Провадження №2/442/9/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі головуючого судді Нагірної О.Б.

за участю секретаря судових засідань Харіва І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дрогобичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 442/8645/13за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Москалик Л.П, про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності, усунення від права на спадкування,

учасники справи

позивач ОСОБА_2,

представник позивача ОСОБА_5,

представники відповідача ОСОБА_3- ОСОБА_6, ОСОБА_7,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_2 звернулася до Дрогобицького міськрайонного суду із позовною заявою до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Москалик Л.П, про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, визнання права власності, в якій просить визнати свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.07.2013 частково недійсним, визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1

В обґрунтування позову посилається на те, що керуючись положеннями ст. 1266 ЦК України після смерті своєї тітки ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до нотаріуса для прийняття спадщини, а саме на ? вище вказаного будинку, оскільки інших спадкоємців, крім сестри померлої ОСОБА_3 не було. Померла ОСОБА_8 успадкувала будинок АДРЕСА_1 після смерті своєї матері ОСОБА_9 згідно вимог ст. 549 ЦК України (в ред.. 1963).

В свою чергу ОСОБА_3, сестра померлої ОСОБА_8, влітку 2013 звернувшись до приватного нотаріуса з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її матері ОСОБА_9 отримала таке.

Таким чином, позивачка вважає, що таке свідоцтво слід визнати недійсним, так як підставою видачі такого нотаріусом взято до уваги дише наявність правовстановлюючого документу на спадкове майно, проте насправді таке майно було успадковане дочкою померлої ОСОБА_9 - ОСОБА_8, оскільки остання весь час проживала у спірному будинку разом зі своєю матір'ю та після її смерті залишилась там проживати , отже фактично прийняла спадщину. За таких обставин звертається до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідачка за первісним позовом ОСОБА_3 12.01.2017 подала суду зустрічну позовну заяву, де просить відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 усунути від права на спадкування майна померлої ОСОБА_8. Такі вимоги обґрунтовує виходячи з положень ст. 1224 ч.5 ЦК України, а саме вказує, що померла ОСОБА_8 була інвалідом другої групи та потребувала сторонньої допомоги. Не зважаючи на таке, та те, що ОСОБА_2 проживала по сусідству з ОСОБА_8 не лише не допомагала їй, але ще й відмовлялась в наданні допомоги на прохання ОСОБА_8 Більше того, покійна ОСОБА_8 неодноразово скаржилась на поведінку ОСОБА_2, звинувачувала її в крадіжці грошей (а/с 166-167).

24.02.2017 ОСОБА_2 подала заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_3, оскільки остання пропустила строк для звернення з таким позовом (а/с 175).

10.12.2013 року ухвалою судді було відрито провадження у справі.

13.12.2013 ОСОБА_2 подала суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1 до вирішення справи по суті (а/с 18).

Ухвалою суду від 16.12.2013 таку заяву було задоволено (а/с 19).

Згідно розпорядження керівника апарату Дрогобицького міськрайонного суду №50 від 27.04.2017 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2017 справу передано на розгляд судді Нагірній О.Б. (а/с184-185).

Ухвалою від 28.04.2017 справу прийнято до свого провадження (а/с 186).

08.09.2017 позивачка за первісним позовом ОСОБА_2 подала заяву про збільшення позовних вимог, де просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.07.2013 року, видане приватним нотаріусом на ім'я ОСОБА_3; визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину житлового будинку та за ОСОБА_3 право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 та господарські будівлі після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4

Позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_3 23.08.2018 подано суду заяву про збільшення позовних вимог, де просить встановити факт її постійного проживання з ОСОБА_10 однією сім»єю на момент її смерті, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати за нею право власності на ? частину будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом; усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_8

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, яким ЦПК України викладено в новій редакції.

У відповідності до п.п. 9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження..

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Статтями 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні позивачка за первісним позовом ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав викладених письмово, просили позов задовольнити, визнати недійсним свлоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім'я ОСОБА_3, оскільки така на час смерті її матері ОСОБА_9 спадщини не прийняла та не звернулась у встановлений законом шестимісячний строк для прийняття такої. Крім того, вказала, що спадщину після смерті ОСОБА_18 прийняла її донька ОСОБА_8, і вона (позивач) є спадкоємцем після сметрі ОСОБА_8 за правом представлення після свого померлого батька ОСОБА_11 - брата ОСОБА_8. У задоволенні зустрічного позову просила відмовити через його безпідставність, вважає посилання ОСОБА_3 на те, що вона нібито не допомагала своїй тітці, обкрадала її чи залишила в безпорадному стані безглуздими та безпідставними.

Представники Відповідача за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_2 не визнали, просили задовольнити вимоги за зустрічним позовом. Пояснила, що за місяць до смерті ОСОБА_8 забрали її до себе додому, щоб доглядати, бо вона була хвора. Спірний будинок належав ОСОБА_9, після смерті якої ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини не зверталась. З вказаною заявою звернулась до нотаріуса лише після смерті сестри ОСОБА_8, і нотаріус оформила прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9

В судовому засіданні було допитано свідків:

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_3 та її діти допомагали своїй сестрі, возили їй ліки, продукти. ОСОБА_8 була хвора, її боліли ноги, а тому за місяць до смерті вони її забрали до себе додому, щоб доглядати.

Свідок ОСОБА_13, яка була сусідкою померлої ОСОБА_8, в судовому засіданні показала, що у померлої ОСОБА_8 були хороші стосунки з позивачкою ОСОБА_2 Та їй допомагала по господарству, купувала продукти. Ніколи померла не скаржилась, що її племінниця її ображала чи щось в неї крала. Також пояснила, що померла дійсно була хвора, їй часто піднімався тиск, мала хворі ноги, однак вона самостійно пересувалась по подвір'ї, навіть деколи ходила в магазин. ЇЇ сестра ОСОБА_3 забрала її до себе в переддень смерті.

Свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що з померлою ОСОБА_8 проживали поряд. ЇЇ сестра ОСОБА_3 забрала до себе додому 18 січня, а вже ІНФОРМАЦІЯ_1 та померла. ОСОБА_8 весь час жила в своєму будинку, самостійно пересувалась, не була прикута до ліжка, ще влітку самостійно ходила до магазину. ОСОБА_2 весь час їй допомагала по господарству, оскільки жила поряд через дорогу. Також показала, що була в гостях у ОСОБА_2 8 січня 2013року і там також була ОСОБА_8.

Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що померла ОСОБА_8 не була прикута до ліжка, самостійно пересувалась. Вона приходила до померлої ОСОБА_8 допомагати тій по господарству коли та її просила.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_10 була зареєстрована та проживала сама. ІІ племінниця ОСОБА_2 допомагала по господарству, приносила їжу на свята, купувала також в магазині. Хоч померла і мала пошкоджені ноги , була інвалідом, однак до ліжка прикута не була, влітку ще самостійно ходила до магазину. Взимку , вже правда, сама не могла піти по продукти.

Свідок ОСОБА_17, яка працює фельдшером в с..Сторона суду показала, що померла ОСОБА_8 хворіла на травматичний остеоартроз обох колін, ожиріння другого ступеня, гіпертонічну хворобу, легеневу судинну недостатність. Останні 5 років перед смертю самостійно не могла пересуватись, їй допомагали по господарству сетсра ОСОБА_3 та її донька ОСОБА_17, які звертались по медичну допомогу для неї. На вулицю вона не виходила. ОСОБА_8 останні 5 років жила у себе в будинку, останній місяць у сестри ОСОБА_3, яка жила в іншому кінці села. ОСОБА_8 ніколи не скаржилась, що її хось ображає чи їй не допомагає.

Вислухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, допитавши свідків, вивчивши та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України, передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належать спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Судом встановлено, що позивачка за первісним позовом ОСОБА_2 ( дівоче ОСОБА_2. Свідоцтво про одруження а/с5) звернулась до суду про визнання права власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 за правом представлення, а саме за своїм батьком ОСОБА_11, який був братом померлої ОСОБА_8 Претендує на ? такого будинку.

З свідоцтва про народження ОСОБА_18 вбачається, що її батьками були ОСОБА_19 та ОСОБА_20 (а/с 4).

З свідоцтва про народження ОСОБА_20 встановлено, що його батьками були ОСОБА_21 та ОСОБА_9 (а/с 6).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_20 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а/с 7).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а/с 58).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 що стверджується актовим записом про смерть № 08 від 21.01.2013, витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 22.06.2013 (а/с 39,40).

Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина, яка складається із житлового будинку з приналежними до нього будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1

Такий житловий будинок належав матері померлої ОСОБА_8 - ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 р (свідоцтво про смерть а/с 58) на підставі рішення виконкому Дрогобицької районної ради народних депутатів № 140 від 20.06.1991, про що видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок (а/с 68).

Крім цього, таке стверджується довідкою виконкому Підбузької селищної ради Дрогобицького району Львівської області про те, що згідно по господарських книг № 7 власником будинковолодіння під АДРЕСА_1 рахувалася ОСОБА_10 до дня смерті, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. До ІНФОРМАЦІЯ_3 власником такого будинку була ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а/с 42).

Разом з тим, з довідки виконкому Підбузької селищної ради Дрогобицького району Львівської області вбачається, що ОСОБА_10 проживала та була прописана до дня своєї смерті в будинку АДРЕСА_1 (а/с 15).

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Згідно ст. 524 ЦК УРСР в редакції 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінене заповітом.

Ст. 525 ЦК УРСР (1963 року) вказує, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК УРСР (1963 року) регламентовано, що місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

Відповідно до ч.1 ст.529 цього кодексу при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до вимог ст. 548 цього кодексу для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР в редакції 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Отже, за життя ОСОБА_8 не оформила своїх спадкових прав після смерті своєї матері ОСОБА_9 однак, в силу наведених вище положень ЦК України вважається такою, що спадщину прийняла незважаючи не те, що не отримала свідоцтва про право на спадщину, так як фактично вступила в управління та володіння спадковим майном.

Разом з тим, ані ОСОБА_3 , ані ОСОБА_11, будучи спадкоємцями як діти померлої ОСОБА_9, до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті матері не звертались, а також не вступали в управління або володіння спадковим майном. Таким чином, єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_9 була її донька ОСОБА_8.

20.06.2013 ОСОБА_2 звернулася до державного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті тітки ОСОБА_8. В заяві зазначено, що крім ОСОБА_2 спадкоємицею є сестра спадкодавці ОСОБА_3 (а/с 37).

Державним нотаріусом було заведено спадкову справу № 317/2013 від 20.06.2013, що стверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі (а/с 44), проте свідоцтва про право на спадщину не видано через те, що свідоцтво про право на спадщину на спірний будинок видано відповідачці ОСОБА_3 після смерті її матері ОСОБА_9

Так, відповідно до вимог ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до вимог ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до вимог ст. 1261ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_3 06.06.2013 звернулась до приватного нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті своєї матері ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а/с 57).

З копії паспорта громадянина вбачається, що ОСОБА_3 (дівоче ОСОБА_3) прописана з1966 року по АДРЕСА_2 (а/с 61).

За змістом положень ст.ст.560, 561 цього кодексу спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Практика Верхового Суду України (п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року) при розгляді справ даної категорії вказує на те, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Приватним нотаріусом було видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті її матері ОСОБА_9, а саме на будинок АДРЕСА_1 (а/с 78,79).

Виходячи з положень ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, встановлено, що ОСОБА_3 не мала права звертатись до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті самематері ОСОБА_9, оскільки майно останньої успадкувала ОСОБА_8. Про такий факт ОСОБА_3 не повідомила нотаріуса , а також не повідомила про існування спадкоємиці ОСОБА_2.

Таким чином, свідоцтво про право на спадщину слід визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.07.2013 року, видане приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Москалик Л.П на ім'я ОСОБА_3.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі ст. 67 ЗУ «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням - кожному з них окремо.

Відповідно до п. 212 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року, нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов'язково вимагаються відповідні документи.

Згідно з роз'яснень, викладених у п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

Щодо позовної вимоги позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_3 про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування майна померлої ОСОБА_8, то слід зазначити таке.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що відповідачка за зустрічним позовом жодним чином не піклувалась про ОСОБА_8, жодної допомоги за її життя вона не надавала, хоча остання потребувала такої та зверталась до ОСОБА_2 з відповідними проханнями, оскільки важко хворіла та потребувала систематичного догляду.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 1224 ЦК України, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Згідно роз'яснень, викладених у п.6 Постанови Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування", факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування. Правило частини п'ятої статті стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчинила необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Крім цього, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Тобто, при розгляді позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК має значення сукупність обставин: умисне ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 13 ч. 2 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.

У своєму листі №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справи зазначив, що у частинах 2 - 4 статті 1224 ЦК України зазначені особи, які усуваються від спадкування на підставі закону, зокрема: які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування; батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав; батьки та повнолітні діти, які ухилялися від обов'язку щодо утримання спадкодавця.

Зважаючи на вище викладене, відсутні правові підстави, зазначені ст. 1224 ЦК України для усунення відповідачки ОСОБА_2 від права на спадкування. На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про усунення відповідачки за зустрічним позовом від права на спадкування за законом задоволенню не підлягають у зв'язку з їх недоведеністю, оскільки жодного доказу на підтвердження вимог про усунення від права на спадкування позивачем за зустрічним позовом суду не надано.

Згідно із ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Позивач належними та допустимим доказами не довів, хоча відповідно до ст. 81 ЦПК України, це є його обов'язком, того, що спадкодавець потребувала допомоги саме від відповідачки ОСОБА_2, а остання умисно ухилялася від виконання свого обов'язку, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних для цього дій, так і знаходження ОСОБА_8 у безпорадному стані при наявності допомоги з її (ОСОБА_3.) боку.

Зважаючи на вище викладене, відсутні правові підстави, зазначені ст. 1224 ЦК України для усунення відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 від права на спадкування.

Крім цього, ОСОБА_3 просить встановити факт її постійного проживання з ОСОБА_10 однією сім'єю на момент її смерті.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені юридичні факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до абз. 1 п. 2 постанови пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Статтею 3 Сімейного Кодексу України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Як на підставу такої позовної вимоги ОСОБА_3 вказує на те, що перед смертю ОСОБА_8 проживала в її будинку, а після її смерті ОСОБА_3 займалась організацією поховання ОСОБА_8

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, позивач за первісним позовом для встановлення факту проживання однією сім'єю мала надати суду належні та допустимі докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в спільних інтересах та за спільні кошти, тощо.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_3 в цій частині є безпідставними, необґрунтованими, недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.

Також позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 просить визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 внаслідок усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_8. Вважає, що набула право власності на ? частину будинку після смерті своєї матері ОСОБА_9, а іншу ? частину будинку набула після смерті свої сестри ОСОБА_8, оскільки проживала разом з нею до її смерті.

Вимогами ст. 392 ЦК України та наданих до неї роз'яснень у листі ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» визначено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Окрім того, у згаданому листі зазначено, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_3 після смерті матері ОСОБА_9 з заявою про прийняття спадщини не зверталась, а тому спадщину після її смерті не приймала. Єдиною спадкоємицею після смерті Безик Марії була її донька ОСОБА_8, яка вступила в управління спадковим майном, постійно проживаючи з померлою. А відтак, ОСОБА_3 не може бути визнана спадкоємицею ? частини житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_9. ОСОБА_3 може бути визнана спадкоємицею ? частини спірного будинку після смерті сестри ОСОБА_8, разом зі спадкоємицею ОСОБА_2.

Оскільки в задоволенні вимог про усунення від права на спадкування ОСОБА_2за правом представлення після смерті тітки ОСОБА_8 суд відмовляє, а також судом не встановлено факту спільного проживання позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 з померлою спадкодавицею ОСОБА_8 на момент її смерті, то суд в задоволенні вимог про визнання права власності за ОСОБА_3 ? частини спірного будинку, яку б мала спадкувати ОСОБА_2, відмовляє.

Щодо вимог позивача за первісним позовом ОСОБА_2 про визнання за нею та за ОСОБА_3 право власності по ? частині житлового будинку АДРЕСА_1 та господарських будівель після смерті ОСОБА_8, яка померла 20.01.2013року, то суд дійшов висновку, що такі підлягають задоволенню, оскільки право власності оспорюється та не визнається ОСОБА_3.і за відсутності правовстановлюючих документів на спірний будинок ОСОБА_2 позбавлена можливості оформити таке право власності в нотаріальному порядку.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 197, ч.4 ст.206, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ухвалив :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Москалик Л.П, про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом - задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.07.2013року, видане приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Москалик Л.П на ім'я ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_3 та господарські будівлі після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4

Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_3 та господарські будівлі після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності, усунення від права на спадкування - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області шляхом подання через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 18.09.2018.

Суддя: О.Б.Нагірна