання нікчемним правочину (трансакції) із внесення позивачем 09 липня 2015 року на власний банківський рахунок у ПАТ «Радикал банк» грошових коштів у сумі 200 тис. грн з призначенням платежу «Внесення коштів на власний рахунок» не можуть розглядатися у судах (в тому числі господарських).

За таких обставин суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про закриття провадження в адміністративній справі у вказаній частині на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС України.

Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 815/5392/16.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Отже, викладені в оскаржуваних ухвалах судів першої та апеляційної інстанцій висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати, відшкодувати кошти за вкладом у ПАТ «Радикал банк» за рахунок Фонду, шляхом включення позивача до їх складу, стягнути на користь позивача судові витрати у справі - ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.

З огляду на викладене на підставі частини першої статті 353 КАС України ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року підлягають в зазначеній частині скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Водночас указані судові рішення судів попередніх інстанцій у частині закриття провадження у справі щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи про визнання нікчемним правочину (трансакції) із внесення позивачем 09 липня 2015 року на власний банківський рахунок у ПАТ «Радикал банк» грошових коштів у сумі 200 тис. грн з призначенням платежу «Внесення коштів на власний рахунок» - підлягають залишенню без змін з урахуванням мотивів, викладених вище.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника позивача ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Радикал банк» Савельєвої Анни Миколаївни про зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати, відшкодувати кошти за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Радикал банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом включення до складу таких вкладників ОСОБА_4, стягнути на користь позивача судові витрати у справі - скасувати, а справу в цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В іншій частині ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська О.С. Ткачук

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська

Л.М.Лобойко