РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року Справа № 906/107/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Демидюк О.О. , суддя Павлюк І. Ю.

секретар судового засідання Соколовська О.В.

за участю представників:

позивача - адвокат Родіна Т.М. (представник за довір. №14-219 від 26.12.2017р.)

відповідача - адвокат Янкевич Л.Д. (представник за довір. №007.1-62-0518 від 02.05.2018р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Житомирської області від 13.06.2018р. (ухвалене у м. Житомирі об 11:09 год., повний текст складено 23.06.2018р.)

у справі №906/107/18 (суддя Вельмакіна Т.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз"

про визнання договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об'єктів укладеним

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" звернулось до місцевого господарського суду з позовом про визнання договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об'єктів укладеним.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 13.06.2018р. у справі №906/107/18 відмовлено у позові Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" про визнання договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об'єктів укладеним.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задоволити, здійснити перерозподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що ціна договору, яка запропонована позивачем, встановлена за аналогією з ціною, зазначеною у примірному договорі експлуатації газорозподільних систем або їх складових, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017р. №95 "Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових". Судом першої інстанції не застосовано ч. 1 ст. 18 ЦК України, враховуючи, що позивачем встановлено плату за експлуатацію належного їй майна на підставі норм, які регулюють найбільш близькі за змістом правовідносини. Крім того, місцевим господарським судом не враховано ч. 3 ст. 37 Закону України "Про ринок природного газу", розділ ІІІ методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, Примірний договір експлуатації газорозподільних систем або їх складових, затверджений Постановою №95. Також неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме ст. 181 ГК України. Місцевим гомподарським судом не взято до уваги те, що не укладення запропонованого НАК "Нафтогаз України" договору порушує майнові інтереси компанії як суб'єкта підприємницької діяльністі та засади цивільного законодавства.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує її доводи, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача у судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду доводи апеляційної скарги підтримала з підстав, викладених в ній.

Представник відповідача у судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду доводи апеляційної скарги заперечила, просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням правління НАК "Нафтогаз України" від 12.05.2016р. на Філію "Центр метрології та газорозподільних систем" (далі - "ЦМГС") покладено здійснення функцій із забезпечення ефективного користування, експлуатації та контролю за майном (об'єктами) газорозподільних систем як тих, що належать державі та передані НАК "Нафтогаз України" у користування, так і тих, що належать компанії та обліковуються на її балансі.

На виконання зазначеного рішення, Філією "ЦМГС" розроблений та направлений листом від 11.01.2018р. №50/12-28 ПАТ "Житомиргаз" проект договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об'єктів від 11.01.2018 №50/12/07/18 в двох примірниках, з метою його укладення /а.с. 28, т. 1/.

29.01.2018р. на адресу Філії "ЦМГС" від відповідача - ПАТ Житомиргаз" надійшов лист від 23.01.2018р. №Zh007.2-JIB-882-O118 з договором на експлуатацію газорозподільної системи та її об'єктів від 11.01.2018р. №50/12/07/18, підписаний та скріплений печаткою з протоколом розбіжностей до нього /а.с. 43-50, т.1/.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України", керуючись ч. 1 ст. 8 Закону України "Про нафту і газ", Кодекс ГРМ, ч. 1, 3 ст. 37 Закону України "Про ринок природного газу", Постастанови НКРЕ від 16.02.2017р. №201, від 30.09.2015р. №2494, ч. 6 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2017р. №95 "Про забезпечення використання газорозподільних систем або їх складових", ст. 179-188 ГК України, ст. 6, 317, 319, 509, 627 ЦК України, звернулося до суду з позовом про укладення договору в редакції ПАТ НАК "Нафтогаз України".

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Частиною 1 статі 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений ст.181 ГК України.

Частиною 2 статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.ч. 2,4 ст. 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Згідно з ст. 187 ГК України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом; інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Тобто спонукання до укладення договору можливе лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, на підставі державного замовлення. У тому випадку, коли договір, що укладається, не ґрунтується на обов'язковому для суб'єктів господарювання державному замовленні або не є обов'язковим для укладення через пряму вказівку закону, спір про спонукання до укладення договору може бути предметом розгляду у суді у разі взаємної згоди сторін, або якщо сторони зобов'язались укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Статтями 6, 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

Відповідно до ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Частинами 3, 6 ст. 179 ГК України визначено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Судом апеляційної істанції встановлено, що позивачем надіслано відповідачу договір на експлуатацію газорозподільних систем та їх об'єктів з метою його укладення; відповідачем складено протокол розбіжностей, з урахуванням якого підписано запропонований позивачем договір. Позивач у 20-денний строк не підписав договір з протоколом розбіжностей, а звернувся до суду з позовом, згідно якого просить визнати договір укладеним саме в його редакції.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, визначає Закон України "Про ринок природного газу".

На виконання норм Закону України "Про ринок природного газу" було прийнято Постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015р. №2494 "Про затвердження Кодексу газорозподільних систем".

Вказаною постановою затверджено Кодекс газорозподільних систем, який визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення механізмів взаємодії оператора газорозподільної системи з операторами суміжних систем та з іншими суб'єктами ринку природного газу.

Відповідно до розділу ІІІ Кодексу експлуатацію газорозподільних систем здійснюють виключно Оператори ГРМ.

Пунктом 2 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем передбачено, що власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІІ цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є Операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу).

Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

У пункті 4 Кодексу газорозподільних систем визначені значення термінів, які вживаються у цьому Кодексі. Так, Кодексом газорозподільних систем визначено, що власник - це юридична особа, або фізична особа, або фізична особа - підприємець, яка на законних підставах володіє та користується об"єктом, зокрема газовими мережами або об'єктом газорозподільної системи.

Матеріалами справи підтверджується право власності позивача на газорозподільну систему та її об'єкти, щодо експлуатації якої останній звертався до відповідача із пропозицією укласти договір.

Тобто, ПАТ "Нафтогаз України" є власником відповідних об'єктів газопостачання (власник), а ПАТ "Житомиргаз" - є оператором газорозподільних систем (оператор).

Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою договору, отже в будь-якому випадку має бути погоджена сторонами.

У відповідності до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, ціни, які застосовуються під час використання об'єктів газорозподільних систем, не відносяться до регульованих та встановлюються за домовленістю сторін.

В обґрунтування визначеної у спірному проекті договору ціни позивач посилається на забезпечення енергетичної безпеки держави та стратегічне значення об'єктів, які позивач має намір передати в експлуатацію відповідачу, а тому, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 21.02.2017р. №95, визначив річну плату за експлуатацію майна, яку відповідач повинен сплатити позивачу, в розмірі 10% від балансової вартості такого майна.

Однак, правовідносини з експлуатації складових газорозподільних систем детально врегульовані нормами Кодексу ГРС з додатками, що затверджений НКРЕКП в межах компетенції, а тому не потребують регулювання правовими нормами, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Також вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017р. №95 врегульовані питання використання газорозподільних систем або їх складовими, власником яких є держава, а також затверджено Типовий договір оренди газорозподільних систем або їх складових, а також Примірний договір експлуатації газорозподільних систем або їх складових. Таким чином, зазначеною постановою врегульовано правовідносини з іншим суб'єктним та об'єктним складом, а тому посилання на зазначену постанову як на підставу та обґрунтування визначення ціни запропонованого до підписання договору є безпідставним.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не місять, а позивачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів, які б підтверджували обґрунтованість ціни договору, що в свою чергу унеможливлює здійснення оцінки її правомірності.

Отже, відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України, оскільки сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов спірний договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів, враховуючи умови спірного проекту договору та протокол розбіжностей до нього, положення Кодексу ГРС та наведені норми ГК України, дійшла висновку про відсутність підстав зобов'язувати відповідача укласти спірний договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об'єктів, який є предметом спору у даній справі, або визнавати його укладеним. Оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, укладення спірного договору для сторін не є обов'язковим у розумінні ч. 3 ст. 179 ГК України, а сторони не заключали жодних попередніх домовленостей щодо його укладення та не погодили всі істотні умови такого договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018р. у справі №911/2354/17.

Таким чином, доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

У відповідності до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269-270, 273, 275-279, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Житомирської області від 13.06.2018р. у справі №906/107/18 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 13.06.2018р. у справі №906/107/18 залишити без змін.

3. Справу №906/107/18 повернути до господарського суду Житомирської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "13" вересня 2018 р.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Павлюк І. Ю.