Справа № 522/7718/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м.Одеса

Суддя Приморського районного суду м. Одеси Єршова Л.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Аброскіної Олени Михайлівни, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання здійснити перерахунок пенсії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 25 квітня 2017 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Аброскіної Олени Михайлівни Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій Першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з відмови листом №362/П-11 від 03 квітня 2017 року, ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на підставі наданої в/ч НОМЕР_1 довідки про розмір грошового забезпечення №222/4/157/239/78 від 20.02.2017 року, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок пенсії з 31 серпня 2012 року із врахуванням всіх видів грошового забезпечення, визначених наданою в/ч НОМЕР_1 довідкою про розмір грошового забезпечення №222/4/157/239/78 від 20.02.2017 року, а саме: посадового окладу (1360,00 грн.), окладу за військове звання (135,00 грн.), відсоткової надбавки за вислугу років (598,00 грн.), надбавки за виконання особливо важливих завдань (1709,98 грн.), надбавки за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (272,00 грн.), надбавки за класну кваліфікацію (74,80 грн.), надбавки за знання та використання іноземної мови (136,00 грн.), надбавки за виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки (95,20 грн.), надбавки за проведення розвідувальної, оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності та інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність (254,32 грн.), премії (136,00 грн.), зі сплатою суми недоотриманого пенсійного забезпечення, що утворилася унаслідок проведеного перерахунку, за весь період перерахунку по день його фактичного проведення.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що Наказом Міністерства оборони України №528 від 13.08.2012 року був затверджений перелік відповідних посад військовослужбовців підрозділів, на які покладалося здійснення розвідувальної діяльності до набрання чинності Законом України «Про розвідувальні органи України».

Відповідно до зазначеного переліку посада заступника командира в/ч НОМЕР_2 , яку перед звільненням з військової служби займав позивач, визнана як така, на яку покладалося здійснення розвідувальної діяльності, слід чого ця посада прирівняна до відповідальної посади в/чА0515 «начальник сектору в/ч НОМЕР_1 ».

Позивач звернувся до ГУПФУ в Одеській області із заявою про звернення до ООВК з вимогою про надання довідки про розмір грошового забезпечення військовослужбовця розвідувального органу Міністерства оборони України відповідної категорії для перерахунку пенсії, ГУПФУ в Одеській області звернулося до ООВК із проханням надати довідку про розмір грошового забезпечення позивача.

Військова частина НОМЕР_1 відмовила ГУПФУ в Одеській області у наданні зазначеної довідки про розмір грошового забезпечення позивача.

Позивач оскаржив дії в/ч НОМЕР_1 , постановою Одеського апеляційного адміністративного суду задоволено позовні вимоги позивача та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 надати ГУПФУ в Одеській області через ООВК довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

На виконання зазначеної постанови в/чА0515 листом до ГУПФУ в Одеській області було надано довідку про розмір грошового забезпечення, що стосується позивача.

Із змісту цієї довідки стало відомо, що, грошове забезпечення значно збільшилось. Виходячи з цього, позивач, у березні 2017 року, звернувся до ГУПФУ із заявою, в якій просив з 31 серпня 2012 року, здійснити йому перерахунок пенсії.

Листом ГУПФУ в Одеській області вих. №362/П-11 від 03 квітня 2017 року, позивачу відмовлено у перерахунку пенсії у зв`язку з відсутністю правових підстав для здійснення такого перерахунку.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що йому безпідставно відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки відповідно до наданої в/ч НОМЕР_1 довідки, грошове забезпечення позивача збільшилось у порівнянні із грошовим забезпечення, з якого йому було призначено пенсію з 01 січня 2008 року, що і стало приводом для звернення до суду з зазначеним позовом.

Ухвалою від 24 квітня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Аброскіної Олени Михайлівни, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання здійснити перерахунок пенсії залишено без руху та позивачу надано строк (5 днів) для надання до суду обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду за період з вересня 2012 року по 24 жовтня 2016 року з наданням відповідних доказів (або обґрунтування того, що строк не пропущений).

У зв`язку з невиконанням вимог зазначеної ухвали, 23 травня 2018 року позов ОСОБА_1 в частині вимог за період з 31.08.2012 року по 24.10.2016 року повернуто позивачу, а позовну заяву ОСОБА_1 до Першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Аброскіної Олени Михайлівни, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання здійснити перерахунок пенсії в частині вимог з 25 жовтня 2016 року прийнято до провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

21 червня 2018 року через канцелярію Приморського районного суду м. Одеси надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що позивач станом на час звернення з адміністративним позовом отримує пенсію за вислугу років в розмірі 4152,71 грн., яка розрахована наступним чином: основний розмір пенсії (90% грошового забезпечення) 3382,47 грн.; доплата до розміру пенсії зафіксованої індексації 89,67 грн.; доплата до розміру пенсії зафіксованої індексації (з 01.12.2010 року) 186 грн.; підвищення до пенсії відповідно до Постанови КМУ від 23.04.2012 року №355 494,57 грн. Для розрахунку основного розміру пенсії враховано наступні складові грошового забезпечення відповідно до довідки Одеського обласного військового комісаріату від 04.03.2008 №105066: посадовий оклад - 1360,00 грн.; оклад за військове звання - 135,00 грн.; надбавка за вислугу років в розмірі 40% - 598,00 грн.; надбавка за кваліфікацію, в/сл.., клас майстер в розмірі 5,5 % - 74,80 грн.; надбавка за звання 1 східної мови в розмірі 10% - 136,00 грн.; надбавка за роботу з таємними виробами, носіями в розмірі 20% - 272,00 грн.; надбавка за особливо важливі завдання в розмірі 50% - 1046,50 грн.; премія в розмірі 10% - 136,00 грн. Посилаючись на п. 6 ст. 92 Конституції України, ч.3 ст. 43, ч.4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ відповідач вказує, що такі виплати як «надбавка за виконання особливо важливих завдань», «надбавка за виконання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки», «надбавка за проведення розвідувальної оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності та інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність», «надбавка за службу в умовах режимних обмежень» законодавцем не включені до переліку щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Наказ Міноборони № 528 від 13.08.2012, відповідно до якого позивачу була видана довідка військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2017 № 222/4/157/239/78 не є підставою для перерахунку пенсії, оскільки на виконання п.1 Порядку № 45 Кабінетом Міністрів України не було прийнято рішення про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення. Отже, на думку відповідача, управління діє на підставі та у межах, передбачених діючим законодавством України і підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні, узв`язку з чим просить суд відмовити в позовних вимогах ОСОБА_1 у повному обсязі.

16.07.2018 року представником позивача до суду надано відповідь на відзив відповідача, у якому він, посилаючись на обставини, викладені у позові, просить відхилити доводи відзиву.

Дослідивши матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги та докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є пенсіонером Збройних Сил України та знаходиться на пенсійному обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.

Перед звільненням позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 в званні полковника на посаді заступника командира військової частини.

Наказом Міністра оборони України №528 від 13 серпня 2012 року був затверджений «Перелік відповідних посад військовослужбовців підрозділів, на які покладалося здійснення розвідувальної діяльності до набрання чинності Законом України «Про розвідувальні органи України», згідно з яким посада заступника командира військової частини, яку перед звільненням з військової служби займав позивач, визнана як така, на яку покладалося здійснення розвідувальної діяльності, слід чого ця посада прирівняна до відповідної посади військової частини НОМЕР_1 - «начальник сектору військової частини НОМЕР_1 ».

Позивач 21 травня 2015 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 з вимогою про надання довідки про розмір грошового забезпечення військовослужбовця розвідувального органу Міністерства оборони України відповідної категорії.

Листом військової частини НОМЕР_1 від 10 липня 2015 року №222/4/832 було відмовлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області у наданні вищевказаної довідки, у зв`язку з відсутністю правових підстав.

Позивач оскаржив дії військової частини НОМЕР_1 . Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року по справі №522/18051/15-а скасовано постановуПриморського районногосуду м.Одеси від24листопада 2016року таприйнято новупостанову прозадоволення позовнихвимог ОСОБА_1 ,визнано протиправнимидії військовоїчастини НОМЕР_1 з відмовиГоловному управліннюПенсійного фондуУкраїни вОдеській областіу наданнідовідки пророзмір грошовогозабезпечення дляперерахунку пенсії ОСОБА_1 ;зобов`язано військовучастину НОМЕР_1 надати Головномууправлінню Пенсійногофонду Українив Одеськійобласті черезОдеський обласнийвійськовий комісаріатдовідку пророзмір грошовогозабезпечення дляперерахунку пенсії ОСОБА_1 .

На виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року по справі № 522/18051/15-а , військовою частиною НОМЕР_1 листом за вих. №222/4/318 від 24 лютого 2017 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області було надіслано довідку про розмір грошового забезпечення №222/4/157/239/78 від 20 лютого 2017 року, що стосується позивача.

Як вбачається з наданої військовою частиною НОМЕР_1 довідки загальна сума грошового забезпечення позивача збільшилась та складає 4771,30 грн., у тому числі: посадовий оклад - 1360,00 грн.; оклад за військовим званням - 135,00 грн.; відсоткова надбавка за вислугу років 40% - 598,00 грн.; надбавка за виконання особливо важливих завдань (81,7% від ОВЗ+ПО+НВР) 1709,98 грн.; надбавка за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці 20% - 272,00 грн.; надбавка за класну класифікацію 5,5% - 74,80 грн.; надбавка за знання та використання іноземної мови 10% - 136,00 грн.; надбавка за використання спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки (7,0 від ПО) 95,20 грн.; надбавка за проведення розвідувальної, оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності та інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність (18,7% від ПО) 254,32 грн.; премія 10% - 136,00 грн.

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, в якій просив у зв`язку із підвищенням належного йому грошового забезпечення здійснити перерахунок пенсії з дати виникнення у нього права на цей перерахунок - з 31 серпня 2012 р. - дати реєстрації Міністерством юстиції України наказу Міністерства оборони України №528 від 13.08.2012 року.

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03 квітня 2017 року за вих. №362/П-11 позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 встановлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порущена (абзац четвертий пункту 5.2 мотивувальної частини Рішення).

За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року№ 15-рп/2004).

Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановленихОсновним Законом України межах і відповідно до законів.

У законодавстві про пенсійне забезпечення в Україні таке співвідношення досягається встановленням залежності розміру пенсії від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) застрахованої особи, тобто від загальної суми сплачених за застраховану особу страхових внесків протягом всього періоду роботи, що передував призначенню або перерахунку пенсії (стаття 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", статті 19, 20, 21, 29, 30, 31, 32, 44, 45, 49, 53 Закону України "Про пенсійне забезпечення"). Саме тому запровадження її оподаткування, починаючи з певного її розміру, порушує справедливий підхід до встановлення пенсії, оскільки призводить до зменшення її фактичного розміру, який встановлюється з урахуванням співвідношення між тривалістю страхового стажу та розміром заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають правові гарантії, правову визначеність і повязану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Конституційний Суд України в абзаці четвертому підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 зазначив, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційним принципом національної правової системи України, а й фундаментальною цінністю світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Загальній декларації прав людини 1948 року (статті 1, 2, 7), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (стаття 14) та Протоколі № 12 до неї (стаття 1), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права1966 року (статті 14, 26).

Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист, яке відповідно до статті 46 Конституції України гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням; зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сімї цих виплат у визначених законом випадках; встановлюючи в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, зокрема принципу рівності (абзаци перший, другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Конституція України гарантує право на соціальний захист громадян, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша статті 46); соціальний захист повязується з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сімї, зокрема у випадку безробіття як соціально-економічного явища; загальнообов`язкове державне соціальне страхування становить систему прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках (абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009).

Конституційний Суд України у рішенні від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 зазначає, що принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини, а у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсією є "щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сімї у випадках, визначених цим Законом" (стаття 1). Законодавець, регулюючи відносини у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, виходив з того, що воно має здійснюватися за певними принципами, перелік яких наведений в статті 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зокрема: заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); солідарності та субсидування в солідарній системі; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим законом; обов`язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду України витрат, повязаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим законом.

Згідно з ст.15Закону України, від 29.06.2004, № 1906-IV "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов`язання за цими договорами.

Відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб (Закон №2262-ХІІ), пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.51Закону України«Про пенсійнезабезпечення осіб,звільнених звійськової службита деякихінших осіб» перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

Відповідно до ч.3 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45.

Перерахунок раніше призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв`язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.

На підставі зазначеного в пункті 1 цього Порядку рішення Кабінету Міністрів України Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв`язку, Адміністрація Держприкордонслужби, ДПтС, ДСНС повідомляють у п`ятиденний строк Пенсійному фонду України про підстави перерахунку пенсій військовослужбовцям.

Пенсійний фонд України повідомляє у п`ятиденний строк з моменту надходження інформації від державних органів своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку.

Головні управління Пенсійного фонду України складають у десятиденний строк з моменту надходження зазначеної інформації списки за формою згідно із додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.

На підставі списків уповноважені органи готують для перерахунку пенсії довідки про розмір грошового забезпечення кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно із додатком 2 та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України.

Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком.

Згідно з п. 5 Постанови КМУ №45 встановлено, що «для перерахунку пенсій грошове забезпечення враховується у розмірі, встановленому за відповідною посадою (посадами), з урахуванням таких його видів:

- посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років - у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України або керівником державного органу у межах його повноважень на момент виникнення права на перерахунок за відповідною посадою та військовим (спеціальним) званням;

- надбавки за знання та використання в роботі іноземної мови, почесне звання "заслужений" чи "народний", службу в умовах режимних обмежень, спортивні звання, доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук та вчене звання - у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України на момент виникнення права на перерахунок, якщо вони були фактично встановлені особі;

- щомісячні надбавки, доплати та підвищення, конкретні розміри яких за відповідними посадами (категоріями) установлені Кабінетом Міністрів України - у зазначених розмірах на момент виникнення права на перерахунок;

- інші щомісячні надбавки, доплати (крім доплати, розмір якої визначається як різниця між розміром грошового забезпечення до і після запровадження нових умов його виплати), підвищення та щомісячна премія - у середніх розмірах, що фактично виплачені за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами) у тому державному органі, звідки особа звільнилася на пенсію;

- щомісячні надбавки за особливі умови служби (крім надбавки за службу у віддаленій місцевості) особам, звільненим з військової служби, які проходили службу та обслуговували ядерну зброю на об`єктах "С", у складальних бригадах ремонтно-технічних баз, у складі екіпажів атомних підводних човнів, на території військових полігонів, де проводилися випробування ядерної зброї або навчання із застосуванням такої зброї, та у військових частинах, що обслуговували космодром "Байконур", якщо такі надбавки виплачувалися їм на день звільнення із служби у відсотках посадового окладу, що встановлювалися до 1 січня 2008 р. для обчислення розміру пенсії, але не більше розміру надбавок за особливі умови служби відповідно до законодавства.».

Відповідно до п. 5 постанови №1294 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надано право установлювати: надбавку за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу - у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, а тим, що безпосередньо розробляють, проводять експертизу проектів нормативно-правових актів, які передбачено положеннями про відповідні структурні підрозділи, військовослужбовцям органів (підрозділів) Державної прикордонної служби, Морської охорони, що безпосередньо забезпечують охорону ділянок кордону, здійснюють прикордонний контроль і пропуск через кордон, військовослужбовцям Служби безпеки, які безпосередньо здійснюють заходи, пов`язані з виконанням завдань державної безпеки, військовослужбовцям розвідувальних органів, які безпосередньо виконують функції з добування інформації, забезпечують та беруть участь у спеціальних заходах, спрямованих на підтримку національних інтересів, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу за виконання спеціальних завдань, пов`язаних з антитерористичною діяльністю, особам начальницького складу слідчих підрозділів органів внутрішніх справ, військовослужбовцям Служби безпеки за службу на посадах слідчих, особам рядового і начальницького складу підрозділів міліції громадської безпеки за службу на посадах старших дільничних, дільничних і помічників дільничних інспекторів міліції та підрозділів з керівництва дільничними інспекторами міліції, військовослужбовцям Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, які безпосередньо забезпечують функціонування та безпеку державної системи урядового зв`язку, Національної системи конфіденційного зв`язку, державний контроль за станом криптографічного та технічного захисту державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, - у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років; надбавку військовослужбовцям підрозділів Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки та інших розвідувальних органів, які безпосередньо займаються виконанням спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки, військовослужбовцям Управління державної охорони, які забезпечують державну охорону органів державної влади та посадових осіб України - в розмірі до 70 відсотків посадового окладу; надбавку військовослужбовцям підрозділів Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Служби зовнішньої розвідки та інших розвідувальних органів, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, які провадять оперативно-розшукову, розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність та інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність - в розмірі до 50 відсотків посадового окладу.

Частина 7 статті 21Закону України«Про розвідувальніоргани України» передбачає, що положення, передбачені цією статтею, а саме заходи соціального захисту, грошове забезпечення (оплата праці) співробітників усіх розвідувальних органів України, поширюються також на колишніх співробітників розвідувальних органів України і підрозділів, на які покладалося здійснення розвідувальної діяльності до набрання чинності цим Законом, та які потребують такого захисту в зв`язку з їхньою попередньою діяльністю.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року по справі № 638/13960/17 та від 19 червня 2018 року по справі № 592/11570/17, аналіз норм Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» свідчить про те, що Порядком встановлена наступна послідовність дій: Міноборони повідомляє Пенсійний фонд України про підстави перерахунку пенсій; Пенсійний фонд України повідомляє головні управління в областях про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку; Головні управління складають відповідні списки таких осіб та подають їх органам, які уповноважені видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії - органам, з яких особи були звільнені із служби.

Отже, без повідомлення Пенсійним фондом України та отримання відповідної довідки у територіального управління Пенсійного фонду України відсутні підстави та повноваження для проведення перерахунку пенсії позивачу.

Органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір пенсії, а здійснюють її нарахування на підставі наданих їм відповідними органами/особою-пенсіонером довідок про розмір грошового забезпечення, і розмір пенсійних виплат залежить від розміру складових грошового забезпечення, зазначених у довідках.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ст.3КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно з ч.3 ст.6 КАС України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Згідно з ч. 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), ратифікованій Законом України,від 14.09.2006, № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", передбачено, що держави-сторони зобов`язані підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення, вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов`язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.

«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи повязана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-BuschInc. проти Португалії» (Anheuser-BuschInc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першогопротоколу єте,що будь-якевтручання державнихорганів управо намирне володіннямайном маєбути законнимі повиннопереслідувати легітимнумету «вінтересах суспільства».Будь-якевтручання такожповинно бутипропорційним повідношенню допереслідуваної мети.Іншими словами,має бутизабезпечено «справедливийбаланс» міжзагальними інтересамисуспільства таобов`язкомзахисту основоположнихправ конкретноїособи.Необхідного балансуне будедосягнуто,якщо навідповідну особуабо осіббуде покладеноособистий танадмірний тягар(див.,серед багатьохінших джерел,рішення усправі «КолишнійКороль Греціїта іншіпроти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Стаття 13 Конвенції (995_004) прямо виражає обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи та вимагає від держав національного засобу юридичного захисту,який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI та п.63-65 рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного 15 січня 2010 року,).

Зміст зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції (995_004) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N2)(Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

Аналіз норм Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» свідчить про те, що Порядком встановлена наступна послідовність дій: Міноборони повідомляє Пенсійний фонд України про підстави перерахунку пенсій; Пенсійний фонд України повідомляє головні управління в областях про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку; Головні управління складають відповідні списки таких осіб та подають їх органам, які уповноважені видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії - органам, з яких особи були звільнені із служби.

Водночас, як встановлено судом, визначену вказаним Порядком процедуру дотримано не було, оскільки Міноборони не повідомило Пенсійний фонд України про необхідність підготовки головними управліннями Пенсійного фонду списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку у зв`язку з набуттям чинності наказу Міноборони№528 від 13.08.2012 року.

Органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір пенсії, а здійснюють її нарахування на підставі наданих їм відповідними органами/особою-пенсіонером довідок про розмір грошового забезпечення, і розмір пенсійних виплат залежить від розміру складових грошового забезпечення, зазначених у довідках.

У зв`язку із виданням наказу Міністра оборони України від 13.08.2012 № 528, позивач отримав право на перерахунок пенсії, однак невірно обрав спосіб захисту свого права,оскільки ,у відповідності із вимогами ст. 43, 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», з 31.08.2012 року дати реєстрації в Міністерстві юстиції України наказу Міністерства оборони України №528 від 13.08.2012 року, позивач набув право на пенсійне забезпечення виходячи із грошового забезпечення певної категорії військовослужбовців, тобто виходячи із грошового забезпечення, яке сплачується діючим військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , що займають відповідну посаду, але перерахунок пенсії має бути здійснений після повідомлення Міноборони та відповідного направлення Пенсійним фондом України Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області інформації про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку, у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області відсутні підстави для вчинення вказаних дій щодо перерахунку пенсій.

Висновок суду відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року по справі № 638/13960/17.

«Законне сподівання» на отримання «активу» в цьому випадку відсутнє та не може захищатися статтею 1 Першого протоколудо Конвенції , так як для такого права у національному законодавстві відсутнє достатнє підґрунтя, у тому числі, відсутня усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Таким чином, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 7, 9, 139, 242-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Аброскіної Олени Михайлівни, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання здійснити перерахунок пенсії, відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його підписання. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч. 2ст.299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л. С. Єршова