ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

18 вересня 2018 року

справа №461/6279/16-а

адміністративне провадження №К/9901/36920/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І .Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби на постанову Галицького районного суду м. Львова від 22 листопада 2016 року (суддя Стрельбицький В.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року (судді Кузьмич С.М., Гулид Р.М., Улицький В.З.) у справі №461/6279/16-а за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці Державної фіскальної служби, виконуючого обов'язки заступника начальника Львівської митниці Державної фіскальної служби Борисова Юрія Олексійовича про скасування постанови у справі про порушення митних правил,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці Державної фіскальної служби (далі - митний орган, відповідач у справі), в якому просив визнати протиправною і скасувати постанову №2744/20917/16 від 16 вересня 2016 року, якою його визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого частиною першою статті 474 Митного кодексу України у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 1700 грн, з мотивів її протиправності.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 22 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року, позов задоволено.

Суди виходили з того, що позивач обґрунтовано відмовився пред'явити для огляду власний телефон на вимогу посадової особи, яка не мала документа на підтвердження своїх повноважень.

У березні 2017 року відповідачем подана касаційна скарга на судові рішення судів попередніх інстанцій, 10 березня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя Стрелець Т.Г.) відкрито касаційне провадження, витребувано справу №461/6279/16-а з суду першої інстанції.

13 березня 2018 року справу №461/6279/16-а передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року).

У касаційній скарзі відповідач обґрунтовує правомірність спірної постанови із посиланням на те, що посадова особа митниці є державним службовцем, до функцій якої віднесено здійснення митного контролю товарів, що переміщуються через митний кордон України. Доводить, що відповідна посадова особа не зобов'язана підтверджувати свої повноваження (пред'являти посвідчення) особам, які здійснюють перетин державного кордону.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що остання не містить обґрунтувань порушень правових норм судами попередніх інстанцій, з її доводами не погоджується.

Розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне.

Постановою від 16 вересня 2016 року у справі про порушення митних правил №2744/20917/16 позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 474 Митного Кодексу України та накладено штраф в розмірі 1700 гривень.

Відповідно до вказаної постанови та протоколу про порушення митних правил №2744/20917/16 від 3 липня 2016 року, позивач здійснив перешкоджання посадовій особі органу доходів і зборів у доступі до товарів, транспортних засобів, що перебувають під митним контролем, а саме під час здійснення повної фізичної ідентифікації виявлених у транспортному засобі мобільних телефонів за зовнішніми індивідуальними ознаками та їх виглядом, згідно маркування, перешкоджав посадовій особі митниці у здійсненні звірення даних митної декларації з виявленими в автомобілі речами та їх фотографування, що унеможливило повну перевірку заявлених відомостей та завершення митного контролю.

Судами встановлено, що на прохання позивача підтвердити власні повноваження, посадова особа, яка здійснювала митний контроль, пред'явила посвідчення, строк дії якого сплинув.

Оцінивши обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач мав об'єктивні підстави ставити під сумнів наявність повноважень у представника митного органу, зважаючи на відсутність в останнього належного документу на підтвердження його повноважень (пред'явлене службове посвідчення було прострочене). Відтак, позивач мав всі підстави вважати, що вимога пред'явити ІМЕІ телефону особою, яка представилась представником митного органу, однак не підтвердила свої повноваження, є незаконною, а відтак не повинна бути виконана.

З такими висновками погоджується Суд.

Відповідно до частини першої статті 474 Митного кодексу України, відповідальність настає за перешкоджання посадовій особі органу доходів і зборів під час здійснення нею митного контролю або провадження в справі про контрабанду чи порушення митних правил у доступі до товарів, транспортних засобів, документів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 579 Митного кодексу України встановлено, що законні розпорядження та вимоги посадових осіб органів доходів і зборів, надані під час виконання ними службових обов'язків, є обов'язковими для виконання фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 553 Митного кодексу України, працівникам органів доходів і зборів видаються службові посвідчення. Положення про службове посвідчення працівника органів доходів і зборів та його зразок затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Наказом Державної фіскальної служби України від 23 жовтня 2014 року №207 «Про службові посвідчення працівників органів Державної фіскальної служби» затверджено Інструкцію щодо порядку зберігання, видачі і знищення службових посвідчень працівників органів Державної фіскальної служби. Пунктом 1.1 цієї Інструкції передбачає, що службове посвідчення працівника органів фіскальної служби усіх рівнів (далі - посвідчення) є офіційним документом, який засвідчує особу працівника фіскальної служби, підтверджує її повноваження, передбачені законодавством України, та ідентифікує її власника. Крім того, пункт 2.5 передбачає, що при переведенні з посади на посаду, присвоєнні чергових спеціальних звань (рангів), закінченні строку дії, зміні облікових даних працівника, наданні або скасуванні права на зберігання та носіння вогнепальної зброї посвідчення підлягає обміну.

Наказом від 4 жовтня 2002 року №545 Про обов'язкове носіння форменого одягу, службових посвідчень та особистого митного забезпечення встановлено, що носіння при виконанні службових обов'язків форменого одягу працівниками митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій, яким присвоєно персональні звання, згідно з Правилами носіння форменого одягу працівниками митних органів України, затвердженими наказом Держмиткому України від 2 лютого 1996 року №46, а також службових посвідчень та особистого митного забезпечення є обов'язковим.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2010 року №751 «Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю», працівники контрольних органів і служб під час виконання службових обов'язків у пунктах пропуску, пунктах контролю повинні мати при собі службові посвідчення та представницькі картки, а інші особи, які прибувають у службових справах до пункту пропуску, пункту контролю, - спеціальну представницьку картку для тимчасового перебування.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що з огляду на відсутність дійсного посвідчення у працівника митного органу, позивач правомірно відмовився виконати вимоги такого працівника.

За змістом частини першої статті 486 Митного кодексу України завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.

Відповідно до статті 489 Митного кодексу України посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час винесення оскаржених судових рішень) передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Правомірність спірної постанови в цій справі митним органом не доведена.

З урахуванням вимог статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд погоджується з правовою оцінкою обставин справи, здійсненою судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Галицького районного суду м. Львова від 22 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року у справі №461/6279/16-а - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер