Провадження № 2/522/6949/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.

за участю секретаря Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Інфокс» Філія «Інфоксводоканал» про скасування нарахованого боргу,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Інфокс» Філія «Інфоксводоканал», по якому просив:

-скасувати нарахований борг у сумі 1825 гривень 01 копійка.

-врахувати суму 2066,80 гривень сплачену за холодну воду з 01.07.2015 року до 01.04.2018 року до суми боргу.

-зобов’язати «Інфоксводоканал» філію «Інфокс» у подальшому враховувати оплату за водопостачання і водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до квартирних засобів обліку та стягнути судові витрати.

Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 01.07.2015 року філія «Інфоксводоканал» ТОВ «Інфокс» почав нараховувати борг позивачу за спожиту холодну воду. Мотивуючи свої дії тим, що він, як споживач, у 2014 році не провів за свій рахунок періодичну повірку засобів обліку холодної води. На його звернення до Департаменту міського господарства, філії «Інфоксводоканал» ТОВ «Інфокс», отримував відповіді в яких, «Інфоксводоканал», маніпулюючи законодавством стверджував, споживач повинен проводити періодичну повірку лічильників води за свій рахунок. Позивач вважає, дії ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» незаконними та такими, що суперечать законодавству, яке діяло на той час.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив суд у його задоволенні відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, а також докази, якими вони підтверджуються, з урахуванням пояснень осіб, які брали участь у справі, суд приходить до наступних висновків.

Вирішуючи спір щодо покладення на відповідача обов’язку з проведення періодичної повірки засобу обліку, який встановлений у квартирі позивача, суд прийшов до таких висновків.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Цивільним кодексом України,Законом України «Про житлово-комунальні послуги»,Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженимипостановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, Договором про надання послуг з постачання холодної води і водовідведення гарячої води від 31.12.2008р. № 31231, укладеним між ТОВ «Інфокс» Філія «Інфоксводоканал» та ОСОБА_2

Судом встановлено, що між Позивачем та Відповідачем було укладено договір від 31.12.2008р. № 31231 про надання послуг з постачання холодної води та водовідведення.

Згідно з п. 3.4.5 Договору, саме споживач зобов'язаний здійснювати повірку квартирних засобів обліку. Даний договір чітко передбачає обов'язок позивача повірці квартирних засобів обліку води, а тому питання, щодо проведення періодичної повірки регулюється договірними відносинами між позивачем та відповідачем. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Враховуючи те, що вказаний договір укладений його сторонами на основі вільного волевиявлення, він є чинним та таким, що підлягає виконанню.

Зазначений пункт договору повністю відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідно до ст.28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998р. № 113/98-ВР порядок подання фізичними особами, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, - власниками засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань якими використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду) на періодичну повірку цих засобів та оплати за роботи, пов'язані з повіркою, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) зазначених засобів вимірювальної техніки здійснюються за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.

Однак, ні Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність», ні Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. №630, не передбачений механізм відшкодування понесених витрат.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. №1875-ІУ державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на принципі забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування та досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво. Відповідно до ст.30 даного Закону державне регулювання цін/тарифів базується на принципі відповідності рівня цін/тарифів розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво і Статтею 31 даного Закону передбачено, що виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

Тобто, витрати, понесені виконавцем чи виробником послуг повинні бути сплачені споживачами у складі ціни (тарифу) таких послуг, які встановлюються органами уповноваженими здійснювати встановлення тарифів.

Відповідно до норм статей 2, 5 Закону України “Про державне регулювання у сфері комунальних послуг” вбачається, що органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (надалі за текстом — Комісія), яка застосовує засоби регуляторного впливу на суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, зокрема, шляхом встановлення тарифів на комунальні послуги.

Згідно зі змістом пункту 2 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення (надалі за текстом — Порядок), затвердженого на підставі Постанови Кабінету Міністрів України “Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги” № 869 від 01 червня 2011 року, вбачається, що Порядок застосовується під час встановлення Комісією та органами місцевого самоврядування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення для суб'єктів природних монополій, а також для суб'єктів господарювання на суміжних ринках та поширюється на таких суб'єктів під час розрахунку таких тарифів.

Тарифи на централізоване водопостачання та водовідведення, встановлюються для філії «Інфоксводоканал» ТОВ «Інфокс» Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відповідно до Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011р. № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».

Відповідно до пункту 24 вищезазначеного Порядку встановлено, що до складу витрат на збут включаються витрати, безпосередньо пов'язані зі збутом послуг централізованого водопостачання та водовідведення споживачам, зокрема, витрати на періодичну повірку. опломбування, обслуговування та ремонт (включаючи демонтаж, транспортування та монтаж) засобів обліку води, які є власністю ліцензіата.

Отже, зважаючи на вищезазначене, можна дійти висновку, що законодавцем чітко визначено, що до складу витрат Відповідача, які включаються до тарифу на послуги водопостачання та водовідведення, включені тільки ті витрати, які несе Відповідач у зв'язку з повіркою, опломбуванням, обслуговуванням та ремонтом засобів обліку води, які є його власністю та перебувають на його балансі.

Проте, як підтверджується матеріалами справи, власником засобів обліку води є позивач — ОСОБА_2 .

Витрати, понесені ліцензіатом на повірку засобів обліку води, власниками яких є фізичні особи, тарифом, що діяв на час виникнення обов'язку не передбачені, тому Відповідач не повинен за власний рахунок здійснювати повірку засобів обліку води, які є власністю споживача.

Таким чином, обов'язок по повірці, обслуговуванні, ремонту (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку як і сплата витрат на такі дії, покладений вказаними нормативно-правовими актами саме на споживачів.

Виходячи з наведеного, суд не вбачає підстав для покладення обов’язку на відповідача з проведення періодичної повірки засобу обліку, який є власністю позивача.

У ході розгляду справи, судом встановлено, що у зв'язку із нездійсненням позивачем у встановлений термін державної повірки водолічильника нарахування здійснювалися за нормативами водоспоживання, затвердженими рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.02.2010 р. № 30 на підставі наступного.

За змістом п.2 ст. 9 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» відповідно до положень якого, засоби вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, дозволяється використовувати, випускати з виробництва, ремонту та у продаж і видавати на прокат лише за умови, якщо вони пройшли повірку (первинну або періодичну) або державну метрологічну атестацію.

Відповідно до ДСТУ 2681-94 “Метрологія. Терміни та визначення” повірка засобів вимірювальної техніки (засобів вимірювань) — це визначення похибок ЗВТ (ЗВ) і встановлення їх придатності до застосування, (п.9.14); точність засобу вимірювання — це характеристика засобу вимірювання, яка визначає близькість його показів до істинного значення вимірювальної величини (п.7.5).

Тобто, без проведення передбаченої чинним законодавством чергової повірки ЗВТ, не можливо встановити близькість його показів до істинного значення вимірювальної величини, а тому показання ЗВТ, який не пройшов повірку, не можна вважати істинними та приймати такі показання при обліку спожитих послуг.

Відповідно до п. 20 Правил Прави №630 плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів.

Оскільки показання засобу обліку води споживача не можуть прийматися до уваги, нарахування здійснюються відповідно до нормативів водоспоживання.

Відповідно до акту встановлення водолічильників від 29.09.2010 року складеним між КП “Сервісний центр” та ОСОБА_2 (за підписом обох сторін), позивач був обізнаний про необхідність своєчасної повірки водолічильників — в акті зазначений термін — 1 квартал 2012р.

Відповідно до п. 1 Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 15.06.2006р №141/212/91, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, міжповірочний інтервал для лічильників холодної та гарячої води крильчастих та номінальних діаметрів DN10-DN20, результати вимірювання яких використовуються під час розрахунків у сфері побутових і комунальних послуг — 3 роки.

Відповідно до відповіді Державного підприємства Всеукраїнського державного науково-виробничого центру стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів (ДП “Укрметртестстандарт”) №24- 8/309 від 16.11.2009р. для водолічильників діаметром 20мм встановлені межповірочні інтервали не більше 3-х років. До того ж листа надано перелік водолічильників, міжповірочний інтервал яких збільшено до 4 років, у якому наявний водолічильник марки КВ-1,5, який встановлено позивача.

Керуючись даними нормативними актами Філія вважала за можливе визнання строку повірки водолічильнику холодної води позивача — 3 квартал 2014р., тобто через 4 роки після складення акту від 29.09.2010р.

З матеріалів справи встановлено, що ні в 2012р, ані в 3 кварталі 2014р позивач не здійснив повірку водолічильника. Тому, починаючи з 01.07.2015р. Позивачу почали здійснюватися нарахування за нормативами водоспоживання на двох зареєстрованих за даною адресою осіб.

Як вбачається з виписки з особового рахунку позивача, усі оплати, на які він посилається у позові ураховані при здійсненні нарахувань.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що підстав для скасування нарахованого боргу в сумі 1825,01 гривень не має.

Вимоги позивача щодо врахування суми 2066,80 гривень сплачену за холодну воду з 01.07.2015 року до 01.04.2018 року до суми боргу та зобов’язання ТОВ «Інфокс» філію «Інфоксводоканал» в подальшому враховувати оплату за водопостачання і водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до квартирних засобів обліку, також не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові ВСУ у справі №6-951цс16 від 24.05.2017 р.

Тобто, суд не може зобов’язати відповідача вчинити певні дії в майбутньому, оскільки захисту підлягає тільки порушене право.

Загальний перелік способів захисту порушеного права та інтересу міститься в ст. 16 ЦК України. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Проте, якщо позивач просить суд захисти право таким спосіб, який не встановлений законом, то суду слід відмовляти в такому проханні.

Також, відповідно до ч.1 та 2 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Оскільки захисту підлягає тільки порушене невизнане чи оспорюване право чи інтерес, застосування обраного позивачем способу захисту не може вважатися ефективним способом захисту в розумінні вимог ч.2 ст.5 ЦПК України, у зв’язку з чим, не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 81 ЦПК Українипередбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 1, 2, 4-6, 12, 13, 76-81, 95, 258-259, 263 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, адреса: 65065, м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. 23, к. 5, кв. 5) до ТОВ «Інфокс» Філія «Інфоксводоканал» (код ЄДРПОУ: 26472133, адреса: 65039, м. Одеса, вул. Басейна, 5) про скасування нарахованого боргу – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 14.09.2018 року.

Суддя : А.Ю. Бойчук