РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2018 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гавриленко Ю.С.,

представника позивача Кравчука А.Ю.

відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3

перекладача Худа Назмул,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгород справу за адміністративним позовом Вишгородського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Київській області до громадян Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про затримання з метою ідентифікації та примусового видворення з території України,

встановив:

10 серпня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

В обґрунтування своїх позовних вимог послався на те, що відповідачі є громадянами Народної Республіки Бангладеш, які в порушення вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в'їхали в Україну поза пунктами пропуску та нелегально перебувають на території України без документів, що посвідчують їх особу. У зв'язку з цим вони притягувались до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП та на них накладено стягнення у виді штрафу в сумі 1700 грн. примусове видворення з України. 09.08.2018 року прийнято рішення про примусове повернення до країни походження.

В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав, просив про задоволення позову.

Справи щодо відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ухвалою про примусове видворення за межі України та затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України від 10 серпня 2018 року об'єднані в одне провадження, оскільки позови подані одним позивачем в один час щодо відповідачів, які є громадянами однієї країни, затримані в одному місці і один час, дістались в Україну без документів, тобто з тих самих підстав, тому їх спільний розгляд сприятиме швидкому та об'єктивному дослідженню усіх обставин справи.

Заслухавши сторони, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд доходить до такого.

Встановлено, що 10 серпня 2018 року під час проведення цільових профілактичних заходів з нагляду та контролю за виконанням законодавства про міграційні сфери працівниками Вишгородського РВ УДМС України в Київській області в м. Вишгород, вул. Кургузова, 3 виявлено громадян Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які перебувають на території України без наявних законних підстав, які б надавали їм права законно перебувати на території України на визначений термін.

В результаті проведення перевірки наявних у відповідачів документів встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знаходяться на території України без будь-яких законних підстав.

09.08.2018 року рішенням головного спеціаліста відділу протидії нелегальній міграції Управління організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення ГУ ДМС України в м. Києві вирішено примусово повернути до країни походження або третьої раїни громадян Бангладешу ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, яких зобов'язано покинути територію України у термін до 24 години 00 хвилин 09.08.2018 року.

Відповідно до протоколу МКО № 001652 про адміністративне затримання ОСОБА_6 затримано за ч. 2 ст. 263 КУпАП.

Відповідно до протоколу МКО № 001654 про адміністративне затримання ОСОБА_3 затримано за ч. 2 ст. 263 КУпАП.

08.08.2018 року на Бангладеш ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, Державною Міграційною службою України складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП.

Постановою Державної Міграційної служби України від 08.08.2018 року на ОСОБА_2 накладено адміністративне стягнення у вигляд штрафу розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) грн.

Як вбачається з довідок про особу ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 громадян Народної Республіки Бангладеш, народився в м. Сілхет, проживає в хостелі в АДРЕСА_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 громадян Народної Республіки Бангладеш, народився в м. Сілхет, проживає в хостелі в АДРЕСА_1

Згідно ч 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.

Згідно до п. 14 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачі, які є іноземними громадянами, прибули в Україну в серпні 2018 року, перетнувши кордон нелегально.

Відповідності до ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено виключні підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Частиною 15 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, не передбачених частинами 2 - 14 цієї статті, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд та виїзд з України іноземцями та особи без громадянства здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.

Тобто, у відповідачів відсутній документ, що дає право законно перебувати на території України та здійснити виїзд з території України.

Відповідно до частини 1 стаття 21 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в'їзд в Україну, перебування на території України та транзитний проїзд через територію України іноземців та осіб без громадянства здійснюється за наявності достатнього фінансового забезпечення або наявності можливості отримати таке забезпечення законним способом на території України. Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення та його розмір встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідачі в суді проти позову заперечили. Показали, що в Україну потрапили з Російської Федерації, де невідомі особи забрали їхні особисті документи. В Україні знаходяться близько 4-х днів, де родинних зв'язків та достатнього фінансового забезпечення не мають. Обидва є неодруженими й близьких у Бангладеші не мають.

ОСОБА_7 в суді пояснив, що вимушено втік з Бангладешу, оскільки реально побоюється заподіяння смерті внаслідок політичного переслідування з боку діючої влади, коли на нього вчинювався замах і заподіяно травми.

ОСОБА_3 суду ствердив, що в Бангладеші його переслідує двоюрідний брат, який намагається його вбити за спадщину, коли він не має можливості скористатися захистом в країні, а тому змушений був покинути Бангладеш.

Відповідачі ствердили, що в Україні шукають притулок від насильницького переслідування, наполягають на тому, що реально побоюються за своє життя, в своїй країні можуть зазнати катування й заподіяння смерті, від чого не зможуть захиститися, а тому мають намір подати документи на отримання статусу біженців, чого ще не зробили, оскільки не знають процедури таких дій.

Вказані твердження відповідачів є послідовними, логічними та слушними, які позивачем в суді не спростовано.

Суд звертає увагу, що в справі відсутні дані про існування гарантій безпеки відповідачів у разі їх примусового видворення з України.

При вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, що означає пріоритет загальнолюдських цінностей та свобод над державою і законодавством.

Згідно ст. 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, жодна держава - сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань.

Згідно ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право кожного на життя охороняється законом, а ст. 3 цієї Конвенції передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність поводженню або покаранню.

Згідно роз'яснень даних у п.п. 26, 30, 31 Постанови Пленуму ВАС України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» від 25.06.2009 року № 1, під час вирішення питання про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства судам варто враховувати, що особа в будь-якому разі не підлягає видворенню, якщо підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", відповідно до якої іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:

де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

При вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Крім того, при розгляді вказаної категорії справ, судам необхідно звернути увагу на зобов'язання України за міжнародним правом, зокрема, на положення Конвенції про статус біженців 1951 року та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Конвенція 1951 року є універсальним міжнародним договором спеціального характеру, положення якого (разом із положеннями Протоколу щодо статусу біженця 1967 року) стосуються виключно питань надання статусу біженця та захисту біженців. Конвенція 1950 року є регіональним міжнародним договором загального характеру, що в цілому регулює питання прав і свобод людини. Вона не є спеціальним міжнародним договором щодо статусу біженця. Варто звернути увагу на те, що регіональний характер Конвенції 1950 року стосується лише кола її учасників. Права і свободи, закріплені в положеннях цієї Конвенції, поширюються на всіх осіб, які перебувають під юрисдикцією Договірних Сторін (стаття 1). Крім того, окремі положення Конвенції (закріплені в статтях 2, 3, 4 (п. 1) та 7) мають абсолютний характер, що означає, що жодного відступу від зобов'язань за цими статтями не допускається (стаття 15 Конвенції), крім відступу від статті 2 у випадках смерті внаслідок правомірних воєнних дій. Абсолютний характер положень статті 3 Конвенції 1950 року підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини (справа Сааді проти Італії та ін.).

Відповідно до положень Конвенції про статус біженців 1951 року заборона вислання біженців або їх примусового повернення не є абсолютною. Зокрема, згідно з частиною першою статті 32 Конвенції 1951 року можливе вислання біженців, які законно проживають на території держави-учасниці, але лише з міркувань державної безпеки або громадського порядку. Крім того, зобов'язання держави-учасниці не висилати або повертати біженців до кордонів країни, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи або політичні переконання, не може застосовуватися до біженців, які розглядаються з поважних причин як такі, що є суспільно небезпечними і становлять загрозу безпеці країни, в якій вони знаходяться, або засуджені чинним вироком за вчинення особливо тяжкого злочину (стаття 33 Конвенції). Проте відповідно до статті 5 Конвенції 1951 рокуніщо в цій Конвенції не порушує жодних прав і переваг, наданих біженцям будь-якою Договірною Державою незалежно від цієї Конвенції. Разом із цим судам необхідно мати на увазі, що положення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно до якого нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, має абсолютний характер. Заборона також означає, що держава не має права піддавати особу загрозі застосування катувань або нелюдському поводженню в інших країнах, заборону видворення особи в країни, в яких є загроза застосування до них катувань або інших видів жорстокого поводження.

Таким чином, положення статті 3 Конвенції 1950 року мають пріоритет щодо положень статті 33 Конвенції 1951 року, оскільки надають особам більший обсяг прав.

Рішення про примусове видворення повинно прийматися після того, як органи влади розглянули всю належну інформацію, яка їм доступна, та переконалися, що виконання рішення про примусове видворення не буде означати для іноземця чи особи без громадянства реальної загрози бути страченим або підданим катуванню, нелюдському або принизливому поводженню чи покаранню, бути вбитим або підданим нелюдському чи принизливому поводженню з боку недержавних суб'єктів, якщо влада країни, куди вони видворяються, партії чи організації, які контролюють цю державу або значну територію цієї держави, включаючи міжнародні організації, не можуть чи не бажають забезпечувати належний та ефективний захист,або наражатиметься на небезпеку внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки, чи виникнення інших ситуацій, які б могли відповідно до міжнародного права або національного законодавства бути підставою для надання міжнародного захисту.

Зобов'язання за міжнародним правом щодо біженця і прав людини мають перевагу перед зобов'язаннями, що випливають з інших міжнародних договорів. Розглядаючи справи про примусове видворення іноземця та особи без громадянства, у разі висловлення такими особами побоювань про переслідування у країні їх походження, суди повинні дослідити, чи надавалася таким особам під час їх утримання інформація зрозумілою їм мовою про їхнє право звертатися в Україні із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи надавалась їм первинна безоплатна правова допомога, відповідно до вимог статті 7 - 9, 11 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" та, за потреби, забезпечити їм доступ до процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в центральних органах виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту України.

Отже судом встановлено наявність заборони на примусове видворення відповідачів, як про це йдеться в ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в тому числі з огляду на положення ст.ст. 3, 31 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Вказана правова позиція ґрунтується також і на усталеній практиці ЄСПЛ в рішеннях «Салах Шеех проти Нідерландів», заява №1948/04, п. 148, «Р.Ц. проти Швеції», заява № 41827/07, п. 50, «Сааді проти Італії», заява № 37201/06, п. 128, 130, «Гарабаєв проти Росії», заява № 38411/02, п. 79.

Вказані обставини в своїй сукупності дають підстави для висновку, що позов у частині примусового видворення відповідачів не може бути задоволений з метою недопущення непоправного порушення прав людини й настання ризиків загрози життю відповідачів, застосування катування.

Водночас відповідачі вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань, документів, які б посвідчували їхні особи, не мають, їхні особи належним чином не підтверджені і визначені з їх слів, які також не мають документів, які дають право на виїзд з України, постійного визначеного місця проживання і коштів для забезпечення свого проживання, проте мають намір подати заяву про визнання біженцями, а тому є всі підстави вважати, що існує ризик їх втечі, порушення законодавства України. За таких обставин позов у частині затримання відповідачів з метою їх ідентифікації згідно вимог ст. 289 КАС України підлягає задоволенню.

Беручи до уваги викладене адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 289 КАС України,

вирішив:

адміністративний позов задовольнити частково.

Затримати з метою ідентифікації громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 з поміщенням їх в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на строк необхідний для ідентифікації зазначених осіб, але не більше як на 6 (шість) місяців.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено 15 серпня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.

Позивач: Вишгородського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Київській області (Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 7 ).

Відповідачі: ОСОБА_2, (ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина Народної Республіки Бангладеш, без постійного місця проживання).

ОСОБА_3, (ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина Народної Республіки Бангладеш, без постійного місця проживання).

Суддя