open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Постанова

Іменем України

16 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 554/6423/17

провадження № 61-14766 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Управління з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації,

третя особа - Первинна профспілкова організація службовців цивільного захисту м. Полтави,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 грудня 2017 року у складі судді Гальонкіної Ю. С. та постанову апеляційного суду Полтавської області від 19 лютого 2018 року у складі суддів: Панченка О. О., Пікуля В. П., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації, третя особа - Первинна профспілкова організація службовців цивільного захисту м. Полтави, в якому просив визнати незаконним і скасувати наказ відповідача від 13 липня 2017 року про звільнення його з роботи з посади радіотелеграфіста відділу організації і планування основних заходів цивільного захисту та правового забезпечення за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 13 липня 2017 року по день поновлення на роботі.

Позов мотивовано тим, що з 04 січня 2017 року позивач працював в Управлінні з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації на посаді радіотелеграфіста у відділі організації і планування основних заходів цивільного захисту та правового забезпечення. 28 квітня 2017 року він звернувся до начальника Управління для вирішення питання про надання відпустки у зв'язку із складними сімейними обставинами, однак йому було запропоновано написати заяву на звільнення, яку позивач написав 28 квітня 2017 року без зазначення дати її написання.

Після написання заяви, пройшло досить часу, щоб позивач вважав її недійсною, оскільки заява на звільнення за власним бажанням не була задоволена та він продовжував виходити на роботу і допускався до чергувань.

15 липня 2017 року, прийшовши на своє чергування, за графіком чергувань радіотелеграфістів на липень 2017 року, затверджений начальником управління від 26 червня 2017 року, в який було внесено зміни 30 червня 2017 року, позивач дізнався про факт недопущення його до роботи.

Останнє чергування в позивача мало місце 11 липня 2017 рок. Про те, що він буде звільненим з 13 липня 017 року позивача не попередили та причини звільнення не пояснили, трудову книжку в день звільнення не видали, з наказом про звільнення не ознайомили.

Позивач вказує на те, що заяви про звільнення в червні та липні 2017 року він не писав, попередження про звільнення від роботодавця не отримував і звільнення проведено неправомірно з порушенням вимог трудового законодавства та його прав.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що посилання позивача на ті обставини, що звільнення його з роботи за власним бажанням мало місце з порушенням трудового законодавства, як на підстави для задоволення позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Оскільки не встановлено будь-яких порушень при прийнятті рішення (видання наказу) про звільнення позивача, які б були підставою для поновлення його на посаді, то відсутні підстави для задоволення позову про поновлення на роботі.

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 19 лютого 2018 року апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації службовців цивільного захисту м. Полтави та апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини, що склалися між сторонами і їм надана належна правова оцінка, в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, а відтак суд обґрунтовано прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі, ОСОБА_4, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій та посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів не відповідають обставинам справи. З наказом про звільнення позивача не ознайомлювали, а трудову книжку видано лише 16 серпня 2017 року, тобто через місяць з дати звільнення. Позивач вважає, що його звільнено у зв'язку із вступом 08 червня 2017 року до незалежної профспілки службовців цивільного захисту м. Полтави. Посилається на те, що начальник Управління цивільного захисту ОСОБА_5 примусив його написати власноручно заяву про звільнення за власним бажанням та в подальшому на її підставі звільнив його.

У касаційній скарзі вказує на те, що судами не надано належної оцінки показам свідків, допитаних за його клопотанням. Суди обмежились посиланням на покази свідків, допитаних за клопотанням відповідача.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач не погодився з доводами відповідача та просив залишити без змін ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Крім того, відповідач посилається на відсутність у позивача права на касаційне оскарження зазначених судових рішень в силу положень пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки ці рішення ухвалені у малозначній справі. ОСОБА_4 у касаційній скарзі не вказує виключних обставин для необхідності розгляду такої справи в суді касаційної інстанції. При цьому, суд касаційної інстанції наділений правом віднести справу до категорії малозначних з власної ініціативи.

Посилаючись на наведене, відповідач подав клопотання про закриття касаційного провадження.

Третя особа - Первинна профспілкова організація службовців цивільного захисту м. Полтава у відзиві на касаційну скаргу підтримала доводи позивача та просила скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Вирішуючи питання щодо закриття касаційного провадження колегія суддів виходить з наступного.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Предметом позову у цій справі є вимоги про поновлення на роботі звільненого працівника та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На підтвердження вказаних вимог, позивач, крім іншого, посилається на те, що був примушений керівником написати заяву про звільнення за власним бажанням.

У поєднанні цих вимог з обставинами, на які посилається позивач на їх підтвердження та змістом і призначенням суб'єктивного права, за захистом якого він звернувся до суду, визначаючи критерії малозначності справи має враховуватись не лише її складність та характер правовідносин, що виникли між сторонами, а і винятковість значення справи для особи, яка подає касаційну скаргу, зокрема, якою є звільнений працівник.

Верховний Суд, з урахуванням сукупності усіх наведених критеріїв, з метою забезпечення позивачу права на судовий захист, виходячи з особливого значення для нього даної справи, вважає, що є підстави, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для перегляду даної справи в касаційному порядку.

При цьому судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.

Вирішуючи питання по суті касаційної скарги колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що наказом начальника Управління з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації від 03 січня 2017 року позивача прийнято на роботу на посаду радіотелеграфіста у відділ організації і планування основних заходів цивільного захисту та правового забезпечення в Управлінні з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації (далі Управління) з 04 січня 2017 року із встановленням посадового окладу 1733 грн.

ОСОБА_6 подав до Управління заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням, яка погоджена начальником управління ОСОБА_5 та зареєстрована 29 червня 2017 року у журналі реєстрації вхідних документів за вхідним номером 622.

Розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 11 липня 2017 року вирішено звільнити ОСОБА_4 з 13 липня 2017 року із займаної посади за власним бажанням на підставі його заяви.

Наказом начальника Управління з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації ОСОБА_5 від 13 липня 2017 року позивача звільнено з роботи з посади радіотелеграфіста з 13 липня 2017 року за власним бажанням, відповідно до статті 38 КЗпП України.

13 липня 2017 року працівниками Управління складено акт про те, що 13 липня 2017 року о 08 годині 40 хвилин в їх присутності заступник начальника управління начальник відділу організації та планування основних заходів цивільного захисту та правового забезпечення ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_4 про необхідність прибути до управління 13 липня 2017 року о 16 годині 40 хвилин для отримання трудової книжки, у зв'язку з його звільненням із займаної посади за власним бажанням. Однак він не з'явився в цей день, тому йому було вирішено направити письмове повідомлення про необхідність прибути за трудовою книжкою.

Позивач ознайомлений з розпорядженням голови облдержадміністрації про своє звільнення та правом отримати трудову книжку 14 липня 2017 року, разом з тим, відмовився отримати трудову книжку та залишив приміщення Управлінн, про що першим заступником начальника Управління ОСОБА_8, головними спеціалістами відділу організації і планування основних заходів цивільного захисту та правового забезпечення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 складено відповідний акт.

Під час розгляду справи позивач не заперечував факт проведення з ним розрахунку на наступний день звільнення.

22 липня 2017 року позивач отримав листа за підписом начальника Управління з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації від 14 липня 2017 року про розірвання 13 липня 2017 року укладеного з позивачем трудового договору та необхідність з'явитися в Управління для отримання трудової книжки.

16 серпня 2017 року ОСОБА_4 отримав копії документів про його звільнення та трудову книжку.

Статтею 36 КЗпП України встановлено, що підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву.

Тобто, працівник наділений безумовним правом відкликати раніше подану заяву про звільнення за власним бажанням, але до закінчення двотижневого строку, встановленого статтею 38 КЗпП України, і в такому випадку звільнення за власним бажанням не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

Встановивши, що у заяві ОСОБА_4 про звільнення з роботи за власним бажанням не було зазначено про поважні причини звільнення та відсутня дата, з якої він бажає звільнитися, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що звільнення вважається проведеним за власним бажанням без поважних причин і двотижневий строк має обчислюватись відповідно до статті 241-1 КЗпП України, а саме: заява подана (зареєстрована) 29 червня 2017 року із відповідною резолюцією начальника, тому датою звільнення є відповідний день тижня, обчислюваний через два тижні з дати подання заяви, що припадає на 13 липня 2017 року і саме з цієї дати проведено звільнення позивача.

При цьому, в період з 29 червня по 13 липня 2017 року (до закінчення двотижневого строку попередження, встановленого статтею 38 КЗпП України) позивач не відкликав раніше подану ним заяву про звільнення за власним бажанням, що давало б можливість не проводити його звільнення за раніше поданою заявою.

Перевіряючи доводи позивача щодо написання ним заяви про звільнення з роботи за власним бажанням під примусом ще 28 квітня 2017 року без зазначення дати, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вказаних обставин в силу неподання позивачем жодного доказу їх на підтвердження. Позивачем не доведено, що написання заяви про звільнення за власним бажанням було вчинено під тиском і її подання і погодження з начальником Управління не відповідало його внутрішній волі. При цьому, позивач не був обмежений у праві відкликати цю заяву з моменту написання у будь-який спосіб, зафіксований належним чином, та не подавав відповідних заяв до правоохоронних органів щодо порушення його прав, що ним під час розгляду справи не заперечувалось.

За таких обставин, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого про відсутність підстав для задоволення позову про визнання звільнення позивача незаконним та поновлення його на роботі, оскільки під час звільнення позивача за власним бажанням, за поданою ним заявою, роботодавцем були дотримані норми трудового законодавства і трудові права працівника не порушено.

Доводи касаційної скарги позивача, що він вийшов на роботу 15 липня 2017 року та мав намір приступити до роботи і не вимагав розірвання договору, тому відповідач не мав права звільнити його за раніше поданою заявою, є безпідставними, оскільки, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, вихід ОСОБА_4 15 липня 2017 року на роботу, тобто після звільнення, не дає підстав для продовження трудових відносин.

Можливість продовження трудових відносин після подання заяви про звільнення, якщо працівник не наполягає на звільненні, може мати місце з тим працівником, який не був звільнений після закінчення строку попередження.

Разом з тим, 14 липня 2017 року позивач з`явився до Управління та був ознайомлений з наказом про звільнення. Розписатися про ознайомлення та від отримання трудової книжки відмовився, про що складено відповідні акти, а 15 липня 2017 року вже не був допущений до роботи і замість нього до роботи приступила інша особа.

При цьому, посилання у касаційній скарзі на те, що позивач був включений у графік чергування, затверджений начальником Управління 30 червня 2017 року, на липень 2017 року, а відтак роботодавець не мав наміру його звільняти, не свідчать про неправомірність його звільнення, оскільки ці обставини не впливають на дотримання вимог трудового законодавства при проведенні звільнення позивача.

Крім того, під час розгляду справи судами було встановлено, що новий графік чергувань на липень був затверджений начальником Управління 13 липня 2017 року і не передбачав дні чергування ОСОБА_4 після 11 липня.

Доводи касаційної скарги позивача, що заява про звільнення не містила дати, якою вона подана та дати, з якої потрібно провести звільнення, є аналогічними доводам позовної заяви та апеляційної скарги позивача, вказані доводи були предметом дослідження і оцінки судами попередніх інстанцій, які обґрунтовано виходили з того, що такі обставини не свідчать про незаконність звільнення на підставі цієї заяви, оскільки строк попередження у два тижні почав відраховуватися з дня реєстрації відповідної заяви в Управлінні з 29 червня 2017 року, а незазначення позивачем у заяві дати, з якої він просив провести звільнення, є його правом, а не обов'язком.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів, які на думку заявника, підтверджують факт його незаконного звільнення за раніше поданою заявою про звільнення за власним бажанням.

Разом з тим, обставини та докази, на які посилався позивач, були предметом дослідження та оцінки судами під час розгляду справи і додаткового правового аналізу не потребують.

Суд касаційної інстанції, за приписами статті 400 ЦПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Клопотання Управління з питань цивільного захисту Полтавської обласної державної адміністрації про закриття касаційного провадження залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 грудня 2017 року у та постанову апеляційного суду Полтавської області від 19 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М.Фаловська

Джерело: ЄДРСР 75970061
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку