РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

17 вересня 2018 року Справа № 924/1003/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Мазур О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки"

на рішення господарського суду Хмельницької області від 01.06.2018р.

(ухвалене о 11:07 год. у м. Хмельницькому, повний текст складено 11.06.2018р.)

у справі № 924/1003/17 (головуючий суддя Гладій С.В., суддя Муха М.Є., суддя Смаровоз М.В.)

за позовом Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки"

до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Механік"

за участю військової прокуратури Чернівецького гарнізону

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_1 концерн "Укроборонпром"

про визнання недійсним договору про надання послуг (виконання робіт) №01-371/1 від 20.07.2010р.

за участю представників сторін:

від прокуратури - ОСОБА_2;

від позивача - не з'явився;

від відповідача - ОСОБА_3;

від третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 підприємство "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" звернувся з позовом до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Механік" про визнання недійсним договору про надання послуг (виконання робіт) №01-371/1 від 20.07.2010 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.07.2010р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір про надання послуг (виконання робіт) №01-371/1 від 20.07.2010р., предметом якого є надання послуг з виготовлення деталей, оснащення, різального та вимірювального інструменту, ремонту устаткування.

Позивач зауважує, що згідно із відомостями з Єдиного ліцензійного реєстру України та Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, отриманими позивачем, відповідач на момент укладення оспорюваного договору та надання послуг за ним не мав ліцензії на виготовлення комплектуючих до військової зброї та не здійснював означений вид діяльності, виходячи із положень ст.ст. 92, 203, 215, 227 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, право на укладення договору відповідач не мав, а тому оскаржуваний договір має бути визнаний судом недійсним.

Також, звертає увагу суду на те, що договір всупереч наказу Державного концерну "Укроборонпром" від 13 лютого 2012р. № 38 був укладений без погодження з державним концерном "Укроборонпром".

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 01.06.2018 р. у справі № 924/1003/17 у позові Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Механік" за участю військової прокуратури Чернівецького гарнізону, м. Чернівці за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_1 концерн "Укроборонпром" м. Київ про визнання недійсним договору про надання послуг (виконання робіт) №01-371/1 від 20.07.2010р. відмовлено.

При ухвалені вказаного рішення суд виходив з того, що 20.07.2010 р. між ОСОБА_1 підприємством "Науково-технічний комплекс" "Завод точної механіки" (замовник) в особі в.о. директора ОСОБА_4 та Приватним виробничо–комерційним підприємством "Механік" (виконавець) в особі директора ОСОБА_5 було укладено Договір про надання послуг (виконання робіт) № 01-371/1, згідно умов якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги з виготовлення деталей, оснащення, різального та вимірювального інструменту, ремонту устаткування, в порядку та на умовах визначеним цим договором.

Судом було встановлено, що на час укладання спірного Договору позивач не мав обмежень щодо укладення із відповідачем оскаржуваного договору та вказав, що наказ Державного концерну "Укроборонпром" від 13.02.2012р. № 38, на який посилається позивач, був виданий 13.02.2012р., в той час коли спірний Договір було укладено 20.07.2010р.

Проаналізувавши положення Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (в редакції чинній на моменту укладення Договору), судом було встановлено, що господарська діяльність із розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї підлягає ліцензуванню.

Місцевий господарський суд із матеріалів справи встановив, що відповідачем виконувались роботи по виготовленню деталей, які є складовими військової зброї, зокрема: казенник, штовхач, перемикач, заскочка затвору, затвор, затильник, вісь відбивача тощо. Вказані деталі були використані як складові частини при конструюванні (складанні) військової зброї.

В той же час, листом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України було повідомлено позивача про те, що 03.09.2013р. Приватному виробничо–комерційному підприємству "Механік" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виготовлення, реалізації, ремонту і модернізації військової зброї в частині деталей та вузлів до артилерійської зброї (серія АВ №597977, рішення про видачу ліцензії від 30.08.2013р. №1051), строк ліцензії необмежений та вказано про відсутність інформації щодо наявності у підприємства ліцензії в період з 20.07.2010р. до 30.08.2013р.

