ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/3083/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" (далі - Товариство),

представник позивача - не з'яв.,

відповідач - регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - регіональне відділення ФДМУ),

представник відповідача - Слуценко Р.П. (за довіреністю від 07.03.2018 № 16),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, на стороні відповідача - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (далі - Міністерство),

представник третьої особи - Бриль П.О. (за довіреністю від 12.01.2018 № 01/2018),

розглянув касаційну скаргу Товариства

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2018

(головуючий суддя - Стойка О.В., судді: Зубченко І.В. і Чернота Л.Ф.)

у справі № 905/3083/17

за позовом Товариства

до регіонального відділення ФДМУ

про внесення зміни до договору оренди та викладення зміни у запропонованій редакції договору про внесення змін № 3, викладеній в додатку до позову,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, на стороні відповідача - Міністерство.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про внесення зміни до договору оренди цілісного майнового комплексу (ЦМК) ДП "Добропіллявугілля" від 22.10.2010 (далі - Договір) та викладення зміни у запропонованій редакції договору про внесення змін № 3, викладеній у додатку до позову (далі - договір про внесення змін № 3).

Позовні вимоги мотивовано такою зміною обставин, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах, а подальше виконання Договору в чинній редакції порушить співвідношення майнових інтересів сторін та позбавить заінтересовану сторону - Товариство того, на що воно розраховувало при укладені Договору; як на підставу позивач посилався на статтю 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Рішенням господарського суду Донецької області від 19.03.2018 (суддя Сковородіна О.М.):

- позов задоволено;

- внесено зміни до Договору та викладено ці зміни у запропонованій редакції договору про внесення змін № 3 (відповідну редакцію наведено в резолютивній частині даного судового рішення);

- стягнуто з регіонального відділення ФДМУ на користь Товариства 1 600 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення мотивовано тим, що, як свідчать обставини справи, істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні Договору, що зумовлює необхідність внесення змін до даного договору в частині виведення зі складу та повернення з оренди частини майна ЦМК ДП "Добропіллявугілля".

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2018:

- задоволено апеляційні скарги регіонального відділення ФДМУ та Міністерства;

- згадане рішення місцевого господарського суду скасовано;

- прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено;

- з Товариства стягнуто на користь регіонального відділення ФДМУ та Міністерства відповідні суми судового збору.

Постанову мотивовано необґрунтованістю позовних вимог, оскільки виведення зі складу ЦМК частини орендованого майна суперечитиме положенням чинного законодавства та умовам Договору; водночас, на думку суду, наведені позивачем аргументи щодо наявності усіх умов статті 652 ЦК України для зміни Договору є наслідком власної господарської діяльності позивача, що не повинно зачіпати інтереси відповідача (як орендодавця за Договором) та третьої особи (як власника майна).

У касаційній скарзі до Верховного Суду та доповненнях до неї Товариство, зазначаючи про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права та неправильне застосування ним норм матеріального права, просить, оскаржувану постанову з даної справи апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду від 19.03.2018 залишити без змін. Так, за доводами, наведеними в касаційній скарзі та доповненнях до неї, суд апеляційної інстанції "поверхнево" підійшов до оцінки доказів зі справи, внаслідок чого дійшов невірного висновку про недоведеність позивачем істотної зміни обставин, передбаченої статтею 652 ЦК України; проігнорував висновки наукових та експертних установ, які містяться в матеріалах справи; необґрунтовано поклав на позивача тягар утримання майна, яке неможливо використовувати; не врахував (на відміну від місцевого господарського суду), що посилання відповідача на відсутність врегулювання законодавством України можливості повернення з оренди частини ЦМК не може бути тією обставиною, за якої позивач має нести тягар з утримання майна, яке ним не використовується.

У відзиві на касаційну скаргу регіональне відділення ФДМУ заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про: порушення судом першої інстанції статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"; неприпустимість застосування до спірних правовідносин статті 652 ЦК України; недоведеність позивачем виконання вимог частини другої статті 652 ЦК України; відсутність належного правового підґрунтя повернення з оренди частини ЦМК ДП "Добропіллявугілля" - структурного підрозділу шахти "Білицька" та невідповідність запропонованої позивачем редакції договору про внесення змін № 3 чинному законодавству. У зв'язку з цим назване відділення просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції - без змін.

Міністерство у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її доводів, посилаючись на те, що: твердження позивача про те, що фактори, виявлені в процесі експлуатації шахти "Білицька", які значною мірою вплинули на її експлуатацію та виробничі показники, були непередбачувані, - є некоректним та не відповідає дійсності, позивач, при всій своїй турботливості та обачності, не виконував покладені на нього відповідно до Договору обов'язки; існує причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням позивачем заходів щодо поліпшення шахти "Білицька" та ЦМК ДП "Добропіллявугілля" в цілому і настанням істотних обставин з вини позивача, який був обізнаний з можливим настанням ризиків внаслідок неналежного виконання покладених на нього за Договором обов'язків; обґрунтування позиції позивача зводиться лише до порушення його інтересів у вигляді неотримання певного господарського результату (отримання прибутку) та не враховує порушення інтересів орендодавця (відповідача); повернення з оренди окремої шахти зі складу ЦМК "Добропіллявугілля" не передбачено Договором, а порядок повернення орендованого майна у запропонованій позивачем редакції договору про внесення змін № 3 не може бути предметом договору оренди.

Товариством подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю представника Товариства Дряхлова Є.О., про що Товариство дізналося лише 10.09.2018, чим позбавило останнього можливості знайти іншого представника та укласти з ним угоду та надати час для ознайомлення з матеріалами справи № 905/3083/17. Касаційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання, оскільки: ухвалою названого суду від 06.08.2018 в даній справі явка представників учасників справи в судове засідання з розгляду касаційної скарги обов'язковою не визнавалася; тимчасова непрацездатність представника Дряхлова Є.О. не підтверджена ніякими доказами, так само як і неможливість його заміни іншим представником; матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду даної справи в поставленому порядку й за відсутності представника Товариства.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим господарським судом у розгляді справи з'ясовано й зазначено, зокрема, що:

- регіональним відділенням ФДМУ як орендодавцем і товариством з додатковою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" як орендарем укладено Договір, предметом якого є строкове платне користування ЦМК ДП "Добропіллявугілля". За цим договором регіональним відділенням ФДМУ передано Товариству за актами приймання-передачі основні засоби, бібліотечні фонди, нематеріальні активи, незавершене будівництво; у складі ЦМК була, зокрема, шахта "Білицька";

- у подальшому Товариство зверталося до відповідача та третьої особи з пропозиціями щодо зміни умов оренди ЦМК, які (пропозиції) були пов'язані з виведенням зі складу та повернення з оренди частини майна ЦМК, а саме шахти "Білицька", з поданням техніко-економічного обґрунтування недоцільності подальшої роботи цієї шахти. Відповідні пропозиції прийнято не було, що й стало причиною звернення Товариства до суду з позовом у даній справі;

- предметом спору в цій справі є внесення змін до Договору шляхом викладання цих змін у запропонованій позивачем редакції договору про внесення змін №3. Суть відповідних змін полягала у виведені зі складу орендованого ЦМК ДП "Добропіллявугілля" шахти "Білицька";

- як зазначено у звітах про науково-дослідницькі роботи з виконання експертизи ефективності ведення гірських робіт на шахті "Білицька", виконаних Інститутом геотехнічної механіки ім. Н.С. Полякова НАН України, у процесі виконання робіт з видобутку вугілля почали виявлятися негативні явища, пов'язані з погіршенням гірничо-геологічних умов (прориви води, відшарування і обвалення порід, "розмив" пласта, ознаки підвищення природної газоносності вугільного пласта та вміщуючого масиву тощо);

- у висновку про науково-дослідницьку роботу "Оцінка можливості відпрацювання пластів шахти "Білицька", що розроблений названим Інститутом, зазначено,зокрема, що з огляду на складність природних умов проектні рішення не будуть освоєні у зв'язку з відпрацюванням запасів пластів Горлівської свити;

- у звіті маркшейдерської служби Товариства за 2016 рік вказано, що у вересні 2014 року гірничі роботи на шахті призупинено, і згідно з програмою розвитку на 2017 рік видобуток вугілля на шахті "Білицька" не запланований. Ведеться провітрювання гірничих виробок і відкачування води;

- у матеріалах справи наявний експертний звіт щодо розгляду проектної документації за техніко-економічним обґрунтуванням недоцільності подальшої роботи шахти "Білецька". Низький рівень освоєння виробничої потужності за останні роки діяльності підприємства обумовив неефективну, збиткову його роботу. Згідно з розпорядженням по ВСП "Шахтоуправління Добропільське" Товариства від 31.07.2014 №116 гірські роботи на шахті зупинені з 01.08.2014. Відповідно до висновків по ТЕО у додатку до цього експертного звіту за результатами виконаних розрахунків подальше відпрацювання запасів шахти "Білицька" в умовах, що склалися (вартісних та виробничих), визнане економічно недоцільним;

- під час укладення Договору сторони не могли передбачити в майбутньому, діючи з усією обачністю та добросовісністю, суттєвого погіршення гірничо-геологічних умов;

- протягом 2014-2016 років орендар не веде робіт з видобування вугілля, при цьому виконує заходи з підтримання життєдіяльності шахти.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано й зазначено, зокрема, що:

- при підписанні Договору сторони дійшли згоди, що об'єктом оренди є ЦМК державного підприємства "Добропіллявугілля". Цей договір укладено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №1559-р, яким надано згоду на пропозицію Міністерства щодо передачі в оренду ЦМК названого державного підприємства на конкурсних засадах;

- Міністерством надано суду копію Меморандуму про взаєморозуміння та співробітництво, укладеного у 2009 році за участю, зокрема, співзасновника позивача як інвестора; за змістом цього документа одним з чинників, що зумовило залучення коштів інвестора та передання ЦМК в оренду, визначено зношеність основних фондів підприємства й високий рівень витрат на видобування вугілля;

- за умовами Договору позивач мав проводити реконструкцію, технічне переобладнання підприємства, придбання гірничо-шахтного устаткування за власний рахунок з розробкою виробничо-фінансового плану розвитку підприємства на п'ять років, узгодженого з органом, уповноваженим управляти державним майном, здійснювати заходи щодо запобігання можливому шкідливому (небезпечному) впливу наслідків аварій та стихійних явищ, забезпечувати виконання екологічних вимог у сфері проведення гірничних робіт, вирішення еколого-гідрогеологічних проблем, які виникають у процесі експлуатації вугледобувних підприємств, забезпечувати після відпрацювання запасів вугілля ліквідацію шахт за власний рахунок;

- Товариством не подано документального підтвердження того, що на момент укладення Договору стан вугільних пластів був інший, ніж виявлено після укладення Договору, або що у нього були підстави вважати, що у лавах отриманих в оренду шахт не матимуть місця наведені негативні чинники;

- умови Договору не містять застереження про те, що частина майна у вигляді шахти "Білицька" має безумовно забезпечувати прибуток позивача.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для внесення запропонованих позивачем змін до Договору.

Із з'ясованих попередніми судовими інстанціями обставин справи вбачається, що спірні правовідносини в ній є предметом регулювання Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до положень статті 27 названого Закону:

- у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (частина перша);

- у разі припинення за цих же обставин договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу орендар за згодою орендодавця передає об'єкт оренди органу, який до укладення договору оренди здійснював повноваження з управління відповідним майном. Зазначений орган або його правонаступник зобов'язаний протягом тридцяти днів прийняти об'єкт оренди в своє управління (абзац другий частини третьої).

Реалізацію приписів зазначеної статті забезпечує Порядок повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затверджений наказом Фонду державного майна України від 07.08.1997 № 847.

З урахуванням наведеного Касаційний господарський суд погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що:

- чинним законодавством передбачено певний порядок повернення державного майна з оренди, а тому сторонами у справі не може бути по-іншому, ніж це передбачено законом, визначатися порядок повернення такого майна з оренди, чим спростовуються доводи позивача щодо відсутності законодавчого врегулювання можливості повернення ЦМК з оренди без згоди іншої сторони;

- доводи позивача і висновок суду першої інстанції про те, що відсутність у чинному законодавстві положень про можливість повернення з оренди лише частини ЦМК, при використанні якої орендар не зміг отримати прибуток, і це нібито є ознакою покладення на орендаря надмірного тягаря з утримання майна, яке ним не використовується, - не базується на вимогах закону і обставинах справи, суперечать меті та змісту укладеного Договору.

Законодавчо обґрунтована неможливість повернення з оренди ЦМК лише частини майна, утримання якої не є прибутковим для орендаря, була єдиною і достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, спрямованих на таке повернення. Відтак дослідження решти обставин справи, зокрема, пов'язаних зі станом такої частини майна, не входила до предмета доказування в даній справі, і суд першої інстанції безпідставно вдався до їх дослідження та оцінки.

Касаційний господарський суд вважає за потрібне у зв'язку з цим звернути увагу також на положення статті 42 ГК України, що визначає підприємництво як таку господарську діяльність, що, зокрема, здійснюється НА ВЛАСНИЙ РИЗИК. При цьому відповідний ризик може бути зумовлений не лише суб'єктивними, тобто залежними від волі суб'єкта господарювання, чинниками, а й такими факторами (обставинами), які виникають (настають) з об'єктивних, незалежних від нього причин. Перекладення наслідків таких обставин з суб'єкта господарювання на державу як власника майна не є виправданим і не ґрунтується на будь-яких законодавчих приписах.

З урахуванням викладеного доводи касаційної скарги судом не приймаються.

Так, посилання скаржника на положення статті 652 ЦК України не можуть бути взяті до уваги, оскільки, як зазначалося, спірні правовідносини в даній справі є предметом регулювання Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і названого Порядку, яким не передбачено повернення достроково (до закінчення дії договору оренди) орендарем частини орендованого державного майна як такого, що не приносить прибутку.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не досліджено "висновки наукових та експертних установ, які містяться в матеріалах справи" Касаційний господарський суд зазначає таке. Згідно із статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Як вже зазначалося, обставини пов'язані з технічним та іншим станом майна, яке позивач прагнув повернути орендодавцеві, не відноситься до предмета доказування в даній справі. До того ж апеляційний господарський суд фактично здійснив виклад, дослідження та оцінку відповідних доказів, що випливає зі змісту оскаржуваної постанови.

Можливо погодитися з доводами скаржника стосовно безпідставності висновку апеляційного господарського суду про те, що "наведені Позивачем аргументи щодо наявності усіх чотирьох умов ст. 652 Цивільного кодексу України є наслідком власної господарської діяльності". У дійсності із з'ясованих судами обставин справи неможливо дійти однозначного висновку про те, якою мірою ті чи інші негативні явища, пов'язані з майном шахти "Білицька", стали наслідком діяльності Товариства, а які мали природний характер чи виникли з якихось інших причин. Втім, з огляду на зазначену вище неможливість повернення з оренди частини ЦМК та з урахуванням наведеного положення статті 42 ГК України така диференціація причин подібних явищ не мала визначального характеру для розгляду даної справи.

До того ж, як встановлено апеляційним господарським судом і не спростовано скаржником, останнім не було подано суду будь-яких доказів того, що на час укладення Договору стан майна названої шахти був іншим, ніж після укладення цього договору, тобто що зміна стану майна відбулася після вчинення відповідного правочину.

Посилання скаржника (у доповненнях до касаційної скарги) на Закон України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" не є доречним, оскільки згідно з частиною першою статті 1 цього Закону він регулює відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність. Тобто спірні правовідносини у даній справі не є предметом регулювання названого Закону.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а судового рішення апеляційної інстанції - без змін, за відсутності передбачених статтею 311 Господарського процесуального кодексу України підстав для його скасування.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2018 у справі № 905/3083/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов