Постанова

Іменем України

08 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 752/15643/15-ц

провадження № 61-8781св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 липня 2016 року у складі судді Колдіної О. О. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року у складі суддів: Стрижеуса А. М., Антоненко Н. О., Шкоріної О. І.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтувано тим, що з 05 жовтня 2007 року по 15 вересня 2015 року вона працювала на посаді головного економіста Луганського відділення № 550 департаменту роздрібних продажів у Донбаському регіоні центру роздрібного бізнесу ПАТ «Укрсоцбанк». Із займаної посади її звільнено з 15 вересня 2015 року наказом відповідача від 10 вересня 2015 року.

З початку проведення у м. Луганську антитерористичної операції і наявною небезпекою для життя вона продовжувала перебувати у трудових відносинах з ПАТ «Укрсоцбанк», однак керівництво відповідача самоусунулося від вирішення питання щодо забезпечення безпеки працівників відділення, не приймало будь-яких рішень та не інформувало працівників про трудовий розпорядок і зміну умов трудового договору. Вона лише 30 січня 2015 року отримала засобами електронного поштового зв'язку лист, яким її поінформовано про рішення Спостережної Ради ПАТ «Укрсоцбанк» та наказ відповідача від 19 січня 2015 року № 6 про вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Зазначений наказ не є підставою для припинення трудових відносин між нею і ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки фактично трудові відносини були припинені між сторонами 15 вересня 2015 року на підставі наказу про її звільнення від 10 вересня 2015 року. Відповідач у порушення положень статті 115 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про оплату праці» незаконно не виплатив їй заробітну плату за період з 01 вересня 2014 року по 15 вересня 2015 року, яка за вказаний період становить 37 625 грн.

Зазначеними діями відповідача їй заподіяно моральну шкоду, яка становить 53 780 грн, оскільки внаслідок тривалої невиплати заробітної плати вона залишилася у скрутному матеріальному становищі, а на її утриманні знаходиться неповнолітня дитина.

Виходячи з наведеного та уточнивши позовні вимоги, позивач просила стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за період з 01 вересня 2014 року по 15 вересня 2015 року в розмірі 37 626 грн, середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати за період з 01 вересня 2014 року по 15 вересня 2015 року у розмірі 28 595 грн та у відшкодування моральної шкоди 53 780 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 липня 2016 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заробітна плата виплачується працівнику за умови виконання ним своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (тижневої) роботи та за умови провадження підприємством (установою, організацією) господарської діяльності. Згідно з постановою Національного банку України № 435 від 22 липня 2014 року та № 436 від 23 липня 2014 року, починаючи з 01 вересня 2014 року призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій в населених пунктах, які не контролюються українською владою, у тому числі в м. Луганську. Із 01 вересня 2014 року Луганське відділення ПАТ «Укрсоцбанк» не здійснює своєї діяльності і зазначені обставини не оспорювалися сторонами.Позивач фактично з 01 вересня 2014 року не виконувала своїх посадових обов'язків, а тому підстав для нарахування їй заробітної плати за спірний період не вбачається. Із заявами про надання їй оплачуваної відпустки, відпустки без збереження заробітної плати на адресу ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_1 не зверталася. Неможливість повернення працівника на підприємство, яке знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, не є простоєм, тому оплаті за статтею 113 КЗпП України не підлягає. Крім того, судом встановлено, що на підставі рішень Спостережної ради ПАТ «Укрсоцбанк» від 12 січня 2015 року та від 15 січня 2015 року, наказу № 6 від 19 січня 2015 року щодо зміни в мережі відділень ПАТ «Укрсоцбанк» закрито Луганське відділення банку із вивільненням працівників. Про зазначене рішення позивач повідомлена 23 січня 2015 року. 14 липня 2015 року банк повторно повідомив позивача про прийняте рішення щодо закриття відділення та скорочення посад працівників, запропонував наявні вакансії, можливість подання заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати в період проведення антитерористичної операції, а також запропонував вихідну допомогу в розмірі 9030 грн. Заяв на адресу банку про згоду або незгоду на зайняття вакантних посад або ж надання відпустки від позивача не надходило. 10 вересня 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» видано наказ про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 15 вересня 2015 року. Підстави та порядок звільнення позивачем не оспорюються.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 липня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що враховуючи встановлені судом обставини, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, беручи до уваги норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, зважаючи на те, що позивач з 01 вересня 2014 року по день звільнення фактично не виконувала своїх посадових обов'язків у зв'язку з неможливістю забезпечити діяльність Луганського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» на території проведення антитерористичної операції, і зазначені обставини не є простоєм в розумінні статті 113 КЗпП України, вимоги позивача про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню. Вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від позову про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому задоволенню не підлягають.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підстави касаційного оскарження судових рішень обґрунтовано тим, що у спірний період вона фактично перебувала у трудових відносинах із банком, а тому відповідач зобов'язаний виплатити їй за вказаний період заробітну плату. Відпустка, на яку посилаються суди, надається виключно за згодою сторін у разі необхідності та бажання працівника, а не у примусовому порядку. Листи Міністерства соціальної політики України, нормативні документи Правління Національного банку України помилково застосовані судами для вирішення спору, оскільки вони не є нормативно-правовими актами (законом, підзаконним актом), які підлягають обов'язковому застосуванню. Крім того, постанова Правління Національного банку України від 06 серпня 2014 року № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» надає банкам право до повного відновлення діяльності надавати клієнтам послуги за допомогою засобів мобільного обслуговування (тобто не всі фінансові операції банку призупинено у зв'язку з АТО). Підприємство у період з 01 вересня 2014 року по січень 2015 року не вчиняло жодних дій щодо закриття, призупинення діяльності непідконтрольних українській владі відділень банку, вивільнення, переведення працівників цих відділень чи зміни умов їх трудового договору, а тому до 15 вересня 2015 року вона перебувала у трудових відносинах з ПАТ «Укрсоцбанк» та повинна була отримувати заробітну плату.

У запереченні на касаційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» зазначає, що згідно з постановою Національного банку України № 435 від 22 липня 2014 року та № 436 від 23 липня 2014 року, починаючи з 01 вересня 2014 року призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій в населених пунктах, які не контролюються українською владою, у тому числі в м. Луганську. Із 01 вересня 2014 року Луганське відділення ПАТ «Укрсоцбанк» не здійснює своєї діяльності. Із заявами про надання оплачуваної відпустки, відпустки без збереження заробітної плати на адресу ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_1 не зверталася. У вересні 2015 року їй запропоновано вакансії в інших відділеннях банку та попереджено про вивільнення за скороченням штату. Вимоги законодавства при вивільненні ОСОБА_1 банком дотримано, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

12 лютого2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

За положеннями статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із частиною третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 05 жовтня 2007 року працювала на посаді головного економіста Луганського відділення № 550 департаменту роздрібних платежів у Донбаському регіональному центрі роздрібного бізнесу ПАТ «Укрсоцбанк». Позивача звільнено із займаної посади на підставі наказу відповідача від 10 вересня 2015 року № 2136-П відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 15 вересня 2015 року.

Підстави та порядок звільнення позивачем не оспорюються.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає вільно або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, потрібні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін.

Тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції встановлено Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який має пріоритет над іншими законами з огляду на те, що Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджено перелік населених пунктів, на території яких проводиться Антитерористична операція, до якого було включено м. Луганськ.

Згідно із постановами Правління Національного банку України № 435 від 22 липня 2014 року та № 436 від 23 липня 2014 року, починаючи з 01 вересня 2014 року призупинено здійснення всіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою, зокрема у м. Луганську.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» нормативно-правові акти Національного банку України - це нормативно-правові акти, що видаються Національним банком України у межах його повноважень на виконання цього та інших законів України.

За змістом статті 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність» цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків. Положення цього Закону та нормативно-правові акти Національного банку України застосовуються як до банків, так і до філій іноземних банків.

Із 01 вересня 2014 року Луганське відділення № 550 ПАТ «Укрсоцбанк» не здійснює своєї діяльності, а позивач фактично з 01 вересня 2014 року не виконувала своїх посадових обов'язків.

За змістом статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.