ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2018 р. Справа № 909/313/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді: Данко Л.С.,

суддів: Желік М.Б.,

ОСОБА _1,

секретар судового засідання: Фака С.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії № 13/17ю-313 від 10.04.2018р. (вх. № ЛАГС 01-05/1261/18 від 23.04.2018р.)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27 березня 2018 року (суддя Матуляк П.Я., повне рішення складено 04.04.2018р.)

у справі № 909/313/17,

порушеній за позовом Заступника керівника Калуської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі

позивача: Болехівської міської ради Івано-Франківської області, м. Болехів, Івано-Франківської області,

до відповідача-1: Виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області, м. Болехів, Івано-Франківської області,

до відповідача-2: Управління освіти Виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області, м. Болехів, Івано-Франківської області,

до відповідача-3: Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Івано-Франківськ,

про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Болехівської міської ради від 29.01.2014 року № 12 «Про дозвіл на продовження договору оренди приміщення»; визнання недійсним договору від 01.08.2014 року № 14/454/27-14 оренди частини приміщення Болехівської загальноосвітньої школи I-III ступеня № 2 площею 9,58 кв. м. вартістю 20602,00 грн.; зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» повернути Болехівській міській раді за актом прийому-передачі частину приміщення Болехівської загальноосвітньої школи I-III ступеня № 2, розташованого за адресою: Івано-Франківська область, м. Болехів, вул. Гагаріна, 12, загальною площею 9,58 кв. м., вартість якого становить 20602,00 грн. та стягнення судових витрат,

за участю представників:

від апелянта/відповідача-3: ОСОБА_2,

від прокуратури: ОСОБА_3,

від позивача: не прибув,

від відповідача-1: не прибув,

від відповідача-2: не прибув.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Болехівської міської ради 29.03.2017 р. за вх. № 3749/17 (позовна заява, подана через поштове відділення зв’язку – 28.03.2018 р., згідно відтиску штампа на поштовому конверті, поступила на адресу місцевого суду - 29.03.2018 р.) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом в інтересах держави в особі Болехівської міської ради, до відповідачів: Виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області, Управління освіти Виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області, Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» з вимогами про: визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Болехівської міської ради від 29.01.2014 року № 12 «Про дозвіл на продовження договору оренди приміщення»; визнання недійсним договору від 01.08.2014 року № 14/454/27-14 оренди частини приміщення Болехівської загальноосвітньої школи I-III ступеня № 2 площею 9,58 кв. м. вартістю 20602,00 грн.; зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» повернути Болехівській міській раді за актом прийому-передачі частину приміщення Болехівської загальноосвітньої школи I-III ступеня № 2, розташованого за адресою: Івано-Франківська область, м. Болехів, вул. Гагаріна, 12, загальною площею 9,58 кв. м., вартість якого становить 20602,00 грн. та стягнення судових витрат.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 23.05.2017 року (том І, а. с. 79, 80-85), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 року у даній справі, у задоволенні позову було відмовлено (том І, а. с. 123, 124-129).

Постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2017 року у справі № 909/313/17 ( том І а. с. 166-171) рішення місцевого та постанову апеляційного судів у даній справі скасував, а справу передав для нового розгляду.

Судовою колегією встановлено, що підставою для скасування судових рішень слугувало те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки твердженням прокурора про те, що відповідач-2 орендує приміщення Болехівської загальноосвітньої школи I-III ступенів № 2, розташованого за адресою: Івано-Франківська область, м. Болехів, вул. Гагаріна, 12, загальною площею 9,58 кв. м., для розміщення під АТС, і, що останнє знаходиться на першому поверсі ЗОШ I-III ступенів № 2, та, що пункти 1.1., 2.1., 2.2. розділу 3 договору оренди суперечать цілі використання спірного приміщення, якою згідно закону є діяльність, пов’язана виключно з навчальним процесом, та, що суди обох інстанцій, відхиляючи посилання прокурора на п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01 (затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 №63), обмежились відсутністю доказів на підтвердження факту такого порушення, формально зазначивши про невідповідність вищезгаданої норми регуляторного неправового актку іншим нормативно-правовим актам щодо можливості, зокрема, укладення договорів оренди. Зазначений висновок судових інстанцій не грунтується на належно встановлених обставинах та на доказах, оцінка яких судом відповідала би процесуальному законові.

Таким чином, при ухваленні судових рішень не враховано вимоги ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

При повторному розгляді вищезазначеної справи, судом першої інстанції 27.03.2018 р. було прийнято рішення у справі № 909/313/17 з урахуванням вказівок, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, відповідно до ст. 316 ГПК України, згідно якого, позов Заступника керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Болехівської міської ради до Виконавчого комітету Болехівської міської ради, Управління освіти виконавчого комітету Болехівської міської ради, Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Болехівської міської ради від 29.01.2014 року №12 "Про дозвіл на продовження договору оренди приміщення", визнання недійсним договору від 01.08.2014 року №14/454/27-14 оренди частини приміщення Болехівської загальноосвітньої школи I-III ступеня № 2 площею 9,58 кв.м. вартістю 20602 грн. та зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" повернути Болехівській міській раді за актом прийому-передачі частину приміщення Болехівської загальноосвітньої школи I-III ступеня № 2, розташованого за адресою: Івано-Франківська область, м. Болехів, вул. Гагаріна, 12, загальною площею 9,58 кв. м., вартість якого становить 20602,00 грн. задоволено частково.

Визнано недійсним договір від 01.08.2014 року №14/454/27-14 оренди частини приміщення Болехівської загальноосвітньої школи I-III ступеня № 2 площею 9,58 кв. м. вартістю 20602 грн. Публічному акціонерному товариству "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" повернути Болехівській міській раді за актом прийому-передачі частину приміщення Болехівської загальноосвітньої школи I-III ступеня № 2, розташованого за адресою: Івано-Франківська область, м. Болехів, вул. Гагаріна, 12, загальною площею 9,58 кв. м., вартість якого становить 20602,00 грн. Стягнуто з Виконавчого комітету Болехівської міської ради на користь прокуратури Івано-Франківської області 1600,00 грн. судового збору. Стягнуто з Управління освіти виконавчого комітету Болехівської міської ради на користь прокуратури Івано-Франківської області 1600,00 грн. судового збору та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на користь прокуратури Івано-Франківської області 1600,00 грн. судового збору (абзаци перший – шостий резолютивної частини судового рішення) та відмовлено в позові в частині визнання недійсним рішення виконавчого комітету Болехівської міської ради від 29.01.2014 р. № 12 «Про дозвіл на продовження договору оренди приміщення» (абзац восьмий резолютивної частини судового рішення)(том І, а. с. 265-266, 267-278).

Не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням місцевого господарського суду, апелянт/відповідач-3 (Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії) звернувся до львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 13/17ю-313 від 10.04.2018р. (вх. № ЛАГС 01-05/1261/18 від 23.04.2018р.), в якій останній просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.03.2018 р. по справі № 909/313/17 скасувати в частині визнання недійсним договору від 01.08.2014 року 3 14/454/27-14 оренди частини приміщення Болехівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня № 2 площею 9,58 кв. м. вартістю 20602 грн., та в частині повернення ПАТ «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії ПАТ «Укртелеком» Болехівській міській раді за актом прийому-передачі частини приміщення Болехівської загальноосвітньої школи I-III ступеня № 2, розташованого за адресою: Івано-Франківська область, м. Болехів, вул. Гагаріна, 12, загальною площею 9,58 кв. м., вартість якого становить 20602,00 грн. та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову заступнику керівника Калуської місцевої прокуратури в повному обсязі (том ІІ, а. с. 6-11).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято на підставі неповністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Так, апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що оскільки суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення відмовив у задоволені вимоги про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Болехівської міської ради від 29.01.2014 року № 12, то підстав визнавати договір оренди недійсним немає, оскільки на думку апелянта, позовна вимога позивача про визнання недійсним спірного договору оренди нерухомого майна є похідною від позовної вимоги про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Болехівської міської ради від 29.01.2014 року № 12 «Про дозвіл на продовження договору оренди приміщення», так, як укладення даного договору оренди є похідним від відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Апелянт також покликається на те, що акти зокрема, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у містах (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території, органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, (ч. 1 ст.73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Крім того, апелянт стверджує, що надання в оренду приміщення, є волевиявленням власника приміщення здійсненим у формі відповідного рішення, яке в подальшому реалізується шляхом оформлення похідного документа у вигляді договору оренди, укладеного на підставі відповідного рішення. Відповідно, коли рішення, на підставі якого укладено договір оренди, не визнано недійсним у встановленому порядку не може визнаватись недійсним.

Також апелянт в апеляційній скарзі звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що спірне приміщення в розумінні ч. 2. ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» не належить до державної власності, а є комунальним майном і лише передано на баланс управлінню освіти (факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння). Дана правова позиція підтверджується Постановою № 5 Пленуму Вищою Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»). В даному випадку, юридична особа - Болехівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 - державний навчальний заклад, заснований на комунальній власності, що належить Болехівській міській раді, відповідно до наведеного, на думку апелянта, рішення про передачу в оренду майна було прийнято власником приміщення, а факт розташування державного навчального закладу Болехівської загальноосвітньої школи у комунальному приміщенні не змінює форму власності даного приміщення.

Крім того, власником приміщення згідно Реєстру об'єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади затвердженого рішенням Болехівської міської рада №52-12/04 від 30.04.2004р. є територіальна громада Болехівської міської ради.

Апелянт також покликається на правову позицію постанов Вищого господарського суду України від 27.04.2016 у справі № 922/5058/15, та від 09.11.2016 у справі № 918/370/16 та від 24.1 1.2016 у справі № 911/1022/16, якою визначено можливість передачі в оренду окремих приміщень навчальних закладів, не задіяних у навчальному та науковому процесі з метою отримання додаткових джерел фінансування.

Щодо задоволення судом першої інстанції позовних вимог в частині передачі за актом прийому-передачі приміщення, апелянт також не погоджується та вважає її безпідставною, оскільки дана вимога заявлена прокурором в особі Болехівської міської гади, а власником майна є територіальна громада Болехівської міської ради, відтак, судом не досліджено та не враховано то й факт, що згідно Реєстру об’єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади затвердженого рішенням Болехівської міської ради № 52-12/04 від 30.04.2004 року спірне орендоване майно є власністю територіальної громади Болехівської міської ради, але передано в правління Управлінню освіти виконавчою комітету Болехівської міської ради.

Скаржник, зокрема, покликається на те, що судом також не враховано вимоги ст. 216 Цивільного кодексу України відповідно до яких, «у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину». В даному випадку Болехівська міська рада не є стороною договору, а спірний договір оренди № 14/454/27-14 від 01.08.2014р. укладено з балансоутримувачем приміщення - Управлінням освіти виконавчого комітету Болехівської міської ради. Крім того, акт приймання передачі підписано з правлінням освіти Виконавчого комітету Болехівської міської ради та Івано-Франківською філією ПАТ «Укртелеком».

Враховуючи викладене апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з’ясуванням судом всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, відтак дане рішення суду слід скасувати.

12.04.2018 р. за вх. № ЛАГС 01-05/3576/18 на адресу Львівського апеляційного господарського суду поступила заява № 1214/02.1-16/18 від 12.06.2018 р. Виконавчого комітету Болехівської міської ради, відповідно до якої відповідач-1 (Виконавчий комітет Болехівської міської ради) просить скасувати рішення суду першої інстанції та розглядати справу без участі останнього (том ІІ, а. с. 50-51, 75-76).

Також в процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції від заступника керівника Калуської місцевої прокуратури поступив відзив на апеляційну скаргу № 02-606 вих-18 від 04.06.2018 року (том ІІ, а. с. 53-59, 70-73), в якому прокурор заперечує щодо викладеного в апеляційній скарзі, мотивуючи тим, що згідно вимог ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням, відтак, вказаною нормою закону заборонено використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, не за призначенням.

Також, звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що Державні санітарні правила норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (далі - ДСанПіН), затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63, є обов'язковим для виконання документом, що регламентує безпечні для здоров'я дітей і підлітків умови навчання та виховання, які сприяють підвищенню їх працездатності протягом навчального дня, тижня, року, поліпшують психофізіологічний розвиток та зміцнюють здоров'я дитини, відповідно з ДСанПіН, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Зазначений підзаконний нормативно-правовий акт прийнятий у відповідності до вимог, встановлених чинним законодавством, погоджених Міністерством освіти та науки України від 05.06.2001 за №1/12-1459 та поширюються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І— 111 ступенів, спеціалізовані школи І, II, III ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, що проектуються, будуються, реконструюються та ті, що існують, незалежно від типу, форми власності і підпорядкування.

Також, прокурор звертає увагу на правову позицію ВГС України, висвітлену в ряді постанов, в яких вказано на пріоритетність вимог ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» над іншими нормативними актами та зазначено про те, що передача в оренду майна навчальних закладів для цілей не пов'язаних з навчально-виховним процесом категорично заборонено (постанова України від 19.04.2017 у справі № 911/3045/16, постанова ВГС України від 25.04.2017 у справі № 2914/1042/116, постанова ВГС України від 13.06.2017 у справі № 2922/3700/16, постанова ВГС України від 26.06.2017 у справі № 2911/2790/16 та постанова ВГС України від 04.07.2017 у справі № 924/673/16).

Як зазначає прокурор, що в даному випадку, з пунктів 1.1, 2.1 та 2.2. розділу 3 спірного договору вбачається, що об'єкт оренди буде використовуватись Орендарем для розміщення АТС, оскільки передане в оренду допоміжне приміщення є частиною будівлі навчального закладу, що знаходиться на першому поверсі Болехівської ЗОШ I-III ступенів № 2, а тому воно може передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчальним процесом, отже, на момент укладення оспорюваного договору оренди були недотримані вимоги, визначені ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, згідно яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.

Крім того, як стверджує прокурор, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, предметом діяльності апелянта/відповідача-3 є будівельні роботи, діяльність телефонних центрів, роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням в спеціалізованих магазинах, діяльність у сфері радіомовлення, проводового, безпроводового та супутникового електрозв’язку, комп’ютерне програмування, інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп’ютерних систем.

За таких обставин, зазначає прокурор, використання апелянтом об'єкта оренди для цілей, не пов'язаних з освітніми процесами, та оскільки метою оренди є одержання прибутку за надання телефонних послуг населенню, а не досягнення визначених cт. 2 Закону України «Про загальну середню освіту» завдань, з урахуванням того, що частина вищевказаної будівлі та відповідно її приміщення, як майно державної установи системи освіти, що фінансується з бюджету, взагалі не могло бути об’єктом оренди для цілей, не пов'язаних з освітньою та науковою діяльністю, суд правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Як зазначив прокурор, щодо тверджень апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, в частині відмови судом першої інстанції в задоволенні вимоги про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Болехівської міської ради від 29.01.2014 № 12, то немає підстав визнавати договір оренди недійсним, прокурор вважає за необхідне зазначити, що суд у своєму рішенні від 27.03.2018 року констатував, що вказане рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, але відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги у зв'язку з надходження до суду позову за межами трирічного строку позовної давності.

З приводу твердження відповідача-3, що Болехівська міська рада не є стороною договору оренди спірного приміщення, а тому неправомірним є рішення суду про передачу за актом прийому - передачі цього приміщення саме Болехівській міській раді, прокурор зазначає, що в силу ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути особа, уповноважена на укладення договору найму. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснює безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (ст.327 ЦК України). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).

Згідно з Реєстром об'єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади, затвердженого рішенням Болехівської міської ради № 4252-12/04 від 30.04.2004, спірне орендоване майно є власністю територіальної громади Болехівської міської ради, яку відповідно до 327 ЦК України представляє Болехівська міська рада, у зв’язку з чим, вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак, на переконання прокурора, скасуванню не підлягає.

16.07.2018 р. на адресу суду апеляційної інстанції за вх. № ЛАГС 01-04/4181/18 від відповідача-2 у справі (Управління освіти Виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області) поступила заява № 204 від 13.07.2018 р., в якій останній повідомляє про те, що в даному приміщенні ніколи не здійснювався навчально-виховний процес і дане приміщення школою не використовувалося. ПАТ «Укртелеком» здійснило ремонт даного приміщення і сплачує орендну плату, яка використовується школою для придбання необхідного канцелярського і господарського приладдя. Враховуючи дуже обмежене фінансування з бюджету, ці кошти потрібні школі.

Виходячи з вище наведеного відповідач-2 (Управління освіти виконавчого комітету Болехівської міської ради) та дирекція школи просить скасувати рішення суду першої інстанції та розглядати справу без участі відповідача-2.

14.05.2018 р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі № 909/313/17 (том ІІ, а. с. 28-29) та ухвалою суду від 29.05.2018 р. призначено вищезазначену справу до розгляду у судовому засіданні на 13.06.2018 року (том ІІ, а. с. 39-40), про що учасники справи були повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (том ІІ, а. с. 41-49).

З підстав зазначених в ухвалах Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 року та від 16.07.2018 року розгляд справи № 909/313/17 було відкладено, про що учасники справи були повідомлені рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Разом з тим, 16.07.2018 року розпорядженням № 282 в. о. керівника апарату суду, у зв’язку з перебуванням у відпустці членів колегії – суддів Галушко Н.А., Орищин Г.В., призначено проведення автоматизованої зміни складу колегії суддів у справі № 909/313/17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2018 року справу № 909/313/17 розподілено до розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Данко Л.С., суддів Желік М.Б. та Костів Т.С.

В судове засідання, яке відбулося 04.09.2018 р., представник апелянта/відповідача-3 прибув, надав усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, проти відзиву прокурора представник апелянта усно заперечив, просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.03.2018 р. по справі № 909/313/17 скасувати в частині визнання недійсним договору оренди частини приміщення, та повернення спірного об’єкта за актом прийому-передачі та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову заступнику керівника Калуської місцевої прокуратури в повному обсязі.

Представник прокуратури в судове засідання прибув, проти апеляційної скарги заперечив з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, усно зазначив, що спірне приміщення використовується апелянтом не в освітніх цілях, що є порушенням Закону України «Про освіту», про що зазначено в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, яке на думку прокурора слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Від відповідача-1 в судове засідання представник не прибув, на адресу суду апеляційної інстанції представником відповідача-1 надіслано заяву № 1340/021-16/18 від 16.07.2018 року (вх. № ЛАГС 01-04/4331/18 від 273.07.2018 року), в якій останній повідомляє про те, що виконавчий комітет Болехівської міської ради підтримує позицію скаржника (Публічне акціонерне товариство «Укртелеком») та просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.03.2018 р. по справі № 909/313/17 в частині визнання недійсним договору від 01.08.2014 р. № 14/454/27-14 оренди частини приміщення Болехівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 площею 9,58 кв. м. вартістю 20602,00 грн. та в частині повернення ПАТ «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії ПАТ «Укртелеком» Болехівській міській раді за актом прийому-передачі частини приміщення Болехівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2, розташованого за адресою: Івано-Франківська область, м. Болехів, вул. Гагаріна, 12, загальною площею 9,58 кв. м., вартість якого становить 20602,00 грн., ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову заступнику керівника Калуської місцевої прокуратури в повному обсязі та розглядати справу без участі відповідача-1.

Представник відповідача-2 в судове засідання не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить отримане відповідачем-2 повідомлення про вручення поштового відправлення від 24.07.2018 р. за № 77202 01535067 (том ІІ, а. с. 105).

16.07.2018 р. на адресу суду апеляційної інстанції за вх. № ЛАГС 01-04/4181/18 від відповідача-2 у справі (Управління освіти Виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області) поступила заява № 204 від 13.07.2018 р., в якій останній повідомляв про те, що в даному приміщенні ніколи не здійснювався навчально-виховний процес і дане приміщення школою не використовувалося. ПАТ «Укртелеком» здійснило ремонт даного приміщення і сплачує орендну плату, яка використовується школою для придбання необхідного канцелярського і господарського приладдя. Враховуючи дуже обмежене фінансування з бюджету, ці кошти потрібні школі, а тому відповідач-2 та дирекція школи просить скасувати рішення суду першої інстанції та розглядати справу без участі відповідача-2.

З огляду на наведене слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

14.05.2018 р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження та ухвалою суду від 29.05.2018 р. призначено справу № 909/313/17 до розгляду у судовому засіданні на 13.06.2018 року, про що учасники справи були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією (том ІІ, а. с. 41-49).

З підстав зазначених в ухвалах Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 року, та від 16.07.2018 року розгляд справи № 909/313/17 було відкладено, зокрема ухвалою суду від 16.07.2018 року розгляд справи відкладався на 04.09.2018 року.

Разом з тим, 16.07.2018 року розпорядженням № 282 в. о. керівника апарату суду, у зв’язку з перебуванням у відпустці членів колегії – суддів Галушко Н.А., Орищин Г.В., призначено проведення автоматизованої зміни складу колегії суддів у справі № 909/313/17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2018 року справу № 909/313/17 розподілено до розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Данко Л.С., суддів Желік М.Б. та Костів Т.С.

Слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 р. у справі № 909/313/17 (а. с. 97-98) участь уповноважених учасників справи обов’язковою не визнавалась.

У вищевказаній ухвалі, зокрема, зазначено, що: «Неявка уповноважених представників у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті, відповідно до положень ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України» (абзац другий резолютивної частини цієї ухвали).

Крім того, учасники справи, станом на 16.07.2018 р. не клопотали перед судом про відкладення розгляду даної справи, такі клопотання в матеріалах справи – відсутні, а навпаки від відповідача-1 та відповідача-2 подано відповідні заяви: № 1340/021-16/18 від 16.07.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-04/4331/18 від 23.07.2018 р.) та № 204 від 13.07.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-04/4181/18 від 16.07.2018 р.), в яких викладена позиція останніх та які просили розглядати справу без участі їхніх представників (відповідача-1 та відповідача-2) (том ІІ, а. с. 90-91, 99-100).

Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, розглядати дану справу за наявними у ній матеріалами, без участі представників відповідача-1 та відповідача-2.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, здійснивши аналіз наявних у справі письмових доказів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27 березня 2018 р. у справі № 909/313/17, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів даної справи, заступником керівника Калуської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Болехівської міської ради Івано-Франківської області, подано позов з вимогами до Виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області, до Управління освіти Виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області, до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про: визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Болехівської міської ради від 29.01.2014 року № 12 «Про дозвіл на продовження договору оренди приміщення»; визнання недійсним договору від 01.08.2014 року № 14/454/27-14 оренди частини приміщення Болехівської загальноосвітньої школи I-III ступеня № 2 площею 9,58 кв. м. вартістю 20602,00 грн.; зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» повернути Болехівській міській раді за актом прийому-передачі частину приміщення Болехівської загальноосвітньої школи I-III ступеня № 2, розташованого за адресою: Івано-Франківська область, м. Болехів, вул. Гагаріна, 12, загальною площею 9,58 кв. м., вартість якого становить 20602,00 грн. та стягнення судових витрат (том І, а. с. 3-11), який поступив на адресу місцевого господарського суду - 29.03.2017 р. за вх. № 3749/17, та, як зазначив місцевий господарський суд, позовна заява подана через поштове відділення зв’язку, однак дата на поштовому конверті (том І, а. с. 50) та описах вкладення (том І, а. с. 12, 13, 14) не читається.

Слід зазначити, що згідно з п. 4.4.2 Постанови Пленуму вищого господарського суду України від 29.05.13 №10 " Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (в редакції, чинній на момент подання позову) з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява.

Оскільки зазначена позовна заява надійшла до суду 29.03.2017 р. за вх. № 3749/17 подана через поштове відділення зв’язку, відбиток поштового штемпеля на конверті є нечітким та неможливо розібрати дату поштового штемпеля, читається із застосуванням лупи лише місяць « 03» та рік « 17», з урахуванням дати одержання судом зазначеної позовної заяви (29.03.2017 р.), днем подання позову місцевим господарським судом визначено правомірно, 27.03.2017 р., виходячи з вихідної дати вказаної прокурором на першій (титульній) сторінці позовній заяві (том І. а. с. 3) та перебіг пошти, плюс/мінус 2 дні, відповідно до Закону України «Про поштовий зв’язок», Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, внутрішніх нормативних документів товариства, Граничних тарифів, затверджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації і законодавства України, чинних у редакції на дату надсилання позову по пошті. Дія Порядку поширюється на підрозділи ПАТ «Укрпошта», які задіяні в технологічному процесі з пересилання відправлень «Укрпошта Стандарт».

Стаття 121 Конституції України передбачає, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Пред'явлення заступником керівника Калуської місцевої прокуратури Івано-Франківської області даної позовної заяви в інтересах держави в особі Болехівської міської ради, як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах, викликано винятково захистом порушених інтересів держави та здійснюється відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, оскільки відповідно до вказаних положень Конституції та п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», однією із функцій, що покладаються на прокуратуру України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року за № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У зв'язку з вищевикладеним, заступник керівника Калуської місцевої прокуратури Івано-Франківської області, згідно п. 2 ст. 121 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року №3/-рп/99, звернувся з позовом до Господарського суду Івано-Франківської області в інтересах держави – Болехівської міської ради Івано-Франківської області, як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах. Враховуючи те, що термін «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, чи в чому існує загроза інтересам держави, відтак прокурор правомірно звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі позивача.

Судом попередньої інстанції встановлено та не заперечується сторонами у справі, що на підставі рішення виконавчого комітету Болехівської міської ради «Про дозвіл на продовження договору оренди приміщення» від 29.01.2014 № 12 надано дозвіл цеху ТП №2 Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на продовження договору оренди на приміщення загальною площею 9,58 м. кв., яке знаходиться в м. Болехів по вул. Гагаріна, 12 (ОСОБА_4 ступенів № 2) для розміщення під АТС та доручено начальнику управління освіти міськвиконкому укласти договір оренди приміщення, яке знаходиться в м. Болехів по вул. Гагаріна, 12 (ОСОБА_4 ступенів №2 ) терміном на 5 років відповідно до діючого законодавства. Зазначене рішення було прийняте відповідно до п.1.7 Порядку проведення конкурсу на право оренди майна комунальної власності територіальної громади м. Болехів, затвердженого рішенням Болехівської міської ради від 24.10.2012 року № 26-21/12, яким рада фактично уповноважила виконавчий комітет на управління майном комунальної власності (том І, а. с. 24).

Відповідно до вищезазначеного рішення, 01.08.2014 року між Управлінням освіти виконавчого комітету Болехівської міської ради (орендодавець – за договором, відповідач-2 – у справі) та Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (орендар – за договором, відповідач-3 – у справі) було укладено договір оренди № 14/454/27-14 з додатками до нього № 1 (Розрахунок орендної плати нежитлового приміщення ...), № 2 «Акт приймання-передачі приміщення»)(далі за текстом - Договір)(том І, а. с. 18-21, 22, 23).

З наявного в матеріалах договору оренди та додатків до нього вбачається, що останні підписано сторонами та їх підписи скріплено печатками.

У відповідності до умов даного договору (п.1.1. розділу 1 Договору), орендодавець передає, а орендар приймає для розміщення АТС в строкове платне володіння та користування приміщення площею 9,58 кв. м. в Болехівській ОСОБА_4 ступенів №2 в м. Болехові, вул. Гагаріна,12, вартістю 20602,00 грн. з ПДВ, яке знаходиться на балансі Управління освіти виконавчого комітету Болехівської міської ради.

Термін дії договору – з 01 серпня 2014 року по 31.12.2014 р. (п. 10.1 договору).

Факт передачі спірного приміщення в оренду підтверджується актом приймання-передачі вказаного приміщення від 01.08.2014 року (том І, а. с. 23), який є додатком № 2 до вищевказаного Договору оренди та його невід’ємною частиною.

Відповідно до п. 10.2 договору оренди, сторони за договором визначили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на наступний календарний рік, на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Судом першої інстанції встановлено, не заперечується сторонами у даній справі, що у зв’язку з відсутністю будь яких заперечень щодо розірвання, припинення даного договору, спірний договір було продовжено (пролонговано), виходячи з п. 10.2. Договору, до 31.12.2018 року.

Однак, як зазначено вище у цій постанові, заступник керівника Калуської місцевої прокуратури Івано-Франківської області звернувся до місцевого господарського суду в інтересах держави в особі Болехівської міської ради (надалі-позивач) з позовом до Виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області, до Управління освіти Виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області, до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Болехівської міської ради від 29.01.2014 року № 12 «Про дозвіл на продовження договору оренди приміщення»; визнання недійсним договору від 01.08.2014 року № 14/454/27-14 оренди частини приміщення Болехівської загальноосвітньої школи I-III ступеня № 2 площею 9,58 кв. м. вартістю 20602,00 грн.; зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» повернути Болехівській міській раді за актом прийому-передачі частину приміщення Болехівської загальноосвітньої школи I-III ступеня № 2, розташованого за адресою: Івано-Франківська область, м. Болехів, вул. Гагаріна, 12, загальною площею 9,58 кв. м., вартість якого становить 20602,00 грн. та стягнення судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з ч. 2, ст. 18 Закону України «Про освіту» навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу та згідно з ч. 1, 4, ст. 61 Закону України «Про освіту» фінансуються з бюджету.

Крім того, згідно з ч. 5 ст. 63 зазначеного закону та п.3.19 Державних санітарних правил і норм, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 року, об’єкти освіти, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов’язані з навчальним процесом, не підлягають використанню не за призначенням, з посиланням на вищенаведені норми закону, а також на Постанову Кабінету Міністрів України №796 від 27.08.2010 року «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності», Закони України «Про загальну середню освіту» та «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

У зв’язку з вищенаведеним звертаючись з позовними вимогами до Виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області, до Управління освіти Виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області, до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», прокурор стверджує, що на момент укладення оспорюваного договору були недотримані вимоги, передбачені ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зокрема договір не відповідав вимогам ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту», оскільки відповідач-3 орендує приміщення навчального закладу не для цілей навчально-виховного процесу, а для розміщення обладнання автоматичної телефонної станції з 01.08.2014 року по даний час, відтак на думку прокурора рішення органу місцевого самоврядування на підставі якого було укладено спірний договір слід скасувати та спірний договір слід визнати недійсним, зобов’язавши відповідача-3 повернути за актом приймання-передачі орендоване майно для цілей Болехівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня № 2.

За приписами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Підставою представництва прокурором інтересів держави у сфері охорони дитинства в особі Болехівської міської ради, яка представляє інтереси територіальної громади міста Болехів, та в свою чергу є власником майна комунальної власності міста Болехів (у тому числі спірного майна), шляхом звернення з позовом до суду є неправомірність надання майна загальноосвітнього навчального закладу в оренду для цілей, що не пов’язані з навчально-виховним процесом.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У постанові від 13.04.2016 р. у справі № 3-291гс 16 Верховний Суд України зазначив наступне: «Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК. Отже, ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину».

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (надалі - постанова № 11) визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі, коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності (п. 2.9. постанови № 11).

Правовідносини щодо оренди державного майна та майна, що перебуває в комунальній власності регулюються Цивільним та Господарським кодексами, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та іншими законодавчими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, ч. 1 ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 01 серпня 2014 року між Управлінням освіти виконавчого комітету Болехівської міської ради (орендодавець – за договором, відповідач-2 – у справі) та Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (орендар – за договором, відповідач-3 – у справі) було укладено договір оренди № 14/454/27-14 з додатками до нього № 1 «Розрахунок плати нежитлового приміщення (9,58 кв. м.) в Болехівській ОСОБА_4 ступенів № 2, вул. Гагаріна, 12» та № 2 «Акт приймання-передачі», які є невід’ємними частинами цього договору оренди (том І, а. с. 18-21, 22, 23).

Згідно з п. 1.1 договору вбачається, що орендодавець передає, а орендар приймає для розміщення АТС в строкове платне володіння та користування приміщення площею 9,58 кв. м. в Болехівській ОСОБА_4 ступенів №2 в м. Болехові, вул. Гагаріна,12 вартістю 20602,00 грн. з ПДВ, яке знаходиться на балансі Управління освіти виконавчого комітету Болехівської міської ради.

На виконання п. 2.1. договору, сторонами оформлено акт приймання-передачі від 01.08.2014 року, який є додатком № 2 до вищевказаного договору та його невід’ємною частиною, і з тексту якого вбачається, що спірне нежитлове приміщення передано в строкове платне користування, тобто оренду, для розміщення АТЦ (том І, а. с. 23).

У зв’язку з відсутністю будь яких заперечень щодо розірвання даного договору, спірний договір було пролонговано до 31.12.2018 року.

Отже, станом на час розгляду судом даної справи, спірний договір оренди є чинним до 31 грудня 2018 року, оскільки судом не встановлено зворотнього.

Місцевим судом встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що згідно рішення Болехівської міської ради № 52-12/04 від 30.04.2004 року, Болехівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня №2 є власністю територіальних громад Болехівської міської ради, та є державним навчальним закладом, заснованим на комунальній власності (том І, а. с. 25).

Балансоутримувачем спірного майна є Болехівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2.

Слід зазначити, що система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти (ст. 28 Закону України «Про освіту»). Об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності установ системи освіти.

Частиною 1 ст. 14 Закону України «Про освіту» передбачено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції, зокрема, забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 вказаного Закону навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 9 Закону Україну «Про загальну середню освіту» визначено, що школа І - III ступенів належить до загальноосвітніх навчальних закладів.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 61 Закону України «Про освіту», фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування, зокрема, визначено доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Проте, згідно імперативних вимог ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Державними санітарними правилами і нормами влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затвердженими постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63 і погодженими листом Міністерства освіти та науки України від 05.06.2001 № 1/12-1459 передбачено, що у будівлях загальноосвітніх шкіл передбачаються такі функціональні групи приміщень: класні кімнати, навчальні кабінети, лабораторії з лаборантськими, кабінети трудового навчання та профорієнтації, продовженого дня, фізкультурно-спортивні, приміщення харчоблоку, медичні, актовий зал, бібліотека, адміністративні, допоміжні приміщення - вестибюль, рекреації, гардероби, санітарні вузли з технічними приміщеннями тощо (п. 3.2).

Здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється (п. 3.19).

Ці норми розповсюджуються зокрема, на загальноосвітні навчальні заклади І-ІІІ ступенів, які проектуються, будуються, реконструюються, та ті що функціонують незалежно від типу, форм власності і підпорядкованості.

З аналізу названих норм законодавства випливає, що територія, будівлі, приміщення загальноосвітніх навчальних закладів можуть бути передані в оренду підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам, проте лише для використання за їх призначенням, а саме для використання, яке пов'язане з навчально-виховним процесом учнів (проведенням уроків, лекцій, лабораторних занять, часу відпочинку між заняттями, навчальної практики, занять з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробничої практики, науково-дослідної та дослідно-конструкторської роботи, спортивних змагань тощо). Визначальним є обов’язкове використання об’єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісний взаємозв’язок з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Передача території, будівель, приміщень загальноосвітніх навчальних закладів в оренду для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, тобто, для використання не за призначенням, в імперативному порядку заборонено законом.

Враховуючи наведене вище, слід прийти до висновку, що об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти (ст. 28 Закону України "Про освіту").

Відтак, Закон хоча й не забороняє передачу, зокрема, приміщень навчальних закладів в оренду, але містить пряму заборону використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділів, технологічно пов'язаних з навчальним та науковим процесом, не за призначенням (ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту").

Тобто закон, допускаючи оренду приміщення, виключає використання орендованого приміщення не за призначенням - не для цілей, пов'язаних з наданням освітніх послуг чи навчально-виховним процесом.

Підпунктом 2 пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" від 27.08.2010 р. № 796 визначено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Аналіз змісту викладених положень законодавства свідчить про те, що приміщення навчального закладу може передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Відповідно до наведеного, судова колегія не приймає до уваги твердження відповідачів про те, що законодавчо унормовано та передбачено можливість отримання навчальними закладами доходів від передання в оренду тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання у випадку, якщо таке тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності та коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі, оскільки ці твердження суперечать пункту 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 р., яким визначено, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

З позовної заяви прокурора вбачається, що останній у зв’язку з прийняттям рішення Виконавчим комітетом Болехівської міської ради «Про дозвіл на продовження договору оренди приміщення» від 29.01.2014 р. № 12, надано дозвіл цеху ТП № 2 Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на продовження договору оренди на приміщення загальною площею 9,58 м. кв., яке знаходиться в м. Болехів по вул. Гагаріна, 12 (ОСОБА_4 ступенів № 2) для розміщення під АТС (п. 1 рішення № 12) та доручено начальнику управління освіти міськвиконкому укласти договір оренди приміщення, яке знаходиться в м. Болехів по вул. Гагаріна, 12 (ОСОБА_4 ступенів № 2) терміном на 5 років відповідно до діючого законодавства (п. 2 рішення № 12), просить визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Болехівської міської ради «Про дозвіл на продовження договору оренди приміщення».

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з положеннями ст.16, ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Отже, рішення міської ради може бути визнано незаконним (недійсним) у судовому порядку, якщо воно суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до наведеного вбачається, що спірне рішення прийнято з порушенням вищезазначених норм чинного законодавства, однак, в матеріалах справи наявне клопотання Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» вих.№08-15/909/313/17 від 22.01.2018 р. (вх. № 1887/18 від 05.02.2018 р.) про застосування строку позовної давності (том І, а. с. 197).

В частині клопотання Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» щодо застосування строку позовної давності, слід зазначити наступне.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 вищезазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту (стаття 267 ЦК України).

Закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, відтак до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (з урахуванням, водночас, викладеного в підпункті 3 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VI) - три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від цього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа могла дізнатися про це порушення) моменти.

Згідно з п.4.1 Постанови Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо з позовом до господарського суду звернувся прокурор, який не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Згідно з п. 4.4.2 Постанови Пленуму вищого господарського суду України від 29.05.13 №10 " Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (в редакції, чинній на момент подання позову) з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява.

Оскільки зазначена позовна заява надійшла до суду 29.03.2017 р. за вх. № 3749/17 через поштове відділення зв’язку, як зазначено місцевим судом, відбиток поштового штемпеля на конверті є нечітким та неможливо розібрати дату поштового штемпеля), з урахуванням дати одержання судом зазначеної позовної заяви (29.03.2017 р.), днем подання позову місцевий господарський суд вважає - 27.03.2017 р., виходячи з вихідної дати вказаної прокурором на першій (титульній) сторінці позовній заяві (том І. а. с. 3).

З зазначеним висновком місцевого суду погоджується і колегія суду апеляційної інстанції, оскільки, дата ні на відтиску поштового штампа на конверті, ні на поштових марках на цьому ж конверті, та на описах вкладення не читаються, читається місяць « 03» та рік « 17», при цьому перебіг пошти з м. Долина Івано-Франківської області до місцевого господарського суду, який знаходиться у м. Івано-Франківськ, два дні, не суперечить Правилам надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, чинних у редакції на дату надсилання позову по пошті.

Враховуючи, що спірне рішення № 12 «Про дозвіл на продовження договору оренди приміщення» прийнято виконавчим комітетом Болехівської міської ради 29.01.2014 р. (том І, а. с. 24), яке прокурор просить визнати недійсним (п. 2 прохальної частини позову), позовна заява прокурора від 27.03.2017 р. № 02-341 вих.-17, поступила на адресу місцевого суду - 29.03.2017 р. за вхідним № 3749/17 (том І, а. с. 3), відтак місцевий суд прийшов до правомірного висновку про те, що позовна заява в цій частині вимог на захист інтересів держави надійшло до суду поза межами трирічного строку позовної давності.

З аналізу наведених норм права слід дійти висновку, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови у позові, про що і зазначено в оскаржуваному рішенні суду, з чим погоджується колегія суду апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в частині вимог прокурора про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Болехівської міської ради від 29.01.2014 року №12 «Про дозвіл на продовження договору оренди приміщення» слід відмовити з підстав пропуску строків позовної давності.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди № 14/454/27-14 від 01.08.2014 року частини приміщення Болехівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня № 2 загальною площею 9,58 м. кв. вартістю 20602,00 грн., за адресою: м. Болехів, вул. Гагаріна, 12, який укладений між відповідачем-2 та відповідачем-3, судова колегія зазначає наступне.

Як уже було вище встановлено, об’єкт оренди, належить Болехівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 2 та є об'єктом освіти і відповідно до ст. 63 Закону України «Про освіту», не може використовуватися не за призначенням, а може бути передане в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом, колегія суддів зазначає, що тимчасове невикористання спірного приміщення для навчального процесу не надавало відповідачу – 2 права на передачу цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з навчально-виховним процесом.

Крім того, судовою колегією встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, предметом діяльності апелянта/відповідача-3 є: Виробництво інших харчових продуктів, не віднесених до інших угруповань; Знесення; Підготовчі роботи на будівельному майданчику; Електромонтажні роботи; Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; Інші будівельно-монтажні роботи; Штукатурні роботи; Установлення столярних виробів; Покриття підлоги й облицювання стін; Малярні роботи та скління; Інші роботи із завершення будівництва; Покрівельні роботи; Інші спеціалізовані будівельні роботи, н. в. і. у.; Обслуговування систем безпеки; Діяльність телефонних центрів; Надання інших допоміжних комерційних послуг, н. в. і. у.; Професійно-технічна освіта; Інші види освіти, н. в. і. у.; Роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах; Інший пасажирський наземний транспорт, н. в. і. у.; Вантажний автомобільний транспорт; Діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання; Діяльність інших засобів тимчасового розміщування; Постачання інших готових страв; Діяльність у сфері радіомовлення; Діяльність у сфері проводового електрозв'язку (основний); Діяльність у сфері безпроводового електрозв'язку; Діяльність у сфері супутникового електрозв'язку; інша діяльність у сфері електрозв'язку; Комп'ютерне програмування; Консультування з питань інформатизації; Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем; Оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність; Консультування з питань комерційної діяльності й керування; Діяльність у сфері архітектури; Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; Технічні випробування та дослідження;

Код КВЕД 72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук; Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; Забір, очищення та постачання води; Будівництво житлових і нежитлових будівель; Будівництво трубопроводів; Будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій, а пунктом 1.1 договору визначено, що об’єкт оренди передається для розміщення, тобто спірне приміщення передано орендарю для користування, що не пов'язане з навчально-виховним процесом та використання не за призначенням.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що договір оренди № 14/454/27-14 від 01.08.2014 року нерухомого майна загальною площею 9,58 м. кв., за адресою: м. Болехів, вул. Гагаріна, 12, укладений між відповідачем-2 та відповідачем-3 не відповідає вимогам Закону, внаслідок чого він підлягає визнанню недійсним.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як зазначалося вище, договір оренди суперечить цілі використання спірного приміщення, якою згідно закону є діяльність, пов'язана виключно з навчальним процесом, тобто суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, апелянтом в процесі розгляду справи було подано клопотання про застосування судом позовної давності, відповідно до наведеного в частині застосування строку позовної давності до вимоги про визнання недійсним спірного договору слід відхилити, оскільки позовну давність позивачем в тій частині позовних вимог не пропущено, так, як договір укладено 01.08.2014 року, позов подано прокурором до місцевого господарського суду, як зазначено вище у цій постанові, 27.03.2017 р.

Крім того, частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (абзац другий ч.1 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч 3 ст. 207 ГК України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, повернення спірного нерухомого майна за актом приймання-передачі приміщення після прийняття оскаржуваного рішення у даній справі, не змінює вимог Закону та умов договору.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога про визнання недійсним договору від 01.08.2014 року № 14/454/27-14 оренди частини приміщення Болехівської загальноосвітньої школи I-III ступенів № 2 та позовні вимоги про зобов'язання звільнити та повернути позивачу майно, що є предметом вказаного договору, є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо тверджень апелянта, які викладені в апеляційні скарзі в тій частині, що вимога позивача про повернення Болехівській міській раді орендованого майна за актом приймання-передачі суперечить ст. 785 Цивільного кодексу України, судова колегія вважає безпідставним та надуманим, виходячи з наступного.

В силу ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (ст. 327 Цивільного кодексу України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 Цивільного кодексу України). В силу ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно Реєстру об’єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади затвердженого рішенням Болехівської міської ради № 52-12/04 від 30.04.2004 року спірне орендоване майно є власністю територіальної громади Болехівської міської ради (том І, а. с. 25).

Відповідно до Порядку проведення конкурсу на право оренди майна комунальної власності територіальної громади міста Болехів затвердженого рішенням Болехівської міської ради № 26-21/12 від 24.10.2012 року орендодавцями комунального майна є балансоутримувачі, які зобов’язані проводити організаційну роботу щодо конкурсу та підписання договору оренди (том І, а. с. 36-44).

З огляду на наведене, приймаючи до уваги, що вимога про повернення Болехівській міській раді орендованого майна за актом приймання-передачі заявлена прокурором в особі Болехівської міської ради, а власником майна є територіальна громада Болехівської міської ради, суд вважає зазначену позовну вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Слід зазначити, що клопотання апелянта, щодо застосування судом позовної давності в цій частині позовних вимог місцевим господарським судом відхилено правомірно, оскільки позовну давність в цій частині вимог позивачем не пропущено.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, судова колегія вважає, що судом першої інстанції при повторному розгляді справи, досліджено в повному обсязі та надано належну правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Підсумовуючи вищевказане, необхідно зазначити, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини даної справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на апелянта відповідно до положень ст.129 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27 березня 2018 року у справі № 909/313/17 – залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Повний текст постанови складено 11.09.2018 року

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя М.Б.Желік

Суддя Т.С.Костів