ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року

Львів

№ 876/4862/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

ОСОБА_2,

секретаря судового засідання Копанишин Х.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Ксензюк А.Я.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у м.Луцьку 16 травня 2018 року у справі №803/457/18 за позовом ОСОБА_3 до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

19.03.2018 ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до Володимир-Волинської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області, просила зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату недонарахованої суми індексації заробітної плати за період з 01.05.2008 по 31.07.2012 у розмірі 5670,13 грн., зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату суми компенсації втрати частини заробітної плати за період з 01.05.2008 по 31.07.2012.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що діючим законодавством встановлений обов'язок для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. За результатами проведеної перевірки встановлено, що індексація заробітної плати Нововолинською ОДПІ проводилась з порушенням пункту 5 Порядку, а саме при нарахуванні індексації заробітної плати кожне підвищення складової заробітної плати вважалося базовим без врахування того, що розмір належної індексації заробітної плати в даному місяці перевищував розмір підвищення доходів працівника, в результаті чого працівникам безпідставно було відмовлено в проведенні індексації доходів. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про нарахування та виплату недонарахованої суми індексації заробітної плати за період з 01 травня 2008 року по 31 липня 2012 року в сумі 5 670 грн 13 коп. є підставною та такою, що підлягає до задоволення. Окрім того, зважаючи на те, що відповідачем не донараховано позивачу суму індексації заробітної плати за період з 01 травня 2008 року по 31 липня 2012 року, а також те, що в разі нарахування та виплати позивачу суми індексації заробітної плати за вказаний період, не виключено непроведення відповідачем нарахування та виплати позивачу суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за цей період, що може призвести до повторного звернення до суду, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушених прав, у зв'язку з чим вимога про зобов'язання Володимир-Волинську ОДПІ провести нарахування та виплату позивачу суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації заробітної плати за період з 01 травня 2008 року по 31 липня 2012 року підлягає до задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Володимир-Волинська ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що заробітна плата є багатоскладовою категорією, що в свою чергу впиває на правильне обчислення її індексації. Скаржник вказує, що ключовим моментом, що впливає на проведення індексації грошових доходів є віднесення надбавки за високі досягнення з праці або за виконання особливо важливої роботи до такої, що носить постійний характер або навпаки. Звертає увагу, що ні у довідці Володимир-Волинської об'єднаної державної фінансової інспекції від 12.10.2012, ні в приписі Територіальної державної інспекції з питань праці у Волинській області №03-01-04/0462-0398 від 16 листопада 2012 року не встановлено жодного порушення щодо позивача та не зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити індексацію заробітної плати. Крім того зазначає, що судовим рішенням у справі №2а/0370/4007/12 не встановлено обставин, що стосуються відповідача, а тому таке не містить преюдиціальних обставин для вирішення даного спору. Також скаржник звертає увагу, що за результатами службового розслідування, проведеного комісією, створеною ДПС у Волинській області, складено висновок від 10.12.2012 №72/14-009 в якому не зафіксовано жодного порушення щодо позивача. Крім того вказує, що суд першої інстанції не врахував, що згідно з особовими рахунками позивача станом на 01.09.2008 збільшилась надбавка за вислугу років з 20% до 25%, що призвело до зміни базового періоду на вересень 2008 року, тобто сума підвищення заробітної плати перевищила суму індексації.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавала.

В судовому засіданні представник скаржника апеляційну скаргу підтримав, позивач подала клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_3 з 31.05.1999 по 04.01.2016 працювала на різних посадах у Нововолинській ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області, правонаступником якої є Володимир-Волинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області, звільнена відповідно до Наказу №3-о від 04.01.2016 на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін.

На виконання звернення Управління Служби безпеки України у Волинській області від 19 вересня 2012 року №54/3-4802 провідним державним фінансовим інспектором Володимир-Волинської об'єднаної державної фінансової інспекції проведено перевірку дотримання вимог чинного законодавства України при нарахуванні та виплаті індексації грошових доходів службовим особам Нововолинської ОДПІ за період з 01 січня 2008 року по 01 серпня 2012 року, про що складено довідку від 12 жовтня 2012 року (а.с.44-48).

Згідно з вказаною довідкою перевіркою встановлено порушення Нововолинською ОДПІ виконання вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», що призвело до недоотримання працівниками Нововолинської ОДПІ індексації заробітної плати за період з 01 січня 2008 року по 01 серпня 2012 року на загальну суму 182 754 грн. 03 коп.

09.11.2012 Територіальною державною інспекцією з питань праці у Волинській області проведено позапланову перевірку дотримання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування Нововолинською ОДПІ, за результатами проведення якої складено акт №03-21-021/0462 згідно з яким перевіркою встановлено, що індексація заробітної плати проводилась з порушенням пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, а саме: при нарахуванні індексації заробітної плати кожне підвищення складової заробітної плати вважалось базовим без врахування того, що розмір належної індексації заробітної плати в даному місяці перевищував розмір підвищення доходів працівника, в результаті чого працівникам безпідставно було відмовлено в проведенні індексації доходів. У період з 01 січня 2008 року по 01 серпня 2012 року на підставі наказів керівників Нововолинської ОДПІ працівникам проводились виплати, які носять стимулюючий характер, з одночасним не нарахуванням і виплатою індексації, яка носить обов'язковий характер, що суперечить вимогам статей 22, 33 Закону України «Про оплату праці» (а.с.49-51).

За результатами проведеної перевірки Територіальною державною інспекцією з питань праці у Волинській області винесено припис №03-01-04/0462-0398 від 16.11.2012, яким зобов'язано дотримуватись вимог пунктів 2, 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та Постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526 (а.с.52-54).

Як встановлено судом першої інстанції, припис №03-01-04/0462-0398 від 16 листопада 2012 року оскаржувався Нововолинською ОДПІ до Волинського окружного адміністративного суду, однак постановою від 11 січня 2013 року у справі №2а/0370/4007/12 в задоволенні позову Нововолинської ОДПІ відмовлено. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року та в подальшому ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 жовтня 2016 року постанова Волинського окружного адміністративного суду від 11 січня 2013 року у справі №2а/0370/4007/12 залишена без змін.

Оскільки вказаними документами встановлено факт не нарахування та не виплати працівникам Нововолинської ОДПІ суми індексації заробітної плати за період з 01.01.2008 по 01.08.2012, ОСОБА_3 звернулась із позовом про нарахування та виплату недонарахованої суми індексації заробітної плати за період з 01.05.2008 по 31.07.2012 та суми компенсації втрати частини заробітної плати за вказаний період.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно з ст.18 та ст.19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін віднесена до державних соціальних гарантій та є обов'язковою для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №1282-XII) відповідно до ст.1 якого індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону №1282-XII визначено об'єкти індексації грошових доходів населення, одержаних в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема до таких віднесено оплату праці (грошове забезпечення).

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР в структуру заробітної плати входять: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

інші заохочувальні та компенсаційні виплати: виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 33 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, чинний на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно з пп.2.2.7 п.2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №5, суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати, включаються до складу додаткової заробітної плати.

Відповідно до ст.3 Закону №1282-XII індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Згідно з ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до ст.6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Контроль за додержанням законодавства про індексацію грошових доходів населення здійснюється відповідними органами державної влади, органами місцевого самоврядування (ст.14 Закону №1282-XII).

З метою реалізації Закону №1282-XII Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Відповідно до п.1-1 Порядку №1078 індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Згідно з п.2 Порядку №1078 індексації підлягає оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Відповідно до п.3 Порядку №1078 до об'єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема, цільова разова матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію, суми соціальних пільг, компенсації (крім виплат, визначених пунктом 2 цього Порядку), винагорода за підсумками роботи за рік тощо.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства (п.4 Порядку №1078).

Згідно з п.5 Порядку №1078 у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Таким чином, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати мають компенсаторний характер. При цьому, діючим законодавством встановлений обов'язок для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Згідно з приписом Територіальної державної інспекції з питань праці у Волинській області №03-01-04/0462-0398 від 16 листопада 2012 року основним нормативним документом, який регулює умови оплати праці установи, де працювала позивач, є Постанова Кабінету Міністру України 09.03.2006 №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».

Відповідно до зазначеної Постанови останнє підвищення посадових окладів працівників на час проведення позапланової перевірки відбулось у лютому 2008 року, а тому базовим періодом для обчислення індексації заробітної плати працівників, які працюють в установі з лютого 2008 року і в яких не зростали доходи на суму, що перевищує розмір індексації, є лютий 2008 року.

Позаплановою перевіркою дотримання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування Територіальною державною інспекцією з питань праці у Волинській області встановлено, що у період 01.01.2008 - 01.08.2012 працівникам Нововолинської ОДПІ проводились виплати, які носили стимулюючий характер, з одночасним ненарахуванням і невиплатою індексації, яка носить обов'язків характер, що суперечить вимогам статей 22, 33 Закону України «Про оплату праці».

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт ненарахування та невиплати працівникам Нововолинської ОДПІ, в тому числі і позивачу, суми індексації заробітної плати у період з 01.01.2008 по 01.08.2012 відповідно до вимог чинного законодавства, тоді як під час судового розгляду справи відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано доказів на спростування зазначено та не підтверджено відсутності факту порушення щодо позивача.

З врахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції відхиляє аргументи скаржника щодо не встановлення порушення щодо позивача у довідці Володимир-Волинської об'єднаної державної фінансової інспекції від 12.10.2012 та в приписі Територіальної державної інспекції з питань праці у Волинській області №03-01-04/0462-0398 від 16 листопада 2012 року.

Водночас, як в розрахунку сум індексації заробітної плати ОСОБА_3, зробленого позивачем (а.с.14-16), так і в розрахунку суми індексації по справі ОСОБА_3, наданого відповідачем за підписом в.о. начальника Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області та головного державного інспектора - головного бухгалтера Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (а.с.63-64) базовим місяцем визначено лютий 2008, при цьому графа «Сума індексації, що мала бути нарахована та виплачена» за період травень-серпень 2008 року в обох розрахунках містить однакові дані.

Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі, і не заперечено позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву, у вересні збільшилась надбавка за вислугу років з 20% до 25% та становила 272,25 грн, при незмінних з лютого 2008 року посадовому окладі - 999 грн., надбавки за звання - 90 грн. Збільшення надбавки за вислугу років мало наслідком збільшення надбавки за високі досягнення у праці 50% - 680,65 грн., а всього дохід становив - 2041,90 грн., що на переконання скаржника є підставою для зміни базового місяця індексації на вересень 2008 року.

Однак, суд апеляційної інстанції зауважує, що ключовим моментом, що впливає на проведення індексації грошових доходів є віднесення надбавки за високі досягнення з праці до такої, що носить постійний характер або навпаки.

Аналізу п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» дозволяє суду апеляційної інстанції зробити висновок, що, оскільки керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці, надано право встановлювати надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, то виплата такої надбавки не є обов'язковою, вона може встановлюватися працівникам за якісне, своєчасне і в повному обсязі виконання функцій (обов'язків), встановлених положеннями про відповідні органи та посадовими інструкціями, а також з урахуванням їх ініціативи, особистого вкладу в загальні результати роботи.

Разом з тим, імперативний характер п.3 зазначеної Постанови: «Виплачувати працівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови: 4) надбавку за вислугу років державним службовцям та посадовим особам місцевого самоврядування у відсотках до посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг і залежно від стажу державної служби, служби в органах місцевого самоврядування» вказує на включення такої до виплат, що мають постійний характер та врахування при індексації заробітної плати.

Надаючи оцінку розрахунку суми індексації по справі ОСОБА_3, наданого відповідачем вбачається, що відповідачем за вересень-листопад 2008 року позивачу не нараховувались суми індексації, а з травня 2008 року по липень 2012 року нараховувались не в повному обсязі, проте доказів виплати таких сум відповідачем суду не надано. Щодо не нарахування сум індексації за вересень-листопад 2008 року, то аналізуючи графу «нарахована заробітна плата» вбачається, що проводилась виплата у серпні 2008 року, яка носить стимулюючий характер, що є порушенням вимог Закону України «Про оплату праці», як це було встановлено за наслідком проведених перевірок, описаних вище. Стимулюючий характер виплат, які вплинули на розмір нарахувань індексації, мали місце і в інші місяці спірного періоду. Не було, в тому числі, надано жодних доказів щодо причин проставлення перед сумами знаку «-» у графі «Недоплачена сума індексації» за період березень 2012 - липень 2012, які, фактично, зменшили підсумкові недоплати сум індексації.

За таких обстави, враховуючи, що в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що вимога позивача про нарахування та виплату недонарахованої суми індексації заробітної плати за період з 01 травня 2008 року по 31 липня 2012 року в сумі 5 670 грн 13 коп. є підставною та такою, що підлягає до задоволення. Належних та допустимих доказів на спростування визначеної позивачем суми індексації заробітної плати скаржником не подано, а судом не здобуто.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року №9рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Володимир-Волинську ОДПІ провести нарахування та виплату позивачу суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації заробітної плати за період з 01 травня 2008 року по 31 липня 2012 року, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи абз.8 п.5 Порядку №1078, ст.34 Закону України «Про оплату праці» та положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати нараховується у зв'язку з порушенням строків її виплати, тобто вже нарахованої суми заробітної плати, але не виплаченої в строки, передбачені чинним законодавством.

Згідно з положеннями ст.2 КАС України справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин здійснюється з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі.

За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.

Відтак, оскільки процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, враховуючи, що відповідачем неправомірно недонараховано позивачу суму індексації заробітної плати за період з 01 травня 2008 року по 31 липня 2012 року, а також те, що в разі нарахування та виплати позивачу суми індексації заробітної плати за вказаний період, не виключено не проведення відповідачем нарахування та виплати позивачу суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за цей період, що може призвести до повторного звернення до суду, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказана вимога підлягає до задоволення.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви неправомірності дій відповідачів щодо не нарахування та невиплати позивачу суму індексації заробітної плати за період з 01 травня 2008 року по 31 липня 2012 року та на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року у справі №803/457/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач

Т. І. Шинкар

судді

М. А. Пліш

І. В. Глушко

Повне судове рішення складено 14.09.2018