З аналізу вищевказаного, суд прийшов до висновку, що посилання позивача на відсутність у відповідача права на укладення оспорюваного Договору у зв'язку із відсутністю в нього ліцензії на виготовлення комплектуючих до військової зброї є обгрунтованими.

Поруч з тим, відповідач у відзиві на позов, серед іншого, заявив про застосування судом позовної давності.

Суд першої інстанції застосовуючи позовну давність вказав, що позивач міг безперешкодно отримати інформацію про відсутність у відповідача ліцензії на виготовлення комплектуючих до військової зброї шляхом отримання відповідних відомостей як безпосередньо з Єдиного ліцензійного реєстру, так і шляхом звернення до свого контрагента чи до органу ліцензування протягом трьох років (починаючи з 20.07.2010р.), однак позивач не вчинив відповідних дій, що свідчить про пропущення позивачем установленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, у межах якого він міг звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним договору про надання послуг (виконання робіт) № 01-371/1 від 20.07.2010р. на підставі того, що відповідач не мав права на укладення оспорюваного договору у зв'язку із відсутністю в нього ліцензії на виготовлення комплектуючих до військової зброї.

Враховуючи викладене, суд відмітив, що вимога позивача про визнання недійсним Договору про надання послуг (виконання робіт) № 01-371/1 від 20.07.2010р. на підставі того, що відповідач не мав права на укладення оспорюваного договору у зв'язку із відсутністю в нього ліцензії на виготовлення комплектуючих до військової зброї не підлягає задоволенню з огляду на сплив позовної давності.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач - ОСОБА_1 підприємство "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" звернулося з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Хмельницької області від 01.06.2018 р. у справі № 924/1003/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Відповідач не мав права на укладення Договору, у зв’язку із відсутністю в нього ліцензії на її на виготовлення комплектуючих до військової зброї.

Відповідно до п. 72-1 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного Договору) ліцензуванню підлягає розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї. Під військовою зброєю слід розуміти технічні пристрої та засоби, якими оснащуються Збройні Сили, інші військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи для забезпечення їх бойової та повсякденної діяльності і які призначені для безпосереднього або із застосуванням боєприпасів ураження живої сили противника, знищення його військової техніки та руйнування укріплень і споруд.

Як слідує із Протоколів погодження договірної ціни та Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) на виконання умов Договору, відповідачем були виконані окремі операції по виготовленню деталей, які є складовими військової зброї, зокрема: казенник, штовхач, перемикач, заскочка затвору, затвор, затильник, вісь відбивача, каретка, тощо.

Як вбачається із відомостей, які містяться в Єдиному ліцензійному реєстрі, у відповідача відсутня ліцензія на виготовлення комплектуючих, ремонт та модернізацію військової зброї.

Судом не взято до уваги той факт, що при формуванні запиту та отриманні інформації з Єдиного ліцензійного реєстру у відповіді не зазначається, чи у юридичної особи була наявні відповідна ліцензія у певний конкретно-визначений час (період часу). Більше того, відповідь на запит надається станом на день формування запиту та навіть без зазначення дати формування відповіді.

Згідно із відомостями, наданими з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, відповідач на момент укладення оспорюваного Договору та надання послуг за ним не мав ліцензії на виготовлення комплектуючих до військової зброї, а тому виходячи із положень ст. ст. 92, 20 227 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, право на укладення оспорюваного Договору відповідач не мав, а тому Договір про надання послуг (виконання робіт) № 01-371/1 від 20.07.2010 р. має бути визнаний судом недійсним.

Строк позовної давності на звернення ДП "НТК "Завод точної механіки" про оскарження Договору про надання послуг (виконання робіт) № 01-371/1 від 20.07.2010 р. повинен рахуватись із дати отримання відповідної письмової відповіді з Міністерства економічного розвитку та торгівлі, адже лише вказаний документ є належним та допустимим доказом по справі щодо відсутності у відповідача ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності, а відтак і права на надання послуг по оскаржуваному договору.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 підприємство "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" вважає, що вищевказане судове рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Від відповідача - Приватного виробничо-комерційного підприємства "Механік" надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги – відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує на таке:

- директор ДП "НТК "Завод точної механіки" мав повноваження на підписання спірного договору, оскільки наказ Державного концерну "Укроборонпром", на який посилається апелянт, був виданий 13.02.2012р., тобто на час укладання спірного договору - 20.07.2010 р. вказаний наказ не існував;

- жодна із деталей, відносно яких відповідач здійснював частину певних операцій, не підпадає під визначення військової зброї відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї, затверджених Постановою КМУ від 17 травня 2006 р. № 682;

- твердження апелянта про те, що строк позовної давності у даній справі має рахуватися із дати отримання письмової відповіді з Міністерства економічного розвитку та торгівлі є помилковим, оскільки позивач мав реальну можливість довідатись про відсутність ліцензії у відповідача на виготовлення комплектуючих до військової зброї під час укладання спірного договору;

- позивач, не вчиняв жодних дій на встановлення факту відсутності у відповідача ліцензії на виготовлення комплектуючих до військової зброї після укладання спірного договору;

Відповідач зауважує, що враховуючи викладене, строк позовної давності має рахуватися з 20.07.2010 р., а не з дати отримання письмової відповіді з Міністерства економічного розвитку та торгівлі.

За наведеного вище, відповідач вважає, що оскаржене рішення є цілком законним, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Військова прокуратура Чернівецького гарнізону подала відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якої просить скасувати оскаржене рішення, прийняти нове яким позов задоволити, з огляду на наступне.

Пунктом 1.1 спірного договору передбачено обов'язок ПВКП "Механік" надати послуги за завданням ДП "НТК "Завод точної механіки" з виготовлення деталей, оснащення, різального та вимірювального інструменту, ремонту устаткування. Додатками до договору сторони погодили договірну ціну на деталі, які виготовляються за замовленням ПВКП "Механік"

Згідно з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) ПВКП "Механік" виконано окремі операції з виготовлення деталей, які використовувались як складові частини при конструюванні автоматичних гармат ЗТМ-1, ЗТМ-2.

Відповідно до Класифікації видів економічної діяльності (ДК 009:2010), прийнятої наказом Держспоживстандарту України від 11 жовтня 2010 року № 457 (КВЕД-2010) ремонт і технічне обслуговування вогнепальної зброї та артилерійських гармат належить до класу 33.11, якому відповідав підклас 29.60.0 (виробництво вузлів і деталей до зброї та боєприпасів) КВЕД-2005. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, даний вид діяльності не включений до переліку робіт, якими має право займатись ПВКП "Механік".

В свою чергу, відповідач на час укладення оспорюваного договору не здійснював діяльність, пов’язану із виробництвом вузлів і деталей до зброї та боєприпасів.

ДП "НТК "Завод точної механіки" є постачальником озброєння (автоматичні гармати ЗТМ-1, ЗТМ-2) для бронетранспортерів, які, в тому числі, використовуються під час проведення антитерористичної операції (операція об’єднаних сил).

Постачання неякісних вузлів та деталей до указаної зброї створює не лише загрозу для виконання контрактів, укладених ДП "НТК "Завод точної механіки", але й безпосередньо впливає на рівень обороноздатності держави в умовах зовнішньої агресії.

Таким чином, оспорюваний договір суперечить інтересам держави, оскільки укладення ПВКП "Механік" договору без наявності відповідної ліцензії, посягає на інтереси держави та заподіює істотну шкоду обороноздатності держави.

Враховуючи викладене, військова прокуратура Чернівецького гарнізону просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 01.06.2018 р. у справі № 924/1003/17 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_1 концерн "Укроборонпром" не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу позивача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судових засіданнях Рівненського апеляційного господарського суду військовий прокурор підтримав апеляційну скаргу позивача – ДП "НТК "Завод точної механіки", стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Пояснив, що строк позовної давності повинен рахуватись із дати отримання відповідної письмової відповіді з Міністерства економічного розвитку та торгівлі. З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 01.06.2018 р. у справі № 924/1003/17 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Представник відповідача - ПВКП "Механік" в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. Зауважив, що позивач міг дізнатися про відсутність ліцензії у відповідача під час укладання спірного Договору, та наголосив, що позивач не вчиняв будь яких дій щодо розірвання спірного Договору до звернення до суду із позовною заявою. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

В судове засідання 17.09.2018 р. представники ДП "НТК "Завод точної механіки" та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_1 концерн "Укроборонпром" не з'явилися.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що позивач та третя особа були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені позивачу та третій особі (т. 5, а. с. 65, 68), а також те, що явка представників сторін та третіх осіб в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011р. № 993 затверджено Статут Державного концерну "Укроборонпром" (далі - Статут), учасником якого, серед інших, є ОСОБА_1 підприємство "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" (т. 1, а. с. 16, - 25).

Відповідно до п. 14 Статуту учасники Концерну мають право самостійно від свого імені укладати договори з іншими учасниками, Концерном, а також з іншими підприємствами, установами та організаціями.

Підпунктом 3 пункту 15 Статуту передбачено, що учасники Концерну зобов'язані сплачувати внески в порядку та розмірах, визначених генеральним директором Концерну.

Наказом Державного концерну "Укроборонпром" №53 від 16.02.2012р. затверджено статут Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" (нова редакція) (т. 1, а. с. 98-103).

Відповідно до п. 1 Статуту Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки", ОСОБА_1 підприємство є державним комерційним підприємством, заснованим відповідно до наказу №262 від 15.08.1996р. Міністерства машинобудування, військово – промислового комплексу та конверсії України.

Пунктом 2 Статуту визначено, що регулювання, контроль та координація діяльності Підприємства здійснюється ОСОБА_1 концерном "Укроборонпром" (далі - Концерн) як уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.

Згідно із п. п. 6, 7 Статуту підприємство створено з метою: отримання прибутку за рахунок виробничої та підприємницької діяльності. Предмет діяльності підприємства, серед іншого виробництво зброї та боєприпасів.

Відповідно до п. п. 14, 15 Статуту майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, виробничі і невиробничі активи, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплене за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном.

Пунктом 28 Статуту передбачено, що підприємство має право самостійно від свого імені укладати договори з іншими підприємствами, установами та організаціями; за погодженням з концерном підприємство має право укладати договори про спільну діяльність, згідно з якими використовується нерухоме майно, що перебуває в господарському віданні; укладати договори оренди державного майна (п. 29 Статуту).

Згідно з п. 31 Статуту Концерн в межах своєї компетенції видає акти (накази, розпорядження, доручення тощо) та затверджує положення (порядки), що є обов'язковими для виконання Підприємством.

Пунктом 33 Статуту передбачено, що директор підприємства, серед іншого діє без довіреності від імені підприємства, представляє його інтереси у відносинах з підприємствами, установами, організаціями; укладає договори

20.07.2010 р. між ДП "Науково-технічний комплекс" "Завод точної механіки" (замовник) в особі в. о. директора ОСОБА_4 та Приватним виробничо-комерційним підприємством "Механік" (виконавець) в особі директора ОСОБА_5 було укладено Договір про надання послуг (виконання робіт) № 01-371/1 (т. 1, а. с. 13-15).

Відповідно до умов Договору виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги з виготовлення деталей, оснащення, різального та вимірювального інструменту, ремонту устаткування, в порядку та на умовах визначеним цим договором.

В пункті 1.2 Договору сторони погодили, що конкретні роботи в рамках даного договору та розрахунки по них оформляються окремими додатковими угодами чи шляхом обміну листами-заявками, які є невід'ємною частиною цього договору, з рахунками на оплату.

Відповідно до п. 2.1. Договору, згідно з цим договором, виконавець надає замовнику наступні послуги: 2.1.1. Виготовлення деталей та вузлів; 2.1.2. Розробка та виготовлення технологічного оснащення; 2.1.3. Розробка та виготовлення спеціального інструменту; 2.1.4. Надання, при можливості, комплектуючих деталей для ремонту устаткування; 2.1.5. Ремонт та модернізацію технологічного устаткування; 2.1.6. Ремонт технологічного обладнання, транспортні послуги (кран, екскаватор); 2.1.7. Розробки програмного забезпечення; 2.1.8 та інші.

Згідно із п. 3.1 Договору вартість послуг (робіт) визначається сторонами на підставі взаємопогоджуваних протоколів, які є невід'ємною частиною даного договору, за кожною додатковою угодою. Сторони роблять розрахунки за даним договором по факту наданих послуг (виконаних робіт) згідно акту про надані послуги (виконані роботи).

Відповідно до п. п. 9.1, 9.5 договору термін дії даного договору визначається з моменту його підписання і закінчується 31.12.2013р., дія договору може бути продовжена по взаємному погодженню сторін.

На виконання умов договору між сторонами підписувались протоколи погодження договірної ціни, протоколи розбіжностей до протоколів договірної ціни, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти звірки взаємних розрахунків (т. 1, а. с. 26- 88, т. 2, а. с. 129-134).

В подальшому, 13.02.2012 р. ОСОБА_1 концерном "Укроборонпром" було видано наказ № 38 "Про забезпечення контролю договірної діяльності підприємств-учасників Держаного концерну "Укроборонпром", зокрема серед іншого наказано: "керівникам підприємств-учасників концерну "Укроборонпром":

- надати в термін до 20 лютого 2013р. інформаційні дані в електронному вигляді по підприємству станом на 01.02.2012р. по формі згідно додатку № 1;

- забезпечити постійне надання інформаційних даних по формі згідно додатку № 1 до 05 числа місяця наступного за звітнім;

- надати в термін до 1 березня 2012р. або за окремим рішенням у визначений в ньому строк до Держаного концерну "Укроборонпром" копії укладених договорів, які забезпечують виробничу діяльність;

- забезпечити з 14 лютого 2012р. попереднє погодження проекту нових договорів з ОСОБА_1 концерном "Укроборонпром".

10.04.2015 р. листом-запитом №06-405 ДП "НТК "Завод точної механіки" звернулось до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з проханням надати інформацію про наявність у ПВКП "Механік" ліцензії на розроблення, виготовлення, реалізацію, ремонт, модернізацію та утилізацію військової зброї (т. 1, а. с. 125).

Листами Міністерство економічного розвитку і торгівлі України було повідомило ДП ДП "НТК "Завод точної механіки" про те, що 03.09.2013р. ПВКП "Механік" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виготовлення, реалізації, ремонту і модернізації військової зброї в частині деталей та вузлів до артилерійської зброї (серія АВ №597977, рішення про видачу ліцензії від 30.08.2013р. №1051), строк ліцензії необмежений.

Крім того, вказано про відсутність інформації щодо наявності у підприємства ліцензії в період з 20.07.2010р. до 30.08.2013р (т. 1, а. с. 92-93).

Позивач, вважаючи, що у зв’язку із відсутністю ліцензії на здійснення діяльності, передбаченої умовами Договору, та враховуючи, відсутність погодження зі сторони Держаного концерну "Укроборонпром", Договір № 01-371/1 від 20.07.2010 р. підлягає визнанню недійсним, звернувся з позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

В силу приписів ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Спірні правовідносини у даній справі виникли на підставі вимоги позивача щодо визнання недійсним про надання послуг (виконання робіт) №01-371/1 від 20.07.2010р.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, зокрема відсутність згоди що ДК "Укроборонпром" на укладання спірного Договору.

Згідно із ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.

За приписами ч. 1 ст. 134 ГК України суб’єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб’єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб’єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" від 16 червня 2011 року № 3531-VI до об’єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі належать:

майно державних підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенних підприємств, які входять до складу Державного концерну "Укроборонпром";

майно, передане в установленому порядку ОСОБА_1 концерну "Укроборонпром";

пакети акцій, що належать державі в статутних капіталах акціонерних товариств, що провадять діяльність в оборонно-промисловому комплексі, та передані в установленому порядку в управління Державного концерну "Укроборонпром".

Поруч з тим, ОСОБА_1 концерн "Укроборонпром" було утворено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р. № 1221.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 р. № 993 було затверджено Статут Державного концерну "Укроборонпром".

Як встановлено судом апеляційної інстанції вище, 13.02.2012 р. ОСОБА_1 концерном "Укроборонпром" було видано наказ № 38 "Про забезпечення контролю договірної діяльності підприємств-учасників Держаного концерну "Укроборонпром", зокрема серед іншого наказано: "керівникам підприємств-учасників концерну "Укроборонпром":

- надати в термін до 20 лютого 2013р. інформаційні дані в електронному вигляді по підприємству станом на 01.02.2012р. по формі згідно додатку № 1;

- забезпечити постійне надання інформаційних даних по формі згідно додатку № 1 до 05 числа місяця наступного за звітнім;

- надати в термін до 1 березня 2012р. або за окремим рішенням у визначений в ньому строк до Держаного концерну "Укроборонпром" копії укладених договорів, які забезпечують виробничу діяльність;

- забезпечити з 14 лютого 2012р. попереднє погодження проекту нових договорів з ОСОБА_1 концерном "Укроборонпром".

Підсумовуючи вказане, суд констатує, що на момент укладання Договору № 01-371/1 від 20.07.2010 р. Держаний концерн "Укроборонпром" не був створений, не зареєстрований як юридична особа, не був затверджений Статут ДК "Укроборонпром", а відповідно ДП "НТК "Завод точної механіки" не повинен був погоджувати укладання спірного Договору із ДК "Укроборонпром".

Поруч з тим, апелянт не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції інших доказів, котрі передбачали необхідність погодження Концерну при укладанні спірного Договору, так само як і відсутні в матеріалах справи докази, котрі б свідчили про існування обмежень у в.о. директора ДП "НТК "Завод точної механіки" станом на 20.07.2010 р. (день укладання спірного Договору).

Також , підставою для визнання недійсним Договору № 01-371/1 від 20.07.2010 р., позивач вказує відсутність у відповідача ліцензії на здійснення господарської діяльності, пов’язаної із виготовленням комплектуючих до військової зброї, у зв’язку із чим оспорюваний Договір суперечить інтересам держави.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Судом відзначається, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави (частина перша статті 207 ГК України), є наявність умислу щодо досягнення мети, що суперечила би інтересам держави, як і умислу щодо настання відповідних наслідків.

В той же час, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що при укладенні оспорюваного Договору відповідач мав умисел на досягнення тієї чи іншої конкретно визначеної мети, що суперечила би інтересам держави чи постачання відповідачем неякісних вузлів та деталей до військової зброї.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За приписами ч. ч. 1-3 ст. 14 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.

Згідно із преамбулою Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Відповідно до п. 72-1 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності як розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2006р. № 682 було затверджено "Ліцензійні умов провадження господарської діяльності у сфері розробленні, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї" (далі – Ліцензійні умови).

Відповідно до п. 2 Ліцензійних умов військова зброя - технічні пристрої та засоби, якими оснащуються Збройні Сили, інші військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи для забезпечення їх бойової та повсякденної діяльності і які призначені для безпосереднього або із застосуванням боєприпасів ураження живої сили противника, знищення його військової техніки та руйнування укріплень і споруд.

Як вбачається, із протоколів погодження договірної ціни, на виконання умов Договору відповідачем виконувались роботи по виготовленню деталей, які є складовими військової зброї, зокрема: казенник, штовхач, перемикач, заскочка затвору, затвор, затильник, вісь відбивача, штифт, палець подачі тощо.

Також, матеріали справи містять копії комплектів документів на технологічний процес механічної обробки (т. 1, а. с. 173 – 247; т. 2, а. с. 1-252; т. 3, а. с. 1-111, 135- 206; т. 4, а. с. 1-53), з яких вбачається, що деталі вказані в протоколах погодження договірної ціни були використані як складові частини при конструюванні (складанні) військової зброї.

Частиною 1 статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Вище було встановлено судом апеляційної інстанції, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України повідомило позивача про те, що 03.09.2013р. ПВКП "Механік видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виготовлення, реалізації, ремонту і модернізації військової зброї в частині деталей та вузлів до артилерійської зброї (серія АВ №597977, рішення про видачу ліцензії від 30.08.2013р. №1051), строк ліцензії необмежений та зазначено про відсутність інформації щодо наявності у підприємства ліцензії в період з 20.07.2010р. до 30.08.2013р.

Враховуючи викладене, позивачем доведено, що станом на дату укладання спірного Договору, відповідач не мав ліцензії на виготовлення чи ремонт комплектуючих до військової зброї, у зв’язку із чим позовні вимоги про визнання недійсним Договору є обґрунтованими.

В той же час, відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, у відзиві було заявлено про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як було роз’яснено в п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Тобто, позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг вказаного строку починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Апеляційний суд, звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2000р. № 1658 було затверджено Порядок формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку ліцензійний реєстр (реєстр) - це список суб'єктів господарювання - ліцензіатів, який формується і ведеться органом ліцензування відповідно до отриманої ліцензіатами ліцензії як автоматизована система збирання, накопичення, захисту та обліку відомостей про цих суб'єктів.

Згідно із п. 4 Порядку до реєстру вносяться:

відомості про суб'єкта господарювання - ліцензіата (найменування, організаційно-правова форма, місцезнаходження, банківські реквізити та ідентифікаційний код юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання та ідентифікаційний номер фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, номер телефону, факсу);

відомості про орган ліцензування, який видав ліцензію (найменування, иісцезнаходження, ідентифікаційний код);

вид господарської діяльності згідно з виданою ліцензією;

дата і номер рішення про видачу ліцензії;

серія та номер ліцензії;

термін дії ліцензії;

відомості про переоформлення ліцензії, видачу її копії або дубліката;

підстави, дата і номер розпорядження про необхідність усунення порушень ліцензійних умов;

підстави, дата і номер рішення про анулювання ліцензії;

підстави, дата і номер рішення про визнання ліцензії недійсною.

Відповідно до п. 7-1 Порядку інформація, що міститься в Єдиному ліцензійному реєстрі та реєстрах, є відкритою. На офіційних веб-сайтах органів ліцензування та Держкомпідприємництва розміщується інформація, що міститься в Єдиному ліцензійному реєстрі та реєстрах, а саме: відомості про орган ліцензування (найменування, адреса); відомості про суб'єкта господарювання (найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця); відомості про ліцензію (номер ліцензії, строк дії, вид господарської діяльності).

Підсумовуючи вказане, суд констатує, що на час укладання спірного Договору позивач міг дізнатися про відсутність у відповідача ліцензії на виготовлення чи ремонт військової зброї, зокрема із Єдиного ліцензійного реєстру, або безпосередньо вимагати від відповідача при укладанні спірного Договору ліцензію та відповідно взагалі не укладати Договір або звернутися з позовом про визнання спірного Договору недійсним в межах строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач реалізовував вказане право в межах трирічного строку позовної давності.

Вказаним також і спростовуються доводи апелянта та військового прокурора, про те, що перебіг строку позовної давності слід обраховувати з моменту отримання листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України – 18.09.2013 р.

Враховуючи вищевикладене, а саме сплив позовної давності, беручи до уваги поданий до суду першої інстанції відповідачем відзив, в якому останній просив застосувати позовну давність, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтовану відмову в задоволені позовних вимог про визнання недійсним Договору про надання послуг (виконання робіт) № 01-371/1 від 20.07.2010р. судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 76, 77, 79 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що рішення господарського суду Хмельницької області від 01.06.2018 р. у справі № 924/1003/17 прийняте за повного з'ясуванням усіх обставин, його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки"- без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, –

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 01.06.2018р. у справі № 924/1003/17 - без змін.

2. Справу № 924/1003/17 повернути до господарського суду Хмельницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "19" вересня 2018 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Розізнана І.В.