Постанова

Іменем України

08 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 686/10026/16-ц

провадження № 61-6373св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2 як законний представник малолітнього ОСОБА_4,треті особи: ОСОБА_5, Моторне (транспортне) страхове бюро України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П'єнти І. В., Талалай О. І. та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П'єнти І. В., Талалай О. І. та касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, в інтересах яких звернулася адвокат ОСОБА_6, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 листопада 2016 року у складі судді Продана Б. Г. та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П'єнти І. В., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_5, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Позовна заява мотивована тим, що 29 листопада 2015 року по Старокостянтинівському шосе відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля Ford Focus, державний номер НОМЕР_1 (далі - автомобіль Ford Focus), під керуванням позивача та автомобіля Mitsubishi Lancer, державний номер НОМЕР_2 (далі - автомобіль Mitsubishi Lancer) під керуванням ОСОБА_5 Внаслідок ДТП та порушення ОСОБА_5 правил дорожнього руху автомобіль, яким керував позивач та який йому належить на праві приватної власності, отримав механічні пошкодження. Позивач вказує на те, що ОСОБА_5 не мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом, а тому не мав права керувати автомобілем Mitsubishi Lancer, оскільки, власниками вищевказаного автомобіля є ОСОБА_2 та ОСОБА_7, останній вчинив недбалість щодо утримання джерела підвищеної небезпеки та допустив до керування транспортним засобом ОСОБА_5, який не отримував та не мав посвідчення водія.

В судовому засіданні 19 липня 2016 року Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області задоволено клопотання позивача про залучення співвідповідача у справі - ОСОБА_7.

На підставі викладеного, уточнивши 19 липня 2016 року позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на його користь шкоду в сумі 271 380,07 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 271 380,07 грн майнової шкоди.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 є власником транспортного засобу Mitsubishi Lancer, який є джерелом підвищеної небезпеки. Безвідповідальна поведінка ОСОБА_7, що полягала в спонуканні ОСОБА_5 до незаконного керування транспортним засобом, призвела до вчинення ДТП, а тому наявні правові підстави для стягнення шкоди з відповідачів у солідарному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 08 серпня 2017 року залучено до участі у справі ОСОБА_3 та неповнолітнього ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_2, як правонаступників після смерті ОСОБА_7

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 21 листопада 2017 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як законного представника малолітнього ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду по 17 500 грн з кожного.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суб'єктом відповідальності за майнову шкоду, спричинену позивачу, в цьому випадку був ОСОБА_7, оскільки він був співвласником вказаного майна. Разом з тим, в діях ОСОБА_2 відсутній склад цивільного правопорушення, що підтверджується вироком суду. Відповідачі ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_8, інтереси якого представляє законний представник ОСОБА_2, як спадкоємці померлого ОСОБА_7, прийнявши спадщину, в силу статті 1231 ЦК України зобов'язані у межах вартості спадкового майна задовольнити вимоги ОСОБА_1

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року виправлено допущену в рішенні апеляційного суду Хмельницької області від 21 листопада 2017 року описку та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті згідно з ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року у цій справі.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду в частині скасування заходів забезпечення позову.

Касаційні скарги мотивовані невідповідністю висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, та їх неповним з'ясуванням. Зокрема, судом визначено розмір відшкодування в межах спадкової маси, яка відома на день ухвалення рішення, а не всієї спадкової маси, що, на думку позивача, позбавляє його можливості відшкодувати шкоду у разі, якщо стане відомо про існування іншого майна, що входить до спадкової маси. Крім того, позивач зазначає, що скасування заходів забезпечення позову в разі ухвалення касаційним судом рішення про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди призведе до неможливості виконання цього рішення.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Апеляційний суд залишив поза увагою те, що після смерті батька ОСОБА_7, жодного майна діти не отримали, тому і можуть нести відповідальність на підставі статті 1231 ЦК України як його спадкоємці.

05 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційні скарги представника ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_6, та ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Суди встановили, що 29 листопада 2015 року ОСОБА_5, керуючи автомобілем Mitsubishi Lancer, рухаючись із перевищенням допустимої швидкості руху в населеному пункті по Старокостянтинівському шосе, в порушення вимог пунктів 10.1, 11.4, 12.4 Правил дорожнього руху України, допустив неуважність, не обрав безпечної швидкості руху керованого ним транспортного засобу, не врахував дорожньої обстановки, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на призначену для зустрічного руху частину дороги, в результаті чого допустив зіткнення із автомобілем Ford Focus, під керуванням ОСОБА_1

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2016 року, що набрав законної сили 12 вересня 2016 року, ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першої статті 286 КК України.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 до обвинуваченого ОСОБА_5 та ОСОБА_2, третя особа - Моторно транспортне страхове бюро України залишено без розгляду.

Вказані обставини в силу приписів частини четвертою статті 61 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами, доказуванню не підлягають.

Внаслідок зазначеної ДТП автомобіль Ford Focus, що належить ОСОБА_1, отримав механічні ушкодження і матеріальний збиток, завданий позивачу складає 271 230,07 грн.

Частинами першою, другою статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а збитками є витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права.

Положеннями частини першої, пунктами 1, 3 частини другої, частини четвертої статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку із ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до вимог статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до частин другої, п'ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Положеннями частини другої статті 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Підпунктом «ґ» пунктом 2.9 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 передбачено, що водієві забороняється передавати керування транспортним засобом особам, які не мають при собі посвідчення на право керування ним, якщо це не стосується навчання водінню відповідно до вимог розділу 24 цих Правил.

Установлено, що відповідно до свідоцтва про смерть від 23 січня 2017 року серії НОМЕР_3 ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, про що складений відповідний актовий запис.

Установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 грудня 1993 року, який розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 0З грудня 2013 року. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Апеляційний суд встановив, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_7 в розумінні статті 1268 ЦК України є його сини ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки вони були зареєстровані зі спадкодавцем за однією адресою, що підтверджується довідкою Управляючої муніципальної компанії «Південно-Західна» від 27 липня 2017 року про реєстрацію їх за місцем проживання батька на момент його смерті.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 08 серпня 2017 року залучено до участі в цій справі правонаступників ОСОБА_7 - його синів - повнолітнього ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_2

Згідно з частиною першою статті 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.

Статтею 1282 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Вказана норма права передбачає спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця у разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги.

У постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року № 61-5552свп18 висловлена правова позиція, що застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов'язку в натурі.

Заперечуючи проти прийняття спадщини спадкоємцями, відповідач ОСОБА_2 вказувала, що діти спадкодавця до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 не зверталися, спадкова справа не заводилась, що підтверджується інформаційною довідкою зі спадкового реєстру від 25 липня 2017 року, та свідоцтва про право власності на спадкове майно не видавалися. Отже, діти не є спадкоємцями померлого, тому не є належними відповідачами у справі.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (частина перша стаття 1297 ЦК України).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 08 квітня 2015 року у справі №6-33цс15, відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.

Отже, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або, якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.

Вирішуючи спір, апеляційний суд не встановив дійсних обставин справи, не визначив кола спадкоємців померлого ОСОБА_7,не встановив, чи було заведено спадкову справу, не з'ясував, чи прийняли відповідачі спадщину після ОСОБА_7, чи було видано свідоцтво про право на спадщину та з чого вона складається, не встановив обсяг та вартість отриманого відповідачами у спадщину майна, що унеможливлює визначення розміру стягнення шкоди, у зв'язку з чим апеляційний суд не сприяв усебічному і повному з'ясуванню обставин справи, а тому дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Оскільки законом передбачений обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора спадкодавця в межах одержаного в спадщину майна, суд для правильного вирішення справи мав встановити, чи відкрилася спадщина після смерті відповідача та з чого вона складалася, а також встановити коло спадкоємців, що вступили в спадщину, та розмір і вартість фактично отриманого ними майна.

Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що предметом позову є стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП. Отже, суди не встановили, чи була цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу Mitsubishi Lancer, застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та в якому випадку відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок відшкодувати шкоду покладається на страховика.

Враховуючи ще й те, що МТСБУ залучено до участі у справі як третю особу, однак, перебуваючи у такому статусі, за наявності підстав задоволення позовних вимог до страховика, останній не може відповідати за шкоду, перебуваючи у статусі третьої особи. Тому при новому розгляді справи необхідно вирішити питання про залучення страхової компанії до участі у справі у статусі відповідача.

Вказані недоліки, які допустили суди при розгляді справи, унеможливлюють встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що лише вона є власником транспортного засобу Mitsubishi Lancer, не заслуговують на увагу, оскільки спірне майно придбано сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.

Однак ОСОБА_2 таких обставин не зазначила. У своїх доводах в апеляційній скарзі вона вказувала, що автомобіль за спільною згодою колишнього подружжя використовував ОСОБА_7, а не вона. Разом з тим, в касаційній скарзі вона зазначала протилежне. Вказані обставини повинні встановити суди та усунути суперечності.

За загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не досліджено зібрані у справі докази, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Позивач також оскаржує ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року в частині скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Отже, вказана ухвала апеляційного суду в частині скасування заходів забезпечення позову є об'єктом касаційного перегляду. Крім того, у разі скасування основного судового рішення підлягають скасуванню і додаткові до нього судові рішення.

За таких обставин ухвала апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року також підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 389, 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, в інтересах яких звернулася адвокат ОСОБА_6, та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 листопада 2016 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 21 листопада 2017 року, ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С. Ю.Мартєв

В.В.Пророк

І.М.Фаловська