АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 760/18663/16-ц

провадження № 22-ц/796/5177/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді

Лапчевської О.Ф.,

суддів

Кулікової С.В., Музичко С.Г.

за участю секретаря судового засідання

ОСОБА_4,

учасників справи: представників позивача ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представників відповідача ОСОБА_7, ОСОБА_8,

представника третьої особи ОСОБА_9,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Громадської організації «Товариство бджолярів міста Києва» ОСОБА_5 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року /суддя Шереметьєва Л.А., повний текст складено 27.04.2018 р./

у справі за позовом Громадської організації «Товариство бджолярів міста Києва» до ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_14, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко ВіраМиколаївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тетерська Оксана Юріївна про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання права власності на житловий будинок, визнання права власності на земельну ділянку, витребування житлового будинку та земельної ділянки

та за об'єднаним позовом Громадської організації «Товариство бджолярів міста Києва» до ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, Київської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко Віра Миколаївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тетерська Оксана Юріївна про встановлення факту відкритого та безперервного користування житловим будинком та земельною ділянкою, витребування житлового будинку та земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про право власності щодо права власності на житловий будинок, припинення права власності на земельну ділянку та визнання права власності на неї, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про право власності щодо права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до з позовом, в якому, з урахуванням уточнень просив:

- визнати недійсним договір купівлі - продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 29 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_11;

- визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради про приватизацію земельної ділянки ОСОБА_14 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 від 31 березня 2016 року №290/290;

- визнати за Товариством бджолярів міста Києва право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати за Товариством бджолярів міста Києва право власності на земельну ділянку площею 0,74 га по АДРЕСА_1;

- витребувати від ОСОБА_10 житловий будинок та земельну ділянку площею 0,74 га по АДРЕСА_1. /т. 1 а.с. 28-29/

У вересні 2017 року позивач звернувся до суду з іншим позовом, який ухвалою суду від 13.10.2017 року /т. 2 а.с. 196 - 197 / був об'єднаний в одне провадження і просив:

- встановити факт відкритого та безперервного користування Товариством бджолярів м. Києва житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 89,1 кв.м., житловою площею 56,9 кв.м. та земельною ділянкою площею 0,74 га у АДРЕСА_1 (кадастровий номер: НОМЕР_1) з 29.07.1994 року по 23.08.2016 року;

- витребувати від ОСОБА_10 на користь Товариства бджолярів міста Києва житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,74 га до нього;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 жовтня 2016 року, індексний номер 32054786, та запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 26 жовтня 2016 року №17100387 щодо права власності ОСОБА_10 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1;

- припинити право власності ОСОБА_10 на земельну ділянку площею 0,74 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1 та визнати за Товариством бджолярів м. Києва право власності на зазначену земельну ділянку;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 жовтня 2016 року, індексний номер 32055323, та запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 26 жовтня 2016 року №17100945 щодо права власності ОСОБА_10 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2017 року позов у частині вимог про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради про приватизацію земельної ділянки до будинку № 290/290 від 31 березня 2016 року залишений без розгляду.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19.04.2018 р. у задоволенні позовів відмовлено./ т. 3 а.с. 111-116/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не вірно визначено підстави позову в частині набуття права власності за набувальною давністю, оскільки підставою для визнання права власності на будинок - набувальна давність, а право власності на землю переходить за ст. 377 ЦК України та 120 ЗК України - принципом цілісності об'єкту нерухомості з земельною ділянкою, на якій він знаходиться. Також вказував на те, що судом першої інстанції не враховано показання свідків в частині безперервності та відкритості користування будинком, та ряд документів, що свідчили про закріплення земельної ділянки за товариством, договір оренди та квитанції про сплату земельного податку. Зазначав про те, що товариство користувалось виділеною земельною ділянкою для ведення пасіки, а отже і будинком, що знаходиться на ній для зберігання вуликів. Також зазначав, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про непридатність будинку для використання, оскільки він протягом тридцяти років підтримувався товариством у належному стані для експлуатації, був проведений ремонт покрівлі. Зазначав, що власниками спірного будинку були ОСОБА_17 та ОСОБА_13, а тому місцеві органи самоврядування не мали права ним розпоряджатися, як і земельною ділянкою для його обслуговування. Наголошував, що право власності перейшло на підставі підробленого договору купівлі-продажу, а товариство, як давнісний володілець будинку має право на захист, зокрема і відповідно до ст. 388 ЦК України.

Представник ОСОБА_14 - ОСОБА_9 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, заперечуючи проти її доводів. Зазначав про те, що позивач не є власником спірного будинку, а тому не може претендувати на визнання за ним права власності на земельну ділянку під ним. Вказував на те, що позивачем не доведено використання будинку товариством бджолярів, пасіка повинна бути зареєстрована, а громадська організація бджолярів знаходиться за іншою юридичною адресою. В частині визнання договору недійсним, вказував на те, що факт підроблення договору має бути встановлений вироком суду, а не показаннями у кримінальному провадженні свідка.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, ч. 6 ст. 147 ЗУ &q?ог;Про судоустрій і статус суддів&q?о ;, п. 3 Розділу XII Перехідних положень ЗУ &q?й ;Про судоустрій і статус суддів&q?ри; до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню в частині відмови у визнанні недійсним договору купівлі-продажу спірного будинку, з ухваленням нового рішення про задоволення позовної вимоги, на підставі наступного.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів № 328 від 11 червня 1985 року «Про надання в тимчасове користування земельних ділянок садиб АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1» було надано у тимчасове користування земельні ділянки садиб Товариству бджільництва Жовтневого району /т. 1 а.с. 8/.

З листа Київського міського бюро технічної інвентаризації КП КМР від 15 грудня 2016 року №15829 (И-2016) вбачається, що по даних книг реєстрації БТІ будинок АДРЕСА_1 у м. Києві зареєстрований за ОСОБА_17 та ОСОБА_13 по 1/2 частині /т. 1 а.с. 56/.

Крім того, зазначено, що за даними Київського міського бюро БТІ будь - які дії щодо реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у м. Києві в період з 1985 року по 31 грудня 2012 року не проводилися.

Земельна ділянка по АДРЕСА_1 у м. Києві в м. Києві була передана для тимчасового користування строком до 3-х років Товариства бджолярів міста Києва. / т. 1, а.с. 8; 56; 174 - 175 /

29.10.2007 р. ОСОБА_12 продала ОСОБА_11 житловий будинок АДРЕСА_1. /т. 2 а.с. 147-148/

11.11.2014 р. ОСОБА_11 продав ОСОБА_14 належний йому житловий будинок АДРЕСА_1, договір зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу у м. Києві Кударенко В.М. за №1640. /т. 2 а.с. 89/

Разом з тим, відповідно до протоколу допиту ОСОБА_11 від 09.02.2017 р., проведеного в рамках розслідування кримінального провадження №12016100090009976, ОСОБА_14 йому не знайомий, жодних документів щодо купівлі чи продажу житлового будинок АДРЕСА_1, він не укладав, підпис під договорами йому не належить, а близько двох років назад він втратив паспорт НОМЕР_2, виданий на його ім'я. За адресою місцезнаходження будинку та земельної ділянки жодного разу не був, майно у його власності не перебувало. /т. 2 а.с. 150-153/

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності та витребування будинку та земельної ділянки, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ст. 344 ЦК України, яка визначає, що заволодіння майном повинно бути добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна, як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо), володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених Законом строків. З точки зору ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду.

Так, судом першої інстанції встановлено, що установчими документами позивача не передбачено наявність у ГО «Товариство бджолярів міста Києва» пасіки. За показаннями свідків спірний будинок був нежилим, позивачі ним не користувалися. За весь час знаходження на земельній ділянці вуликів будинок був непридатний для проживання, в ньому була відсутня електроенергія, в ньому ніхто не проживав та не користувався, до середини 2015 року будинок не підтримувався в належному стані. Лише влітку 2015 року ОСОБА_6, який є керівником Товариства, зробив ремонт даху за власні кошти. Тобто до 2015 року спірним будинком Товариство не користувалося, а ремонт у ньому в 2015 році був здійснений за рахунок фізичної особи, що спростовує користування майном з боку юридичної особи позивача.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вважав не доведеними факт користування позивачем спірним будинком протягом зазначеного ним строку, а також користування земельною ділянкою з дотриманням вимог, визначених вище, а тому вірно не знайшов підстав для задоволення вимог позивача в частині встановлення факту користування позивачем житловим будинком та земельною ділянкою до нього, визнання за ним права власності на будинок та земельну ділянку до нього за набувальною давністю, витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування реєстрації на нього та припинення права власності теперішнього власника.

Крім того, ч.1 ст. 119 ЗК України передбачено, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.

Як вбачається із положень вищенаведеної норми, право на земельну ділянку за давністю користування не виникає автоматично. Окрім того, також встановлено низку необхідних критеріїв, які є невід'ємними ознаками давності користування.

Таким чином, з вимогами, як давнісний володілець земельної ділянки, Товариство бджолярів м. Києва повинно було звернутись до відповідної ради.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині, висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Водночас, в частині, що стосується вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного житлового будинку від 29.10.2007 року, суд першої інстанції вказував на те, що укладеною угодою права позивача порушені не були, а тому не підлягають захисту. Та обставина, що оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу є підробним, не є підставою для визнання його недійсним за позовом даного позивача, права якого не є порушеними внаслідок його укладення.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Позивач посилався на те, що договір купівлі-продажу від 29.10.2007 р. повинен бути визнаний недійсним як такий, що порушує публічний порядок відповідно до ст. 228 ЦК України.

Вказував на те, що право власності на спірний жилий будинок за ОСОБА_11 було зареєстровано на підставі підроблений документів, жодних прав на будинок він не мав, жодних реєстраційних дій щодо будинку не проводилося з 80-х років, а реєстраційна справа взагалі відсутня, договір укладено поза волею власників будинку ОСОБА_13 та ОСОБА_17, їх спадкоємців, або територіальної громади це майно перейшло, як відумерле.

Дослідивши матеріали справи в цій частині, колегія суддів надходить висновку, що неможливо ігнорувати фактів підроблення та переходу власності на будинок, незважаючи на те, що Товариство бджолярів м. Києва не було стороною укладених договорів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 цього Кодексу).

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права, тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Так, судом встановлено, що земельна ділянка знаходилась на праві оренди у Товариства бджолярів м. Києва, у 2004 році за їх зверненням встановлювались зовнішні межі та проводилась інвентаризація землекористування, сплачувався податок за землю. Спірний будинок належав по 1/2 ОСОБА_17, яка померла, дані щодо спадкоємців відсутні, та ОСОБА_13, яку не вдалось розшукати. Жодних дій територіальною громадою щодо спадкового майна не було вчинено. Водночас, незважаючи на вказані обставини, спірний будинок, переходить за договорами купівлі-продажу від ОСОБА_12 до ОСОБА_11, який не вчиняв жодних дій щодо купівлі-продажу будинку, не знав сторін договору та втратив паспорт, потім до ОСОБА_14 яким отримано також і спірну земельну ділянку, і продано ОСОБА_10, незважаючи на відсутність інвентаризаційної справи, технічної документації. Водночас ОСОБА_14 при оформленні документації на земельну ділянку, вказано, що на ній розташована нежитлова будівля (вбиральня), яка знаходиться у його власності та побудована господарським способом /т. 2 а.с. 97/

Зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку про порушення публічного порядку щодо користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, та спрямованості договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_11, на використання всупереч закону приватної або комунальної, державної власності.

В частині, що стосується суб'єкта звернення з позовом, суду першої інстанції необхідно було врахувати, з якою метою особа звертається до суду, та з'ясувати, чи дійсно порушено право особи з огляду на положення ст. 3 ЦПК України 2004 року (аналогічна норма міститься у ст. 4 ЦПК України) і ст. 15 ЦК України, де зазначено, що особа може звернутися до суду за захистом свого цивільного права, але лише у разі його порушення, невизнання або оспорення, зважаючи на обставини справи, користування Товариством бджолярів м. Києва земельною ділянкою, та перехід права власності на будинок, в обхід дійсних власників, воля яких так і не була встановлена та обставини причетності, повідомлені ОСОБА_11 щодо купівлі та продажу спірного будинку.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що обставини підробки договорів можуть встановлюватись лише вироком суду, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. В сукупності, матеріали справи становлять достатньо доказів для висновків, зроблених колегією суддів, не чекаючи закінчення кримінального провадження та його розгляду судом.

Таким чином, підсумовуючи, колегія суддів доходить висновку, що договір купівлі - продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 29 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_11 повинен бути визнаний недійсним як такий, що порушує публічний порядок.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Судові витрати у справі не розподіляються у відповідності до ст. 141 ЦПК України, оскільки у відсотковому співвідношенні задоволених позовних вимог, їх відсоток не буде мати значення в загальній сумі сплаченого судового збору позивачем як за розгляд справи в суді першої, так і апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника Громадської організації «Товариство бджолярів міста Києва» ОСОБА_5 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року - задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року - в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі - продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 29 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_11 скасувати та постановити в цій частині нове.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 29 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_11

В іншій частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: