ПОСТАНОВА

Іменем України

14 серпня 2018 року

Київ

справа №826/11388/16

адміністративне провадження №К/9901/50644/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької Ольги Володимирівни, третя особа - публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ» про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О., Губської О.А. від 05 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернуся до суду з адміністративним позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької О.В., у якому просила суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 30196080 від 24 червня 2016 року на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до положень статей 2, 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 1952-IV) державній реєстрації підлягають заявлені права за умови їх відповідності законодавству і поданим документам, відсутності суперечностей і безспірності. Позивач посилається на порушення відповідачем положень статей 3, 18, 20, 24 зазначеного Закону, оскільки нотаріус при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, не вчиняв ніяких нотаріальних дій із цим майном відповідного до вимог законодавства. Крім того, позивач зазначає, що в порушення вимог пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), нотаріус при здійсненні державної реєстрації права мав перевірити наявність направлених іпотекодержателю і боржнику вимог про усунення порушення в порядку, передбаченому статтею 35 Закону України «Про іпотеку».

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2018 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у приватного нотаріуса були відсутні повноваження на вчинення реєстраційних дій, та, крім цього, були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» (далі - ПАТ «Піреус Банк МКБ») задоволено, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2018 року скасовано та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив з того, що державним реєстратором дотримано порядок прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію, визначений Законом № 1952-IV, для здійснення оскаржуваної реєстраційної дії нотаріусу було подано повний пакет документів, визначений пунктом 61 Порядку № 1127, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні правові підстави для відмови ПАТ «Піреус Банк МКБ» у прийнятті рішення про державну реєстрацію. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що судове рішення, яке визначало порядок звернення стягнення на іпотечне майно шляхом його реалізації на прилюдних торгах скасоване, а іпотекодержатель не позбавлений права застосувати альтернативний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернулась із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що апеляційним судом не надано належної правової оцінки тому, що у застереженні, яке міститься в іпотечному договорі, передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки можливе одним із способів: за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, згідно з домовленістю сторін про задоволення вимог іпотекодержателя, у зв'язку з чим обрання іпотекодержателем судового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки позбавляє його права на застосування інших способів. Крім того, зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на ту обставину, що право користування квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, мають також й інші особи.

Від ПАТ «Піреус Банк МКБ» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому вказується на законність рішення апеляційного суду та необґрунтованість вимог касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07 вересня 2011 року між ПАТ «Піреус Банк МКБ» і товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфудс» (далі - ТОВ «Інтерфудс») був укладений договір про надання кредиту у формі кредитної лінії № SME_WC/05575, за умовами якого позичальнику відкрито відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом у розмірі 4900000 грн та строком користування кредитом до 06 вересня 2014 року.

13 вересня 2011 року між ПАТ «Піреус Банк МКБ», як іпотекодержателем, і ОСОБА_2, як іпотекодавцем, був укладений договір іпотеки № SME_WC/05575/S-4, за умовами пункту 1.1 якого іпотекодавець в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Інтерфудс» за кредитним договором № SME_WC/05575 від 07 вересня 2011 року, із всіма додатками, змінами та/або доповненнями, додатковими угодами, договорами про внесення змін та/або доповнень до нього, якщо такі є чи будуть, укладеним між іпотекодержателем та позичальником, передає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а іпотекодержатель приймає його в іпотеку та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця та/або позичальника. Згідно з пунктом 2.1 договору іпотеки від 13 вересня 2011 року № SME_WC/05575/S-4 предметом іпотеки є: двокімнатна квартира № 100, загальною площею - 80,40 кв. м, житловою площею - 43,40 кв. м в будинку АДРЕСА_1.

У зв'язку з невиконанням ТОВ «Інтерфудс» зобов'язань за кредитним договором від 07 вересня 2011 року № SME_WC/05575 ПАТ «Піреус Банк МКБ» звернулося з до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ «Інтерфудс», ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 4621483,79 грн та звернення стягнення на майно, передане в іпотеку.

Заочним рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 19 червня 2014 року у справі № 760/8138/14-ц позов був задоволений частково. В частині позовних вимог до ОСОБА_14 вирішено: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № SME_WC/05575 від 07 вересня 2011 року, укладеним між ПАТ «Піреус Банк МКБ» та ТОВ «Інтерфудс», у розмірі 4621483,79 грн звернути стягнення на нерухоме майно, належне на праві власності ОСОБА_14, а саме: квартиру, що розташована за вказаною адресою, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року залишено без змін заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 червня 2014 року у справі № 760/8138/14-ц.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року було скасовано заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року, провадження у справі в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Піреус Банк МКБ» до ТОВ «Інтерфудс» про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито, а в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Піреус Банк МКБ», зокрема, до ОСОБА_2 передано на новий розгляд до суду першої інстанції; на момент розгляду справи у суді першої інстанції рішення за результатами нового розгляду не прийнято.

Також судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі заяви ПАТ «Піреус Банк МКБ» про державну реєстрацію права на нерухоме майно, поданої приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Комарницькій О.В., відповідачем прийнято рішення від 24 червня 2016 року, індексний номер: 30196080, про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Піреус Банк МКБ» на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі таких документів: договору іпотеки № SME_WC/05575/S-4 від 13 вересня 2011 року; вимоги про усунення порушення № 775/04-ІІІ від 25 квітня 2016 року; протоколу засідання правління ПАТ «Піреус Банк МКБ» від 16 червня 2016 року та договору про надання кредиту № SME_WC/05575 від 07 вересня 2011 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року відповідає, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження державного реєстратора у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом № 1952-IV, Законом України «Про іпотеку», Порядком № 1127.

Так, частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 1952-IV державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.

Пунктом 1 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 26 листопада 2015 року № 834-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 834-VIII) передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім окремих положень.

Відповідно до пункту 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 834-VIII з дня набрання чинності цим Законом нотаріуси наділяються повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та можуть здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна.

Закон № 834-VIII набув чинності 13 грудня 2015 року.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що на момент виникнення спірних правовідносин (24 червня 2016 року) нотаріуси набули право здійснювати реєстраційні дії щодо речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальних дій щодо такого майна.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька О.В. мала повноваження здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальних дій щодо такого майна станом на 24 червня 2016 року.

Згідно з положеннями частини першої статті 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону № 1952-IV державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок № 1127.

Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, ПАТ «Піреус Банк МКБ» подав усі, визначені пунктом 61 Порядку № 1127, документи. Зокрема, крім договорів іпотеки з відповідним застереженням та кредиту, також подано вимогу про усунення порушень від 25 квітня 2016 року та підтвердження факту її отримання 14 травня 2016 року ОСОБА_2 згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а також 13 травня 2016 року арбітражним керуючим ТОВ «Інтерфудс», на якого покладено виконання обов'язків керівника товариства ухвалою господарського суду міста Києва від 04 квітня 2016 року у справі № 910/22791/14 про банкрутство ТОВ «Інтерфудс».

Частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Згідно з положеннями частини другої цієї статті за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що перелік підстав для відмови у здійсненні реєстраційної дії є вичерпний та не підлягає розширеному тлумаченню.

Судами попередній інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що оскаржуване рішення приватним нотаріусом було прийнято, зокрема, на підставі договору іпотеки від 13 вересня 2011 року № SME_WC/05575/S-4, умовами пункту 6.1 якого встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя в один із способів, передбачених цим договором іпотеки: за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з домовленістю сторін про задоволення вимог іпотекодержателя.

З дати прийняття іпотекодержателем письмового рішення про набуття предмета іпотеки у власність цей договір виступає правовстановлюючим документом та є правовою підставою для державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Іпотекодавець погоджується з тим, що це застереження, відповідно до Закону України «Про іпотеку», вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з положеннями частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На підставі частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Як вбачається із аналізу наведених правових норм, якщо договір іпотеки містить застереження про право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності за останнім, то правовою підставою для здійснення також реєстрації є відповідне застереження в іпотечному договорі.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька О.В. діяла у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку № 1127, відтак, відсутні підстави для визнання її рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 30196080 від 24 червня 2016 року на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, неправомірним.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи та досліджені докази також не підтвердили посилання скаржника на ту обставину, що на момент прийняття державним нотаріусом рішення про державну реєстрацію за третьою особою предмета іпотеки існувало рішення суду про звернення стягнення на цей же предмет іпотеки, оскільки таке судове рішення скасоване ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року у справі № 760/8138/14-ц.

Стосовно доводів скаржника про те, що під час прийняття оскаржуваної реєстраційної дії відповідачем не враховано інтересів інших осіб, які мають право користування спірним житлом, колегія суддів зазначає, що в адміністративному позові дана підстава для обґрунтування позовних вимог позивачем не вказана, судами попередніх інстанцій не досліджувалась.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в рішенні апеляційного суду повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко