КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2018 р. Справа№ 904/10887/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Пашкіної С.А.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Мельничук О.С.,

від позивача - не з'явився,

від відповідача 1 - Рогак В.А.,

від відповідача 2 - Тушницький О.О.,

третя особа 1 - не з'явився,

третя особа 2 - Колток О.М.,

третя особа 3 - не з'явився,

розглянувши матеріали апеляційної скарги

Квартино - експлуатаційний відділ м. Дніпро

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 року

у справі №904/10887/16 (суддя Демидова В.О.)

за позовом Квартино - експлуатаційний відділ м. Дніпро

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький завод "Прогрес"

2) Міністерства оборони України

треті особи, які не заявляються самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 1) приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишов Сергій Олегович

2) Кабінет Міністрів України

Тертя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 2 - Фонд державного майна України

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13.09.2006 року та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Квартино - експлуатаційний відділ м. Дніпро звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький завод "Прогрес" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13.09.2006 року та витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог позивача зазначає, що будівлі та споруди військового містечка № 1 в м. Дніпро по вул. Наримська, 96-к знаходяться на балансі КЕВ м. Дніпро, участі у продажі майна позивач не приймав та про його продаж не знав. Крім того, на думку позивача при відчуженні будівель та споруд військового містечка № 1 в м. Дніпро по вул. Наримська, 96-к не було дотримано визначеного законодавством порядку відчуження.

Враховуючи дані обставини, позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 13.09.2006 року між державою в особі Верховної ради України в особі Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький завод "Прогрес" посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О за № 2812. Витребувати з чужого незаконного володіння у відповідача будівлі та споруди за реєстраційним номером у Державному реєстрі речових прав № 13404940 та повернути у власність держави в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська будівлі військового містечка № 1, що знаходяться на балансі КЕВ м. Дніпропетровська та розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Наримська, 96-к.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2016 року залучено до участі у справі Міністерство оборони України, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2016 року залучено до участі у справі Міністерство оборони України, як відповідача-2.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2016 року передано справу №904/10887/16 за виключною підсудністю до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.01.2017 року залучено до участі у справі приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишова Сергія Олеговича, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.02.2017 року змінено найменування позивача з квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська на квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.02.2017 року залучено до участі у справі Фонд державного майна України, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Міністерства.

Рішенням господарського суду міста Києва (суддя Турчин С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Михальська Ю.Б. і Тищенко А.І.), у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Грека Б.М., - (доповідача у справі), судді Вовк І.В. і Могил С.К.) постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 року та рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2017 року у справі №904/10887/16 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи постанову та рішення, Вищий господарський суд вказав, що господарські суди, розглядаючи справу залишили поза увагою вимоги пунктів 5 і 6 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 28.12.2000 №1919, якими закріплено обов'язковість дозволу та затвердження відповідного рішення про відчуження військового майна з боку КМУ, який не був залучений до розгляду даної справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.12.2017 року суддею Демидовим В.О. прийнято справу до свого провадження, залучено до участі у справі Кабінет міністрів України, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.04.2018 року у справі №904/10887/16 відмовлено у позові повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи та встановленими у рішенні господарського суду міста Києва у справі №30/188, яке набрало законної сили спростовуються доводи позивача, що при укладенні Договору та відчуженні будівель та споруд військового містечка № 1 не було дотримано визначеного законодавством України порядку відчуження майна.

Місцевий господарський суд також дослідив обставину на яку звернув увагу Вищий господарський суду України, а саме наявність розпорядження КМУ від 13.12.2004 №894-р "Про надання повноважень на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил".

Не погодившись із вказаним рішенням, Квартино - експлуатаційний відділ м. Дніпро подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2018 року у справі №904/10887/16 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є хибним, незаконним та необґрунтованим, на думку апелянта місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми, як процесуального так і матеріального права. Зокрема, скаржник вважає, що судом першої інстанції неправильно визначено процесуальний статус Міністерства оборони України, не досліджено питання відчуження військового майна, не надано правильної правової оцінки процедурі списання військового майна, не взято до уваги, що позивач досі веде облік списаного та відчуженого військового майна, а також не виконано рекомендацій Вищого господарського суду України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2018 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Пашкіна С.А., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суд від 04.06.2018 року у справі №904/10887/16 апеляційну скаргу залишено без руху з підстави неподання документів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому розмірі.

Квартино - експлуатаційним відділом м. Дніпро 25.06.2018 року подано через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду заяву про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами які підтверджують сплату судового збору у встановленому розмірі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суд від 10.07.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Квартино - експлуатаційного відділу м. Дніпро на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 року у справі №904/10887/16 та призначено її розгляд на 06.09.2018 року.

20.07.2018 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

27.07.2018 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

30.07.2018 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Фонду державного майна України надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив розглядати справу без участі представника Фонду.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.09.2018 року, у зв'язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №904/10887/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Пашкіна С.А., Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суд від 05.09.2018 року апеляційну скаргу Квартино - експлуатаційний відділ м. Дніпро на рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2018 року прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі.

В судовому засідання 06.09.2018 року представник відповідача 1 надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представники відповідача 2 та третьої особи 2 надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду, просили прийняти законне рішення. Представники позивача, третьої особи 1 та третьої особи 3 в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомленні належним чином.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим господарський судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13.09.2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Луцький завод «Прогрес» та державою в особі Верховної ради України в особі Міністерства оборони України в особі заступника директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд» укладено Договір купівлі-продажу майна. (далі договір купівлі-продажу; т.1, а.с. 94-95).

Відповідно до п. 1.1. договору купівлі-продажу у відповідності до положень Договору від 28.07.06 №227/ДБ-15 СПЗ, держава в особі Міноборони продала належне їй на праві державної власності, а Завод купив нерухоме майно - об'єкти нерухомого майна військового містечка №1 Міністерства згідно з додатком №1 до Договору, (списане у відповідності до Реєстру списаних будівель, споруд та інженерних мереж військового містечка №1 м. Дніпропетровськ, які підлягають реалізації), яке знаходиться за адресою Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Наримська, 96-к, військове містечко №1. Продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти об`єкт і сплатити ціну відповідно до умов даного договору.

В своїй позовній заяві, позивач звертає увагу, що земельна ділянка військового містечка №1 в м. Дніпро по вул. Наримська, 96-к загальною площею 18,9447 га знаходиться на картковому обліку Відділу.

Окрім цього, позивач в позовній заяви посилається на акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства України від 11.04.2012 року військового містечка №1 за адресо. М. Дніпропетровськ, вул. Наримська, 96-к з якого вбачається, що земельна ділянка військового містечка №1 огороджена парканом. Територія з письмових пояснень сторонніх осіб, які не допустили на територію представників державної екологічної інспекції та КЕВ м. Дніпропетровська, належить ТОВ «Луцький завод «Прогрес» і всі дозвільні документи знаходяться у керівництва підприємства.

В матеріалах справи також наявний акт від 26.07.2013 року №08-22/6, з якого вбачається, що Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області відповідно до пункту 1.1.6.1 Плану контрольно-ревізійної роботи ДФІ в Дніпропетровській області на ІІ квартал 2013 року проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська Збройних Сил МОУ за період з 01.02.2012 по 30.04.2013 року. Ревізією встановлено, що деякі земельні ділянки, які рахуються за даними КЕВ, що підтверджено відділами та Держземагенствами в Дніпропетровській області, займаються сторонніми юридичними та фізичними особами без дозволів Кабінету Міністрів України чи Міністерства оборони України, а саме: - по вул. Наримська, 96-к, м. Дніпропетровськ (військове містечко № 1) земельна ділянка площею 18,9447 га займається ТОВ Луцький завод "Прогрес". (т.2, а.с. 182-184).

Також, як зазначає позивач, з метою повернення земельної ділянки останній звертався до суду з позовом до Заводу, однак рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2015 року у справі № 904/9257/14, залишеному без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Однією із підстав для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог став факт наявності у відповідача-1 права власності на будівлі та споруди, відповідно до Договору.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 13.09.06 року між державою в особі Верховної ради України в особі Міністерства оборони України та ТОВ "Луцький завод "Прогрес", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О за №2812 та витребувати у відповідача-1 вказані будівлі й споруди військового містечка №1 у м. Дніпро по вул. Наримська,96-К.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2007 року по справі №30/188 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайн-М" до Кабінету Міністрів України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький завод "Прогрес", Міністерства оборони України, Фонду державного майна України, третя особа - Дніпропетровська квартирно-експлуатаційна частина району про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13.09.2006 року. (т.2, а.с. 139-155). Під час розгляду вказаної справи судами встановлено, що оскаржуваний договір повністю відповідає вимогам ЗУ "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", постанови КМУ "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" від 28.12.00 №1919, якою затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил та постанови КМУ від 04.08.00 №1225, якою затверджено Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах. Вказане рішення залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2008 року.

У зв'язку із чим, зважаючи на вимоги положень ст. 75 ГПК України, зазначені обставини не мають доводитися повторно під час розгляду господарської справи 904/10887/16.

Щодо доводів позивача про відсутність належних повноважень у ОСОБА_8 на вчинення зазначеної угоди від імені Міністерства оборони України, суд першої інстанції дійшов висновку про їх необґрунтованість, виходячи із наявних у матеріалах справи доказів.

Так, в матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія довіреності від 01.09.06, яка зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за №2851, видана Міністерством оборони України, в особі Міністра оборони України - Гриценка Анатолія Степановича, на ім'я заступника директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління - "Укроборонбуд" - ОСОБА_8 з наділенням останнього повноваженнями підпису договорів реалізації нерухомого військового майна (будівель, споруд), (списаного у встановленому порядку у зв'язку з проведенням спільної забудови території військових містечок, зазначених у рішеннях Міністра оборони України від 23.11.05 за №13965/з, від 24.07.06 №6983/з та від 28.08.06 №8031/з), що розташовані на території військових містечок, а саме: військове містечко №1 у м. Дніпропетровську, вул. Наримська,96-К. (т.2, а.с. 211).

Окрім цього, місцевим господарським судом досліджено пояснення Кабінету міністрів України, а саме розпорядження КМУ від 13.12.2004 року №894-р "Про надання повноважень на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил", яким КМУ погодився з пропозицією Міноборони щодо надання повноважень на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил державному підприємству "Феодосійський судно механічний завод", державному підприємству "Центральний універмаг", Центральному спеціалізованому будівельному управлінню, які належать до сфери управління Міноборони, державному підприємству "Спецсервіс", яке належить до сфери управління МВС, ТОВ "Об'єднання Технохімкомплект", Українській універсальній біржі, ТОВ "Фірма "Меркс", ЗАТ "Нові технології", що визначені за результатами конкурсу.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інтонації виходячи з наступного.

Законом України "Про Збройні Сили України" визначено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" органами, які здійснюють управління військовим майном є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому, вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Загальні норми щодо порядку відчуження військового майна передбачені статтею 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", відповідно до якої відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Методика оцінки вартості військового майна, а також порядок його реалізації розробляються Міністерством оборони України, узгоджуються із заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади і затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000. №1225 затверджено Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах.

Пунктом 18 Положення визначено, що списання військового майна проводиться за актами якісного (технічного) стану, інспекторськими посвідченнями та за актами списання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. № 1919 "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" було затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, яким встановлено процедуру реалізації списаного військового майна, яка передбачає обов'язковість списання майна, рішення Міноборони про долю списаного військового майна, проведення Міноборони тендеру на визначення підприємства/організації, що реалізуватимуть списане військове майно та затвердження Кабінетом Міністрів України переможця тендеру за пропозицією Міноборони, який матиме право відчужувати списане військове майно.

Колегія суддів звертає увагу, що місцевим господарським судом вірно встановлено, що у провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа №30/188 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лайн-М" до КМУ, ТОВ «Луцький завод «Прогрес», Міноборони, Фонду, третя особа - Дніпропетровська квартирно-експлуатаційна частина району, про визнання недійсним Договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.07.2007 року у справі №30/188, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2008 року та постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2008 року, припинено провадження у справі до КМУ та Фонду, в іншій частині позову відмовлено. (т.2, а.с.139-164).

У відповідності до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якіпо інше не встановлено законом.

Зазначена норма вказує на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях та мають для суду преюдиціальний характер.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що факти встановлені рішенням суду по справі №30/188 повторного доведення не потребують.

Місцевим господарським судом та колегією суддів досліджено, що зазначеним рішенням суду у справі № 30/188, встановлено, що Договір укладений у відповідності до вимог закону, а саме в матеріалах справи №30/188 є акти списання будівель та споруд військового містечка №1 у м. Дніпропетровську, є рішення Міністра оборони України про долю військового містечка №1 у м. Дніпропетровську по вул. Наримська, 96к; є протокол від 20.07.2006 №11 засідання постійно діючої комісії з питань відбору на конкурсних засадах найкращої пропозиції для здійснення спільної діяльності з будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, створеної згідно з наказом директора Департаменту будівництва та відчуження фондів Міноборони від 20.03.2006 №39, яким пропозицію відповідача-2 стосовно спільної діяльності з будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на території військового містечка №1 у м. Дніпропетровську, вул. Наримьска, 96к, визнано найкращою; є розпорядження КМУ від 13.12.2004 №894-р "Про надання повноважень на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил", яким погоджено пропозицію Міноборони за результатами проведеного тендеру щодо надання повноважень на реалізацію списаного майна Збройних Сил, зокрема, Управлінню, яким від імені Міноборони було відчужено будівлі військового містечка №1 у м. Дніпропетровську по вул. Наримська, 96к, на користь Заводу за Договором.

У справі №30/188 суд встановив, що Договір повністю відповідає вимогам Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Положенню про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженому постановою КМУ від 28.12.2000 №1919, та Положенню про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженому постановою КМУ від 04.08.2000 №1225.

Колегія суддів звертає увагу також, що місцевим господарським судом досліджено пояснення Кабінету міністрів та встановлено, що розпорядженням КМУ від 13.12.2004 №894-р "Про надання повноважень на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил" КМУ погодився з пропозицією Міноборони щодо надання повноважень на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил державному підприємству "Феодосійський судно механічний завод", державному підприємству "Центральний універмаг", Центральному спеціалізованому будівельному управлінню, які належать до сфери управління Міноборони, державному підприємству "Спецсервіс", яке належить до сфери управління МВС, ТОВ "Об'єднання Технохімкомплект", Українській універсальній біржі, ТОВ "Фірма "Меркс", ЗАТ "Нові технології", що визначені за результатами конкурсу.

Судом першої інстанції також вірно зазначено, що пункт 6 постанови КМУ від 28.12.2000 №1919 не стосується процедури відчуження списаного військового майна, яка не потребує рішення КМУ.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що твердження позивача у даній справі про те, що при укладенні спірного договору та відчуженні будівель та споруд військового містечка № 1 не було дотримано визначеного законодавством порядку відчуження майна, спростовується обставинами, встановленими у рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 30/188, яке набрало законної сили.

На рахунок твердження позивача про те, що відсутні будь-які документи щодо представника, який діяв як довірена особа від імені Міністерства оборони України та підписував спірний договір купівлі-продажу, то апеляційний суд зазначає наступне.

Спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13.09.2006 підписаний від імені Міністерства оборони України ОСОБА_8.

В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія довіреності від 01.09.2006, яка зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за №2851, видана Міністерством оборони України, в особі Міністра оборони України - Гриценка Анатолія Степановича, на ім'я заступника директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління - „Укроборонбуд" - ОСОБА_8 з наділенням останнього повноваженнями підпису договорів реалізації нерухомого військового майна (будівель, споруд), (списаного у встановленому порядку у зв'язку з проведенням спільної забудови території військових містечок, зазначених у рішеннях Міністра оборони України від 23.11.2005 за №13965/з, від 24.07.2006 №6983/з та від 28.08.2006 №8031/з), що розташоване на території військових містечок, а саме: військове містечко №1 в місті Дніпропетровську, вулиця Наримська, 96-К. (т.2, а.с. 211).

Таким чином, спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна підписаний уповноваженою особою.

Щодо вимоги позивача про витребування з чужого незаконного володіння у відповідача будівлі та споруди за реєстраційним номером у Державному реєстрі речових прав № 13404940 та повернення у власність держави в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська будівлі військового містечка № 1, що знаходяться на балансі КЕВ м. Дніпропетровська та розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Наримська, 96-к, колегія суддів зазначає наступне.

Обґрунтовуючи заявлену вимогу, позивач посилається на приписи ст.387 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, як незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Проте, як встановлено вище вказані твердження та вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки судом встановлено, що позивач законно, на відповідній правовій підставі - договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13.09.2006 року - набув у власність об'єкти нерухомого майна військового містечка № 1, що знаходяться за адресою: м. Дніпро, вул. Наримська, 96-к.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено правомірності своєї позиції, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Щодо тверджень апелянта стосовно неправильного визначення процесуального статусу відповідача2 - Міністерства оборони України колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2, ст. 47 Господарського процесуального кодексу України Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:

1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

2) права або обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Відповідно до ч. 1, ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, зі змісту спірних правовідносин вбачається, що відповідач-2 - Міністерство оборони України відповідає своєму процесуальному статусу, як того вимагає ГПК України, оскільки воно є стороною договору, про визнання недійсним якого просить позивач.

Враховуючи вище викладене, місцевим господарським судом було вжито всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірено доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дано їх належну юридичну оцінку та вирішено спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

постановив :

1. Апеляційну скаргу Квартино - експлуатаційний відділ м. Дніпро на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 року у справі №904/10887/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 року у справі № 904/10887/16 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №904/10887/16.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.09.2018 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.А. Пашкіна

Г.А. Жук