Постанова

Іменем України

21 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 219/1245/16ц

провадження № 61-8877 зпв 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача-Пророка В. В.суддів: Висоцької В. С., Лесько А. О.,Штелик С. П., ФаловськоїІ. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6,відповідач-відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Артемівську Донецької області,

розглянув в порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом ОСОБА_6 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Артемівську Донецької області про відшкодування моральної шкоди, за заявою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Бахмут Донецької області про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року, постановленої колегією суддів у складі: Маляренка А. В., Леванчука А. О., СтупакО.В., рішення Апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2016 року, постановленого колегією суддів у складі: Дундар І. О., БудулуциМ. С., Курило В. П., та рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2016 року, постановленого суддею Тверським С. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2016 року ОСОБА_6звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (далі - ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат») про відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000,00 грн, завданої трудовим каліцтвом під час виконання трудових обов'язків внаслідок виробничої травми. В ході судового розгляду справи він уточнив свої позовні вимоги, заявивши про залучення у якості відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Артемівську Донецької області (далі - фонд) та відмовившись від своїх позовних вимог до ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат».

2. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що з 12 травня 1978 року по 24 травня 2013 року перебував у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (реорганізованим в подальшому у ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат»).

3. 22 березня 2002 року підчас роботи з позивачем стався нещасний випадок - він отримав травму п'яткових кісток обох ніг (закриті переломи - однієї зі зміщенням, іншої без зміщення), також забої та садна грудної клітини. Була проведена операція. Нещасний випадок відбувся внаслідок порушення законодавства про охорону праці.

4. Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) у 2002 році вперше, а потім у 2009 році безстроково ОСОБА_6 встановлено 35 % стійкої втрати професійної працездатності.

5. Отримання виробничої травми призвело до порушення особистих немайнових прав ОСОБА_6 - наслідком стало порушення його нормальної життєдіяльності, здійсненням ним додаткових зусиль для організації свого життя. Тому ОСОБА_6 вважає, що наявний факт спричинення відповідачем йому моральної шкоди та просив суд стягнути відповідне відшкодування моральної шкоди з відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2016 року позовну заяву ОСОБА_6 задоволено частково - вирішено:

- стягнути з фонду на користь ОСОБА_6 10 000,00 грн відшкодування моральної шкоди;

- відмовити у задоволенні позову в інший частині;

- стягнути з фонду на користь держави судовий збір у розмірі 1 378,00 грн.

7. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд встановив - згідно з актом про нещасний випадок на виробництві форми Н-1, складеним 23 березня 2002 року ВАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат», 23 березня 2002 року стався нещасний випадок з ОСОБА_6. Причинами цього нещасного випадку є порушення законодавства про охорону праці.

8. 01 квітня 2001 року набрала чинності нова редакція Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі, в редакції чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, - Закон про державне соцстрахування 2001). Частинами четвертою та п'ятою статті 13 Закону про державне соцстрахування 2001 передбачено, що нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком. Порушення правил охорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов'язань перед потерпілим.

9. Відповідно допідпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону про державне соцстрахування 2001у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхуваннявід нещаснихвипадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіянупрацівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, й грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

10. Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 21 січня 2004 року № 1-рп/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

11. Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1-1-4. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

12. Право на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою 35 % професійної працездатності виникло у ОСОБА_6 28 жовтня 2002 року (враховуючи акт форми Н-1, довідку МСЕК від 28 жовтня 2002 року). Довідкою МСЕК від 02 листопада 2009 року було підтверджено втрату 35 % професійної працездатності ОСОБА_6безстроково.

13. З урахуванням вищевикладеного, враховуючи доведеність наявності шкоди, тяжкість травми та відповідні ускладнення для здоров'я позивача, ступінь втрати професійної працездатності, глибину і тривалість моральних і фізичних страждань позивача, настання негативних змін у його житті після отримання травми та неможливість відновлення стану, який мав позивач до нещасного випадку на виробництві, суд прийняв вищезазначене рішення.

14. Суд вважає, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 18 квітня 2012 року у справі № 6-26цс12), тому безпідставним є посилання відповідача на зворотну силу Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» (далі - Закон про державне соцстрахування)в частині скасування обов'язку фонду відшкодувати моральну шкоду у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, за яким стійка втрата працездатності встановлена у жовтні 2002 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

15. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2016 року апеляційна скарга фонду задоволена частково - вирішено змінити рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2016 року в частині стягнення суми судового збору, шляхом встановлення її у сумі 551,20 грн, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

16. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність заподіяння позивачу моральної шкоди умовами виробництва, що покладає саме на фонд обов'язок відшкодувати цю шкоду незалежно він інших страхових виплат. При встановленні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції врахував характер та обсяг фізичних, душевних страждань, яких зазнав позивач, врахував характер немайнових втрат, їх тривалість, стан здоров'я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, неможливість відновлення попереднього стану і обґрунтовано встановив суму відшкодування моральної шкоди, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства, а також засадам розумності, виваженості та справедливості.

17. Доводи апеляційної скарги про застосування частини восьмої статті 36 Закону про державне соцстрахування, який з 1 січня 2015 року набрав чинності, є необґрунтованими. Згідно із статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Зазначена стаття Закону про державне соцстрахування не може бути застосована також відповідно до частин першої та другої статті 5 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV (в редакції, що діяла на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України).

18. Норми статей 1, 15, 21, 28, 34 Закону про державне соцстрахування 2001 передбачають обов'язок фонду відшкодувати моральну шкоду в разі настання страхового випадку. Вказане підтверджується також роз'ясненням Конституційного Суду України, яке міститься у Рішенні від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004.

19. Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтовано встановленого розміру моральної шкоди стосуються фактично оцінки доказів судом першої інстанції. До компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку

20. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (в редакції чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про судовий збір), позивачі за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи звільняються від сплати судового збору.

21. Частина третя статті 88 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV в редакції, що діяла до набуття чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі редакції, що підлягають застосуванню на момент прийняття відповідних судових рішень, якщо вони не відрізняються за змістом, - ЦПК України 2004), передбачає, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

22. Стягуючи з відповідача в дохід держави судовий збір, суд першої інстанції не врахував частину першу та підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону про судовий збір, а також те, що відповідно до статті 8 Закону України від 25 грудня 2015 року№ 928- VIІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік» з 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата становить 1 378,00 грн. Отже, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в дохід держави, повинен становити 551,20 грн.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

23. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 01 лютого 2017 року касаційну скаргу фонду відхилено, рішення Апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2016 року залишено без змін.

24. Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

25. Суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку відповідно до статті 212 ЦПК України 2004, а також, врахувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що право на відшкодування відповідної шкоди виникає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тому відшкодування моральної шкоди здійснюється фондом з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень

26. У липні 2017 року фонд подав до Верховного Суду України (далі - ВСУ)заяву про перегляд ухвали ВССУ від 01 лютого 2017 року, рішення Апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2016 року та рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004.

27. У заяві про перегляд судових рішень фонд просить задовольнити відповідну заяву, скасувавши ухвалу ВССУ від 12 липня 2017 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року та рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2016 року, прийнявши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6

Рух справи у Верховному Суді

28. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) заяви про перегляд судових рішень ВСУ у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією ЦПК України. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

29. Ухвалою ВСУ від 08 серпня 2017 року фонду поновлено строк подання заяви про перегляд судових рішень та відкрито провадження в даній справі, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

30. 14 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховному Суду.

31. Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів без повідомлення та виклику учасників справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень

32. Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 2016 року № 984-VIII місто Артемівськ Донецької області було перейменоване на місто Бахмут Донецької області. 22 грудня 2016 року відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Артемівську Донецької областібуло перейменоване на відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Бахмут Донецької області(далі - фонд).

33. Фонд зазначає про неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме - частини восьмої статті 36 Закону про державне соцстрахування.

34. На підтвердження вищезазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004, фонд посилається на ухвалу ВССУ від 15 березня 2017 року у справі № 219/5961/16-ц, якою ВССУ залишив без змін рішення апеляційного суду у справі № 219/5961/16-ц в зв'язку з тим, що незважаючи на те, що первинно стійка втрата професійної працездатності позивача була встановлена у 2001 році, відповідно до Закону про державне соцстрахування відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - КЗпП України).

35. Також фонд в контексті пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 вказує на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції - ухвали ВССУ від 01 лютого 2017 року - висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеним в ухвалі ВСУ від 30 травня 2017 року у справі № 219/5961/16-ц.

36. Суд не бере до уваги доводи фонду, які не стосуються пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004.

(2) Доводи інших учасників справи

37. Інші сторони у справі правом на подання заперечення на заяву про перегляд судового рішення не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи

38. Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку (частина перша статті 354 ЦПК України 2004).

39. Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України 2004 (стаття 353 ЦПК України 2004). Отже, в контексті підпункту 1 пункту 1 розділу XІІІ «Перехідні положення» ЦПК України Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав, встановлених ЦПК України 2004.

40. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

(1.1) Щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах

41. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частини перша та друга статті 24 Конституції України).

42. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

43. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (частини перша та друга статті 5 ЦК України).

44. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).

45. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (частина друга статті 10 ЦПК України 2004).

46. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України 2004 (частина третя статті 10 ЦПК України 2004).

47. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір (частина третя статті 60 ЦПК України 2004).

48. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша статті 179 ЦПК України 2004).

49. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (частини перша та друга статті 57 ЦПК України 2004).

50. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004).

51. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004).

52. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (стаття 212 ЦПК України 2004).

53. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частина друга статті 303 ЦПК України 2004).

54. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку (згідно із пунктом 1 частини першої статті 324 ЦПК України 2004).

55. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 335 ЦПК України 2004).

56. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213 ЦПК України 2004).

57. Під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (згідно із частиною першою статті 214 ЦПК України 2004).

58. ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України 2004 (згідно із частиною першою статті 353 ЦПК України 2004). Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку (частина перша статті 354 ЦПК України 2004).

59. Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав, передбачених частиною першою статті 355 ЦПК України 2004, зокрема, через неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (згідно із пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004).

60. Норми матеріального права вважаються, зокрема, неправильно застосованими, якщо не застосовано закон, який підлягав застосуванню (згідно із частиною другою статті 309 ЦПК України 2004).

61. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів (абзац другий частини першої статті 360-7 ЦПК України 2004).

62. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

63. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша, третя - п'ята статті 23 ЦК України).

64. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, передбачених законодавством (згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України). Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша статті 1168 ЦК України).

65. На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган (частини перша та друга статті 153 КЗпП України).

66. Шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку (стаття 173 КЗпП України).

67. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

68. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та КЗпП України (згідно із частиною восьмою статті 36 Закону про державне соцстрахування).

69. Пункт 1 частини другої статті 10 Закону про державне соцстрахування передбачає обов'язок страховика -Фонду соціального страхування України, виплачувати тільки ті страхові виплати, які передбачені цим законом.

70. Пункт 4 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про державне соцстрахування передбачає утворення Фонду соціального страхування України, через реорганізацію шляхом злиття Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Утворення робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України має здійснюватись через реорганізацію шляхом злиття відповідних робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та його відділень.

71. Фонд соціального страхування України та його робочі органи є правонаступниками Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його виконавчої дирекції та управлінь виконавчої дирекції цього Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах і містах обласного значення - Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, його виконавчої дирекції, відділень виконавчої дирекції цього Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, виконавчих дирекцій або уповноважених представників відділень у районах та містах республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення (пункт 5 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про державне соцстрахування).

72. До завершення заходів, пов'язаних з утворенням Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції відповідні виконавчі дирекції та їх робочі органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (пункт 6 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про державне соцстрахування).

73. В ухвалі від 15 березня 2017 року у справі № 219/5961/16-ц ВССУ дійшов висновку про те, що попри встановлення позивачу відповідно до висновків МСЕК первинної 25 % стійкої втрати професійної працездатності у 2001 році під час звернення позивача у червні 2016 року до суду до його позовних вимог застосовується частина восьма статті 36 Закону про державне соцстрахування, який вступив в силу з 01 січня 2015 року. Відповідна частина статті 36 Закону про державне соцстрахування передбачає, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

74. Порівняння ухвали ВССУ від 01 лютого 2017 року, про перегляд якої просить фонд, та ухвали ВССУ від 15 березня 2017 року у справі № 219/5961/16-ц дає підстави для висновку про те, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував одну й ту саму норму матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

75. Визначене вище застосування частини восьмої статті 36 Закон про державне соцстрахуванняне протирічить статті 58 Конституції України, оскільки фонд не є особою, яка завдала моральну шкоду позивачу. Скасування обов'язку фонду, який був передбачений, зокрема, статтею 21 Закону про державне соцстрахування 2001, здійснювати відповідну страхову виплату потерпілому означає скасування обов'язку (функції), а не відповідальності винної особи. Скасування відповідного обов'язку не позбавляє потерпілого права звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів відповідно до ЦК України та КЗпП України, вимагаючи відшкодування моральної шкоди у роботодавця. За цим самим принципом не можна говорити про порушення положень частин першої та другої статті 5 ЦК України.

76. Роз'яснення Конституційного Суду України, викладені у Рішенні від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, в цій ситуації не може бути застосовано, оскільки воно стосується статті 34 Закону про державне соцстрахування 2001, який був чинним у відповідній редакції на момент прийняття Конституційним Судом України зазначеного рішення. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

77. Приймаючи ухвалу від 15 березня 2017 року у справі № 219/5961/16-ц ВССУ врахував правові висновки, викладені ВСУ в постанові від 11 травня 2016 року у справі 6-3149цс15.

78. У своїй постанові від 11 травня 2016 року у справі № 6-3149цс15 ВСУ вказав на те, що відповідно до частини третьої статті 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1105-ХІV) моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовувалась Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - ФССНВВПЗ) за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування повинно було здійснюватися у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Пунктом 27 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2006 та 2007 роки дію вказаних вище норм законодавства. Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, взагалі виключено частину третю Закону № 1105-ХІV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. ВСУ дійшов правового висновку, що починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок ФССНВВПЗ. Верховний Суд не бачить підстав для відступлення від цієї правової позиції.

79. Згідно з абзацом другим частини першої статті 360-7 ЦПК України 2004 та нижче розкритим змістом частини другої статті 214 ЦПК України 2004 суди попередніх інстанцій, включаючи ВССУ, мали враховувати вищезазначений правовий висновок ВСУ, або навести аргументи для відступлення від нього. Однак ВССУ не врахував його, приймаючи ухвалу від 01 лютого 2017 року у справі, що розглядається.

80. Підхід до розуміння дії частини восьмої статті 36 Закону про державне соцстрахування, як такої, що розповсюджується лише на випадки, коли на підставі висновків МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності після набуття цим Законом чинності, призводить до порушення вимог статті 24 Конституції України, оскільки відбувається дискримінація людей за датою відповідних висновків МСЕК, що призводить до нерівності людей перед законом. Механізм відшкодування відповідної моральної шкоди, який фактично визначає відповідача лише за датою складення висновку МСЕК, не відповідає завданням Закону про державне соцстрахування, оскільки він містить вичерпний перелік страхових виплат, які має здійснювати фонд.

81. 01 січня 2015 року Закон про державне соцстрахування набрав чинності. Позивач звернувся до суду у лютому 2016 року. Верховний Суд вважає, що ВССУ правильно застосував частину восьму статті 36 Закону про державне соцстрахування, приймаючи ухвалу від 15 березня 2017 року у справі № 219/5961/16-ц, та помилково не застосував цей закон, приймаючи ухвалу від 01 лютого 2017 року у справі, що розглядається.

(1.2) Щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права

82. При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки ВСУ, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВСУ, з одночасним наведенням відповідних мотивів (згідно з частиною другою статті 214 ЦПК України 2004).

83. Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав, передбачених частиною першою статті 355 ЦПК України 2004, зокрема, через невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права (згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004).

84. Питання про допуск справи (про перегляд судових рішень) до провадження вирішується суддею-доповідачем, визначеним у порядку, встановленому частиною третьою статті 11-1 ЦПК України 2004. У разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана заява є необґрунтованою, вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією з трьох суддів у складі судді-доповідача та двох суддів, визначених автоматизованою системою документообігу суду додатково. Провадження відкривається, якщо хоча б один суддя із складу колегії дійшов висновку про необхідність його відкриття (згідно із абзацами першим та третім частини першої статті 360 ЦПК України 2004).

85. У постанові ВСУ, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 ЦПК України 2004, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована (згідно із частиною п'ятою статті 360-4 ЦПК України 2004). У постанові ВСУ про відмову у задоволенні заяви, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, у зв'язку з правильністю застосування норми права, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права (згідно із частиною другою статті 360-5 ЦПК України 2004).

86. Правові висновки ВСУ, викладені в ухвалі ВСУ від 30 травня 2017 року, прийнятій у справі №219/5961/16-ц, на які посилається фонд, не відповідають умовам частини другої статті 214 ЦПК України 2004, бо вони не є такими, що передбачені частиною п'ятою статті 360-4 та частиною другою статті 360-5 ЦПК України 2004. Відповідною ухвалою від 30 травня 2017 року ВСУ не допустив зазначену справу за заявою про перегляд судових рішень до провадження. Отже, ВСУ фактично не робив висновків щодо безпосереднього перегляду судових рішень, а зробив висновок щодо обґрунтованості відповідної заяви. Ухвала ВСУ від 30 травня 2017 рокуприймалась відповідно до вимог статті 360 ЦПК України 2004 та не містить правових висновків, передбачених частиною п'ятою статті 360-4 та частиною другою статті 360-5 ЦПК України 2004, невідповідність яким рішень судів касаційної інстанції дає підстави для застосування положень пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004.

87. Враховуючи вищезазначене, немає підстав говорити про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції - ухвали ВССУ від 01 лютого 2017 року - висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеним в ухвалі ВСУ від 30 травня 2017 року у справі № 219/5961/16-ц.

(2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень

(2.1) Щодо суті заяви про перегляд судових рішень

88. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України та статей 353, 355 ЦПК України 2004 касаційний суд розглядає справу за заявою про перегляд судових рішень виключно в рамках обставин, передбачених статтею 355 ЦПК України 2004.

89. Суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 ЦПК України 2004 (частина перша статті 360-4 ЦПК України 2004). За наявності підстави, передбаченої, зокрема пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004, суд має право у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення (згідно з підпунктом «а» пункту 2 частини другої статті 360-4 ЦПК України 2004).

90. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників цієї справи Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задовольнити заяву фонду - скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2016 року, рішення Апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2016 року та ухвалу ВССУ від 01 лютого 2017 року, прийняти нове рішення у справі, залишивши позов ОСОБА_6. без задоволення.

(2.2) Щодо судових витрат

91. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (пункт 2 частини другої статті 141 ЦПК України).

92. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

93. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

94. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

95. На момент подання відповідної заяви фонду про перегляд судових рішень ВСУ визнав за фондом право бути звільненим від сплати судового збору на підставі пункту 18 частини першої статті 5 Закону про судовий збір.

96. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону про судовий збір, враховуючи зміст позовних вимог позивача, позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду його справи в усіх судових інстанціях.

97. Під час звернення до судів попередніх інстанцій з питання, що розглядається, учасники справи вимоги про відшкодування судових витрат не заявляли. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2016 року у законний спосіб встановлено правильний розмір судового збору, який згідно з умовами законодавства, яке діяло на момент прийняття відповідного рішення суду першої інстанції, підлягало стягненню з відповідача, враховуючи зміст рішень суду першої інстанції та апеляційної інстанції. Однак рішення суду апеляційної інстанції не містить даних щодо розподілу та відшкодування судових витрат, понесених сторонами справи в рамках судового розгляду справиапеляційним судом. Ухвала ВССУвід 01 лютого 2017 рокуне містить даних щодо розподілу та відшкодування судових витрат, понесених сторонами справи в рамках судового розгляду справи, який закінчився прийняттям цього судового рішення.

98. Відповідач не заявляв вимог про відшкодування судових витрат. Іншими учасниками справи не заявлені до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи.

99. Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про необхідність компенсувати за рахунок держави судовий збір у сумі 551,20 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

(3) Висновок щодо застосування норм права

100. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці».

101. Частина восьма статті 36 цього закону передбачає, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Пункт 1 частини другої статті 10 цього Закону передбачає обов'язок страховика -Фонду соціального страхування України, виплачувати тільки ті страхові виплати, які передбачені цим законом. Отже, Фонд соціального страхування України не здійснює відшкодування моральної шкоди постраждалимвід нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей.

102. Ця стаття Закону застосовується до всіх відповідних позовних вимог, заявлених після 01 січня 2015 року, незалежно від більш ранньої дати встановлення на підставі висновків МСЕК стійкої втрати професійної працездатності позивача.

103. Дія вищезазначених норм закону розповсюджується на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його робочі органи відповідно до пунктів 4-6 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Керуючись статтями 141, підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

1. Задовольнити заяву відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Бахмут Донецької області про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року, рішення Апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2016 року та рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2016 року.

2. Скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2016 року, рішення Апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року.

3. Відмовити у позові ОСОБА_6.

4. Компенсувати за рахунок держави судовий збір у сумі 551,20 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. О.Лесько

В. В.Пророк

С. П. Штелик

І.М. Фаловська