ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2018 р. м. Київ Справа № 911/1466/18

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “НВО “Промвпровадження”

до Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Світанок”

про стягнення 51333,98 грн. майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП

Секретар судового засідання: Мамчур А.О.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №03-01/18 від 03.01.2018 р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 30/12/2017-1 від 30.12.2017 р.).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю “НВО “Промвпровадження” (далі – позивач, ТОВ “НВО “Промвпровадження”) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Світанок” (далі – відповідач, ПСП “Агрофірма “Світанок”) про стягнення 51333,98 грн. майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що внаслідок порушення ОСОБА_3 ОСОБА_4 дорожнього руху України при керуванні транспортним засобом - трактором марки «John Deer», державний номерний знак НОМЕР_1, що належить відповідачеві, сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій завдано матеріального збитку власнику постраждалого автомобіля «Scania» ТОВ “НВО “Промвпровадження”. Цивільно-правова відповідальність ПСП “Агрофірма “Світанок”, як власника трактора марки «John Deer» у відповідності до чинного законодавства застрахована не була. Позивачем було відремонтовано пошкоджений внаслідок ДТП автомобіль на суму 51333,98 грн., яку товариство і просить стягнути з відповідача як майнову шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.07.2018 р. було відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання на 02.08.2018 р.

27.07.2018 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 24.07.2018 р. (вх. № 14556/18 від 27.07.2018 р.), за змістом якого відповідач заперечує щодо доводів позивача, викладених у позові, стверджуючи, що водій трактора “John Deer” ОСОБА_3 під час вчинення ДТП не працював у ПСП “Агрофірма “Світанок”, та зазначає, що вказаний трактор перебував у користуванні ОСОБА_3 як фізичної особи для особистих цілей на підставі техпаспорту та посвідчення водія, і не використовувався для виконання службових (трудових) обов’язків. Також відповідач зазначав, що у Переліку автомобільних доріг загального користування державного значення, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. № 712, не передбачена автомобільна дорога с. Саливінки – с. Лосятин, а тому юридично такої автомобільної дороги, на якій, за твердженням позивача, сталася ДТП, не існує.

Крім того, відповідач посилався на те, що доказів належності трактора марки «John Deer», д.н.з. НОМЕР_1, Приватному сільськогосподарському підприємству «Агрофірма «Світанок» позивач не надав та взагалі не довів цю обставину.

Водночас, доказів експлуатації саме позивачем, а не іншою особою як володільцем джерела підвищеної небезпеки, на момент ДТП 13.10.2016 р. о 19 год. 40 хв. автомобіля НОМЕР_2, позивач також не надав та не довів, що даний автомобіль експлуатувався у зв’язку з існуванням трудових обов’язків водія з позивачем.

Поряд з цим, на переконання відповідача, постанова Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2017 р. та постанова Апеляційного суду Київської області від 12.04.2017 р. не слугують підставами для задоволення позову з огляду на те, що ПСП «Агрофірма «Світанок» не брало участі у справі № 362/5193/16-п. Окрім того, постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2017 р. у справі № 362/5193/16-п було закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою в рішенні у справі «Грабчук проти України» від 26.09.2006 р., у разі закриття провадження у справі з нереабілітуючих обставин, питання про доведеність вини особи не вирішується.

Враховуючи викладене, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити та стягнути з позивача витрати на оплату правової допомоги адвоката в сумі 10000,00 грн.

01.08.2018 р. господарського суду Київської області від відповідача було подано клопотання б/н від 01.08.2018 р. (вх. № 14971/18 від 01.08.2018 р.) про відкладення підготовчого судового засідання.

23.08.2018 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив № 20-08/18/1 від 20.08.2018 р. (вх. № 17381/18 від 23.08.2018 р.), за змістом якої позивач зазначив, що обставини розташування місця ДТП - на автомобільній дорозі с. Саливінки – с. Лосятин, були встановлені і досліджені у повному обсязі Васильківським міськрайонним судом Київської області та Апеляційним судом Київської області і відображені в матеріалах адміністративної справи № 362/5193/16-п, а отже, не потребують доказування позивачем.

Також позивач наголошував, що ОСОБА_3 у період з 01.09.2016 р. до 30.11.2017 р. (у тому числі - на момент ДТП) працював трактористом в Приватному сільськогосподарському підприємстві «Агрофірма «Світанок», що підтверджується довідкою про доходи з мокрою печаткою та підписами відповідальних осіб підприємства, яка міститься у матеріалах справи Васильківського міськрайонного суду Київської області № 362/2267/17 за позовом TOB «НВО «Промвпровадження» до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, за твердженням позивача, у засіданнях суду у вказаній справі, ОСОБА_3 особисто підтвердив, що на момент дорожньо-транспортної пригоди він працював трактористом в ПСП «Агрофірма «Світанок», 13.10.2016 р. за завданням агронома підприємства виконував польові роботи з виорювання буряку і працівником з благоустрою ніколи не був, трактор йому було ввірено для виконання ним трудових обов’язків, і для особистих потреб він йому в той день не передавався. Відтак, на переконання позивача, порушення працівником відповідача 13.10.2016 р. ОСОБА_4 дорожнього руху, що спричинило дорожньо-транспорту пригоду, перебуває у причинно-наслідковому зв’язку із завданою транспортному засобу позивача шкодою. Даний факт підтверджується належним чином оформленими документами - протоколом про адміністративне правопорушення серії АП2 № 296448 від 13.10.2016 р., Довідкою ВДАІ з обслуговування м. Васильків та Васильківського району при УДАІ ГУМВС України в Київській області, які відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України є належними та допустимими доказами.

У судовому засіданні 30.08.2018 р. представник позивача клопотала про долучення до матеріалів справи доказів направлення відповіді на відзив на адресу відповідача.

У судовому засіданні 30.08.2018 р. представник позивача позовні вимоги підтримувала, представник відповідача проти позову заперечував.

У судовому засіданні 30.08.2018 р. представники позивача та відповідача зазначили суду про подання до матеріалів справи всіх належних доказів, що мають значення для вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.08.2018 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.09.2018 р.

У судовому засіданні 21.09.2018 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Як слідує з позову, 13.10.2016 р. на автомобільній дорозі с. Саливінки - с. Лосятин сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_2, та трактора марки «John Deer», д.н.з 04220 АІ, під керуванням водія ОСОБА_3.

Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2017 р. у справі № 362/5193/16-п, яку було залишено без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 12.04.2017 р., у скоєнні ДТП та у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 124 КУпАП, визнано винним водія ОСОБА_3, який керував трактором марки «John Deer», д.н.з 04220 АІ, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався ОСОБА_4 дорожнього руху, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2.

Водночас, зазначеною постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2017 р. було закрито провадження у справі № 362/5193/16-п про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП, у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Як зазначено у вказаній постанові, внаслідок ДТП, скоєного з вини ОСОБА_3, транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Винність дій ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а саме - в порушенні п. 2.3 б, п. 14.3 ПДР України, що перебувають в причинно-наслідковому зв’язку з зіткненням транспортних засобів, підтверджується матеріалами справи, зокрема, схемою до протоколу огляду місця ДТП від 13.10.2016 р., поясненнями учасників ДТП від 13.10.2016 р.

У результаті зазначеної вище ДТП автомобілю TOB «НВО «Промвпровадження» «Scania», за твердженням позивача, було завдано механічних ушкоджень, а саме - пошкоджена передня права фара та підфарник, бампер з правої сторони, права сходинка (підніжка), права дверка, праве крило, капот з правої сторони, корпус повітряного фільтра, погнутий правий передній диск, у підтвердження чого позивач посилається на протокол про адміністративне правопорушення серії АП2 № 296448 від 13.10.2016 р. та довідку ВДАІ з обслуговування м. Васильків та Васильківського району при УДАІ ГУМВС України в Київській області про отримані пошкодження. Водночас, до матеріалів даної господарської справи зазначені документи надані не були.

Позивач зазначає, що 05.12.2016 р. автомобіль НОМЕР_3, було відремонтовано на загальну суму 51333,98 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РН-0004263.

Також позивач стверджує, що цивільно-правова відповідальність ПСП «Агрофірма «Світанок», як власника трактора марки «John Deer», д.н.з 04220 АІ, у відповідності до чинного законодавства застрахована не була.

На момент вчинення адміністративного правопорушення водій, з вини якого було спричинено дорожньо-транспортну пригоду, за твердженням позивача, працював механізатором в ПСП «Агрофірма «Світанок», на підтвердження чого позивач надав суду копію довідки про доходи тракториста ОСОБА_3, який працює в ПСП «Агрофірма «Світанок», за період з вересня 2016 року до серпня 2017 року, та виконував польові роботи. Транспортний засіб, яким керував вищевказаний водій - трактор «John Deer», д.н.з 04220 AI, з плугом, на переконання позивача, належить відповідачу, у зв’язку з чим 10.05.2018 р. TOB «НВО «Промвпровадження» було надіслано на адресу відповідача лист № 03-05/18/1 від 03.05.2018 р. з проханням відшкодувати майнову шкоду, завдану ДТП, в розмірі 51333,98 грн., який було отримано представником ПСП «Агрофірма «Світанок» 12.05.2018 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Оскільки відповіді на вказану вимогу позивач не отримав, завдані відповідачем збитки останній не відшкодував, позивач і звернувся до суду з даним позовом та зазначив, що відповідно до положень ст.ст. 1166, 1172, 1187, 1188 Цивільного кодексу України відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачу майнову шкоду в розмірі 51333,98 грн., завдану джерелом підвищеної небезпеки, так як саме він на законних підставах володів джерелом підвищеної небезпеки, яке стало причиною дорожньо-транспортної пригоди.

Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Положеннями ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК України).

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме - шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

При цьому, з аналізу змісту глави 82 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Так, ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст.1187 Цивільного кодексу України.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України № 6-108цс13 від 06.11.2013 р. та Постанові Верховного Суду у справі № 910/14685/17 від 05.05.2018 р.

Таким чином, з урахуванням правової позиції, встановленої Верховним Судом, можна констатувати, що для застосування ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України необхідно дотримання наступних умов: 1) особа, яка керувала транспортним засобом і з вини якої сталася дорожньо-транспортна пригода, має перебувати у трудових відносинах з власником транспортного засобу на підставі трудового договору або контракту; 2) роботодавець особи, яка керувала транспортним засобом і з вини якої сталася дорожньо-транспортна пригода, має на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіти таким транспортним засобом; 3) особа, з вини якої сталася дорожньо-транспортна пригода, має виконувати свої трудові (службові) обов'язки в момент вчинення такої дорожньо-транспортної пригоди.

Слід зазначити, що статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Між тим, достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження того, що особа, яка керувала транспортним засобом і з вини якої сталася дорожньо-транспортна пригода, перебувала у трудових відносинах з відповідачем позивачем суду надано не було, як і не було надано доказів того, що ПСП «Агрофірма «Світанок» взагалі є власником трактора марки «John Deer», д.н.з 04220 АІ, на якому було скоєно дорожньо-транспортну пригоду.

Водночас, ані постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2017 р., ані постановою Апеляційного суду Київської області від 12.04.2017 р. у справі № 362/5193/16-п не встановлено факту вчинення даного ДТП за участю ОСОБА_3 саме у зв’язку з виконанням ним службових (трудових) обов’язків як працівника ПСП «Агрофірма «Світанок».

Окрім того, в якості доказу на підтвердження понесених TOB «НВО «Промвпровадження» витрат на усунення пошкоджень транспортного засобу, отриманих внаслідок ДТП, позивач надав до позовної заяви копію акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РН-0004263 від 05.12.2016 р. на суму 51333,98 грн. щодо ремонту автомобіля НОМЕР_4, підписаного представниками TOB «НВО «Промвпровадження» та Рокитнянським колективним автотранспортним підприємством 1066.

Проте, позивачем до матеріалів справи не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що зазначені в акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РН-0004263 від 05.12.2016 р. роботи були виконані на усунення пошкоджень, отриманих у зв’язку з ДТП, що сталася 13.10.2016 р., а також взагалі не надано доказів оплати позивачем таких робіт (послуг), тобто доказів фактичного понесення позивачем витрат на ремонт автомобіля «Scania».

Крім того, слід зазначити, що TOB «НВО «Промвпровадження» не було надано до справи і доказів того, що автомобіль НОМЕР_3, належить саме товариству позивача.

Отже, суд констатує, що в матеріалах справи відсутні документи, які містили б перелік та обсяги пошкоджень транспортного засобу позивача, а саме: протокол про адміністративне правопорушення, складений на місці ДТП, в якому було б зафіксовано характер пошкоджень, яких зазнало майно; фотографії чи схема місця дорожньо-транспортної пригоди; довідка про ДТП, складена підрозділом Нацполіції тощо. Водночас, позивачем не надано доказів на підтвердження фактичного розміру шкоди, заподіяної його майну, та доказів їх оплати. Також позивачем не надано суду доказів того, що транспортні засоби належали позивачу та відповідачу, як і того, що водій транспортного засобу, якого було визнано винним у ДТП, перебував на момент скоєння ДТП у трудових відносинах з ПСП «Агрофірма «Світанок».

Слід зазначити, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина правопорушника.

При цьому, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. 1192 ЦК України).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач не обґрунтував належними та допустимими доказами розмір реальної шкоди (збитків), які він поніс у зв'язку з пошкодженням належного йому, за твердженням останнього, транспортного засобу під час ДТП, що сталася з вини фізичної особи – ОСОБА_3, а також причинно-наслідковий зв'язок між діями водія трактора та проведеними позивачем ремонтними роботами, відтак позов у даній справі задоволенню не підлягає.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Водночас, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву б/н від 24.07.2018 р. (вх. № 14556/18 від 27.07.2018 р.) просив стягнути з позивача витрати на оплату правової допомоги адвоката в сумі 10000,00 грн. Проте, жодних доказів понесення таких витрат відповідачем надано суду не було, як не було надано доказів укладення договору про надання правової допомоги позивачу адвокатом, а також доказів того, що представник відповідача ОСОБА_2 є адвокатом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених у відзиві на позов до стягнення з позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу у даній справі в сумі 10000,00 грн., у зв’язку з чим викладене у відзиві клопотання відповідача про покладення на позивача витрат на послуги адвоката залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складене 25.09.2018 р.

Суддя В.М. Бабкіна