ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 вересня 2018 року № 826/14459/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючий суддя Огурцов О.П., судді Арсірій Р.О., Кузьменко В.А., при секретарі судового засідання Кириллові М.С. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

Кабінету Міністрів України

про

визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

представник позивача - не прибув,

представник відповідача - не прибув,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016, адміністративний позов залишено без розгляду відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.09.2017 вищевказані ухвали скасовані, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2017 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

26.03.2018 позивачем подано уточнений адміністративний позов в якому викладено в новій редакції пункт 2 прохальної частини визначивши інший спосіб отримання компенсації. Зазначені уточнення прийнято судом.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не виконано взяті на себе державою зобов'язання по виконанню міжнародних договорів, а саме Угоди між Урядом УРСР і Польським Комітетом Національного Визволення «Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР » від 09.09.1944, щодо ком пенсації майна сім'ї позивача, як вимушеним переселенцям із Польщі у 1945 році. Позивач у судове засідання не прибув, в наданій суду уточненій позовній заяві зазначив, що не заперечує щодо розгляду справи без його участі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав суду письмові заперечення на адміністративний позов в яких зазначив про те, що позивачем не доведено: що з його сім'єю, яка була переселена з Польщі на Україну згідно з Угодою між Урядом УРСР і Польським Комітетом Національного Визволення «Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР » від 09.09.1944, не було проведено розрахунок вартості майна залишеного евакуйованими у Польщі, згідно з законами, що існували в Українській Радянській Соціалістичній Республіці; що його сім'я мала права на наділяння землею для ведення одноосібного господарства в розмірах не менших ніж ті, якими вона користувались до евакуації, оскільки невідомо чи була розміщена ця сім'я в колгоспному господарстві (частина четверта статті 1 Угоди), чи була наявна відмова виконання Урядом УРСР вищевказаних положень Угоди; що позивач має право на відшкодування (компенсацію) вартості всієї земельної ділянки залишеною евакуйованою сім'єю у Польщі згідно з зазначеною Угодою, оскільки з довідки Державного архіву Львівської області від 27.02.2007 № Г-268-07/п вбачається, що сім'я ОСОБА_1 складалася з семи осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні. Під час судового розгляду справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до Евакуаційного листа від 13.02.1945 № 172 ОСОБА_3 з дозволу Головного Уповноваженого Уряду Української РСР була евакуйована в Запорізьку область УРСР разом з членами її сім'ї дочками ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5, сином ОСОБА_1, батьками ОСОБА_9, ОСОБА_10,

Відповідно до опису майна, що залишається ОСОБА_6 в с. Обша Білгородського району Люблінського воєводства Польщі було залишено майно загальною вартістю 79 000 карбованців, а саме: житловий будинок побудований у 1929 році кубатурою 180м., вартістю 3200карбованців; сарай для худоби побудований у 1931 році кубатурою 162м., вартістю 1800 карбованців; сарай для хліба побудований у 1925 році, кубатурою 150м., вартістю 1650 карбованців; колодязь побудований у 1929р.вартістю 150карбованців; забор вартістю 100 карбованців; ліжко 3 шт. (кроваті) вартістю 150карбованців; стіл вартістю 50карбованців, стілець 3шт. (штуль) вартістю 60 карбованців; шафа 2шт.вартістю 180 карбованців; бочки 2шт.вартістю 220карбованців; скриня 2шт.вартістю 340карбованців.

Згідно з архівною довідкою виданою Державним архівом Львівської області від 27.02.2007 № Г-268-07/п сім'я ОСОБА_3 при переселенні мала всього 11,2 га землі, з них орної 7 га.

ОСОБА_1 було подано до Кабінету Міністрів України звернення щодо можливості отримання компенсації за майно, залишене родиною на території Республіки Польща внаслідок примусового переселення до УРСР.

Листами від 28.04.2015 № Г-7513/8.1 та від 26.06.2013 № Г - 8278/12.2 повідомлено наступне: "Переселення українців з території Польщі у 40-х - 50-х роках XX століття здійснювалось на підставі Угоди між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного Визволення «Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР» від 09 вересня 1944 року (далі - Угода) та Договору між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Польською Республікою «Про обмін ділянками державних територій» від 15 лютого 1951 року, яким передбачалось відселення населення.

Частиною четвертою статті 1 Угоди визначалося, що Уряд Української Радянської Соціалістичної Республіки заявляє, що евакуйовані на територію Української Радянської Соціалістичної Республіки розміщуються згідно з їх бажанням або в колгоспному господарстві, або наділяються землею для ведення одноосібного господарства в розмірах, не менших, ніж ті, якими вони користувались до евакуації, але не більше 15 га на одне господарство. Селяни, які переселяються на територію Української Радянської Соціалістичної Республіки, якщо вони навіть і не мали землі на момент евакуації, в разі їх бажання будуть наділені землею на загальних підставах.

Згідно з частиною шостою статті 3 Угоди вартість -рухомого, а також нерухомого майна яке лишається після евакуації, повертається евакуйованим за страховою оцінкою згідно із законами, що існують в Українській Радянській Соціалістичній Республіці і відповідно в Польській державі. В разі відсутності страхової оцінки майно оцінюється Уповноваженими і Представниками Сторін.

06 травня 1957 року в м. Варшава було укладено Протокол між Урядом І Української Радянської Соціалістичної Республіки і Урядом Польської І Республіки до Угоди 1944 року.

Статтею 4 цього Протоколу передбачалося, що остаточний взаємний розрахунок між Сторонами, зв'язаний з евакуацією українського населення з території Польщі до УРСР і польських громадян з території УРСР до Польщі, буде проведений згідно з підписаними актами і після підрахування всіх позначених Сторонами витрат по евакуації відповідно до абзацу другого статті 6 Угоди від 09 вересня 1944 року. Цей взаємний розрахунок буде проведений за згодою Сторін грошима або в натурі поставками сільськогосподарської і промислової продукції.

За інформацією Міністерства фінансів України розрахунки з переселенцями з Польщі проводились через обласні, районні, міські та і селищні фінансові відділи у порядку, визначеному відповідною інструкцією по здійсненню зазначеної Угоди між Урядом Української РСР і Польським Комітетом Національного Визволення.

До 1975 року витрати на проведення розрахунків з переселенцями передбачалися в республіканському бюджеті УРСР. З 1975 року і до цього часу законами про бюджет УРСР та державний бюджет України такі витрати не передбачалися.

Окремого закону, який визначав би статус осіб, що були примусово виселені з території Польщі на територію України у 1944-1946 роках, та вирішував питання повернення майна, яке було залишене на території Польщі під час переселення, або виплати компенсації за нього, питання успадкування цих прав, на сьогодні немає.

Натомість пунктом 11 статті 9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що особи, які після 09 вересня 1944 року були переселені на територію України з території інших країн, вважаються учасниками війни (зміни внесено згідно із Законом України від 02 жовтня 2003 року № 1219-ІV)_.

Відповідно до статті 14 зазначеного Закону для учасників війни передбачено низку пільг.

Для вирішення питання щодо надання статусу учасника війни заявникам необхідно звертатися до комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Комісії створені та діють згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 року № 458 «Про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі - постанова Кабінету Міністрів України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України комісії розглядають за зверненням громадян справи з питань встановлення статусу учасника війни за місцем перебування їх на пенсійному обліку, за місцем роботи, а для осіб, які не є пенсіонерами, за місцем проживання.

При цьому пунктом 7 Типового положення про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 травня 1996 року № 79 (у редакції наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 06 серпня 2003 року № 218), передбачено, що підставою для встановлення статусу учасника війни, зокрема, є евакуаційний лист (архівна довідка), з яким необхідно звернутися до управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання.

При розгляді питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни, комісії можуть брати до уваги документи інших держав, які в установленому порядку підтверджені державними органами колишнього СРСР, України або міжнародними угодами (пункт 17 вказаного Типового положення).

Крім того, повідомляємо, що відповідно до Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 389, Мінсоцнолітики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин; соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Принагідно інформуємо, що листи Міністерства юстиції не встановлюють норм права і мають інформаційний характер."

Позивач вважаючи , що Урядом України було допущено бездіяльність по виконанню взятих державою на себе зобов'язань по виконанню міжнародних договорів, щодо компенсації майна його сім'ї, як вимушеним переселенцям із Польщі у 1945 році звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси за захистом яких позивач звернувся до суду не були порушені з огляду на наступне.

Відповідно до статей 6 та 7 Закону України "Про правонаступництво України" Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України. Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 1 Двосторонньої Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР від 09.09.1944 обидві Договірні Сторони зобов'язуються по підписанні цієї угоди приступити до евакуації всіх громадян української, білоруської, російської і русинської національностей, що проживають в Хелмському, Грубешувському, Томашувському, Любачувському, Ярославському, Перемишльському, Ліськовському, Замостінському, Красноставському, Білгорайському, Влодавському повітах і в інших районах Польщі, де можуть виявитися громадяни української, білоруської, російської і русинської національності, які побажають переселитися з території Польщі на Україну, та приступити до евакуації всіх поляків і євреїв, що перебували в польському громадянстві до 17 вересня 1939 року, які проживають в західних областях УРСР і бажають переселитися на територію Польщі. Евакуації підлягають лише ті з перелічених в абзаці 1 осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація в добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі. Уряд Української Радянської Соціалістичної Республіки заявляв, що евакуйовані на територію Української Радянської Соціалістичної Республіки розміщуються згідно з їх бажанням або в колгоспному господарстві, або наділяються землею для ведення одноосібного господарства в розмірах не менших ніж ті, якими вони користувались до евакуації, але не більше 15 га на одно господарство. Селяни, які переселяються на територію Української Радянської Соціалістичної Республіки, якщо вони навіть і не мали землі на момент евакуації, в разі їх бажання будуть наділені землею на загальних підставах.

Частиною шостою статті 3 вказаної Угоди встановлено, що вартість рухомого, а також нерухомого майна, яке лишається після евакуації, повертається евакуйованим за страховою оцінкою згідно з законами, що існують в Українській Радянській Соціалістичній Республіці і відповідно в Польській державі. В разі відсутності страхової оцінки, майно оцінюється Уповноваженими і Представниками Сторін.

Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Відповідно до пунктів 2, 6 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України: вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

Частиною першою статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" встановлено, що діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Згідно з частиною першою статті 19 зазначеного Закону діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України у сфері зовнішньої політики забезпечує відповідно до закону про міжнародні договори вирішення питань щодо укладення та виконання міжнародних договорів України.

Таким чином, Двосторонньою Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР від 09.09.1944 передбачено, що евакуйовані з території Польщі на територію Української Радянської Соціалістичної Республіки розміщуються згідно з їх бажанням або в колгоспному господарстві, або наділяються землею для ведення одноосібного господарства в розмірах не менших ніж ті, якими вони користувались до евакуації, але не більше 15 га на одно господарство та їм повертається вартість рухомого, а також нерухомого майна, яке лишається після евакуації за страховою оцінкою згідно з законами, що існують в Українській Радянській Соціалістичній Республіці і відповідно в Польській державі.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянин, розробляє проекти закону про Державний бюджет України, забезпечує відповідно до закону про міжнародні договори вирішення питань щодо укладення та виконання міжнародних договорів України.

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій евакуаційного листа від 13.02.2015 № 172, опису майна, що залишається та архівної довідки від 27.02.2007 № Г-268-07/п виданої Держаним архівом Львівської області мати позивача ОСОБА_3 та членів її сім'ї, у тому числі позивача, було евакуйовано з території Польщі в Запорізьку область УРСР. При цьому на території Польщі, в с. Обша Білгородського району Люблінського воєводства Польщі було залишено майно загальною вартістю 79 000 карбованців належне діду позивача ОСОБА_6 та належні сім'ї землі всього 11,2 га, з них орної - 7 га.

Позивач звернувся до суду, оскільки за його твердженням йому та його родині не було виплачено компенсацію за майно, залишене родиною на території Республіки Польща внаслідок примусового переселення до УРСР відповідно положення Двосторонньої Угоди між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР від 09.09.1944.

При цьому, доказів на підтвердження того, що в період з 1945 року по дату звернення до суду йому та його родині чи окремо комусь з члені його родини не було виплачено компенсацію за залишене на території Польщі майно та землі позивачем суду надано не було.

Також позивачем у позовній заяві не було зазначено про вжиття ним заходів з метою встановлення відомостей та отримання документів щодо наявності/відсутності факту компенсації його родині залишених на території Польщі майна та землі.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Пунктом 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є доведення особою наявності тих обставин, з якими вона пов'язує відповідне порушення права або законного інтересу.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що позивачем не надано суду, як доказів на підтвердження факту того, що йому та його родині не було виплачено компенсацію за залишене на території Польщі майно та землі з 1954 року, так і не зазначено про вжиття ним заходів з метою встановлення відомостей та отримання документів щодо наявності/відсутності факту відповідного факту, у суду відсутні підстави для висновку про те, що Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки не було виконано зобов'язань відповідно до Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР від 09.09.1944, а отже у відсутня підстави про перехід відповідного, не виконаного за твердженням позивача обов'язку до позивача.

Таким чином, оскільки у суду відсутні підстави для висновку про перехід до відповідача обов'язків за Угодою між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР від 09.09.1944 щодо компенсації родині позивача за залишене на території Польщі майно та землі, то відповідно і відсутні підстави для висновку про допущення відповідачем бездіяльності по виконанню міжнародних договорів щодо компенсації майна сім'ї позивача, як вимушеним переселенцям з Польщі у 1945 році та зобов'язання здійснити відповідну компенсацію.

З огляду на зазначене, керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Кабінету Міністрів України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00019442) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.П. Огурцов

Судді Р.О. Арсірій

В.А. Кузьменко