АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2018 року м. Чернівці

справа № 726/315/18

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Перепелюк І. Б., Половінкіної Н.Ю.

секретар Тодоряк Г. Д.

з участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення права користування та виселення за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 06 квітня 2018 року (головуючий у суді першої інстанції - суддя Проскурняк І. Г.),

встановив:

У лютому 2018 року позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення права користування та виселення.

Зазначали, що їм на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1.

15 травня 2017 року за рішенням Садгірського районного суду в м. Чернівці шлюб між позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було розірвано. У спірній квартирі зареєстровані та проживають: позивач ОСОБА_3, його колишня дружина ОСОБА_6, їх спільна донька ОСОБА_7 та - відповідачка ОСОБА_5 - донька ОСОБА_6 від попереднього шлюбу.

Посилаючись на їх права, як власників квартири, на встановлення та зміну порядку користування житловим приміщенням належить, неможливість здійснення цього права через наявність реєстрації відповідачки та проживання у спірному житлі, створення цією реєстрацією незручностей, а саме, неможливості оформлення субсидії на оплату комунальних послуг, надходження кореспонденції відповідача та повідомлень на адресу позивачів, наявність ситуації невизначеності тощо, позивачі просили усунути перешкоди в користуванні квартирою шляхом позбавлення ОСОБА_5 права користування спірною квартирою, виселити її з квартири.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 06 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права.

Зокрема, апеляційна скарга мотивована тим, що судом не з'ясовано обставин вселення відповідачки у спірне житло, її житлових прав, внаслідок неправильного застосування ст. 260 СК України дійшов помилкового висновку про наявність у відповідачки статусу члена сім'ї позивача ОСОБА_3

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_8 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його безпідставності та недоведеності.

Зокрема, суд зазначив, що відповідачка правомірно поселилася у спірне житло, набула права користування квартирою, є колишнім членом сім'ї власника, а припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє її права користування займаним приміщенням.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У справі встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло квартира АДРЕСА_2 належать позивачам на праві спільної сумісної власності.

Відповідачка ОСОБА_9 є донькою колишньої дружини позивача ОСОБА_3, матір'ю якого є позивачка ОСОБА_4

Встановлено і це визнається сторонами, що відповідачка поселилася у спірну квартиру зі згоди позивачів - власників квартири, з дитинства постійно проживає там, іншого місця проживання немає.

Згідно з ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

За нормою ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За обставинами справи відповідачка ОСОБА_9 є колишнім членом сім'ї власників спірної квартири, а тому має право користування спірним житлом.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі ст. 157 ЖК УРСР членів сім'ї власника житлового будинку може бути виселено у випадках, передбачених ст.116 ЖК УРСР.

Так, ст. 116 ЖК УРСР передбачено, що якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Разом з цим згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.

Виходячи з порівняльного аналізу статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 64, 150, 156 ЖК УРСР, слід дійти висновку, що положення статей 381, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру від будь-яких осіб, у тому числі й тих, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 64, 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16).

Виходячи з наведеного, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погоджується й апеляційний суд, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про наявність будь-яких перешкод у володінні та користуванні квартирою, які б мали підстав для виселення ОСОБА_9 зі спірної квартири, оскільки виселення колишніх членів сім'ї у зв'язку з припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє останніх права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення.

Отже, передбачені статтями 9, 156, 157 ЖК УРСР обмеження щодо виселення колишніх членів сім'ї власника не є порушенням права власності.

Відповідачку як колишнього члена сім'ї власника квартири може бути виселено лише у випадках, передбачених законом, зокрема ч. 1 ст. 116 ЖК УРСР, однак позов з цих підстав не заявлявся.

Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо нез'ясування обставин вселення відповідачки, умов та статусу проживання відповідачка у спірному житлі є узагальненими та неконкретними, а тому не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для виселення відповідачки як колишнього члена сім'ї власників спірної квартири.

Заявник посилається на зміст ст. 260 СК України, згідно якої якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні, робить висновок про те, що норми СК України не відносять падчерку до членів сім'ї вітчима.

Проте указана норма стосується немайнових прав вітчима щодо падчерки, а не набуття права користування житловими приміщеннями.

У справі встановлено, що право користування спірною квартирою відповідачка набула як колишній член сім'ї ОСОБА_3 у розумінні норм ст. ст. 64, 156 ЖК УРСР.

За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Виходячи з практики ЄСПЛ, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Житло має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, особливої ваги надається процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс в результаті застосування виселення (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Позивачі не довели нагальної необхідності у виселенні відповідачки зі спірного житла, яке для неї є єдиним. За встановлених обставин позивачі фактично у спірному житлі не проживають, а відповідно відповідачка не чинить їм перешкод у користуванні спірною квартирою.

Отже, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, є по суті правильним, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

На підставі наведеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 06 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови - 15 серпня 2018 року.

Головуючий В. В. Яремко

Судді : І. Б. Перепелюк

Н.Ю. Половінкіна