ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

04 вересня 2018 року справа №826/9779/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Арсірія Р.О., Огурцова О.П., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.)

до

Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач)

про

визнання протиправним та скасування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2017 року №53 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. №266"

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає, що постанова в оскаржуваній частині є незаконною у зв'язку із наступним:

не відповідає змісту статті 92 Конституції України, в якій зазначено, що засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України;

не відповідає змісту статті 127 Конституції України, в якій зазначено, що додаткові вимоги для призначення на посаду судді можуть бути передбачені тільки законом;

не відповідає змісту статті 131² Конституції України, в якій зазначено, що засади здійснення адвокатської діяльності визначаються виключно законом;

не відповідає змісту Закону України "Про вищу освіту", який не містить поняття "повна вища освіта" та в якому визначено перший (бакалаврський) та другий (магістерській) рівні як самостійні окремі рівні вищої освіти і не передбачено такої умови вступу до другого рівня вищої освіти як наявність вищої освіти на першому рівні за тією ж спеціальністю;

не відповідає змісту Закону України "Про прокуратуру", в якому визначено поняття вищої юридичної освіти;

не відповідає змісту Законів України "Про судоустрій і статус суддів", "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", "Про нотаріат", якими визначено кваліфікаційні вимоги до відповідних професій;

не відповідає змісту міжнародних декларацій та комюніке, підписаних Україною, які визначають бакалаврський та магістерський цикли вищої освіти як самостійні, кожен з яких має завдання підготовки студента до ринку праці;

зміст оскаржуваної частини постанови тлумачить норми закону, хоча тлумачення норм закону є одночасно і правом і обов'язком суду;

порушені процедури погодження та ухвалення оскаржуваної частини постанови, визначені Регламентом Кабінету Міністрів України, зокрема, не враховано зауваження Міністерства юстиції України та юридичного департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України;

не обговорено проект постанови з профільними асоціаціями та організаціями, інтереси яких зачіпаються, зокрема не проведено консультацій з Радою суддів України, Національною асоціацією адвокатів України, Нотаріальною палатою України, Радою прокурорів України;

обмеження щодо права обіймати посади або провадити види діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої або вищої юридичної освіти лише для тих, хто здобув вищу освіту за спеціальністю "Право" та "Міжнародне право" і на першому (бакалаврському) і на другому (магістерському) рівнях, є несправедливими та непропорційними.

Відповідач у відзиві на адміністративний позов просить відмовити в його задоволенні. Посилаючись на положення частини третьої статті 4, статті 20, частин другої та третьої статті 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", пункту 1 параграфу 32, пункту 5 параграфу 33, параграфу 44 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950, пункту 7 частини першої статті 13 Закону України "Про вищу освіту", позивач зазначає, що оскаржувана постанова видана в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законами України та Регламентом Кабінету Міністрів України. Вважає, що права позивача не порушені, оскільки не вважається дискримінацією права на здобуття вищої освіти встановлення обмежень і привілеїв, що визначаються специфічними умовами здобуття вищої освіти, зумовленими особливостями отримання кваліфікації, позивач не буде позбавлений можливості реалізувати своє право на подальше працевлаштування на підставі здобутої ним освіти за кваліфікаційним рівнем магістр за спеціальністю "Право", оскільки оскаржувана норма постанови передбачає як наявність повної вищої освіти так і вищої юридичної освіти.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі; призначено справу до судового розгляду; зобов'язано відповідача відповідно до вимог статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України опублікувати оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі у виданні, в якому оскаржуваний нормативно-правовий акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Відповідач надав суду копію відповідного оголошення, надрукованого в "Офіційному віснику України" №69 від 05 вересня 2017 року.

У судовому засіданні 30 травня 2018 року позивач позов підтримав; представник відповідача заперечив проти позову; на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Кабінет Міністрів України видав постанову від 29 квітня 2015 року №266 "Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти". До цієї постанови Кабінет Міністрів України постановою від 27 вересня 2016 №674 вніс зміни, які стосувалися переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти.

Кабінет Міністрів України постановою від 27 вересня 2016 року №674 вніс зміни до постанови від 29 квітня 2015 року №266 "Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти", які стосувалися переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти.

Кабінет Міністрів України видав постанову від 01 лютого 2017 року №53 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. №266", відповідно до пункту 1 якої доповнено постанову пунктом 2¹ такого змісту:

"2¹. Установити, що особи, які здобули вищу освіту за спеціальностями "081 Право", "293 Міжнародне право" на першому (бакалаврському) і другому (магістерському) рівні вищої освіти і яким присуджено ступінь вищої освіти "магістр", можуть обіймати посади або провадити види діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої або вищої юридичної освіти.".

Аналіз цієї норми свідчить, що нею передбачено право обіймати посади або провадити види діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої або вищої юридичної освіти, тільки для осіб, які здобули вищу освіту за спеціальностями "081 Право", "293 Міжнародне право" як на першому (бакалаврському) так і на другому (магістерському) рівні вищої освіти та яким присуджено ступінь вищої освіти "магістр".

У частині першій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Така сама норма міститься у частині другій статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення справи судом).

Суд установив, що ОСОБА_1 закінчив у 2014 році Харківський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі за напрямом підготовки "Фінанси і кредит" та здобув кваліфікацію бакалавр з фінансів і кредиту, що підтверджується копією диплома бакалавра НОМЕР_2 від 30 червня 2014 року.

Відповідно довідки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля від 01 лютого 2018 року № 335 ОСОБА_1 є студентом юридичного факультету та навчається на 1 курсі освітнього ступеня магістр за напрямом підготовки/спеціальності 081 "Право", спеціалізація/освітня програма "Правознавство".

Отже, ОСОБА_1 не здобував ступінь бакалавра за спеціальністю "Право" та "Міжнародне право" і вступив до вищого навчального закладу до магістратури за спеціальністю "Право" на базі диплому про вищу освіту, отриманого за іншою спеціальністю.

Таким чином, суд встановив, що ОСОБА_1 не є особою, яка здобула вищу освіту за спеціальностями "Право", "Міжнародне право" на першому (бакалаврському) рівні вищої освіти. ОСОБА_1 є особою, яка здобуває вищу освіту за спеціальністю "Право" на другому (магістерському) рівні вищої освіти з присудженням ступеню вищої освіти "магістр". У разі здобуття ним вищої освіти за спеціальністю "Право" на другому (магістерському) рівні вищої освіти з присудженням ступеню вищої освіти "магістр" до нього можуть бути застосовані обмеження, передбачені у пункті 2¹ постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року №266 у редакції постанови від 01 лютого 2017 року № 53, які полягають у тому, що він не буде мати право обіймати посади або провадити види діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої або вищої юридичної освіти.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 довів своє право оскаржити нормативно-правовий акт - постанову Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2017 року №53 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року №266" в частині пункту 1, за яким постанову Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року №266 доповнено пунктом 2¹ такого змісту: "Установити, що особи, які здобули вищу освіту за спеціальностями "081 Право", "293 Міжнародне право" на першому (бакалаврському) і другому (магістерському) рівні вищої освіти і яким присуджено ступінь вищої освіти "магістр", можуть обіймати посади або провадити види діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої або вищої юридичної освіти.".

Відповідно до частини дев'ятої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Перевірка законності актів Кабінету Міністрів України полягає у з'ясуванні їх відповідності законам України, загальним принципам верховенства права.

Суд, з'ясовуючи, чи є нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України в оскаржуваній частині законним, виходить з такого.

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

У пункті 3 частини першої статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури.

Відповідно до частини другої та третьої статті 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.

Закон України "Про вищу освіту" встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 12 Закону України "Про вищу освіту" управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень здійснюється: Кабінетом Міністрів України; центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону України "Про вищу освіту" Кабінет Міністрів України через систему органів виконавчої влади:

1) забезпечує реалізацію державної політики у сфері вищої освіти;

2) організовує розроблення, затверджує та забезпечує виконання загальнодержавних програм розвитку сфери вищої освіти;

3) забезпечує розроблення і здійснення заходів щодо створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку вищої освіти;

4) видає у межах своїх повноважень нормативно-правові акти з питань вищої освіти;

5) безпосередньо або через уповноважений ним орган здійснює права засновника, передбачені цим та іншими законами України, стосовно вищих навчальних закладів державної форми власності;

6) створює дієві механізми реалізації передбачених цим Законом прав вищих навчальних закладів, наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників та осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах;

7) забезпечує широку участь незалежних експертів і представників громадськості, роботодавців та осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, у підготовці та прийнятті проектів нормативно-правових актів та інших рішень, що стосуються регулювання взаємодії складових системи вищої освіти та її функціонування в цілому;

8) встановлює особливі умови підготовки фахівців за пріоритетними високотехнологічними напрямами відповідно до державних цільових програм;

9) забезпечує здійснення контролю за дотриманням законодавства про вищу освіту.

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №630 (далі по тексту - Положення №630), Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення №630 Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції.

Таким чином, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який, зокрема, здійснює управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень, видає у межах своїх повноважень нормативно-правові акти з питань вищої освіти. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади тощо.

Відповідно до пункту 1 § 29 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою від 18 липня 2007 року №950, акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов.

Міністерство освіти і науки України є Центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, формує перелік галузей знань і перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, зокрема за поданням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, та подає їх на затвердження Кабінету Міністрів України.

У постанові Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року №266 "Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти", зазначено, що вона прийнята відповідно до пункту 7 частини першої статті 13 Закону України "Про вищу освіту".

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 13 Закону України "Про вищу освіту" центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки формує перелік галузей знань і перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, зокрема за поданням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, та подає їх на затвердження Кабінету Міністрів України.

Таким чином, зазначена норма закону передбачає: 1) повноваження Міністерства освіти і науки України сформувати перелік галузей знань і перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, зокрема за поданням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти; 2) повноваження Кабінету Міністрів затверджувати зазначені переліки.

Пункт 7 частини першої статті 13 Закону України "Про вищу освіту" не передбачає відповідних повноважень Міністерства освіти і науки України щодо внесення на затвердження Кабінету Міністрів України разом із зазначеними переліками галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, проектів нормативно-правових актів чи окремих їх положень з питань регулювання праці, зокрема з питань освітньо-кваліфікаційних вимог для певних посад або провадження видів діяльності.

Отже, питання освітньо-кваліфікаційних вимог для певних посад або провадження видів діяльності не може бути предметом правового регулювання постановою Кабінету Міністрів України про затвердження переліків галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, що видається на виконання вимог пункту 7 частини першої статті 13 Закону України "Про вищу освіту".

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема засади регулювання праці і зайнятості.

Вимоги для осіб, які можуть обіймати посади, пов'язані зі здійсненням юридичної професійної діяльності, визначаються Конституцією України, Законом України "Про судоустрій і статус суддів", Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" , Законом України "Про нотаріат", Законом України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

Згідно зі статтею 148 Конституції України суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який володіє державною мовою, на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ятнадцять років, високі моральні якості та є правником із визнаним рівнем компетентності.

У статті 131² Конституції України визначено, що засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

У частині першій статті 27 Закону України "Про прокуратуру" прокурором місцевої прокуратури може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше двох років та володіє державною мовою. Для цілей цього Закону вищою юридичною освітою є освіта, здобута в Україні (або на території колишнього СРСР до 1 грудня 1991 року) за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, а також вища юридична освіта за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку.

Таким чином, вимоги для осіб, які можуть обіймати посади, пов'язані зі здійсненням юридичної професійної діяльності, визначаються Конституцією України та зазначеними вище Законами України. У зазначених вище законах вживаються категорії "вища юридична освіта" та "повна вища юридична освіта". При цьому закони не передбачають такого терміну як "повна вища освіта".

Термін, що таке вища освіта, освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти визначені у Законі України "Про вищу освіту".

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України "Про вищу освіту" вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти.

У статті 5 Закону України "Про вищу освіту" передбачено п'ять рівнів вищої освіти, серед яких є перший (бакалаврський) рівень та другий (магістерський) рівень. При цьому у законі не визначено таку категорію як "повна вища освіта" та не визначено, що будь-який з п'яти рівнів вищої освіти є "неповною вищою освітою".

У частині п'ятій статті 5 Закону України "Про вищу освіту" визначено, що особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра.

При цьому у Законі України "Про вищу освіту" вимога щодо наявності у особи ступеня бакалавра за такою спеціальністю, за якою особа хоче здобувати ступінь магістра, відсутня. Такі обмеження стосуються лише медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування.

Закони України, зокрема пункт 7 частини першої статті 13 Закону України "Про вищу освіту", який зазначений у постанові Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року №266 "Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти", як підстава для затвердження цього переліку, не передбачають необхідності Кабінетом Міністрів України уточнювати, тлумачити та розширювати визначені Конституцією України та Законами України освітньо-кваліфікаційні вимоги до осіб, які можуть обіймати певні посади чи проваджувати певні види діяльності.

Відповідно до пункту 1 § 33 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою від 18 липня 2007 року № 950 (зі змінами) (далі по тексту - Регламент Кабінету Міністрів України), головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів.

Суд установив, що головним розробником проекту акта "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. №266" є Міністерство освіти і науки України, яке у відповідності до параграфу 44 Регламенту Кабінету Міністрів України подало цей проект до Міністерства юстиції України для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою.

У пункті 5.4 пункту 5 висновку Міністерства юстиції України від 05 вересня 2016 року за результатами правової експертизи до проекту постанови зазначено, що проект постанови не відповідає вимогам нормопроектувальної техніки. Так, у висновку зазначено, що абзацом четвертим пункту 11 проекту Змін пропонується визначити, що особи, які здобули вищу освіту за спеціальностями "081 Право", "262 Правоохоронна діяльність" та "283 Міжнародне право" на першому (бакалаврському) і другому (магістерському) рівні вищої освіти і яким присуджено ступінь вищої освіти "магістр" мають право обіймати посади або займатись видами діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких визначають, наявність "повної вищої освіти". Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 266, до якої пропонуються зміни, визначено перелік галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти. Враховуючи викладене, абзац четвертий пункт 11 проекту Змін запропоновано викласти пунктом 2 проекту постанови. У висновку також зазначено, що Закон України "Про вищу освіту" не містить терміну "повна вища освіта".

Згідно з експертним висновком до проекту постанови "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. №266" та матеріалів до нього, підписаного директором Департаменту гуманітарної та соціальної політики та погодженого заступником Міністра Кабінету Міністрів 18 листопада 2016 року, серед іншого зазначено, що головним розробником не враховано пропозицій Мінюсту щодо застосування в проекті акта терміну "повна вища освіта". Юридичний департамент до пункту 1 проекту Змін зауважує, що відповідно до частини десятої статті 44 Закону України "Про вищу освіту" особа може вступити до вищого навчального закладу для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра, здобутого за іншою спеціальністю, за умови успішного проходження додаткових вступних випробувань з урахуванням середнього бала документа про вищу освіту бакалавра. Головним розробником не надано інформації стосовно урахування зауваження Урядового комітету щодо розповсюдження права обіймати посади, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої юридичної освіти, на студентів, які на даний час навчаються за відповідними спеціальностями.

Враховуючи, що вимоги для осіб, які можуть обіймати посади, пов'язані зі здійсненням юридичної професійної діяльності, визначаються Конституцією України та спеціальними Законами України, те, що в цих спеціальних законах, а також в Законі України "Про вищу освіту" не передбачено такого терміну як "повна вища освіта", відсутність у Законі України "Про вищу освіту" обмежень щодо вступу особи до вищого навчального закладу для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра, здобутого за іншою спеціальністю (за умови успішного проходження додаткових вступних випробувань з урахуванням середнього бала документа про вищу освіту бакалавра), суд дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України безпідставно залишив поза увагою зазначені зауваження Міністерства юстиції України та не врахував їх.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що постанова Кабінету Міністрів України в окремій її оскаржуваній частині є незаконною, оскільки не відповідає правовим актам вищої юридичної сили. Видаючи постанову в зазначеній окремій її частині, Кабінет Міністрів України використав повноваження, передбачене у пункті 7 статті 13 Закону України "Про вищу освіту", не з метою, з якою це повноваження надане.

Аргументи відповідача спростовані наведеною судом оцінкою.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Обґрунтований позов позивача підлягає задоволенню у спосіб, передбачений частиною дев'ятою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом визнання протиправним та нечинним пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2017 року №53 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. №266".

Відповідно до частини першої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати його резолютивну частину у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведене, сплачені позивачем судові витрати із судового збору за подання позову в сумі 640,00 грн належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача у справі на користь позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та нечинним пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2017 року № 53 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 266".

3. Зобов'язати Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.

4. Стягнути з Кабінету Міністрів за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати зі сплати судового збору в сумі 640,00 грн (шістсот сорок гривень нуль копійок) на користь ОСОБА_1.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА _1 (61001, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);

Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2).

Головуючий суддя В.А. Кузьменко

Судді Р.О. Арсірій

О.П. Огурцов