Постанова

Іменем України

20 вересня 2018 року

м. Київ

справа №522/7683/13-ц

провадження №61-31025св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський»,

представник позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

відповідач - ОСОБА_7,

відповідач - ОСОБА_8,

відповідач - ОСОБА_9,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2014 року у складі судді Турецького О. С. та рішення апеляційного суду Одеської області від 26 березня 2015 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М.,

ОСОБА_10, ОСОБА_11,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський» (далі - КП «ЖКС «Порто-Франківський», комунальне підприємство)звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, в якому просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів заборгованість за надані комунальні послуги, яка станом на 01 березня 2013 року складає суму 8 894 грн.

Позов мотивовано тим, що позивач є балансоутримувачем та виконавцем надання житлово-комунальних послуг в житловому будинку АДРЕСА_1 вказаного будинку, плату за надані та спожиті комунальні послуги проводять несвоєчасно і не в повному обсязі, у зв'язку з чим, станом на 01 березня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 8 894 грн, яку позивач просив стягнути з останніх в солідарному порядку.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в солідарному порядку на користь КП «ЖКС «Порто-Франківський» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 8 894 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що КП «ЖКС «Порто-Франківський» є виконавцем житлово-комунальних послуг в будинку №8 по вул. Княжій в м. Одесі. На виконання вимог частини другої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» власники (уповноважений власник) квартири №12 у вказаному будинку договір на надання житлово-комунальних послуг з виконавцем послуг КП «ЖКС «Порто-Франківський» не уклали, проте надані послуги спожили. КП «ЖКС «Порто-Франківський» свої обов'язки виконувало в повному обсязі, а Відповідачі, в порушення своїх обов'язків, несвоєчасно вносить оплату за надані послуги, що суперечить статті 526 ЦК України та є підставою для солідарного стягнення заборгованості по комунальним платежам.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 березня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано.

Позов КП «ЖКС «Порто-Франківський» в частині вимог до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь КП «ЖКС «Порто-Франківський» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 жовтня 2007 року по 28 лютого 2013 року включно в сумі 3 864,56 грн.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь КП «ЖКС «Порто-Франківський» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 жовтня 2007 року по 28 лютого 2013 року включно в сумі 1 932,28 грн.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_8, ОСОБА_9 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_12, ОСОБА_9 не є співвласниками квартири, відтак, є неналежними відповідачами за вимогами КП «ЖКС «Порто-Франківський» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані по квартирі, що є приватною власністю. Член сім'ї власника житла, який проживає разом з ним, має право на користування житлом, обов'язки власника житла на нього не переходять (стаття 405 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції стягнув заборгованість за надані та спожиті комунальні послуги із співвласників квартири ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за період з 01 жовтня 2007 року по 28 лютого 2013 року, визначивши розмір стягнутої з кожного суми, виходячи з розмірів їх часток у праві спільної власності на квартиру.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення та вирішити спір по суті.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки позовна заява КП «ЖКС «Порто-Франківський» мала бути залишеною без руху та повернутою позивачу. Суд не перевірив повноваження особи, яка підписала позовну заяву. Порушено норми процесуального права щодо направлення судових повісток і повідомлень, а також копій процесуальних рішень, прийнятих у справі. Судами не враховано, що позивачем не було додано до позовної заяви судових рішень про скасування судових наказів, що є обов'язковою умовою для подання позову про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Судами попередніх інстанції не враховано, що укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Позивачем не надано суду договір про надання житлово-комунальних послуг та докази його направлення споживачам цих послуг. За відсутності укладеного між сторонами договору відсутні підстави для стягнення за житлово-комунальні послуги відсутні.

Крім того, у касаційній скарзі заявник посилається на те, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку заборгованості, не зазначено переліку наданих послуг та їх обсяг. Наполягає на тому, що вказані житлово-комунальні послуги не надавались.

Заявник вважає, що судами не враховано недоведеність обставин, які мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Висновки судів не відповідають обставинам справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі на вищевказані рішення судів першої та апеляційної інстанції. Справу витребувано із суду першої інстанції.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову сторонами не оскаржується, тому не переглядається колегією суддів в касаційному порядку у цій частині на предмет законності і обґрунтованості.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом установлено, що згідно рішення Одеської міської ради від 05 квітня 2007 року «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг у м. Одесі» визначено КП ЖКС «Порто-Франківський» виконавцем послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Одеси з надання послуг з утримання будинків і споруд, прибудинкових територій, в тому числі внутрішньобудинкових мереж водо - теплопостачання та водовідведення.

КП «ЖКС «Порто-Франківський» на договірних засадах здійснює функції замовника послуги по збиранню та вивезенню твердих побутових відходів (сміття) мешканців будинків, які перебувають на балансі КП «ЖКС «Порто - Франківський».

Будинок №8 по вул. Княжій в м. Одесі знаходиться на балансі та обслуговується КП «ЖКС «Порто-Франківський».

В квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, неповнолітня ОСОБА_13, малолітні: ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16

Власниками вказаної квартири є: ОСОБА_17 - ? частина та ОСОБА_7 - ? частина. Власник іншої ? частини квартири ОСОБА_18 померла у ІНФОРМАЦІЯ_1 та судом не встановлено спадкоємця належної їй частини квартири.

За період з 1 жовтня 2007 року по 28 лютого 2010 року по квартирі АДРЕСА_1 нараховано належні до сплати платежі за житлово-комунальні послуги у розмірі 2 989,45 грн, сплачено 150 грн, заборгованість становить в сумі 2 839,45 грн; за період з 01 березня 2010 року по 28 лютого 2013 року нараховано 5 234,37 грн, сплачено 344,50 грн, заборгованість становить в сумі 4 889,67 грн.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції, чинній на час розгляду справи судом, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний, підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Враховуючи наведене, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

З урахуванням наведеного є необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що за відсутності укладеного між сторонами договору відсутні підстави для стягнення за житлово-комунальні послуги.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, правильно виходив із того, що споживачі в квартирі АДРЕСА_1 зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, оскільки вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Заборгованість за отримані житлово-комунальні послуги підтверджена позивачем належними та допустимими доказами, а часткова сплата цієї заборгованості свідчить про визнання вищевказаних обставин.

Разом з тим, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо осіб, з яких підлягає стягненню відповідна заборгованість.

Суд апеляційної інстанції виправив допущені судом першої інстанції помилки та, скасовуючи ухвалене ним рішення і частково задовольняючи позов, з урахуванням положень статті 319 ЦК України, правильно виходив з того, що в силу належності квартири на праві спільної часткової власності, кожен із співвласників має нести відповідальність відповідно до своєї частки у спільному майні, оскільки іншої домовленості між співвласниками щодо утримання квартири не встановлено, доказів визначення уповноваженого власника квартири не надано.

Тягар утримання майна лежить на співвласниках квартири (стаття 322 ЦК України).

Встановивши, що ОСОБА_6 є власником ? частини квартири, а ОСОБА_7 Ф є власником ? частини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з кожного з них заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірах, що відповідають їх часткам у праві спільної часткової власності на квартиру.

При цьому, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що оскільки відповідачами не заявлено про застосування строку позовної давності, то процесуальні підстави для розгляду питання щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності, передбачені частиною четвертою статті 267 ЦК України, до заявлених вимог чи їх частини відсутні, у зв'язку із чим обґрунтовано розрахував суми заборгованості, які підлягають стягненню з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за період виникнення заборгованості, тобто з 01 жовтня 2007 року по 28 лютого 2013 року.

Розрахунок боргу, обґрунтований належним чином, відповідачами не спростовано.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 щодо його неналежного повідомлення про день, час та місце розгляду справи та позбавлення у зв'язку із цим його можливості подати заяву про застосування строку позовної давності, спростовуються матеріалами справи, згідно з якими відповідач повідомлявся про розгляд справи належним чином, подавав заяви та заперечення, не був обмежений у реалізації наданих йому процесуальних прав, як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і апеляційним судом.

Аргументи касаційної скарги щодо порушення порядку прийняття позовної заяви до розгляду судом в силу неподання позивачем судових рішень про скасування судових наказів, що є обов'язковою умовою для подання позову про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Із системного аналізу положень статей 96, 118 (в редакції Закону від 18 березня 2004 року №1618-IV) можна дійти висновку, що необхідною умовою звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги є попереднє звернення до суду із заявою про видачу судового наказу.

Разом з тим, згідно матеріалів справи позивач звертався до суду із заявою про видачу судового наказу, такий наказ скасований ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 березня 2013 року з підстав наявності спору про право.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Суд касаційної інстанції, за приписами статті 400 ЦПК Українине має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах, заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Залишаючи без змін рішення апеляційного суду, яким скасовано рішення суду першої інстанції, оцінка законності і обґрунтованості рішення місцевого суду, колегією суддів не надається.

Оскільки оскаржуване відповідачем рішення суду першої інстанції вже скасовано апеляційним судом, колегія суддів не вдається до оцінки доводів касаційної скарги щодо незаконності і необґрунтованості цього рішення суду та, залишаючи без задоволення касаційну скаргу, залишає без змін саме рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 26 березня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська