Справа № 741/714/15 Провадження № 22-ц/795/1060/2018

Головуючий у I інстанції - Киреєв О. В. Доповідач - Боброва І. О.

Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2018 року

м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Бобрової І.О.,

суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

сторони:

позивачі -ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення сторін в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 24 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання неправомірними дій банку, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

місце ухвалення судом першої інстанції рішення - м.Носівка Чернігівської області,

дата складання судом першої інстанції повного тексту рішення -дані відсутні,

У С Т А Н О В И В:

В травні 2015 року ОСОБА_2 звернулась з позовом, в якому, просила стягнути з АТ Ощадбанк матеріальну шкоду (без визначення конкретної суми) та 5000 грн моральної шкоди, понесені по справі судові витрати. В обґрунтування своїх вимог зазначала, що на виконання рішення Європейського суду з прав людини на її ім'я надійшли кошти в сумі 170 842 грн 63 коп., які 12.09.2014 були зараховані відповідачем на її пенсійний рахунок з утриманням банком з цієї суми 854 грн 22 коп, як комісії. Після тривалих звернень до відповідача, останнім 19.03.2015 незаконно утримані кошти в сумі 854 грн 22 коп були зараховані на її поточний рахунок. У зв'язку з чим, позивач просила стягнути з відповідача кошти з врахуванням індексу інфляції з 12.09.2014, пеню в сумі 3% річних від простроченої суми, штраф за прострочку платежу, завдану моральну шкоду, оцінену нею в 5000 грн.

03.08.2015 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до відповідача ПАТ «Державний ощадний банк України» з позовом, в якому просили визнати незаконними дії банку щодо несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, стягнути матеріальну шкоду, розмір якої визначить експертиза; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 500 грн, за неповідомлення позивачів про надходження коштів від Міністерства юстиції України стягнути матеріальну шкоду, яку визначить судова експертиза, та по 1000 грн кожному позивачу в рахунок завданої моральної шкоди; за розголошення банківської таємниці про надходження коштів від Міністерства юстиції України стягнути кожному позивачу по 2500 грн на відшкодування моральної шкоди; за не відкриття поточного рахунку згідно з нотаріальною довіреністю на ОСОБА_3 стягнути матеріальну шкоду, що визначить судова експертиза, та відшкодувати моральну шкоду 20000 грн ОСОБА_2; за нарахування комісійної винагороди в сумі 854 грн 22 коп ОСОБА_3 стягнути матеріальну шкоду, що визначить бухгалтерська експертиза та 5000 грн моральної шкоди.

Ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 21.08.2015, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, зазначені вище позови були об'єднані в одне провадження.

В подальшому, уточнивши свої вимоги 14.09.2015 (а.с.142-144 том 1 ) та 05.10.2017 (а.с.60-82 том 3), позивачі остаточно просили:

- визнати неправомірними дії Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» при зарахуванні грошових коштів, що надійшли до банку; неповідомленні отримувачів грошових коштів про їх надходження; нарахуванні комісійної винагороди; розголошення банківської таємниці, відмові у відкритті поточного рахунку та порушенні прав клієнта при отриманні депозиту;

- стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5 387,51 грн;

- стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5 607,89 грн.

- стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди по 10000 грн кожній;

- стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1002 грн. понесених ними судових витрат.

Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 24 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено частково, визнано «неправомірними дії Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» при зарахуванні грошових коштів, що надійшли до банку, неповідомленні отримувачів грошових коштів про їх надходження, нарахуванні комісійної винагороди, розголошення банківської таємниці, відмові у відкритті поточного рахунку та порушенні прав клієнта при отриманні депозиту». Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5387,51 грн та 1000 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5 607,89 грн. та 1000 грн моральної шкоди, стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 1832 грн. 58 коп судових витрат, на користь ОСОБА_3 - 1056 грн судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять змінити рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди, визначивши розмір відшкодування в сумі 10 000 грн, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Апелянти зазначають, що працівниками банку були допущені грубі порушення їх прав, а саме: неповідомлення їх як клієнтів про надходження коштів, розголошення відомостей, які становлять банківську таємницю, незаконне списання комісійної винагороди при зарахуванні грошових коштів на рахунок, відмова працівників банку відкрити поточний рахунок на ім'я ОСОБА_3 на підставі виданої нею нотаріальної довіреності, не дотримано обов'язок банку за розпорядженням клієнта видати з його рахунку грошові кошти готівкою при зверненні клієнта в період операційного часу, видача коштів депозиту дрібними купюрами загальною вагою до 20 кг. При цьому суд не мотивував, в чому полягає висновок суду про часткове задоволення вимог щодо відшкодування моральної шкоди, не врахувавши, що з вересня 2014 року вони перебувають в стресовому стані через своє безправне положення, виснаженість нервової системи, відчувають почуття приниженості, зверхнього ставлення відповідача. Відповідач в добровільному порядку не відшкодував завданих моральних страждань, вони змушені приймати участь в судових процесах, що збільшує ступінь їх страждань. Апелянти вважають, що позов про відшкодування моральної шкоди вони заявили в межах розумного, він підтверджений обставинами справи.

В апеляційній скарзі ПАТ «Державний ощадний банк України» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, невірну оцінку доказів та неправильне встановлення обставин справи.

Апелянт зазначає, що суд не зазначив, яким законом встановлюється обов'язок банку повідомляти отримувачів грошових коштів про їх надходження та порядок такого повідомлення. Суд не встановив, коли позивачами було подано до відповідача розрахунковий документ з дорученням на переказ коштів, а отже не довів факт порушення строків зарахування коштів на рахунки позивачів. Також в справі міститься договір про відкриття та обслуговування рахунку, надання платіжної карти від 18.09.2014, що спростовує доводи позивачів про відмову банку у відкритті поточного рахунку. Відповідач вказує, що суд не дослідив факт наявності заподіяної позивачам шкоди, протиправність діяння банку, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням банку і вини останнього в її заподіяні. Також апелянт звертає увагу на допущені судом порушення норм процесуального права, а саме порушення судом тайни нарадчої кімнати, не проголошення після виходу з нарадчої кімнати вступної та резолютивної частини рішення, виготовлення повного тексту рішення суду від 24.11.2017 із порушенням строку. Копію цього рішення банком було отримано лише 09.07.2018, після неодноразових звернень до суду із заявами повідомити результати розгляду справи.

У відзиві на апеляційну скаргу, подану ПАТ «Державний ощадний банк України», позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказують, що суд на законних підставах прийшов до висновку про неправомірні дії банку та відшкодування у зв'язку з чим матеріальної та моральної шкоди.

ПАТ «Державний ощадний банк України» у своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу останніх залишити без задоволення, рішення суду скасувати і відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач вважає доводи апеляційної скарги позивачів необґрунтованими та недоведеними. Зазначає, що суд першої інстанції не дослідив факт наявності заподіяної позивачам шкоди, протиправність діяння АТ «Ощадбанк», наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням, вини банку в її заподіянні. Також відповідач посилається на те, що між позивачами та АТ «Ощадбанк» виникли договірні правовідносини, а нормами чинного законодавства стягнення моральної шкоди за порушення умов договору не передбачено.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції частково не відповідає.

Розглядаючи справу та ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що права позивачів як клієнтів банку були порушені неправомірними діями відповідача, які були допущені при зарахуванні грошових коштів, що надішли позивачам на виконання рішення Європейського суду з прав людини, та при їх видачі. Розмір матеріальної шкоди підтверджений висновком експертизи, розмір морального відшкодування судом визначено у розмірі 1000 грн кожному позивачу, враховуючи ступінь їх страждань.

Такі висновки суду першої інстанції частково не відповідають обставинам справи та зібраним у справі доказам.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини, винесеним у справі «ОСОБА_2 проти України», яке набуло статусу остаточного 17.01.2014, Міністерство юстиції України 09.09.2014 перерахувало у ПАТ «Державний ощадний банк України» на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти по 170 842 грн 63 коп кожній.

Ці суми були зараховані 10.09.2014 на транзитний рахунок банку для подальшого перерахування на особисті рахунки ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Вказані грошові кошти в сумі 169 998 грн 41 коп були перераховані на поточний пенсійний рахунок позивача ОСОБА_2 12.09.2014, а на рахунок ОСОБА_3 - 18.09.2014, у день відкриття на її ім'я відповідного карткового рахунку.

Дані обставини підтверджуються копіями платіжного доручення №5302 від 03.09.2014 та меморіальних ордерів від 10 та 18 вересня 2014 р (а.с.91-94 том 2), копією ощадної книжки на ім'я ОСОБА_2 із записом про зарахування коштів 12.09.2014 (а.с.95 том 3) та листуванням між сторонами, зокрема, листом відповідача на а.с.55 том 2 в якому відповідальна особа відповідача вказує саме ці строки зарахування коштів на рахунки позивачів. Зазначене спростовує доводи апелянта-відповідача з цього питання.

Відповідно до п.п. 30.1, 30.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк отримувача в разі надходження суми переказу

протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок

отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день

або в день (дата валютування), зазначений платником у

розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.

Отже, в порушення зазначеної норми закону, ПАТ «Державний ощадний банк України» перерахував кошти на рахунок ОСОБА_2 не в день їх надходження від Міністерства юстиції України, 09.09.2014, або на наступний робочий день 10.09.2014, а тільки 12.09.2014.

Відповідно до ч.2 ст.1068 ЦК України, банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Згідно з ст.1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки відповідач, як боржник, прострочив виконання зобов'язання, відповідно до ст. 625 ЦК України, повинен виплатити за період з 10 по 11.09.2014 три проценти річних, а саме 28,08 грн. Вірність розрахунку позивача ОСОБА_2 в цій частині підтверджена висновком №С-75 судової економічної експертизи від 16.06.2017 (а.с.28 том 3). Підстави для стягнення інфляційних втрат за цей період відсутні, так як сума боргу виникла і була погашена з 01 по 15.09.2014 (лист ВСУ від 01.07.2014).

В цій частині суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про незаконність дій відповідача.

Стосовно вимог ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій відповідача щодо затримки у перерахунку коштів в період з 09.09.2014 по 18.09.2014, то вони не є такими, що підлягають задоволенню. Позивач ОСОБА_3 не заперечувала тієї обставини, що на час надходження коштів вона не мала відкритого рахунку в установі відповідача. Дані про її звернення до відповідача за виплатою цих коштів з часу їх надходження до відкриття нею рахунку в банку, матеріали справи не містять. Картковий рахунок був відкритий тільки 18.09.2014, що сторонами не заперечується. В цей же день гроші були перераховані на даний рахунок. Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» на час здійснення переказу коштів в сумі 170842,63 грн на ім'я ОСОБА_3 не передбачав повідомлення отримувача коштів про наявний переказ. Стаття 31 вказаного вище Закону передбачала лише повідомлення платника ( особи, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів) протягом п'яти днів після неотримання протягом 30 днів отримувачем переказу. Оскільки судом не встановлено неправомірних дій відповідача у стягненні з останнього 3% річних та інфляційних втрат за період з 09.09.2014 по 18.09.2014, що заявлено ОСОБА_3, слід відмовити.

З цих же підстав не підлягали задоволенню вимоги позивача ОСОБА_2 щодо визнання незаконними дій відповідача щодо неповідомлення її про надходження грошей з Міністерства юстиції України, які були 12.09.2014 зараховані на її поточний пенсійний рахунок та відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Доводи позивача, що викладені у відзиві з цього приводу, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивач ОСОБА_2 не надала суду доказів того, що укладений між нею та відповідачем договір про відкриття поточного пенсійного рахунку передбачав обов'язок банківської установи повідомляти вкладника про зарахування коштів на належний останньому рахунок. Приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та глави 72 ЦК України на час виникнення спору також не містили такого обов'язку банку. Враховуючи вказане, відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності за невиконання зобов'язання, якого він не мав.

Не вірно суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог позивачів про визнання незаконними дій відповідача щодо розголошення банківської таємниці.

Відповідно до ч.1,2 ст.1076 ЦК України, банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність. У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

Згідно з ст. 60 ч.1 Закону України «Про банки та банківську діяльність», інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.

В своїй позовній заяві позивачі вказували на незаконне розкриття працівниками АТ Ощадбанк ТВБВ №10024/0260 банківської таємниці, а саме повідомлення невідомій кількості мешканців міста Носівка Чернігівської області про надходження на ім'я позивачів «дармових коштів». Позивачі наголошували, що саме такий статус надходженням з Мінестерства юстиції на їх ім'я надали працівники бухгалтерії банку-відповідача (а.с.90 том 1). В позовній заяві позивачі зазначили, що їм не відомо хто саме з працівників банку відкрив банківську таємницю.

Під час розгляду справи судом першої інстанції, позивачі заявили клопотання про допит в якості свідка матері ОСОБА_3 - ОСОБА_4, яка показала, що при перерахуванні нею 15.09.2014 коштів своїй дочці ОСОБА_3, касир філії Ощадбанку ОСОБА_5 повідомила їй про надходження на ім'я її дочки великої суми грошей, яку остання повинна прийти і отримати.

В свою чергу свідок ОСОБА_5 заперечувала факт розкриття нею банківської таємниці. Суд першої інстанції критично поставився до показань свідка ОСОБА_5 та прийняв до уваги показання свідка ОСОБА_4, спираючись на те, що показання свідка ОСОБА_5 спростовуються показаннями свідка ОСОБА_4 та поясненнями позивачів.

Однак, при ухваленні рішення в цій частині, суд не звернув уваги на те, що за приписами ст.57 ЦПК України (2004 р), пояснення сторін не є доказом.

Свідок ОСОБА_4 є близьким родичем позивача ОСОБА_3, крім того, слід зазначити, що позивачі в позовній заяві стверджували про розкриття банківської таємниці "працівниками" філії банку, не вказуючи конкретних осіб і не зазначали конкретних осіб, яким була повідомлена банківська таємниця, тому саме до показань свідка ОСОБА_4, з урахуванням наявних у справі доказів, суд першої інстанції повинен був поставитися критично.

За неодноразовими зверненням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приводу розкриття банківської таємниці ПАТ «Державний ощадний банк України» проводив перевірки. В цих зверненнях також відсутні посилання на осіб, які розкрили банківську таємницю. Факти, що викладені у зверненні не підтвердилися, про що свідчать відповіді на а.с.109-111 том 1. Даних про звернення позивачів до правоохоронних органів з цього ж приводу матеріали справи не містять.

Підстави для відшкодування моральної шкоди з огляду на недоведеність цієї частини позовних вимог - відсутні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України (в редакції що діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції), кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи спір сторін в частині визнання незаконними дій відповідача, що виразилися у відмові відповідача відкрити за довіреністю на ім'я ОСОБА_6 поточного рахунку на ім'я ОСОБА_3 суд виходив з доведеності даної обставини на підставі не заперечення сторін про наявність довіреності та доведеності намірів ОСОБА_6 відкрити саме поточний рахунок. На порушення п.1ч.1 ст.214 ЦПК України (в редакції що діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції), суд не зазначив будь-яких доказів, які свідчили про «наміри» ОСОБА_6 відкрити саме поточний рахунок на ім'я ОСОБА_3 При ухваленні рішення в цій частині суд першої інстанції послався на ст.1066 ч.1 ЦК України, яка регулює відносини сторін за наявності укладеного договору банківського рахунку. Вказана стаття спірні правовідносини не регулює.

На а.с.98 том.1 міститься копія довіреності від ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_6, що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 17.09.2014. Довіреність видана на право представництва ОСОБА_3 в банківських установах. На підставі даної довіреності між представником ОСОБА_3 - ОСОБА_6 та банком був укладений договір №602324 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки. Також в цей же день на ім'я ОСОБА_3 був відкритий рахунок НОМЕР_3. Про намір відкрити саме картковий рахунок свідчить власноруч написана ОСОБА_6 заява про відкриття такого рахунку. Будь-яких інших заяв про відкриття інших рахунків ОСОБА_6 не подавав. В цей же день на даний рахунок були за меморіальним ордером №55304967 зараховані кошти в сумі 169988,41 грн. 07.10.2014 частина грошей з даного рахунку була отримана позивачем ОСОБА_3, що за змістом ст.241 ЦК України, свідчить про схвалення правочину, що вчинений від імені ОСОБА_3 її представником ОСОБА_6

Щодо незгоди з відкриттям на своє ім'я карткового рахунку позивач ОСОБА_3 звернулася до відповідача тільки 17.02.2015. Дане звернення було розглянуто, про що надана відповідь 17.03.2015 за №20/1662.

Колегія судді вважає, що позивач ОСОБА_3 не довела своїх вимог щодо незаконності дій відповідача та завдання їй збитків та моральної шкоди через відкриття її представником не поточного, а карткового рахунку через що вона отримала належні їй кошти тільки 07.10.2014.

В цій частині колегія суддів приймає доводи апелянта - відповідача та не приймає до уваги доводи, викладені у відзиві позивачів.

Рішення суду першої інстанції від 24.11.2017 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання незаконними дій відповідача щодо порушення прав клієнта при отриманні депозиту є законним і обґрунтованим.

17.09.2014 між ОСОБА_2 та банком був укладений договір №18525525 на вклад «Депозитний» в сумі 159990 грн строком на 7 днів (а.с.107 том 3).

За змістом ст.2 ст.1060 ЦК України (що діяла на час виникнення спору), за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Сторонами не заперечується, що 17.09.2014 позивач ОСОБА_2 замовила в банку для видачі їй гроші в сумі 149 990 грн 01.10.2014. Відповідачем визнавалася та обставина, що в цей день в операційній програмі банку не працювала функція нарахування та видачі відсотків за депозитними рахунками, тому неможливо було закрити депозитний рахунок (а.с.55 том 2). Через вказані обставини позивач ОСОБА_2 не змогла отримати власний депозит на першу вимогу і отримала його в цей же день 01.10.2014 після 16 години.

Оскільки в судовому засіданні знайшов своє підтвердження той факт, що гроші позивачеві ОСОБА_2 були видані не на першу вимогу, позов останньої в цій частині є ґрунтовним.

Також обґрунтовано судом першої інстанції були задоволені вимоги позивачів про стягнення на користь позивачів 3% річних та інфляційних втрат від суми 854,22 грн за невчасне повернення утриманої банком при надходженні коштів комісійного нарахування в розмірі 0,5% від суми ( 854,22 грн).

Відповідач в листах від 17.03.2015 №11-06/1661 (а.с.27 том 1), від 20.03.2015 №11/5-22/643/617 с (а.с.33 том 1), від 28.04.2015 №20/2409 (а.с.32 том 1) визнавав факт незаконного утримання комісійної допомоги в сумі 854,22 грн при перерахуванні коштів з Міністерства юстиції України громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Вказані суми були повернуті (зараховані) на рахунки позивачів 19.03.2015. Позивач ОСОБА_2 за період з 12.09.2014 по 19.03.2015 має право на отримання 3% річних та інфляційних втрат, а саме 13,27 грн та 282,16 грн відповідно. Позивач ОСОБА_3 має таке ж право за період з 18.09.2014 по 20.03.2015 (а.с.117 том 3), а саме 12,92 грн та 250,13 грн відповідно.

Розрахунок цих сум підтверджений висновком №С-75 судової економічної експертизи від 16.06.2017 (а.с.28 том 3).

Доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав для його притягнення до відповідальності за порушення грошового зобов'язання колегія суддів до уваги не приймає.

Предметом позову у цій справі є (окрім визнання дій незаконними) стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період невиконання грошового зобов'язання щодо перерахування коштів і моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

За змістом ст. 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що приписи ст.625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16.

Розмір 3% річних та інфляційних втрат, що вказані вище, був визначений висновком №С-75 судової економічної експертизи від 16.06.2017.

Вимоги позивачів про відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції задоволені частково в сумі по 1000 грн кожній з позивачів. Колегія судді частково погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, частково приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині.

Згідно з ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. 3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Судом було встановлено факт незаконності дій відповідача та факт завдання моральної шкоди позивачам, яка виразилася в душевних переживаннях, пов'язаних з невчасним перерахуванням коштів, утриманням комісії та невидачею депозиту на першу вимогу, а також необхідністю доводити свою правоту, що тривало декілька місяців. Проте, з врахуванням того, що частина заявлених позовних вимог не знайшла свого підтвердження, колегія суддів вважає, що розмір стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди повинен бути зменшений.

Колегія суддів вважає, що адекватним і таким, що відповідатиме обсягу завданих моральних страждань буде сума 300 грн на користь ОСОБА_2 та 100 грн на користь ОСОБА_3 Такий розмір моральної шкоди визначений судом апеляційної інстанції, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо безпідставності стягнення моральної шкоди колегія суддів до уваги не приймає. Заподіяння відповідачем позивачам моральної шкоди незаконністю дій доведена, про що зазначено вище.

Не можуть бути прийняті до уваги доводи апелянтів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приводу збільшення розміру моральної шкоди з підстав викладених вище.

Судові витрати, понесені позивачами в суді першої інстанції на підставі ст. 141 ЦПК України, підлягають компенсації пропорційно задоволених вимог.

Як вказувалося вище, позовні вимоги позивача ОСОБА_2 задоволені частково, окрім визнання протизаконними дій відповідача, на її користь стягнуто на підставі ст.625 ЦК України 323,51 грн (28,08 грн + 13,27 грн + 282,16 грн =323,51) та моральна шкода 300 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_2 в частині відшкодуванні збитків задоволені на 6% (323,51 х 100 : 5387,57 = 6), а вимоги про відшкодування моральної шкоди на 3% (300 х 100 : 10000 = 3).

Позовні вимоги ОСОБА_3 також задоволені частково, окрім визнання протизаконними дій відповідача, на її користь стягнуто на підставі ст.625 ЦК України 263,05 грн (12,92 грн + 250,13 грн =263,05) та моральна шкода 100 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_3 в частині відшкодування збитків задоволені на 4,7% (263,05 х 100 : 5607,89 = 4,7), а вимоги про відшкодування моральної шкоди на 1% (100 х 100 : 10000 = 1).

Оскільки позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивалися на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», вони звільнені від сплати судового збору на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів». Помилково сплачені позивачем ОСОБА_2 за квитанціями від 25.05.2015 № 169 та 170 суми 243,60 грн та 243,6 грн підлягають поверненню позивачеві на підставі ст.7 ч.1 п.1 Закону України «Про судовий збір». Всього 487,2 грн. Відповідне клопотання про повернення цих коштів містяться в матеріалах справи.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, з відповідача на користь держави слід стягнути суму 243,6 грн - за вимоги немайнового характеру (визнання дій незаконними), 14,62 грн - за вимоги про відшкодування інфляційних та 3% річних (243,6 х 6 : 100 = 14,62) та 7,31 грн за задоволені вимоги про відшкодування моральної шкоди (243,6 х 3 : 100 =7,31). Загалом за частково задоволений позов ОСОБА_2 265,53 грн (243,6 +7,31+14,62 =265,53).

Аналогічні підрахунки за частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 З відповідача на користь держави слід стягнути суму 243,6 грн - за вимоги немайнового характеру (визнання дій незаконними), 11,45 грн - за вимоги про відшкодування інфляційних та 3% річних (243,6 х 4,7 : 100 =11,45) та 2,44 (243,6 х 1 : 100 =2,44) грн за задоволені вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Загалом за частково задоволений позов ОСОБА_3 257,49 грн (243,6 +11,45+2,44 =257,49).

Всього за розгляд справи в суді першої інстанції за частково задоволені позови двох позивачів слід стягнути з відповідача на користь держави 523,02 грн (265,53 +257,49 =523,02).

Під час розгляду справи позивачі оплатили вартість судово-економічної експертизи в сумі по 1056 грн кожна (а.с.178 том 3). Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені на 6%, з відповідача на її користь слід стягнути 63,36 грн. На користь позивача ОСОБА_3 підлягає стягненню з відповідача 49,63 грн витрат за проведення експертизи.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, відповідно до ч.7 ст. 141 ЦПК України, понесені останнім судові витрати підлягають частковій компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачі сплатили судового збору при подачі позову в сумі 3840 грн, а повинні були 2192,4 грн (три вимоги у ОСОБА_2 та три вимоги у ОСОБА_2 243,6 х 6 = 1461,6 грн; 1461,6 х 150% : 100% = 2192,4). При розрахунку компенсації суд виходить саме з суми 2192,4 грн.

Апеляційна скарга щодо вимог позивача ОСОБА_2 задоволена щодо стягнення 3% річних та інфляційних на 94%, а відшкодування моральної шкоди на 97%.

Апеляційна скарга щодо вимог позивача ОСОБА_3 задоволена щодо стягнення 3% річних та інфляційних на 95,3%, а відшкодування моральної шкоди на 99%.

Відповідно компенсації підлягає сума судового збору 697,92 (2192,4 : 6 = 365,4 грн за вимогу. 365,4 х 94:100= 343,48; 365,4 х97:100=354,44; 343,48 +354,44 = 697,92) щодо вимог апеляційної скарги за позовом ОСОБА_2 та 709,98 грн (365,4 х 95,3 : 100 = 348,23; 365,4х99:100=361,75; 348,23 + 361,75 = 709,98) щодо ОСОБА_3 Разом 1407,9 грн (697,92 +709,98 = 1407,9).

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч.1 п.2, 381-384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - задовольнити частково.

Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 24 листопада 2017 року скасувати в частині визнання неправомірними дій Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»: щодо зарахування грошових коштів, що надійшли до банку на ім'я ОСОБА_3; щодо неповідомлення отримувачів грошових коштів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про їх надходження; щодо розголошення банківської таємниці та в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат і моральної шкоди, що пов'язані з даними позовними вимогами, відмовивши ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в задоволенні цих позовних вимог.

Зменшити суму матеріальної шкоди, що стягнута з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 з 5387,51 грн до 323,51 грн, а суму моральної шкоди з 1000 грн до 300 грн.

Зменшити суму матеріальної шкоди, що стягнута з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_3 з 5607,89 грн до 263,05 грн, а суму моральної шкоди з 1000 грн до 100 грн.

Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 24 листопада 2017 року в частині стягнення судових витрат з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - змінити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (код ЄДРПОУ 00032129, адреса м. Київ, вул.Госпітальна, 12Г) на користь ОСОБА_2 (код РНОКПП НОМЕР_1, проживає АДРЕСА_1) судові витрати, що пов'язані з проведенням експертизи в сумі 63,36 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (код ЄДРПОУ 00032129, адреса м. Київ, вул.Госпітальна, 12Г) на користь ОСОБА_3 (код РНОКПП НОМЕР_2, проживає АДРЕСА_1) судові витрати, що пов'язані з проведенням експертизи в сумі 49,63 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (код ЄДРПОУ 00032129, адреса м. Київ, вул.Госпітальна, 12Г) на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 523,02 грн.

В іншій частині рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 24 листопада 2017 року залишити без змін.

Повернути ОСОБА_2 (код РНОКПП НОМЕР_2, проживає АДРЕСА_1) внесений нею 25.05.2015 за квитанціями №170 та 169 судовий збір в сумі 487,2 грн.

Компенсувати Публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» (код ЄДРПОУ 00032129, адреса м. Київ, вул.Госпітальна, 12Г), понесені судові витрати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України в сумі 1407,9 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст складений 27.08.2018

Головуючий:

Судді: