ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 серпня 2018 року № 826/1335/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Качура І.А., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Ради національної безпеки і оборони України про протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _1 звернулась до суду з позовом до Апарату Ради національної безпеки і оборони України, у якому просить суд:

- визнати протиправними та незаконними відмову суб'єкта владних повноважень - Апарату Ради національної безпеки і оборони України, викладену в листах Керівника Апарату РНБО ОСОБА_3 за вих. №974/12-12-24 від 24.05.2016 і вих. №590/22-8-2 від 05.08.2016 року ,в прийнятті ОСОБА_1 на роботу в Апарат РНБО України після закінчення Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України за державним направленням Апарату РНБО України, а саме вимогу Керівника Апарату РНБО України ОСОБА_3 до ОСОБА_1 прийняти участь у проведенні відповідного конкурсу на зайняття посад державних службовців, коли такий конкурс Апаратом РНБО буде оголошувався;

- зобов'язати керівництво Апарату Ради національної безпеки і оборони України в особі Секретаря РНБО скасувати заборону на прийом ОСОБА_1 на державну службу і роботу в Апараті РНБО України після закінчення Дипломатичної академії України за державним направленням та замовленням Апарату РНБО України, тобто без участі в конкурсі на зайняття посад державних службовців, викладену в листах Керівника Апарату РНБО ОСОБА_3 за вих.№974/12-12-24 від 24.05.2016 і вих.№590/22-8-2 від 05.08.2016 року;

- зобов'язати Відповідача прийняти ОСОБА_1 на роботу в Апарат РНБО України без проведення вказаного конкурсу та надати ОСОБА_1 посаду державного службовця не нижче тієї, що остання займала до вступу на навчання у Дипломатичної академії України Міністерства закордонних справ України, а саме: державного експерта Апарату Ради національної безпеки і оборони України, або посаду не нижче тієї, що позивачка займала до вступу на навчання, рівноцінну за оплатою праці та характером діяльності;

- стягнути з Відповідача кошти на відшкодування спричиненої ОСОБА_1 шкоди в сумі 96 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відмова відповідача у прийнятті її на роботу за результатом проходження навчання є протиправною. Позивач стверджує, що відповідач порушив її законні права та інтереси зазначивши, що для прийняття позивача на державну службу останній слід пройти конкурс на зайняття вакантних посад. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, з яких вбачається, що позивачу було відмовлено у зарахуванні на державну службу, оскільки були прийняті зміни до чинного законодавства, що передбачають конкурсний відбір до осіб, що мають наміри на зайняття вакантних посад на державній службі. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

З урахуванням положень частини шостої статті 128 КАС України, (в редакції від 13.07.2017р.) за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

Разом з тим відповідачем у судовому засіданні було клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, однак слід зазначити, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню оскільки, позивачем було обґрунтовано поважність причин пропущення строку звернення до суду та надано докази, що на підтвердження зазначених обставин.

При прийнятті судового рішення по суті судом враховано вимоги п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 р. №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017 р.), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Розпорядженням Секретаря Ради національної безпеки і оборони України від 06.06.2014 № 333/2014 "Про призначення ОСОБА_1Р." позивач призначена на посаду державного експерта Управління міжнародної безпеки та стратегічного аналізу Департаменту зовнішньополітичних аспектів національної безпеки Апарату РНБО України, в порядку переведення з Міністерства закордонних справ України, як така, що перебувала у кадровому резерві на зайняття цієї посади.

Вказана посада (державний експерт Апарату Ради) відносилась до третьої категорії посад державної служби (додаток 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 р. № 703 "Про віднесення деяких посад працівників органів державної влади, інших державних органів, установ до відповідних категорій посад державних службовців та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України").

29 серпня 2014 року ОСОБА_1 заявою поінформувала виконуючого обов'язки Секретаря РНБО України ОСОБА_4 про те, що зарахована на денну форму навчання до Дипломатичної академії України при МЗС, внаслідок чого просила звільнити її з роботи за власним бажанням в порядку, передбаченому статтею 38 Кодексу законів про працю України.

29.08.2014 р. Апаратом РНБО в особі заступника Секретаря Ради ОСОБА_4, Дипломатичною академією України при Міністерстві закордонних справ України в особі в.о. ректора цієї академії ОСОБА_5 та ОСОБА_1, як слухачем, було укладено Договір про підготовку магістра зовнішньої політики № 64.

Наказом Дипломатичної академії №25-с від 01.09.2014 р. ОСОБА_1 була зарахована слухачем першого курсу денної форми навчання за державним замовленням.

У відповідності до умов Договору № 64 25.04.2016 р. з листом №097/2016-19 стосовно працевлаштування ОСОБА_1 звернувся до Апарату РНБО ректор Дипломатичної академії ОСОБА_6

Листом № 974/12-12-24 від 24.05.2016 р. керівник Апарату РНБО ОСОБА_3 відповіла останньому відмовою в працевлаштуванні, посилаючись на те. що: «З 1 травня 20 і 6 року набрав чинності Закон України « Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII. Згідно з вимогами статті 21 цього Закону призначення на посади державної служби здійснюється лише за результатами конкурсу. Отже, у разі оголошення в Апараті Ради національної безпеки і оборони України конкурсу на зайняття вакантних посад ОСОБА_1 має право взяти у ньому участь».

Позивачка вважає дану відмову у її працевлаштуванні протиправною, а тому звернулась до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Апарат РНБО України (відповідач) є державним органом, який діє на підставі Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" та Положення про Апарат Ради національної безпеки і оборони України, що затверджене Указом Президента України від 14.10.2005 № 1446/2005 (із змінами).

Частиною четвертою статті 8 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" передбачено, що посадові особи апарату Ради національної безпеки і оборони України є державними службовцями.

Як вже було зазначено вище, починаючи з серпня 2016 позивачка виявивши власне бажання була зарахована на денну форму навчання до Дипломатичної академії України при МЗС.

При цьому, відповідно до приписів статті 30 Закону України "Про державну службу", що діяв на дату звільнення ОСОБА_1 з роботи в Апараті РНБОУ України, одночасно із звільненням з посади державної служби припинилась державна служба позивача.

Одночасно з відомостями про зарахування на навчання до згаданої академії та позивачем було надано до Апарату РНБОУ три примірники Договору про підготовку магістра зовнішньої політики №64.

Відповідно до умов даного договору №64 Апарат РНБО України, як орган державної влади, що направляв ОСОБА_1 на навчання, брав на себе зобов'язання:

- зарахувати на період навчання до кадрового резерву ОСОБА_1 на посаду державного експерта департаменту зовнішньополітичних аспектів національної безпеки, 3 категорії;

- у порядку, встановленому законодавством про державну службу, надати випускникові після закінчення навчання роботу на посаді та з оплатою праці не нижчою, ніж та. що визначена йому при зарахуванні до кадрового резерву згідно з договором, або роботу на посаді не нижче тієї, що він займав до вступу на навчання, рівноцінних за оплатою праці та характером діяльності;

- забезпечити проходження практики та стажування слухача згідно з навчальним планом;

- надіслати в місячний строк повідомлення Дипломатичній академії та Міністерству закордонних справ України про працевлаштування випускника.

Крім того, Дипломатична академія та ОСОБА_1 брали на себе відповідні зобов'язання, на виконання даного договору, а саме Дипломатична академія мала забезпечити професійну підготовку магістра, а ОСОБА_1, як слухач курсу, мала: оволодіти всіма видами теоретичної та практичної підготовки; прибути в місячний строк після закінчення навчання та відпустки на роботу до відповідного органу державної влади і відпрацювати в ньому не менш як три роки, відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в Дипломатичній академії у разі відрахування із складу слухачів, не працевлаштування за виданим направленням або припинення державної служби до закінчення трьох років після завершення навчання у Дипломатичній академії.

Слід зазначити, що на дату подання для підписання Договору №64 законодавством не було передбачено спеціального (позаконкурсного) порядку працевлаштування випускників Дипломатичної академії України при МЗС України, підпункт 2 пункту 1 запропонованої ОСОБА_1 редакції Договору було узгоджено з пунктом 19 Статуту Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 № 779.

Зокрема, відповідно до підписаного в установленому порядку 29 серпня 2014 року Договору № 64 про підготовку магістра зовнішньої політики Апаратом РНБО України, що формально направляв позивача на навчання до Дипломатичної академії України при МЗС, а фактично сприяв ОСОБА_1 у задоволенні її особистого бажання здобути освіту за спеціальністю "зовнішня політика", взято зобов'язання: "у порядку, встановленому законодавством України про державну службу, надати випускникові після закінчення навчання роботу на посаді та з оплатою праці не нижчою, ніж та, що визначена йому при зарахування до кадрового резерву згідно з договором, або роботу на посаді не нижче тієї, що він займав до вступу на навчання, рівноцінних за оплатою праці та характером діяльності" (підпункт 2 пункту 1 Договору).

При цьому, згідно з вимогами частини першої статті 15 Закону України "Про державну службу", що діяв на дату припинення державної служби ОСОБА_1, прийняття на державну службу на посади третьої - сьомої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України (виключення було передбачено частиною п'ятою статті 15 згаданого Закону для посад патронатної служби). Як зазначено вище, на дату зарахування на навчання ОСОБА_1 займала посаду, віднесену до третьої категорії посад державної служби.

Суд зазначає, що позаконкурсний порядок, на який претендувала позивачка, був передбачений лише для випускників Національної академії державного управління при Президентові України у відповідності до пункту 12 Положення про формування кадрового резерву для державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. № 199 "Про затвердження Положення про формування кадрового резерву для державної служби"). В усіх інших випадках, особа (не державний службовець), що перебував у кадровому резерві на заміщення відповідної посади мав переважне право на її заміщення при проведенні конкурсу.

Відтак судом встановлено, що на дату звільнення ОСОБА_1 з роботи в Апараті РНБО України, а саме: станом на 29 серпня 2014 року, чинним законодавством про державну службу було передбачено конкурсний порядок повторного прийняття позивача на державну службу на посаду, що була б рівнозначною тій, яку займала ОСОБА_1 до вступу на навчання до академії.

Зазначені відомості, позивач знала або як державний службовець зобов'язана була знати як на дату порушення питання про отримання дозволу від керівництва Апарату РНБО України на участь у відповідному конкурсі щодо вступу до Дипломатичної академії України при МЗС, так і після зарахування її на навчання та на дату подання до керівництва Апарату РНБО України заяви про бажання звільнитись з роботи в Апараті РНБО України.

З 1 травня 2016 року набрав чинності Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-УІІІ, який наразі залишається основним законом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби. Згідно з вимогами статті 21 цього Закону вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Частиною другою наведеної статті встановлена пряма заборона щодо прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу.

Зазначені обставини були повідомлені позивачці листами Апарату РНБОУ України від 24.05.2016 року №974/12-12/24 та від 05.08.2016 року №590/22-8-2.

Таким чином, встановлений законодавством про державну службу порядок надання ОСОБА_1 відповідної вакантної посади, на яку вона могла б бути зарахована у кадровий резерв, або іншої роботи на посаді, яка б була рівнозначною тій, яку займала ОСОБА_1 на дату зарахування на навчання, як на дату вступу на навчання до Дипломатичної академії України при МЗС, так і на дату закінчення позивачем навчання у вказаному навчальному закладі, передбачав конкурсні засади.

Відтак, у відповідача відсутній обов'язок щодо прийняття позивача на посаду державного службовця у позаконкурсний порядок та всупереч нормам чинного законодавства про державну службу.

Враховуючи вищевикладене позовні вимоги щодо визнання протиправними та незаконними відмову суб'єкта владних повноважень - Апарату Ради національної безпеки і оборони України, викладену в листах Керівника Апарату РНБО ОСОБА_3 за вих. №974/12-12-24 від 24.05.2016 і вих. №590/22-8-2 від 05.08.2016 року ,в прийнятті позивачки на роботу в Апарат РНБО України після закінчення Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України за державним направленням Апарату РНБО України, а саме вимогу Керівника Апарату РНБО України ОСОБА_3 до ОСОБА_1 прийняти участь у проведенні відповідного конкурсу на зайняття посад державних службовців, коли такий конкурс Апаратом РНБО буде оголошуватися є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що дані листи якими позивача було повідомлено про можливість прийняти участь у конкурсному відборі на зайняття посад державних службовців коли такий конкурс Апаратом РНБО буде оголошуватися є інформативними та жодним чином не порушують права та інтереси позивачки.

Не підлягають задоволенню й інші позовні вимоги, оскільки вони є похідними від заявленої позовної вимоги про визнання протиправними та незаконними відмову суб'єкта владних повноважень - Апарату Ради національної безпеки і оборони України, викладену в листах Керівника Апарату РНБО ОСОБА_3 за вих. №974/12-12-24 від 24.05.2016 і вих. №590/22-8-2 від 05.08.2016 року, в прийнятті позивачки на роботу в Апарат РНБО України. Водночас з оскаржуваних позивачем листів не вбачається будь-якої застосованої відповідачем заборони на прийом ОСОБА_1 на державну службу і роботу в Апараті РНБО України після закінчення Дипломатичної академії України за державним направленням та замовленням Апарату РНБО України.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя І.А. Качур