ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/25970/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Вронська Г.О., Стратієнко Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018

(головуючий - Пономаренко Є.Ю., судді: Дідиченко М.А., Руденко М.А.)

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.02.2018

(суддя Морозов С.М.)

за скаргою Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

у справі №910/25970/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ"

про стягнення 36 598 931,37 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Південкомбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ" 36 598 931,37 грн на підставі Договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії №198К-21Ю від 30.12.2013.

1.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2015 у справі №910/25970/14 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ" на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" заборгованість за кредитом в розмірі 31 351 183,97 грн, прострочену заборгованість за процентами в розмірі 4 406 582,92 грн, поточну заборгованість за процентами в розмірі 905 700,87 грн, пеню в розмірі 295 463,61 грн та здійснено розподіл судових витрат.

1.3. 06.02.2015 на виконання зазначеного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

1.4. Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Південкомбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на рішення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відповідно до якої скаржник просив суд скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №50945805 від 28.12.2017 та зобов'язати орган виконання судових рішень відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу суду від 06.02.2015 у цій справі.

2. Короткий зміст ухвали та постанови судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2018 скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" на рішення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено частково. Визнано неправомірною постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедал О.О. про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №50945805 від 28.12.2017. Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити виконавчі дії з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 06.02.2015 у справі №910/25970/14 у порядку та строки, визначені законом України "Про виконавче провадження".

2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

2.3. Частково задовольняючи скаргу позивача, суди встановили таке.

2.3.1. Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.04.2016 відкрито виконавче провадження ВП № 50945805 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 06.02.2015 №910/25970/14.

2.3.2. Згідно з матеріалами виконавчого провадження ВП №50945805 органом виконання судових рішень було вчинено ряд виконавчих дій з примусового виконання наказу суду від 06.02.2015, проте 28.12.2017 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

2.3.3. Суди попередніх інстанцій, встановивши порушення державним виконавцем прав стягувача як сторони виконавчого провадження у зв'язку з не вчиненням всіх передбачених законом заходів примусового виконання рішення, дійшли висновку про неправомірність постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедал О.О. про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №50945805 від 28.12.2017.

В зазначеному аспекті суди встановили, що в порушення ч. 8 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на дату відкриття виконавчого провадження та до набрання чинності Закону України №1404-VIII від 02.06.2016) державний виконавець не здійснював належним чином перевірку майнового стану боржника щодо виявлення рахунків боржника, щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника, що є порушенням норм ст. ст. 6, 11, 30 Закону України "Про виконавче провадження".

Разом з тим, суди встановили, що після набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404 - VIII, державний виконавець всупереч приписам ч.3 ст.18 не вчинив всіх дій, передбачених законом для виявлення майна, на яке може бути звернено стягнення. Відтак, за висновком судів, бездіяльність органу виконання судових рішень (не вчинення всіх заходів, передбачених законом) призвела до невиконання судового рішення у цій справі, що відповідно порушує права стягувача.

2.3.4. Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача за скаргою про зобов'язання органу державної виконавчої служби відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу суду у справі, суди зазначили, що відновлення відповідного виконавчого провадження за наслідками визнання неправомірною постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві врегульовано положеннями ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження". А господарський суд при розгляді скарг на дії (рішення) органу державної виконавчої служби не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

3.1. Не погоджуючись з вищезазначеними ухвалою та постановою, Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його скарги повністю.

3.2. З посиланням на наявні у матеріалах справи документи скаржник наполягає на тому, що вжив ряд заходів, спрямованих на виконання рішення суду у цій справі, проте майно у боржника, на яке можна було б звернути стягнення, виявлено не було. Відтак, скаржник вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" є законним, а скарга необгрунтованою, оскільки подана з метою уникнення вимог закону щодо сплати авансового внеску у разі повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.

3.3. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників судового процесу не надійшло.

3.4. Склад судової колегії суду касаційної інстанції змінювався відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи від 02.07.2018 та від 30.07.2018, які містяться у матеріалах справи.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

4.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

4.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2. Щодо суті касаційної скарги

4.2.1. Спір у справі стосується оскарження Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Південкомбанк" постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повернення стягувачу виконавчого документа ВП №50945805 від 28.12.2017.

4.2.2. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

4.2.3. Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

4.2.4. Суди попередніх інстанцій встановили, що доводи Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо обґрунтованості повернення виконавчого документу відповідно до п. 2 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" не підтверджуються матеріалами справи.

Порядок розшуку боржника юридичної особи визначений ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV та ст.36 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIIІ. Втім, як встановлено судами, матеріали справи не містять доказів на підтвердження вчинення державним виконавцем у повній мірі виконавчих дій, спрямованих на розшук боржника (юридичної особи) та наявного у нього майна.

Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Згідно з частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIIІ виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Таким чином, встановивши що державний виконавець не виконав всіх дій, спрямованих на розшук майна боржника, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання неправомірною постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедал О.О. про повернення стягувачу виконавчого документа ВП №50945805 від 28.12.2017.

4.2.5. З урахуванням викладеного та встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, зважаючи на широке коло повноважень та законодавчо визначені механізми, які мають бути застосовані державними виконавцями в процесі виконання судових рішень, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення скарги стягувача у цій справі.

Доводи Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, викладені у касаційній скарзі, встановлених судами обставин не спростовують, є необгрунтованими та спрямовані на переоцінку наявних у справі документів. Крім того, відповідні доводи були розглянуті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

4.2.6. Отже, звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не спростував висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення скарги позивача та не довів неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

5. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

5.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. З огляду на зазначене вище у розділі 4 цієї постанови, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги скаржника без задоволення, а судових рішень - без змін.

6. Судові витрати

6.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.02.2018 у справі №910/25970/14 залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді Г. Вронська

Л. Стратієнко