Справа №592/3093/16-к Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/788/11/18 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2018 року колегія суддів з розгляду справ та матеріалів кримінального судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми матеріали кримінального провадження №592/3093/16-к за апеляційною скаргою зі змінами першого заступника прокурора Сумської області ОСОБА_6 , спільною апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 грудня 2016 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Олександрія, Кіровоградської області, яка мешкає за адресою : АДРЕСА_1 , раніше не судиму,
визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 КК України,
з участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_9 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
ВСТАНОВИЛА:
До Апеляційного суду Сумської області надійшли апеляційна скарга з наступними змінами першого заступника прокурора Сумської області ОСОБА_6 , спільна апеляційна скарга обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 грудня 2016 року, в яких:
- прокурор, просить змінити вирок суду у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та вважати ОСОБА_7 засудженою за ч.3 ст.191 КК України до покарання у виді у виді 3 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, контролем за використанням коштів як у готівковій так і в безготівковій формі та їх обігом на підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності строком на 1 рік.;
- обвинувачена ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 просять переглянути вирок суду та застосувати до ОСОБА_7 ст.ст.69,75 КК України, призначивши покарання не пов`язане із позбавленням волі. До початку апеляційного розгляду в порядку ст.403 КПК України від обвинуваченої надійшли доповнення до спільної апеляційної скарги, в яких ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду та направити матеріали кримінального провадження на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Даним вироком ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 КК України, та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік.
Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь Сумської міської державної лікарні ветеринарної медицини заподіяні збитки в сумі 7696 грн.38 коп.
Долю речових доказів вирішено в порядку ст.100 КПК України.
В поданій апеляційній скарзі зі змінами перший заступник прокурора Сумської області ОСОБА_6 , не оспорюючи фактичні обставини, доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 вважає вирок суду незаконним у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Посилаючись на положення п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», вказує на те, що суд в резолютивній частині вироку, призначаючи ОСОБА_7 додаткове покарання за ч.3 ст.191 КК України, не конкретизував правову заборону і точно не визначив характер та коло тих посад, права обіймати які позбавляє ОСОБА_7 .
В обґрунтування доводів спільної апеляційної скарги обвинувачена ОСОБА_7 та її захисник ОСОБА_8 вказують на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої. Зауважували на тому, що суд не дослідив дати вказані в прибуткових касових ордерах та меморіальних ордерах Сумської міської державної лікарні ветеринарної медицини, у зв`язку із чим, на думку захисту, поза увагою суду залишився час вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення. При цьому, зазначають, що кошти ОСОБА_7 були присвоєні до 25 січня 2015 року до набрання чинності Закону України № 1698-VII від 14.10.2014, яким ст.ст.69,75 КК викладені в новій редакції, пов`язуючи ці обставини з можливістю призначення більш м`якого покарання з огляду на визнання обвинуваченою своєї вини, відшкодування значної суми коштів, позитивні характеристики з місця роботи та мешкання, перебування на її утриманні неповнолітнього сина, а також те, що ОСОБА_7 раніше не засуджувалася.
В доповненнях до апеляційної скарги ОСОБА_7 вказує на те, що обставини отримання нею коштів, які їй передавались в лабораторіях та потім нею ж перераховувались до банківської установи для зарахування на рахунок Сумської міської державної лікарні ветеринарної медицини нічим не підтверджуються, в тому числі і показами представника потерпілого ОСОБА_10 , яка в судовому засіданні надала пояснення лише в частині цивільного позову, без пояснень, яку ж саме суму обвинувачена не внесла на рахунок підприємства, не досліджував таких і суд. З огляду на це, а також, що вона не розуміла суті обвинувачення, а прокурор її запевнив про отримання умовного строку у разі визнання вини, погодилася на скорочений порядок дослідження доказів, чим позбавила себе належного захисту. Крім того, звертає увагу на те, що визнаючи вину, заперечувала факт того, що після нового року могла брати кошти на ринках в лабораторіях, оскільки, як стверджує обвинувачена, дані підприємства з січня 2015 року були підпорядковані іншій структурі, і кошти працівники цих лабораторій здавали самостійно до банків, а вона вже до них ніякого відношення не мала, на що місцевий суд уваги не звернув та не перевірив вказані обставини, і таким чином, на думку ОСОБА_7 , безпідставно застосував скорочений порядок дослідження доказів внаслідок чого прийняв незаконне рішення.
До того ж вказує, що визнання обвинуваченим своєї вини не є безумовною підставою для прийняття рішення про дослідження доказів в порядку, встановленому ч.3 ст.349 КПК України, оскільки на її думку, перш ніж ухвалити відповідні процесуальні рішення, суд повинен ретельно з`ясувати чи правильно сторони розуміють зміст фактичних обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснити наслідки застосування такого порядку дослідження доказів, чого суд на переконання обвинуваченої, не зробив, обмежившись лише формальною вказівкою про те, що обвинувачена свою вину визнала повністю, щиро розкаялася та підтвердила обставини вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою у тому, що вона, обіймаючи посаду бухгалтера 11-ї категорії Сумської міської державної лікарні ветеринарної медицини, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, будучи відповідальної особою за ведення касових операцій по касі Сумської міської державної лікарні ветеринарної медицини, тобто службовою особою відповідно до примітки 1 до ст.364 КК України та суб`єктом відповідальності відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», маючи намір на привласнення чужого майна вчиненого повторно, шляхом зловживання своїм службовим становищем умисно з корисливих мотивів протягом січня 2015 року отримувала готівкові кошти від структурних підрозділів Сумської міської державної лікарні ветеринарної медицини за надані ними послуги. При цьому, прибуткові касові ордери отриманих коштів не складала та не оформлювала належним чином надходження готівки до каси лікарні. Після акумулювання грошових коштів у касі Сумської міської державної лікарні ветеринарної медицини за адресою по вул. Орджонікідзе, 89 у м. Суми, частину грошових коштів привласнювала, а залишок грошових коштів оприбутковувала, складала видатковий касовий ордер та квитанції, до яких вносила залишок коштів після заволодіння частиною суми коштів та здавала їх до банку. Протягом січня 2015 року ОСОБА_7 привласнила 51496 грн. 38 коп.
Заслухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, думку прокурора на підтримку поданої першим заступником прокурора Сумської області ОСОБА_6 апеляційної скарги в редакції змін до неї, обвинувачену ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 , які підтримали спільну апеляційну скаргу та доповнення до неї, подані обвинуваченою ОСОБА_7 , а також заперечували проти апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції перевіряє рішення суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг.
Як вбачається зі спільної апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 та доповнень до неї, поданих обвинуваченою до початку апеляційного розгляду, вони вказують на неправомірне та безпідставне проведення на підставі ч.3 ст.349 КПК України скороченого порядку дослідження судом доказів в даному кримінальному провадженні, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону, а також звертають увагу на суворість призначеного обвинуваченій покарання з огляду на визнання обвинуваченою своєї вини, відшкодування нею заподіяної злочином шкоди, позитивні характеристики з місця роботи та мешкання, відсутність судимостей та наявність на утриманні неповнолітнього сина.
Що стосується проведення судом першої інстанції скороченого порядку дослідження доказів, то колегія суддів вивчивши як матеріали провадження, так і звукозаписи судових засідань встановила наступне.
Як слідує зі складеного відносно ОСОБА_7 обвинувального акту, зокрема в частині вчинення злочину, ОСОБА_7 органами досудового розслідування обвинувачувалася в тому, що : «… ОСОБА_7 протягом січня 2015 року, точної дати та часу в ході судового слідства не встановлено, періодично разом із водіями лікарні на службовому автомобілі приїжджала на місця розташування структурних підрозділів Сумської державної лікарні ветеринарної медицини, де особисто отримувала виручку за надані платні послуги. Проте, діючи всупереч посадової інструкції та правил ведення касових операцій, не складала прибуткові касові ордери відповідно отриманих сум коштів та належним чином не оформлювала надходження готівки до каси лікарні. Протягом зазначеного періоду у січні 2015 року ОСОБА_7 після акумулювання певної суми грошових коштів у касі Сумської міської державної лікарні по вул. Орджонікідзе, 89 у м. Сумах, діючи всупереч інтересів державної установи, умисно, зловживаючи своїм службовим становищем, частину грошових коштів привласнювала, а залишок грошових коштів оприбутковувала, після чого здавала їх до банку відповідно складеного нею видаткового касового ордеру та квитанції, до яких вносила залишок сум коштів після заволодіння частиною суми коштів. При цьому ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що наказом державної ветеринарної та фітосанітарної служби України внесені зміни до структури та кошторисів установ, відповідно яким державні лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринках в м. Суми з 01.02.2015 переходили в підпорядкування Сумському філіалу Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, в силу чого не приділялось на той час особливої уваги на суму виторгу у вказаних структурних підрозділах, усвідомлюючи, що її дії внаслідок змін у структурі системи лікарні залишаються непомітними, діючи повторно, неодноразово вчиняла заволодіння частиною отриманої виручки перед її здачею до банку протягом січня 2015 року.
Таким чином ОСОБА_7 , будучи службовою особою бухгалтером 11-ї категорії Сумської міської державної лікарні ветеринарної медицини, шляхом зловживання своїм службовим становищем, заволоділа грошовими коштами на загальну суму 51496,38 грн., заподіявши злочином матеріальну шкоду в зазначеному розмірі».
В ході розгляду кримінального провадження обвинувачена ОСОБА_7 , вислухавши оголошений прокурором обвинувальний акт, свою вину в інкримінованому їй злочині за наведених обставин визнала повністю.
При цьому, як вбачається із звукозапису судового засідання від 14 червня 2016 року надані ОСОБА_7 суду пояснення повністю відповідають обставинам, що викладені в межах висунутого їй обвинувачення, узгоджуються зі змістом обвинувального акту та не суперечать викладеним у ньому обставинам, а тому підстав ставити під сумнів розуміння ОСОБА_7 суті обвинувачення, про що вона зазначає в своїх доповненнях до апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає.
Враховуючи, повне визнання обвинуваченою ОСОБА_7 своєї вини, на запитання суду щодо обсягу та порядку дослідження доказів, під час з`ясування думки прокурора щодо цього, захисник обвинуваченої ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 заявила про дослідження доказів в скороченому порядку. Прокурор ОСОБА_11 вважав за можливе здійснити дослідження доказів у відповідності до ст.349 КПК України, обмежившись лише допитом обвинуваченої та дослідженням характеризуючих її особу даних.
З огляду на це суд, з`ясувавши, чи правильно розуміють учасники кримінального провадження зміст обставин вчинення злочину, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснивши учасникам кримінального провадження наслідки розгляду справи в порядку ст.349 КПК України та з`ясувавши їх думки щодо такого порядку розгляду провадження, де обвинувачена ОСОБА_7 та її захисник ОСОБА_8 та представник потерпілого ОСОБА_10 підтримали думку прокурора та погодилися на розгляд справи в скороченому порядку, без дослідження наявних в матеріалах справи доказів, дійшов висновку про можливість здійснення розгляду матеріалів даного кримінального провадження в порядку ст.349 КПК України. Тобто, судом всі вимоги, передбачені ст.349 КПК України були дотримані в повному обсязі.
При цьому, колегія суддів звертає увагу і на процесуальну поведінку ОСОБА_7 , яка протягом всього судового розгляду в суді першої інстанції визнавала себе винуватою за пред`явленим обвинуваченням в повному обсязі у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.3 ст.191 КК України, і не оспорювала обставини подій та незаконність дій, що їй інкриміновані, до винесення вироку добровільно сплатила майже всю суму коштів, привласнення яких ставилося їй в провину, за пред`явленим цивільним позовом.
Що стосується доводів обвинуваченої ОСОБА_7 , викладених в доповненнях до спільної апеляційної скарги відносно того, що в судовому засіданні заперечувала факт того, що після нового року могла брати кошти на ринках в лабораторіях, посилаючись на те, що дані підприємства з січня 2015 року були підпорядковані іншій структурі, і кошти працівники цих лабораторій здавали самостійно до банків, а вона вже до них ніякого відношення не мала, то такі, на переконання колегії суддів, спростовуються звукозаписами судових засідань, в ході прослуховування яких обвинувачена про вказані обставини не зазначала.
За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо скороченого порядку дослідження доказів і вважає цей висновок таким, що не суперечить нормам кримінального процесуального закону.
Таким чином, вимоги спільної апеляційної скарги обвинуваченої, її захисника адвоката ОСОБА_8 та доповнень ОСОБА_7 до неї щодо неправомірного проведення судом першої інстанції скороченого порядку дослідження доказів в даному кримінальному провадженні, що призвело до істотного порушення кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає безпідставними.
З огляду на викладене, вирок суду не може бути оскаржений обвинуваченою та її захисником з підстав заперечення обставин, які нею, а також іншими учасниками не оспорювались та дослідження яких було визнане недоцільним у суді першої інстанції, а тому доводи сторони захисту в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, зокрема недослідження судом дат, вказаних в прибуткових касових ордерах та меморіальних ордерах Сумської міської державної лікарні ветеринарної медицини, відсутність доказів в підтвердження обставин отримання обвинуваченою коштів від лабораторій Сумської міської державної лікарні ветеринарної медицини та їх перерахування до банківської установи, колегією суддів не перевіряються.
Перевіряючи вирок суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою злочину, особу винної та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
При обранні обвинуваченій ОСОБА_7 виду та міри покарання, суд першої інстанції, виходячи з положень ст.65 КК України обґрунтовано врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, яка раніше не засуджувалася, позитивно характеризується, вірно визнав обставинами, які пом`якшують покарання - перебування на утриманні неповнолітнього сина, визнання вини, щире каяття, часткове відшкодування матеріальної шкоди, яка на час апеляційного перегляду оскаржуваного вироку нею відшкодована у повному обсязі. Прийняв до уваги відсутність обставини, що обтяжують покарання.
При цьому, колегія суддів звертає увагу і на те, що відповідно до ч.1 ст.ст.69,75 КК України з урахуванням змін, внесених Законом України від 14 жовтня 2014 року №1698-VII, які набрали чинності 25 січня 2015 року, оскільки ОСОБА_7 визнана винною у привласненні чужого майна шляхом зловживання службовим становищем вчиненому повторно, тобто у вчинення корупційного кримінального правопорушення, до неї не можуть бути застосовані положення статей 69 та 75 КК України, як про це зазначає в спільній апеляційній скарзі обвинувачена та її захисник.
Колегія суддів вважає, що таке рішення суду першої інстанції в частині призначеного покарання є правильним, як за своїм видом так і розміром, належним чином вмотивованим, відповідає тяжкості вчиненого злочину і даним про особу обвинуваченої. Підстав для зміни призначеного ОСОБА_7 покарання за вироком суду, а також для застосування до неї положень ст.ст. 69, 75 КК України колегія суддів не вбачає.
Що стосується доводів апеляційної скарги першого заступника прокурора Сумської області ОСОБА_6 щодо конкретизації призначеного ОСОБА_7 додаткового покарання, а саме позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, контролем за використанням коштів, як у готівковій так і в безготівковій формі та їх обігом на підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності строком на 1 рік, то колегія суддів вважає їх слушними з огляду на наступне.
Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», рішення про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко сформульоване в резолютивній частині вироку, для того щоб не виникало жодних сумнівів під час виконання останнього.
З огляду на те, що призначене ОСОБА_7 обов`язкове додаткове покарання, передбачене санкцією ч.3 ст.191 КК України судом першої інстанції сформульовано не чітко, колегія суддів погоджується з доводами зміненої апеляційної скарги першого заступника прокурора Сумської області ОСОБА_6 щодо необхідності його конкретизації шляхом уточнення виду виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, а саме позбавлення права виконувати функції пов`язані з контролем за використанням коштів як у готівковій, так і в безготівковій формі та їх обігом на підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності, що з урахуванням положень ст.420 КПК України не погіршує становище обвинуваченої.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, або неправильного застосування кримінального закону при розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 408, 409, 413, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Змінену апеляційну скаргу першого заступника прокурора Сумської області ОСОБА_6 задовольнити, спільну апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 грудня 2016 року змінити у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Вважати ОСОБА_7 засудженою за ч.3 ст.191 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, а саме контролем за використанням коштів як у готівковій, так і в безготівковій формі та їх обігом на підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності строком на 1 рік.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно та може бути оскаржена протягом трьох місяців з дня її проголошення шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
СУДДІ:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
