ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
11 вересня 2018 року
справа №823/2240/17
адміністративне провадження №К/9901/53335/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.
при секретарі судового засідання Гутніченко А.М.
за участю представників:
позивача - Юхта М.С. на підставі ордеру серії КС №253161 від 15.11.2017,
відповідача - Морозова П.В. за дов. від 22.02.2018 №7121/23-00-10-0116,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів Кобаля М.І., Епель О.В., Карпушової О.В. у справі № 823/2240/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,
У С Т А Н О В И В :
27 грудня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» (далі - Товариство, платник єдиного внеску, позивач у справі) звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування рішення від 22 вересня 2017 року №0017921300 про застосування штрафних санкцій в розмірі 228301,96 гривень та нарахування пені в розмірі 54377,63 гривні за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, з мотивів безпідставності його прийняття.
31 січня 2018 року рішенням Черкаського окружного адміністративного суду в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Цей суд, аналізуючи положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), положення статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» 14 травня 1992 року № 2343-XII (в редакції після 19 січня 2013 року), (далі - Закон № 2343-XII), дійшов висновку, що штраф та пеня за несвоєчасне перерахування єдиного внеску застосовані до позивача після запровадження мораторію у справі про банкрутство та щодо несвоєчасно самостійно виконаних грошових зобов'язань, які не відносяться як до конкурсних, так і до поточних вимог, отже не є кредиторськими вимогами в розумінні Закону № 2343-XII.
14 травня 2018 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду скасоване рішення суду першої інстанції, адміністративний позов задоволений повністю, визнано протиправним та скасоване рішення податкового органу від 22 вересня 2017 року №0017921300.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції визнав протиправним рішення відповідача про застосування штрафу та пені, застосувавши положення частини 4 статті 12 Закону № 2343-XII (в редакції чинній на момент порушення справи про банкрутство), абзацу 3 частини 3 статті 19 Закону № 2343-XII (в редакції від 23 березня 2017 року).
У червні 2018 року податковий орган подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В касаційній скарзі відповідач зазначає про неоднаковість судової практики в подібних справах, доводить, що на момент виникнення спірних правовідносин діяв Закону № 2343-XII в редакції з 19 січня 2013 року, де наслідки введення мораторію у процедурі банкрутства визначені статтею 19, яка на відміну від положень статті 12 цього Закону (в редакції до 19 січня 2013 року), має інший зміст, зокрема норми статті 19 не містять абсолютної заборони на застосування санкції та обмежують таку заборону вимогами на які поширюється мораторій. Відповідач вказує, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів, а штраф та пеня за несвоєчасне перерахування єдиного внеску виникли та застосовані до позивача після запровадження мораторію у справі про банкрутство та щодо несвоєчасно самостійно виконаних грошових зобов'язань не є кредиторськими вимогами в розумінні Закону № 2343-XII.
27 липня 2018 року відкрито провадження за касаційною скаргою податкового органу після усунення відповідачем недоліків касаційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 19 червня 2018 року, справу № 823/2240/17 витребувано з суду першої інстанції.
07 серпня 2018 року справа №823/2240/17 надійшла на адресу Верховного Суду.
09 серпня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу податкового органу, в якій Товариство просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні відповідно до статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, вона прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 22 вересня 2017 року податковим органом на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0017921300, яким до Товариства застосовано штраф у розмірі 228 301, 96 грн. за період з 21 жовтня 2016 року до 22 серпня 2017 року та нарахована пеня у розмірі 54 377, 63 грн.
Розрахунок фінансових санкцій контролюючим органом здійснено на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, згідно до яких Товариство у період з 21 жовтня 2016 року до 22 серпня 2017 року несвоєчасно перераховувало єдиний внесок, по відокремленому структурному підрозділу Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» Черкаський район електричних мереж. Зазначене позивачем не заперечувалося під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Протиправність спірного рішення податкового органу позивач доводить тією обставиною, що Товариство перебуває у процесі банкрутства, ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі №01/1494 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Черкасиобленерго» (згодом ПАТ «Черкасиобленерго»), одночасно із прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а відтак, за положеннями Закону № 2343-XII, які діяли на час введення мораторію, штраф та пеня за неналежне виконання зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не застосовуються. Другим аргументом щодо протиправності спірного рішення позивач визначає відсутність коштів у зв'язку з діями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, Верховний Суду виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовано Законом №2464-VI.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений статтею 9 Закону №2464-VI.
Абзац перший частини сьомої цієї статті передбачає, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Статтею 10 Закону №2464-VI встановлено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до пункту 2 статті 11 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Суди попередніх інстанцій встановили, що факт несвоєчасної сплати єдиного внеску, підстави та порядок застосування штрафу та пені, їх розрахунок не є спірним в межах цих правовідносин, відтак порушення позивачем вимог Закону №2464-VI не спростовано.
Щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону № 2343-XII.
Здійснивши аналіз положень частини 4 статті 12 Закону № 2343-XII (в редакції, чинній до 19 січня 2013 року та на час введення мораторію), Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що норма цієї статті визначала абсолютну заборону на застосування під час мораторію всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому санкції за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22 грудня 2011 року № 4212-VІ внесені відповідні зміни до Закону № 2343-XII, в тому числі і до положень щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII (в редакції чинній з 19 січня 2013 року), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію (частина перша статті 19).
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій (частина 3 статті 19).
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється зокрема на вимоги поточних кредиторів (частина 5 статті 19).
Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про тотожність норм частини 4 статті 12 Закону № 2343-XII (в редакції до 19 січня 2013 року) та частини 3 статті 19 Закону № 2343-XII (в редакції з 19 січня 2013 року).
Вирішуючи питання того, в якій редакції має бути застосований Закон 2343-XII до спірних правовідносин, суди мають враховувати норму пункту 1-1 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22 грудня 2011 року № 4212-VI, відповідно до якої положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Положення Закону застосовуються господарськими судами у розгляді справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19 січня 2013 року.
Розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При цьому правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією. У зв'язку з здійсненням переходу до застосування нової редакції Закону необхідно привести реєстр вимог кредиторів у відповідність до вимог статті 45 Закону в новій редакції і з урахуванням його вимог вирішити питання щодо переобрання представницьких органів кредиторів (зборів кредиторів та комітету кредиторів).
У межах спірних відносин постанова Господарського суду про визнання позивача банкрутом відсутня, справа про його банкрутство порушена до набрання чинності Законом 2343-XII в новій редакції, а відтак застосуванню підлягає цей закон в редакції до 19 січня 2013 року.
Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.
Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року у справі № 823/2240/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф.Ханова
Судді: І.А.Гончарова
І.Я.Олендер
